Велика кількість типорозмірів екскаваторів пояснюється бажанням виробничників якомога повніше враховувати конкретні умови виробничої обстановки, в яких буде працювати екскаватор. При невеликих об’ємах робіт, особливо в міських умовах, як правило використовуються легкі пневмоколісні екскаватори, а в заболочених місцях використовуються екскаватори на гусеничному ходу.
Всі ці особливості, що стосуються ходового і силового обладнання екскаваторів в певній мірі може бути віднесено і до інших підйомно-транспортних механізмів (кранів).
До специфічних факторів для одноковшових екскаваторів, від яких особливо залежить вибір робочого обладнання, відносяться вид і група ґрунту, який підлягає розробці, а також характеристика місця розробки забою.
Класифікація ґрунтів в залежності від складності розробки їх екскаваторами передбачає віднесення ґрунтів до однієї з шести груп.
1) до легких ґрунтів (ґрунти І і ІІ груп), частини яких слабо зв’язані між собою, відносяться піски і близькі до них ґрунти, що мають в собі не більше однієї третини глинистих частинок, а також ґрунти рослинного шару.
2) до більш щільних ґрунтів (ІІІ і ІV групи) відносяться суглинки, тобто ґрунти, що мають в собі від однієї третини до двох третин глинистих частинок і глини. Легкі ґрунти підвищеної вологості також складні для розробки.
3) скальні ґрунти (V i VІ групи) являють собою кам’яні породи, розробку яких зазвичай ведуть тільки після попереднього їх розрихлення.
Характеристика забою, де буде працювати екскаватор, може бути різною в залежності від:
1) цілі, для якої повинна бути здійснена розробка ґрунту;
2) топографічних умов і конфігурації місцевості;
3) кількості ґрунту, яку необхідно розробити і т.д.
Вибираючи робоче обладнання екскаватора, звертають увагу головним чином на те, як розташований забій по відношенню до рівня стоянки екскаватора, а також на те, чи є висота забою достатньою для продуктивного використання екскаватора.
Основні правила вибору виду робочого обладнання екскаватора в залежності від групи ґрунту і конфігурації забою такі:
- “пряму лопату” використовують при розробці ґрунтів любої твердості із забою, розташованого вище рівня стоянки екскаватора;
- “обернену лопату” використовують при розробці ґрунтів легкої і середньої складності із забою, розташованого нижче рівня стоянки екскаватора;
- “драглайн” використовують при розробці ґрунтів легкої і середньої складності із забою, розташованого переважно нижче рівня стоянки екскаватора, особливо коли навантаження ґрунту ведуть з великим радіусом копання, наприклад при добування піску з дна водойм (рис. 12.2.).
Рис. 12.2. Схеми робочого обладнання одноківшевих екскаваторів.
а, б – обернена і пряма лопата відповідно; в – драглайн; г – грейфер.
Технічну продуктивність екскаватора визначають по наступній формулі:
м3/год,
де 
- геометрична ємність ковша екскаватора, м3;
- технічний (фактичний) час робочого циклу, сек.;.
- коефіцієнт використання ємності ковша;
Коефіцієнт використання ємності ковша враховує різницю між геометричною ємністю, що відповідає конструктивним розмірам ковша, і об’ємом ґрунту в тій кількості, в якій він фактично заповнює ківш.
З врахуванням наповнення ковша і розрихлення ґрунту виведені орієнтовні значення коефіцієнта використання ємності ковша по групах ґрунту: І і ІІ групи – 1,0…1,1; ІІІ і IV – 0,7…0,8; V і VI – 0,3…0,6.
Час робочого циклу екскаватора знаходиться в пропорційному співвідношенні з величиною ємності ковша і розміром та масою екскаватора. При збільшенні ємності ковша і маси екскаватора час робочого циклу зростає.
