Поняття злочинної групи та її психологічна характеристика

У кримінальному праві поняття співучасті визначається як спільна умисна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України), що спричиняє відповідальність за вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28 КК).

Кожен із названих видів групових злочинів та групової зло­
чинної діяльності має не тільки правовий, але й відповідний пси­
хологічний зміст.
З позицій психології, злочинна група — це неформальне
антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів,
що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність
вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-на­
сильницьких, насильницьких) — головне, заради чого існує зло­
чинна група.

У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом
спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не ре­
гулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між
учасниками;

2) об'єднання учасників відбувається завдяки спільній зло­
чинній діяльності;

3) взає модіяучасників групи певним чином організована(вщ
ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до
складноструктурованих, де існують багатоманітні та багатопла­
нові функціональні та психологічні взаємозв'язки);

Психологічні особливості злочинних груп 91

4) група є єдиним особливим суб'єктом діяльності тобто ко­жен учасник робить свій внесок відповідно до координації та розподілу ролей — з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги — з іншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати проти­законні дії, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими—обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та ін.).

Причини об'єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому чи складність його
одноосібної реалізації;

б) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у мину­
лому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи дек­
ількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників гру­
пи;

г) цілеспрямований вплив осіб, які мають антисуспільну спря­
мованість та/чи злочинний досвід.

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі не­формальних об'єднань у сфері побутового спілкування (за місцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Відомо, що неформальна група функціонує лише за умови пози­тивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкуван­ня стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичай­ного неформального спілкування зберігаються ще досить три­валий час, поступово змінюючись на суто «ділові», злочинні. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протис­тавлення суспільству і зростання ймовірності кримінального покарання, кругова порука і острах розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

92 Тема 4

Злочинна група може також спеціально створюватися осо­бами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки у таких групах базуються на спільно­му відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце про­яви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та прак­тики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити на­ступні закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення зло­
чинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли
окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску,
втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою
участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідо­
мо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політич­них, соціокультурних та ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси — відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним ото­ченням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інте­ресів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконую­чий вплив — розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотри­муватися правил і традицій; навіювання — приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація «цінностей» злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування — переймання загаль-ногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб
для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові гру-

Психологічні особливості злочинних груп 93

пи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єд­нань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаєм­ниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально не­безпечних форм стає невідворотною: лише в окремих випад­ках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення зло­чинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завж­ди утруднюється негативним ставленням інших учасників, ост­рахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціа­лізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із за­вершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встанов­люється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому ос­танні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосеред­ньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію «домінування — підлеглість». У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом три­валого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись свої­ми особистісними якостями, а організатор — інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні вико­навці — керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізуючи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані «опозиціо­нери» — ті, що претендують на роль лідера за своїми особистіс-

94 Тема 4

ними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втра­тили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність за­містити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, праг­нучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчи­ненні злочинів «опозиціонери» демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцен­тровий — прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий — породжуваний внутрішньогру-повими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учас­никами;

4) постзтюва заміна емоційних стосунків між учасниками на
суто функціонально-ділові, що базуються на спільній злочинній
діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родин­
них стосунків поступово зменшується, а інколи — повністю
відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціо­
нальних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій
її учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнен­
ня) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей
та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але
чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групо­
ва злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлен­
ня та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість
учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за
статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю
складаються із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі —
більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування
психічного і фізичного насильства для подолання опору потен­
ційного потерпілого.

Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку з чим лідерами зло­чинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка «лояльності») та визначаються перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка «надійності», у тому числі—шляхом ініціювання вчинення ними

Психологічні особливості злочинних груп 95

злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвідки стає невід'ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. Організовані злочинні групи визначають внутрішньогрупові норми безпечної поведінки, що передбача­ють жорсткі санкції (в граничних випадках — фізичне знищен­ня) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива «надійність» напар­ників, подільників. Але особисті контакти між ними і «верхівкою» виключені повністю, керівництво реалізується через відпові­дальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дії, мо­жуть і не усвідомлювати наявності злочинної «піраміди» і загаль­ного обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що «верхи» забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального ото­чення може бути для працівників правоохоронних органів пев­ним орієнтиром щодо наявності в її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття си­ловими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму». Але частіше учас­ники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбеще­ний спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в пе­ріод підготовки до злочину та його вчинення змінюються на ба­жання «розслабитися», продемонструвати оточуючим своє бла­гополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розпов­сюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон — район — місто — область — регіон) та виникнен­ням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

96 Тема 4

2. Психологічні особливості різновидів злочинних груп

Зазначені психологічні особливості, в тому числі й законо­мірності функціонування, стосуються злочинних груп загалом. Звичайно, в кожному конкретному випадку вони можуть набу­вати різних форм свого прояву та мати різний ступінь вираже-ності. Разом із тим, залежно від складу учасників та спрямова­ності злочинної діяльності, можна виділяти окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку.