Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—труктура особистост≥ злочинц€




ѕсихолог≥чн≥ особливост≥ ос≥б ≥з антисусп≥льною спр€мован≠≥стю повед≥нки вивчались €к в≥тчизн€ними, так ≥ заруб≥жними досл≥дниками. “ак, зокрема, можна послатис€ на фундаменталь≠не досл≥дженн€ авторського колективу п≥д кер≥вництвом ё.ћ. јнтон€на, результатами €кого стало вид≥ленн€ трьох основних р≥вн≥в особистост≥ злочинц€. ѕерший р≥вень Ч вроджен≥ особ≠ливост≥, що визначають темп псих≥чноњ активност≥, силу ≥ рух≠лив≥сть псих≥чних процес≥в, ст≥йк≥ емоц≥йн≥ властивост≥ та ≥нш≥ параметри, котр≥ стосуютьс€ темпераменту. ƒругий р≥вень ха≠рактеризуЇтьс€ сукупн≥стю ст≥йких €костей, що сформувалис€ в процес≥ ≥ндив≥дуального розвитку в соц≥альному середовищ≥ ≥ про€вл€ютьс€ у вигл€д≥ типових реакц≥й ≥ повед≥нки. “рет≥й р≥вень стосуЇтьс€ соц≥альноњ спр€мованост≥ особистост≥, ≥Їрарх≥њ њњ ц≥нностей ≥ моральних установок.

«а результатами проведеного досл≥дженн€ встановлено, що найб≥льш типовими за психолог≥чними особливост€ми Ї зло≠чинц≥, €к≥ вчинили т€жк≥ насильницьк≥ злочини (зівалтуванн€, грабеж≥, розбоњ тощо), менш типовими Ч особи ≥з корисливою спр€мован≥стю (крад≥њ, шахрањ тощо). ћ≥н≥мальна типов≥сть ≥, в≥дпов≥дно, найб≥льша психолог≥чна р≥зноман≥тн≥сть притаман≠на законослухн€ним громад€нам.

“ак, повед≥нка вбивць значною м≥рою визначаЇтьс€ афектив≠но зар€дженими ≥де€ми, що реал≥зуютьс€ в р≥зноман≥тних со≠ц≥альних ситуац≥€х. ¬они мають достатньо ст≥йк≥ та важко ко≠ригован≥ у€вленн€, надзвичайно чутлив≥ до будь-€ких елемент≥в м≥жособист≥сноњ взаЇмод≥њ, сприймаючи зовн≥шнЇ середовище загалом €к вороже. ” своњх невдачах так≥ особи схильн≥ звинува≠чувати ≥нших, але не себе.


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 71

ƒостатньо однор≥дною групою з вираженими характерними ознаками Ї корисливо-насильницьк≥ злочинц≥. њм також прита≠манна п≥двищена ворож≥сть щодо оточенн€, тому пост≥йною л≥н≥Їю повед≥нки стають мало контрольован≥ асоц≥альн≥ та ан≠тисоц≥альн≥ вчинки. якщо повед≥нка вбивць спр€мовуЇтьс€ в основному афективно зар€дженими ≥де€ми, то повед≥нка корис≠ливо-насильницьких злочинц≥в т€ж≥Ї до безпосереднього задо≠воленн€ виникаючих бажань ≥ потреб.

” ос≥б, що вчинили зівалтуванн€, характерними рисами Ї ≥мпульсивн≥сть, зниженн€ чутливост≥ та емпат≥њ щодо ≥нших людей, схильн≥сть до дом≥нуванн€ заради самоствердженн€ в чолов≥ч≥й рол≥ (власне сексуальн≥ мотиви досить часто Ї друго≠р€дними).

ќсобист≥сний проф≥ль (перел≥к та ступ≥нь вираженост≥ влас≠тивостей особистост≥) злод≥њв в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д попередн≥х ви≠щим р≥внем соц≥альноњ адаптованост≥ меншою ≥мпульсивн≥стю, агресивн≥стю та тривожн≥стю. ƒл€ них характерне те, що при внутр≥шньому несприйн€тт≥та св≥домому порушенн≥ соц≥альних норм, вони добре в них ор≥Їнтуютьс€.

ќсобливе м≥сце серед злочинц≥в за своњми психолог≥чними особливост€ми об≥ймають розкрадач≥ державного ≥ приватного майна. ¬они характеризуютьс€ високим р≥внем пристосованост≥ до р≥зноман≥тних соц≥альних ситуац≥й та њх зм≥н, краще ор≥Їнту≠ютьс€ в соц≥альних нормах ≥ вимогах, добре контролюють свою повед≥нку. –озкрадачам не властива агресивн≥сть та ≥мпуль≠сивн≥сть повед≥нки, вони комун≥кабельн≥, здатн≥ ефективно вста≠новлювати соц≥альн≥ контакти, у багатьох ≥з них зустр≥чаютьс€ так≥ риси €к прагненн€ до л≥дерства, потреба у сусп≥льному виз≠нанн≥, њх особист≥сний проф≥ль суттЇво не в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д за≠конослухн€них громад€н.

ќсоби, €к≥ вчинили злочини через необережн≥сть, за своњми психолог≥чними особливост€ми мають принципов≥ в≥дм≥нност≥ в≥д умисних злочинц≥в. њм не притаманний певний тип особистост≥, але ≥снуЇ фундаментальна психолог≥чна властив≥сть, що зустр≥≠чаЇтьс€ майже у вс≥х, а саме Ч схильн≥сть до утворенн€ реакц≥њ тривоги на р≥зноман≥тн≥ ситуац≥њ. ’арактерною Ї не мотивац≥€ дос€гненн€ мети, €к в умисних злочинц≥в, а мотивац≥€ уникнен-


72


“ема «


н€ невдач≥, коли небезпека розгл€даЇтьс€ €к особиста катастро≠фа, а вина завчасно покладаЇтьс€ на себе. “ак≥ особи схильн≥ до емоц≥йноњ, а не рац≥ональноњ реакц≥њ на ситуац≥ю, у ситуац≥€х з непередбачуваним зак≥нченн€м вони затрудн€ютьс€ у прийн€тт≥ правильного р≥шенн€ ≥ схильн≥ до стереотипноњ повед≥нки.

ƒосл≥дники робл€ть висновок, що особист≥сть злочинц€ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д законослухн€ного громад€нина негативним зм≥стом ц≥нн≥сно-нормативноњ системи ≥ ст≥йкими психолог≥чни≠ми особливост€ми, поЇднанн€ €ких маЇ специф≥чне крим≥ноген≠не значенн€. њх можна розгл€дати €к схильн≥сть до вчиненн€ злочину, тобто €к властив≥сть ≥ндив≥да, що знижуЇ Ђкрим≥ноген≠ний пор≥гї, але не визначаЇ обов'€зковоњ реал≥зац≥њ певноњ сукуп≠ност≥ д≥й.

як вже зазначалос€ вище, структура будь-€коњ особистост≥, в тому числ≥ Ч правопорушника, Ї комплексним €вищем. ѕри цьому важливим Ї ≥нтегральна сукупн≥сть п≥дструктур, осо≠бист≥сть €к ц≥ле, система, у €к≥й взаЇмод≥ють специф≥чн≥, ≥нди≠в≥дуальн≥ про€ви того чи ≥ншого елементу. ѕередбачити р≥зно≠види цих елемент≥в досить нескладно, на в≥дм≥ну в≥д к≥нцевого результату Ч €к≥сно своЇр≥дноњ њх Їдност≥.

Ќеобх≥дно також вказати, що специф≥кою особистост≥ та њњ структури Ї те, що кожен њњ наступний елемент ЂбудуЇтьс€ї, Ђви≠ростаЇї на основ≥ попереднього. ѕри цьому Ђнайвищимї елемен≠том Ї спр€мован≥сть. як зазначаЇ ј.‘ «ел≥нський, Ђспр€мо≠ван≥сть особистост≥ Ч пров≥дна њњ динам≥чна п≥дструктура. ¬она формуЇтьс€ у процес≥ житт€ ≥ндив≥да, його навчанн€ та вихо≠ванн€. «авд€ки тому, що вона Ї верхн≥м шаром структури осо≠бистост≥, спр€мован≥сть визначаЇ стиль житт€, виб≥р вид≥в д≥€льност≥ ≥ окремих вчинк≥в. ÷е стрижень, те активне начало в людин≥, що поЇднуЇ вчинки в певну систему ≥ визначаЇ њњ здатн≥сть протисто€ти випадковим зм≥нам ситуац≥йї.

якщо виходити з того, що будь-€ке правопорушенн€ Ч це во≠льовий акт людськоњ повед≥нки, ознаками €кого Ї сусп≥льна не≠безпечн≥сть ≥ протиправн≥сть, а також ≥з наданого визначенн€ спр€мованост≥ особистост≥, можна д≥йти висновку, що осо≠бист≥сть злочинц€ повинна характеризуватис€ особливою спр€≠мован≥стю Ч ≥нтересами, ≥деалами, ц≥л€ми ≥ ц≥нност€ми, уста-


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 73

новками Ч дл€ того, щоб поводитис€ всупереч чинним соц≥аль≠ним нормам.

” юридичн≥й психолог≥њ ≥снують р≥зн≥ погл€ди на те, €ка саме спр€мован≥сть притаманна правопорушников≥. “ак, наприклад, —.ј. “арарух≥н вказуЇ1, що психолог≥€ правопорушника характе≠ризуЇтьс€ антисусп≥льною спр€мован≥стю, ≥ вид≥л€Ї так≥ њњ типи:

Ч асоц≥альна Ч коли повед≥нка не зб≥гаЇтьс€ з ≥нтересами
сусп≥льства, але не маЇ ч≥тко вираженого негативного
ставленн€ до нього ≥ не завдаЇ суттЇвоњ шкоди;

Ч антисоц≥альнаЧповед≥нка суперечить ≥нтересам сусп≥ль≠
ства ≥ шк≥длива дл€ нього, але не Ї небезпечною дл€ засад
сусп≥льного бутт€;

Ч сусп≥льно небезпечнаЧсв≥домо спр€мована проти основ≠
них засад сусп≥льства, коли повед≥нка становить значну,
серйозну небезпеку.

—усп≥льно небезпечна спр€мован≥сть, у свою чергу, под≥л€Їть≠с€ на три п≥дтипи:

Ч некрим≥нальний Ч при антисусп≥льн≥й, але не злочинн≥й
повед≥нц≥ ≥ в≥дсутност≥ ймов≥рност≥ крим≥нал≥зац≥њ в май≠
бутньому;

Ч передкрим≥нальнийЧпри так≥й же повед≥нц≥ ≥ висок≥й ≥мо≠
в≥рност≥ того, що в майбутньому особа крим≥нал≥зуЇтьс€ ≥
стане злочинцем;

Ч крим≥нальний Ч п≥сл€ вчиненн€ злочину ≥ ймов≥рност≥
його повторенн€ в майбутньому.

“ака типолог≥€ не Ї достатньо досконалою. ќск≥льки за осно≠ву вид≥ленн€ тих чи ≥нших тип≥в (п≥дтип≥в) спр€мованост≥ пове≠д≥нки особистост≥ автором вз€то ступ≥нь сусп≥льноњ небезпеки д≥€нн€, по-перше, не враховуЇтьс€ те, що одиничним вчинком не завжди можна по€снити психолог≥ю людини, њњ ставленн€ до оточуючих, ц≥нност≥, ≥деали тощо; по-друге, незрозум≥лим Ї в≥днесенн€ некрим≥нальноњ спр€мованост≥ до сусп≥льно небез≠печноњ та њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д антисоц≥альноњ спр€мованост≥ пове≠д≥нки правопорушника.

1 ѕсихолог≥€ особистост≥ правопорушника / / ёридична психолог≥€. ѕ≥друч≠ник. –озд≥л 12. Ч  .: Ќј¬—”, 2000.


74 “ема «

™н≥кеЇв ћ.≤. бере з≥ критер≥й дл€ вид≥ленн€ р≥зних вид≥в спр€≠мованост≥ правопорулника ступ≥нь його соц≥альноњ шк≥дливост≥ ≥ визначаЇ три типи, причому основою дл€ вид≥ленн€ двох пер≠ших Ї особливост≥ ц≥нн≥сно-ор≥Їнтац≥йноњ деформац≥њ особис≠тост≥, дл€ третього Чдефекти псих≥чноњ саморегул€ц≥њ:

1) асоц≥альнийЧколи особа до к≥нц€ не сприйн€ла соц≥альн≥
ц≥нност≥ ≥ через це будуЇ свою повед≥нку, нехтуючи ними. јвтор
називаЇ таких злочинц≥в Ђситуативнимиї, Ђменш зл≥снимиї;

2) антисоц≥альний Ч коли особа Ђпост≥йно готова вчинити
злочинї, це Ђзл≥сн≥, профес≥йн≥ злочинц≥ї.

÷≥ два типи злочинц≥в автор розпод≥л€Ї на три можливих п≥дти≠пи (залежно в≥д зм≥сту ц≥нн≥сно-ор≥Їнтац≥йноњ спр€мованост≥):

Ч корисливий Ч злочинц≥ (правопорушники), €к≥ заз≥хають
на розпод≥л матер≥альних благу сусп≥льств≥;

Ч насильницький Ч злочинц≥ (правопорушники) з агресив≠
ною, антигуманною спр€мован≥стю, з украй зневажливим
ставленн€м до житт€, здоров'€ та особистоњ г≥дност≥ ≥нших
людей;

Ч корисливо-насильницький Ч злочинц≥ (правопорушни≠
ки), €к≥ поЇднують в соб≥ риси двох попередн≥х;

3) Ђвипадковийї тип Ч такий, що характеризуЇтьс€ дефекта≠
ми псих≥чноњ саморегул€ц≥њ. —юди належать особи, €к≥ вчинили
злочин вперше внасл≥док зб≥гу обставин, не змогли протисто€≠
ти крим≥ногенн≥й ситуац≥њ тощо.

“ака типолог≥€ злочинц≥в також не Ї до к≥нц€ досконалою. Ѕудь-€ка ситуац≥€ сама по соб≥ не провокуЇ злочин, вона може бути т≥льки такою, що спри€Ї реал≥зац≥њ в≥дпов≥дних позиц≥й ≥ установок лише антисоц≥альноњ особистост≥. ¬она актуал≥зуЇ характерний дл€ особи спос≥б повед≥нки. ќтже, вид≥ленн€ тре≠тього типу злочинц≥в Ї проблематичним. Ђƒефекти саморегу≠л€ц≥њї Ї скор≥ше виразом недостатнього ступеню соц≥ал≥зац≥њ, сприйн€тт€ соц≥альних ц≥нностей ≥ норм, ан≥ж просто Ђситуатив≠на обумовлен≥сть повед≥нкиї.

як вже зазначалось вище, особлив≥сть особистост≥ правопо≠рушник≥в пол€гаЇ саме в специф≥чному характер≥ њх спр€мова≠ност≥, в њњ сп≥вв≥дношенн≥ з соц≥альними ц≥нност€ми та норма-


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 75

ми. «алежно в≥д того, €к сп≥вв≥днос€тьс€ ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтац≥њ, спр€мован≥сть особистост≥ ≥ соц≥альн≥ ц≥нност≥, можна вид≥л€ти три типи спр€мованост≥ особистост≥:

1) соц≥альну, що характеризуЇтьс€ повним прийн€тт€м осо≠
бою ц≥нностей ≥ норм сусп≥льства, готовн≥стю њх насл≥дувати та
дотримуватис€ у своњй життЇд≥€льност≥;

2) асоц≥альну, що характеризуЇтьс€ недостатн≥м ступенем
соц≥ал≥зац≥њ особи й Ђнезалученн€мї њњ до системи соц≥альних
ц≥нностей та норм; особи ≥з такою спр€мован≥стю вчин€ють
правопорушенн€ не тому, що св≥домо спр€мовують своњ д≥њ про≠
ти сусп≥льних ц≥нностей ≥ бажають њх порушити, а тому, що не
сприймають або не усв≥домлюють ц≥нн≥сть в≥дпов≥дних процес≥в,
€вищ, в≥дносин, ≥дей тощо;

3] антисоц≥альнуЧколи особа св≥домо спр€мовуЇ свою пове≠д≥нку проти соц≥альних ц≥нностей; вона усв≥домлюЇ той факт, що порушуЇ в≥дпов≥дн≥ норми, знищуЇ певн≥ ц≥нност≥, але умисно д≥Ї саме так.

«розум≥ло, що зазначен≥ типи Ї довол≥ ≥деальними. ¬они до≠сить р≥дко зустр≥чаютьс€ в житт≥ в Ђчистомуї вигл€д≥. ÷е пов'€≠зано з тим, що спр€мован≥сть визначаЇтьс€ не т≥льки зм≥стом (ознакою €кого в даному випадку Ї њњ сп≥вв≥дношенн€ ≥з соц≥аль≠ними ц≥нност€ми та нормами), а й широтою (тотальн≥сть чи ви≠падков≥сть злочинноњ повед≥нки), ≥нтенсивн≥стю (активне ство≠ренн€ крим≥ногенних ситуац≥й чи використанн€ на€вних) та ст≥йк≥стю (особа завжди д≥Ї однаково, в≥дпов≥дно до одн≥Їњ сис≠теми ц≥нностей чи може поводитис€ по-р≥зному у под≥бних си≠туац≥€х).

3. «лочинна повед≥нка та механ≥зми њњ формуванн€

—труктуру конкретного злочину можна охарактеризувати €к д≥€нн€, що складаЇтьс€ з чотирьох елемент≥в: об'Їкта (на що спр€моване д≥€нн€), об'Їктивноњ сторони (способу вчиненн€ д≥€нн€), суб'Їкта (особи, що вчинила д≥€нн€) ≥ суб'Їктивноњ сто≠рони (ставленн€ до д≥€нн€ та його результат≥в). јле вид≥ленн€ цих елемент≥в, в≥рно в≥дображаючи структуру злочину за фор≠мою, в психолог≥чному сенс≥ недостатньо продуктивне, бо не


76 “ема «

м≥стить вказ≥вок на зм≥стов≥ ознаки ≥ динам≥ку процесу, що роз≠гортаЇтьс€ у час≥ та простор≥.

«лочин, €к правило, не вчин€Їтьс€ спонтанно, стих≥йно, в≥н практично завжди п≥дготований досить тривалим процесом формуванн€ особи. …ому передуЇ низка етап≥в життЇд≥€льност≥ суб'Їкта, що поступово формують його антисусп≥льну спр€мован≥сть. ќск≥льки злочинний результат Ї своЇр≥дною фор≠мою взаЇмод≥њ особистост≥ з середовищем, то й етапи формуван≠н€ злочинноњ повед≥нки сл≥д розгл€дати на тл≥ соц≥альноњ д≥йсност≥. ¬они вигл€дають наступним чином:

1) формуванн€ особистост≥ з антисусп≥льною спр€мован≥стю;

2) мотивац≥€ антисусп≥льного вчинку (мотивац≥йний етап);

3) прийн€тт€ конкретного р≥шенн€ про його зд≥йсненн€ (етап
ц≥лепокл аданн€);

4) реал≥зац≥€ цього р≥шенн€, включаючи сам вчинок та на≠
станн€ його насл≥дк≥в (операц≥ональний етап).

Ќа кожному з етап≥в взаЇмод≥€ особи з середовищем в≥дбуваЇтьс€ по-р≥зному, суб'Їкт може бути б≥льш чи менш ак≠тивним, причому на останньому етап≥ в≥н стаЇ найб≥льш актив≠но д≥ючим началом: впливаЇ на соц≥альну д≥йсн≥сть у негатив≠ному напр€м≥, що викликаЇ в≥дпов≥дн≥ соц≥альн≥ санкц≥њ (позбав≠ленн€ свободи чи застосуванн€ ≥нших заход≥в покаранн€). –≥зн≥ й часов≥ параметри етап≥в злочинноњ повед≥нки: антисусп≥льна спр€мован≥сть формуЇтьс€ прот€гом досить тривалого часу, мотивац≥€ й прийн€тт€ р≥шенн€ потребуЇ к≥лькох дн≥в чи годин, реал≥зац≥€ р≥шенн€ може в≥дбутис€ прот€гом дек≥лькох хвилин.

«вичайно, наведена схема досить умовна. “ак, етап прийн€т≠т€ р≥шенн€ може бути зовс≥м в≥дсутн≥м (злочин ≥з необережност≥), тривати роками чи прот€гом л≥чених секунд (злочин у стан≥ ф≥з≥олог≥чного афекту).

Ќе викликаЇ сумн≥ву теза, що особист≥сть, реал≥зуючи той чи ≥нший вид д≥€льност≥, в ц≥й д≥€льност≥ формуЇтьс€ ≥ розвиваЇть≠с€. ” злочин≥ особист≥сть виступаЇ €к складна б≥осоц≥альна сис≠тема: вс≥ структурн≥ компоненти особистост≥ так чи ≥накше впли≠вають на процес формуванн€ злочинноњ повед≥нки. Ќаприклад, тип нервовоњ системи (насл≥дувана властив≥сть) значною м≥рою визначаЇ протиправн≥ установки: кишеньковим злод≥€м


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 77

притаманн≥ висока чутлив≥сть, прискорена обробка ≥нформац≥њ й прийн€тт€ р≥шенн€, що визначаЇ усп≥шн≥сть њх злочинноњ д≥€льност≥. « ≥ншого боку, неадекватна завищена самооц≥нка (соц≥альна властив≥сть) хул≥гана зумовлюЇ в≥дпов≥дну спр€мован≥сть його д≥й.

Ћюдина активно поводитьс€ т≥льки в≥дносно того, що Ї дл€ нењ певною ц≥нн≥стю. јле ц≥нност≥ злочинц€ Ї ≥ндив≥дуальними, вони не сп≥впадають з загальноприйн€тими ≥ мають не позитив≠ну, асоц≥ально негативну спр€мован≥сть. ќтже, соц≥альна небез≠пека злочинц€ визначаЇтьс€ не €кимось особливими його потре≠бами ≥ ц≥нност€ми, а несприйн€тт€м ним системи ≥снуючих со≠ц≥альних ц≥нностей.

” процес≥ становленн€ особистост≥ велике значенн€ маЇ спос≥б житт€ в≥дпов≥дних прошарк≥в, соц≥альних груп, сусп≥ль≠ства в ц≥лому. ѕон€тт€ Ђспос≥б житт€ї включаЇ наступн≥ чинни≠ки: матер≥альне середовище, в €кому зростаЇ ≥ живе особа; сис≠тема сусп≥льних стосунк≥в ≥ зв'€зк≥в; соц≥ально-психолог≥чна ат≠мосфера, що спри€Ї виникненню та закр≥пленню позитивних чи негативних рис особистост≥ та в≥дпов≥дних форм повед≥нки. ƒефектн≥сть нав≥ть одного з чинник≥в способу житт€ створюЇ передумови дл€ формуванн€ антисусп≥льних установок та ан-тисусп≥льноњ спр€мованост≥ Ч в≥дсутн≥сть соц≥ально-психолог≥≠чноњ сп≥льност≥ при повному матер≥альному статку; матер≥альн≥ труднощ≥ в поЇднанн≥ з≥ спри€тливими психолог≥чними в≥дно≠синами тощо.

ѕовед≥нка, у тому числ≥ злочинна, складаЇтьс€ з низки вчинк≥в, що знаход€тьс€ п≥д контролем св≥домост≥; д≥€льн≥сть Ч сукупн≥сть посл≥довно зд≥йснюваних повед≥нкових акт≥в, що спричин€ють зм≥ни в оточуючому середовищ≥ та в сам≥й особ≥. ƒ≥€льн≥сть можна розгл€дати також ≥з позиц≥њ њх значимост≥ дл€ людини, оточуючих, сусп≥льства у ц≥лому, њх соц≥альноњ ц≥нност≥ (правовоњ, пол≥тичноњ, моральноњ, рел≥г≥йноњ тощо). —аме при такому п≥дход≥ вживаЇтьс€ терм≥н Ђповед≥нкаї, тоб≠то зовн≥шньо виражена форма д≥€льност≥, що п≥дл€гаЇ оц≥нц≥. ѕовед≥нка завжди пов'€зана з системою тих соц≥альних зв'€зк≥в ≥ в≥дносин з ≥ншими людьми, сусп≥льством, державою у ц≥лому, в €ких ≥ндив≥д про€вл€Ї себе €к особист≥сть. —аме


78


“ема «


тому вони Ї об'Їктом правовоњ ≥ моральноњ оц≥нки та регул€ц≥њ повед≥нки.

”св≥домлене прагненн€ д≥€ти так або ≥накше.зд≥йснюЇтьс€ п≥д контролем св≥домост≥ суб'Їкта та Ї пох≥дною в≥д його соц≥альних властивостей, що складають €дро особистост≥, њњ Ђкеруючоњї сис≠теми Чособист≥сноњ спр€мованост≥ (св≥торозум≥нн€, переконань, погл€д≥в), ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, соц≥альних установок, пров≥дних мотив≥в повед≥нки, притаманних дан≥й особ≥. —аме вони визна≠чають зм≥ст будь-€коњ форми д≥€льност≥ та повед≥нкових про€в≥в соц≥альноњ (антисоц≥альноњ) активност≥ на вс≥х њњ етапах. ќсоб≠лива роль належить њм при формуванн≥ мотивац≥њ повед≥нки ≥ окремих вольових акт≥в (њњ компонент≥в). —оц≥альн≥ властивост≥ особистост≥, тобто зм≥стовний б≥к св≥домост≥, визначають виб≥р≠ков≥сть повед≥нки та наступну в≥дпов≥дальн≥сть за нењ.

—л≥д зазначити, що б≥льш≥сть злочинц≥в звичайно будують задл€ свого виправданн€ систему аргумент≥в, нейтрал≥зуючи т≥ ц≥нност≥, що сто€ть на перешкод≥ дос€гненн€ њх ц≥лей. “аким чином вони створюють дл€ себе психолог≥чний комфорт, душев≠ну р≥вновагу. ѕричини злочинноњ повед≥нки при цьому вбачають≠с€ не в своњх негативних €кост€х, а в зовн≥шн≥х обставинах, в повед≥нц≥ ≥нших. ¬чиненн€ злочину, €к правило, визначаЇтьс€ високою самооц≥нкою та низьким р≥внем самокритичност≥2.

ѕовед≥нка Ч ланка, що опосередковуЇ взаЇмов≥дносини м≥ж св≥дом≥стю людини ≥ зовн≥шн≥м св≥том. ≈лементарною ланкою повед≥нки Ї вчинок Ч одинична ц≥леспр€мована д≥€, вз€та у нерозривн≥й Їдност≥ суб'Їктивних спонукань ≥ соц≥ально значи≠мих насл≥дк≥в. «лочин Ч вольовий акт людськоњ повед≥нки, що знаходитьс€ п≥д контролем св≥домост≥: виб≥рков≥сть по≠вед≥нки стаЇ основою крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ за його вчи≠ненн€.

 рим≥нально-правове пон€тт€ злочину визначаЇтьс€ двома основними категор≥€ми Ч сусп≥льноњ небезпекипротиправ-ност≥. ƒо них часто додаЇтьс€ винуват≥сть ≥ покаранн€, хоча, на

1 –атинов ј.–.,  онстантинова Ќ.я., —обчик Ћ.Ќ. —амооценка преступни-ков // Ћичность прЇступника как обьект психологического исследовани€. Ч ћ., 1979. Ч—. 67


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 79

наш погл€д, це не ц≥лком в≥рно, оск≥льки без вини немаЇ злочи≠ну, а покаранн€ Ч насл≥док, результат вчиненого злочину, а не в≥н сам. ”св≥домленн€ сусп≥льноњ небезпеки вчиненого чи мож≠лив≥сть такого усв≥домленн€, пор€д з протиправн≥стю, в≥др≥зн€Ї злочинну повед≥нку в≥д законослухн€ноњ.

«лочинна повед≥нкаЇ процес, що розгортаЇтьс€ у про≠стор≥ та час≥ ≥ включаЇ не лише сам≥ д≥њ, але й попередн≥й вплив на особист≥сть, психолог≥чн≥ €вища та процеси, €к≥ визначають генезис протиправного вчинку.

ѕсихолог≥чна структура злочинноњ повед≥нки за формою маЇ так≥ ж компоненти, €к законослухн€на, але њх зм≥ст ≥нший. ≤з чотирьох зазначених вище етап≥в (формуванн€ особистост≥ з антисусп≥льною спр€мован≥стю; мотивац≥€ антисусп≥льного вчинку; прийн€тт€ конкретного р≥шенн€ про його зд≥йсненн€; реал≥зац≥€ цього р≥шенн€, включаючи сам вчинок та настанн€ його насл≥дк≥в) власне повед≥нкою Ї лише заключний етап, коли злочин реал≥зуЇтьс€ зовн≥ ≥ набуваЇ юридичноњ значимост≥. ќс≠к≥льки нас ц≥кавл€ть психолог≥чн≥ детерм≥нанти злочинноњ по≠вед≥нки, необх≥дно розгл€дати й попередн≥ етапи, тим б≥льше, що њх розпод≥л достатньо умовний: ус≥ компоненти повед≥нково-го акту динам≥чн≥, причому окрем≥ з них можуть немов би Ђвипа≠датиї, не в≥дображатис€ в св≥домост≥ особи.

Ћюдина Ч не пасивний об'Їкт, що лише сприймаЇ вплив ото≠ченн€, вона активно взаЇмод≥Ї з середовищем, формуючи в пев≠них межах умови свого житт€, свою особист≥сть. ÷€ активн≥сть ви€вл€Їтьс€, передус≥м, у соц≥альних рол€х.

—оц≥альна роль Ч це реальна сусп≥льна функц≥€ особи, зу≠мовлена њњ становищем у систем≥ сусп≥льних в≥дносин, приналеж≠н≥стю до певноњ соц≥альноњ групи, взаЇминами з ≥ншими людьми та соц≥альними ≥нститутами в р≥зних сферах сусп≥льного жит≠т€.  ожна сп≥льнота (с≥м'€, мала чи велика соц≥альна група, сус≠п≥льство в ц≥лому) встановлюЇ дл€ соц≥альноњ рол≥ певний нор≠матив повед≥нки, €коњ чекають в≥д суб'Їкта. ¬≥дпов≥дн≥сть нор≠мативу повед≥нки, прийн€тому (схвалюваному) в сусп≥льств≥, характерна дл€ законослухн€них ос≥б. Ќебажанн€ чи не≠здатн≥сть дотримуватис€ соц≥альних норматив≥в призводить цќ морального конфл≥кту чи правопорушенн€ (злочину), причому


80 “ема «

причина цього може критис€ €к в особливост€х особистост≥, так ≥ в самому сусп≥льств≥.

Ѕудучи знехтуваним позитивно ор≥Їнтованою соц≥альною групою, особа стаЇ членом неформальноњ соц≥альноњ групи, сус≠п≥льна спр€мован≥сть €коњ може вар≥ювати в досить широких межах. ѕри розб≥жност≥ фактичноњ соц≥альноњ рол≥ ≥ р≥вн€ дома≠гань виникаЇ особист≥сний конфл≥кт, що переноситьс€ на соц≥альне оточенн€ ≥ переростаЇ в антисусп≥льну повед≥нку. ÷е ще раз п≥дтверджуЇ безп≥дставн≥сть у€влень про б≥олог≥чну, на≠сл≥дувану схильн≥сть до вчиненн€ злочин≥в з посиланн€м на ви≠соку частоту антисусп≥льних про€в≥в у д≥тей, батьки €ких були злочинц€ми: причина тут у своЇр≥дн≥й негативн≥й Ђсоц≥альн≥й спадковост≥ї Ч звичках, традиц≥€х, загалом способ≥ житт€ батьк≥в та в њх ≥нтенсивному психолог≥чному вплив≥ (насл≥дуван≠н€, нав≥юванн€ та ≥н.) на д≥тей.

«агальнов≥домо, що основою повед≥нки людини Ї, насампе≠ред, њњ потреби, що в подальшому визначають механ≥зм форму≠ванн€ мотив≥в. «начна частка потреб маЇ б≥олог≥чну природу (напр., у харчуванн≥, продовженн≥ роду, самозбереженн≥ та ≥н.), але методи ≥ засоби њх задоволенн€ у людини соц≥ал≥зован≥, опо≠середкован≥ соц≥альною ор≥Їнтац≥Їю. Ѕ≥льш≥сть потреб Ч суто людськ≥: у сп≥лкуванн≥, самоствердженн≥, визнанн≥ й поваз≥ та ≥н., тобто њх задоволенн€ можливе т≥льки в соц≥альному середо≠вищ≥.

«агалом потреби злочинц€ в≥др≥зн€ютьс€ за такими ознака≠ми: 1) нерозвинен≥сть соц≥ально-необх≥дних потреб; 2) матер≥≠ально-утил≥тарний характер; 3) переб≥льшенн€ потреб, тобто перевищенн€ середнього стандарту ≥ правом≥рних можливостей њх задоволенн€.

¬ажливо наголосити, що н≥€ких власне антисусп≥льних, зло≠чинних потреб не ≥снуЇ. ÷е т≥ ж загальнолюдськ≥ потреби, але деформован≥ за своЇю спр€мован≥стю та ≥нтенсивн≥стю. “ак, пси≠холог≥чн≥ досл≥дженн€ св≥дчать, що в ос≥б, €к≥ вчинили т€жк≥ насильницьк≥ злочини, потреби видозм≥нилис€ таким чином:

Ч потреба у сп≥лкуванн≥ Ч в насильство над оточуючими;

Ч потреба у самоствердженн≥Чу прагненн€ дом≥нувати, за≠
стосовувати силу, принижувати ≥ншу людину;


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€



Ч потреба у визнанн≥ Ч в егоцентризм;

Ч потреба у поваз≥ Ч в демонстрац≥ю своЇњ переваги будь-
€ким чином.

÷е св≥дчить про на€вн≥сть у нос≥њв зазначених потреб таких особливостей особистост≥, €к брутальн≥сть, прим≥тив≥зм, жор≠сток≥сть тощо. ѕоза ситуац≥Їю вчиненн€ злочину вони можуть сприйматис€ досить звичайно, буденно, хоча й не вважатис€ привабливими. Ѕ≥льше того, констатац≥€ зазначених потреб зовс≥м не означаЇ, що конкретний злочин було вчинено виключ≠но дл€ њх задоволенн€ або ж що вони характерн≥ дл€ кожного злочинц€. јле беззаперечно, що у середовищ≥, де така потреба сформувалась, культивувалос€ зневажливе чи вороже ставлен≠н€ до ≥нших людей, до сусп≥льства в ц≥лому.

“аким чином, виб≥р того чи ≥ншого вар≥анту злочинноњ повед≥нки залежить переважно в≥д специф≥ки взаЇмов≥дносин ≥з оточуючими та самого соц≥ального середовища. Ќе ≥снуЇ врод≠женоњ агресивност≥, нав≥ть €кщо злочинець учинив мало моти≠вовану чи зовс≥м немотивовану, на перший погл€д, агресивну д≥ю. ÷е п≥дтверджуЇтьс€ численними експериментально-психо-лог≥чними досл≥дженн€ми. ќдне з них, проведене американсь≠кими вченими у —тенфордськ≥й тюрм≥, мало на мет≥ визначити, €к будуть поводитис€ люди, ран≥ше законослухн€н≥, коли вони переберуть на себе роль злочинц€ чи прац≥вника тюрми (нагл€≠дача, виховател€).  андидати в≥дбиралис€ з числа добровольц≥в серед студент≥в юридичних навчальних заклад≥в. ¬с≥ вони були ф≥зично та псих≥чно здоров≥ ≥ не мали крим≥нальних ексцес≥в у минулому.

–езультати експерименту вражаюч≥. Ђ¬'€зн≥ї швидко стали звичайними учасниками специф≥чного тюремного м≥кросередо-вища. ¬они в≥дразу ж сприйн€ли правила й установки ув'€зне≠них, њх стиль сп≥лкуванн€ один ≥з одним та ставленн€ до адм≥н≥≠страц≥њ. Ќовий спос≥б житт€ наст≥льки вплинув на студент≥в, що вже на шостий день у њхн≥й повед≥нц≥ з'€вилис€ антисоц≥альн≥ елементи. ≤нш≥, хто не витримав психолог≥чного навантаженн€, в≥дреагували по€вою псих≥чних в≥дхилень.

ЂЌагл€дач≥ї також швидко призвичањлис€: вони почали з пре≠зирством ставитис€ до в'€зн≥в, застосовувати лайку та руко-


82 “ема «

прикладство ≥, нарешт≥, жорсток≥сть та знущанн€. ” ран≥ше спо≠к≥йних, миролюбних людей розвинулис€ риси агресивност≥, при≠ниженн€ та пригнобленн€ ув'€знених ув≥йшло до сфери њх ≥нте≠рес≥в. ƒе€к≥ Ђнагл€дач≥ї продемонстрували нав≥ть садистськ≥ тен≠денц≥њ, немотивовану лють ≥ т. ≥н.

ќтже, соц≥альн≥ умови бутт€ мали у цьому випадку вир≥шаль≠не значенн€ дл€ по€ви та ескалац≥њ агресивност≥. ƒо аналог≥чних висновк≥в д≥йшов ё.ћ. јнтон€н: 76% ос≥б, що вчинили Ђнемотивован≥ї насильницьк≥ злочини, з дитинства потерпали в≥д принижень, зневаги, псих≥чного та ф≥зичного насильства. ѕоступово психотравмуюч≥ ситуац≥њ призвели до формуванн€ певних рис особистост≥, €к≥ й спровокували агрес≥ю.

Ќа основ≥ потреб виникаЇ в≥дпов≥дна система ≥нтерес≥в. ≤нте≠рес Ч це крок в≥д потреби до повед≥нки, це усв≥домленн€ потре≠би ≥ сп≥вв≥днесенн€ њњ з на€вними умовами ≥ засобами реал≥зац≥њ. ѕри усв≥домленн≥ потреби св≥дом≥сть пр€мо чи опосередковано спр€мовуЇтьс€ на в≥дпов≥дн≥ об'Їкти, спричин€ючи виникнен≠н€ безпосереднього чи поб≥чного ≥нтересу ≥ перетворюючись у прагненн€ до вчиненн€ конкретного злочину.

ѕрагненн€ можна под≥лити на чотири групи: 1) до результа≠ту д≥њ Ч при сп≥впад≥нн≥ мети ≥ насл≥дк≥в, що наступили; 2) до са≠мих д≥й (коли мета ≥ результати не сп≥впадають); 3) до злочинноњ по≠вед≥нки безв≥дносно њњ результату; 4) до самоствердженн€ через демонстрац≥ю сили, хороброст≥, дом≥нуванн€ та ≥нших про€в≥в зло≠чинного зм≥сту. «азначен≥ р≥зновиди прагнень (власне мотив≥в д≥й) в≥др≥зн€ютьс€ своЇр≥дн≥стю, а њх конкретизац≥€ наближаЇ нас до предметного розгл€ду мотивац≥њ злочинноњ повед≥нки.

ѕотреби особи та необх≥дн≥сть њх задоволенн€ опосередкову≠ють виникненн€ мотиву Ч обірунтуванн€ св≥домого р≥шенн€ д≥€ти задл€ њх задоволенн€. ÷е не означаЇ, що т≥льки задоволен≠н€м потреб все можна по€снити; в юридичн≥й практиц≥ на€вн≥ окрем≥ факти вчиненн€ злочину заради його самого, незалежно в≥д результату, заради самого процесу зд≥йсненн€ злочинних д≥й ≥ т. ≥н., зумовлен≥ своЇр≥дною мотивац≥Їю, незалежною в≥д потреб у њх звичайному сенс≥.

’арактеризуючи мотиви злочин≥в, чинне крим≥нальне зако≠нодавство звичайно користуЇтьс€ узагальненою терм≥нолог≥Їю,


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 83

називаючи Ђнизинн≥ спонуканн€ї, Ђмотиви особистоњ зац≥кавле≠ност≥ї, Ђхул≥ганськ≥ спонуканн€ї, що завжди потребуЇ по€снен≠н€ та уточненн€. ёридична форма вираженн€ мотив≥в Ч ста≠тична характеристика найб≥льш типових, узагальнених форм при багатозначност≥ мотивац≥њ ≥ пол≥мотивованост≥ фактично вчинюваних д≥й, оц≥нка €ких даЇтьс€ законом. ƒ≥йсно ж мотив Чдинам≥чна категор≥€, взаЇмозв'€зана з ≥ншими псих≥чним €ви≠щами та самою особист≥стю, зм≥стовна сторона €ких може зм≥ни≠тис€ будь-коли.

«а джерелами утворенн€, специф≥кою в≥дносин мотиви мож≠на под≥лити на дек≥лька груп: 1) особистого характеру (помста, ревнощ≥, особиста зац≥кавлен≥сть); 2) так≥, що не мають пр€мо≠го (безпосередньюго) особист≥сного значенн€ (хул≥ганство, праг≠ненн€ протид≥€ти законним вимогам представник≥в закону, по≠рушенн€ громадського пор€дку); 3) зумовлен≥ протиправною повед≥нкою потерп≥лого чи ситуац≥Їю (ексцес оборони, невип≠равданого ризику), коли утруднена правильна оц≥нка под≥й та прийн€тт€ адекватного р≥шенн€. ќкрему групу складають мо≠тиви злочин≥в неповнол≥тн≥х, забарвлен≥ њх в≥ковими особливос≠т€ми, що за умови недостатньоњ сформованост≥ соц≥альних вла≠стивостей особистост≥ та на€вност≥ псевдосоц≥ал≥зац≥њ нер≥дко призводить до неповного чи викривленого усв≥домленн€ спону≠кань та зм≥сту фактично вчиненого.

Ѕезпосередньою причиною виникненн€ мотиву звичайно виступаЇ прив≥д Ч об'Їктивний чинник (випадок, обставина), що використовуЇтьс€ при вчиненн≥ злочину; це може бути об≠раза, сварка, насильство тощо. ѕриводи можуть бути типови≠ми чи нетиповими, суттЇвими чи незначними. ћотив також може виникнути без зовн≥шн≥х привод≥в, б≥льш того Ч спрово≠куватис€ потерп≥лим (наприклад, при хул≥ганств≥).

Ѕ≥льш загальним щодо приводу Ї пон€тт€ стимул, тобто зов≠н≥шн€ необх≥дн≥сть, що Ї безпосередньою актив≥зуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуац≥€, примус, насиль≠ство, проханн€ тощо) ≥ посилюЇ спонуканн€ до д≥њ чи безпосе≠редньо формуЇ њњ мотивац≥ю.

“ерм≥н Ђмотивац≥€ї, пох≥дний в≥д Ђмотивуї, вживаЇтьс€ у де≠к≥лькох значенн€х. ” вузькому сенс≥ це: 1) процес виникненн€


84 “ема «

мотиву в результат≥ взаЇмод≥њ особи з оточуючим середовищем; 2) сукупн≥сть спонукань ≥ мотив≥в, €к≥ визначають повед≥нку, њх система; 3) динам≥ка розвитку вольового акту, обумовленого пев≠ними мотивами (в≥д прийн€тт€ р≥шенн€ д≥€ти до результату). ” широкому смисл≥ мотивац≥€ включаЇ св≥дом≥сть ≥ндив≥да, його соц≥альн≥ ≥ природн≥ €кост≥ (властивост≥), що визначають став≠ленн€ до ≥нших людей, соц≥альних ц≥нностей, самого себе ≥ зна≠ход€ть в≥дображенн€ у мотивах повед≥нки ≥ д≥€льност≥. ќсобли≠ве значенн€ у психолог≥њ надаЇтьс€ так зван≥й Ђборотьб≥ мотив≥вї (Ђзаї ≥ Ђпротиї) та виб≥рковост≥ засоб≥в њх задоволенн€.

ћотивац≥€ повед≥нки взагал≥ ≥ злочинноњ, зокрема, сп≥вв≥дно≠с€тьс€ €к загальне, окреме ≥ одиничне: мотивац≥€ конкретного злочину одинична, вона маЇ свою специф≥ку ≥ неповторн≥, при≠таманн≥ т≥льки њй риси. «лочин Ч не просто д≥€ (безд≥€льн≥сть), зумовлена певними мотивами, фактично це результат д≥њ, що становить сусп≥льну небезпеку ≥ протиправн≥сть, €к≥ суб'Їкт м≥г чи повинен був передбачити.

ћотив необх≥дно в≥др≥зн€ти в≥д нам≥ру Чмисленого образу д≥њ, €ку особа прагне чи вир≥шила зд≥йснити; при одному й тому ж нам≥р≥ вчинок реал≥зуЇтьс€ через р≥зн≥ мотиви, а сам мотив не виз≠начаЇ зм≥сту нам≥р≥в та д≥й, спр€мованих на його задоволенн€.

Ќа другому етап≥ розвитку злочинноњ повед≥нки Ч ц≥лепок-ладанн≥Чр≥зноман≥тн≥ спонуки ≥ почутт€ особистост≥ оформл€≠ютьс€ у св≥домост≥ суб'Їкта у вигл€д≥ ≥деальних прагнень до пев≠ноњ мети.  ≥нцева мета д≥й часто складаЇтьс€ ≥з р€ду пром≥жних, що дос€гаютьс€ посл≥довно дл€ отриманн€ бажаного результа≠ту. ћета ≥ результат сп≥впадають за на€вност≥ умислу: при пр€≠мому насл≥дки Ї бажаними, при непр€мому Ч вони допускають≠с€. ћета д≥њ ≥ насл≥дки, що наступили, у певних випадках склад≠ноњ вини та при вчиненн≥ злочин≥в через необережн≥сть не сп≥впадають, але це не означаЇ, що вони безц≥льн≥ чи безмотивн≥.

ћетаЧформа реал≥зац≥њ мотиву, €ка вт≥люЇтьс€ у д≥€х ≥ резуль≠татах; взаЇмозв'€зок мотив≥в ≥ ц≥лей д≥й Ч основа зм≥сту зазначе≠ного етапу злочину, що завершуЇтьс€ прийн€тт€м р≥шенн€ д≥€ти.

ѕрийн€тт€ р≥шенн€ Ч психолог≥чний процес вибору найб≥льш бажаного вар≥анту злочинноњ повед≥нки, безпосеред≠ньо пов'€заний ≥з њњ виб≥рков≥стю. ” р≥шенн≥ знаход€ть в≥добра-


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 85

женн€ вс≥ об'Їктивн≥ ≥ суб'Їктивн≥ чинники, що обумовили вчи≠ненн€ злочину (передували йому), модель майбутнього злочину, його можлив≥ насл≥дки не лише €к результат, але й €к можлив≥сть покаранн€ за його вчиненн€. “ут, безсумн≥вно, присутн€ оц≥нка сп≥врозм≥рност≥ ≥нтерес≥в, що зумовлюють зм≥ст мотивац≥њ, ≥ на≠званих насл≥дк≥в. ƒо можливост≥ покаранн€ кожен ≥з винних ста≠витьс€ по-р≥зному: один прагне його уникнути, ≥нший Ч ≥гно≠руЇ, трет≥й Ч над ним не задумуЇтьс€.

—труктура процесу прийн€тт€ р≥шенн€ представлена на≠ступними етапами: 1) п≥дготовчий Ч переробка ≥нформац≥њ ≥ ос≠мисленн€ вар≥ант≥в наступних д≥й (безд≥€льност≥), можливих насл≥дк≥в; 2) основний Ч виб≥р одного, найб≥льш прийн€тного вар≥анту д≥й; 3) контрольний Ч оц≥нка р≥шенн€ з позиц≥й необ≠х≥дност≥ ≥ доц≥льност≥, його можлива корекц≥€, зм≥на спр€мова≠ност≥ наступних д≥й ≥ прийн€тт€ нового р≥шенн€, у тому числ≥ -Ч■ сполученого з в≥дстроченн€м задуманого та добров≥льною в≥дмо≠вою в≥д зд≥йсненн€ злочинного умислу.

«аключним (операц≥ональним) етапом психолог≥чноњ струк≠тури злочинноњ повед≥нки Ї реал≥зац≥€ прийн€того р≥шенн€ Ч-безпосереднЇ вчиненн€ злочину. ¬ласне повед≥нкою Ї лише цей заключний етап, коли злочин реал≥зуЇтьс€ зовн≥ ≥ набуваЇ юри≠дичноњ значимост≥.

ѕсихолог≥чна структура злочинноњ повед≥нки може бути роз≠горнутою чи скороченою, а етапи Ч тривалими в час≥ або швиƒ' коплинними. “ак, на повед≥нку при реал≥зац≥њ прийн€того р≥шей' н€ вир≥шальним чином може впливати ситуац≥€: оц≥нивши њњ. злочинець може зм≥нювати план д≥й (час, м≥сце та ≥н.), в≥дклас≠ти злочин, в≥дмовитис€ в≥д його продовженн€ тощо. Ќайб≥льш простим вар≥антом злочину Ї д≥€, що призводить до одного чи к≥лькох насл≥дк≥в; б≥льш складним Ч злочин, що складаЇтьс€ 3 двох д≥й, котр≥ призвели до одного чи к≥лькох насл≥дк≥в, або низ≠ки д≥й, об'Їднаних Їдиним умислом, спр€мованих до Їдиноњ мет**-≤снують також довготривал≥ злочини (напр., втеча з-п≥д варти); злочинний результат може бути дос€гнутий одночасними чи р≥зночасними д≥€ми дек≥лькох ос≥б у сп≥вучаст≥, у вигл€д≥ групо≠воњ д≥€льност≥ р≥зноман≥тних злочинних угруповань (в≥д звичай≠них груп до орган≥зованих сп≥льностей).


86 “ема «

ѕри ознайомленн≥ з проблемою може скластись враженн€ про р≥зний психолог≥чний зм≥ст механ≥зму злочинноњ повед≥нки залежно в≥д форми виниЧумислу чи необережност≥. Ќасправд≥ ж тут б≥льше под≥бност≥, н≥ж в≥дм≥нностей, а останн≥ фактично стосуютьс€, насамперед, ставленн€ суб'Їкта до сусп≥льно небез≠печних насл≥дк≥в (коли йдетьс€ про злочини з матер≥альним складом) та до самих д≥й (стосовно злочин≥в ≥з формальним скла≠дом), а не самого механ≥зму злочинного повед≥нкового акту. —про≠би трактувати де€к≥ злочини €к немотивован≥, вчинюван≥ без мети, позавольов≥ тощо викликаютьс€ швидше нерозум≥нн€м чи зм≥шуванн€м двох пон€ть Ч сусп≥льно небезпечноњ повед≥нки неосудних ос≥б та близьких до нењ про€в≥в пограничних стан≥в людськоњ псих≥ки ≥ сусп≥льно небезпечних, злочинних д≥й осуд≠них суб'Їкт≥в, нос≥њв св≥домост≥ ≥ вол≥, здатних до виб≥рковоњ по≠вед≥нки. ¬ останньому випадку йдетьс€ про правосуб'ектн≥сть Ч дос€гненн€ в≥дпов≥дного в≥ку крим≥нальноњ в≥дпов≥дальност≥ та розвинен≥сть св≥домост≥ (р≥вень дорослост≥), у соц≥альному смисл≥ достатн≥х дл€ оц≥нки вчинених д≥й.

ѕоза св≥дом≥стю та волею немаЇ злочину ≥ в≥дпов≥дальност≥ за нього. –≥шенн€ д≥€ти приймаЇтьс€ осудною особою ≥ при на≠€вност≥ умислу, ≥ при необережност≥, але €кщо повернутис€ до попередн≥х психолог≥чних компонент≥в, то ви€вл€Їтьс€, що у св≥домост≥ суб'Їкта були присутн≥ми мотивац≥€ ≥ ц≥лепокладан-н€, €к≥ при вчиненн≥ злочину з необережност≥ не мали пр€мого в≥дношенн€ до насл≥дк≥в, що фактично наступили. …детьс€ швидше про ≥гноруванн€, зневажанн€ загальноприйн€тими чи спец≥альними правилами убезпеченн€, њх неусв≥домлене чи св≥доме порушенн€, незалежно в≥д того, до чого це призвело (на≠приклад, в≥двол≥канн€ уваги вод≥€ спричинило траг≥чн≥ насл≥дки, що не применшуЇ його вини, оск≥льки в≥н повинен бути уваж≠ним). ќчевидно, що при вчиненн≥ злочину в форм≥ злочинноњ нео≠бачност≥ (халатност≥) мотив ≥ мета стосуютьс€ самих д≥й, а не насл≥дк≥в, €к у злочинних дел≥ктах. «лочинна самовпевнен≥сть означаЇ не т≥льки певне усв≥домленн€ сусп≥льно небезпечних насл≥дк≥в, але й прагненн€ њх уникнути, скориставшись своњми ум≥нн€ми, навичками ≥ т. ≥н.: насл≥дки наступають, оск≥льки роз≠рахунки суб'Їкта не п≥дтвердилис€.


ѕсихолог≥€ особистост≥ злочинц€ 87

ћотив сам по соб≥ безд≥€льний, доки не з'€вилос€ прагненн€ його задовольнити, що потребуЇ не т≥льки усв≥домленн€, але й про€в≥в вол≥ Ч прийн€тт€ р≥шенн€ д≥€ти у вибраному напр€м≥ та його реал≥зац≥ю. ”св≥домлен≥сть включаЇ також розум≥нн€ сусп≥льноњ небезпечност≥ вибраних злочинних форм ≥ засоб≥в задоволенн€ потреби або ж реальн≥ можливост≥ такого усв≥дом≠ленн€. ¬ ≥нших випадках маЇ м≥сце казус Ч невинне спричи≠ненн€ шкоди, незалежно в≥д того, чим керувавс€ суб'Їкт ≥ що в≥н при цьому переживав.

“аким чином, €кщо просл≥дкувати генезис злочинноњ пове≠д≥нки в≥д њњ виток≥в до настанн€ насл≥дк≥в, можна констатувати, що вона Ї низкою багаторазовоњ взаЇмод≥њ м≥ж особист≥стю ≥ се≠редовищем, точн≥ше Ч результатом такоњ взаЇмод≥њ, незалежно в≥д того, про €кий злочин йдетьс€ та €ка повед≥нка йому переду≠вала. ѕричини злочинност≥ Ч результат складноњ взаЇмод≥њ особливостей особистост≥ та середовища, причому стосовно кон≠кретного факту вчиненн€ злочину вони ви€вл€ютьс€ в р≥зних сполученн€х, щоразу Ч по-своЇму.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 888 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

“ак просто быть добрым - нужно только представить себ€ на месте другого человека прежде, чем начать его судить. © ћарлен ƒитрих
==> читать все изречени€...

1562 - | 1369 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.085 с.