Лекции.Орг


Поиск:




Повоєнний неолібералізм - Фрідріх Хайєк, Вальтер Ойкен.




“Сильна автономна конкурентна економіка” – такий основний девіз найяскравішого представника неолібералізму Фрідріха Августа фон Хайєка (1899–1992). Особливості методології досліджень, економічні погляди та основи концепції спонтанного ринку викладені ним у ряді наукових праць – “Шлях до рабства” (1944), “Індивідуалізм та економічний порядок” (1948), “Конституція свободи” (1960), “Право, законодавство і свобода” (1973, 1976, 1979), “Фатальна концепція: помилки соціалізму” (1989). Економічні явища у них розглядаються як невід’ємна частина соціально-економічної системи, передусім підкреслюються ті із соціальних рис, які характерні для ринкової системи в цілому в умовах вільної конкуренції, зокрема індивідуалізм господарюючих суб’єктів, їхні об’єктивні оцінки, їхнє уявлення про економічну свободу, їхня конкурентна природа тощо.

Методологічний індивідуалізм та суб’єктивізм Хайєка фактично означають визнання непізнаних економічних явищ, тому що теоретична модель економіки будується дослідником на суб’єк­тивному, а отже, довільному виборі окремих елементів дійсності. Таким чином, ця модель не може дати істинно наукових знань про економіку, які б не залежали від суб’єктивного досвіду дослідника. Справа ще й у тому, що як економічна дійсність, так і людський розум не залишаються незмінними, а постійно еволюціонують.

Важливим в теорії економічного лібералізму Хайєка є його вчення про спонтанний характер ринкового порядку. Ринкова економіка виникає та еволюціонує у результаті взаємодії людей, але це не означає для них можливий цілеспрямований вплив на економіку. Ринкова економіка розвивається відповідно до своєї власної внутрішньої логіки, зумовленої тією обставиною, що в її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями, втіленими у звичаях. Це ніби невидиме знання, що не усвідомлюється його носієм і тому не може бути від нього окремо формалізованим, узагальненим у теоріях і покладеним в основу економічної політики. У свою чергу, характер знання, покладеного в основу еволюції ринкового порядку, повністю виключає можливість будь-якого втручання у цей процес без загрози часткового або повного його руйнування. Провідна роль у формуванні та поширенні практичних поточних знань про господарство належить механізму ринку, який через систему цін, зміну співвідношення попиту і пропозиції, рекламу систематично передає інформацію про те, що, де, як, коли виробляти, купувати і продавати, і тим самим забезпечує координацію дії учасників ринку. Ринок, таким чином, розглядається як своєрідний інформаційний механізм, який забезпечує отримання не фрагментарних, а системних знань про економіку, без яких неможлива ефективна господарська діяльність.

Щодо розподілу ресурсів та конкуренції, то Хайєк вважав, що ринок сам здатний ефективно розподіляти ті ресурси, що раніше не були та і не могли бути враховані на господарські цілі, які раніше не були і не могли бути виявленими. Конкуренція – це ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на невідомі цілі. Ці завдання ринок може виконувати завдяки тому, що він спроможний виявити, розповсюдити та ефективно використати раніше невідомі дані про потреби, ресурси і технології, тобто виступати у ролі специфічної інформаційної системи.

Хайєк виступав активним критиком соціалістичної економічної системи. На його думку, єдино можливим шляхом розвитку людства є капіталізм.

“Полеміка про ринковий порядок і соціалізм, – пи­сав він, – є полемікою про виживання – ні більше, ні менше. Наслідуван­ня соціалістичній моралі і призвело б до знищення більшої частини сучасного людства та зубожіння основної маси суспільства”.

“Конкуренція скрізь, де можливо, регулювання – там, де необхідно” – цей вислів Людвіга Ерхарда (1897–1977 рр.) концептуально виражав ідеї представників неоліберальної концепції державного регулювання економіки. Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, провідну роль в економіці приватної власності та недержавних господарських структур. Вони вбачають сутність регулювання економіки державою у функціях “нічного сторожа” або “спортивного судді”. Починаючи з 1948 р., ці ідеї набули статусу державної доктрини уряду Аденауера – Ерхарда. З цього самого року послідовники В. Репке, А. Рюстова на чолі з В. Ойкеном у Фрайбурзькому університеті почали видавати щорічник “Ордо”, тому західнонімецька неоліберальна доктрина почала називатися ордолібералізмом.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 312 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

В моем словаре нет слова «невозможно». © Наполеон Бонапарт
==> читать все изречения...

1110 - | 1085 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.008 с.