Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

У 1936 році англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, де обґрунтував неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси, ставши ідеологом нового напряму в економічній науці. Новаторство економічного вчення полягало у перевазі макроекономічного аналізу над мікроекономічним.

Кейнс значно розширив межі дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно такими агрегатними категоріями, як праця, споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, які визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброє­ність праці.

Пріоритет праці в концепції Кейнса красномовно свідчить про його ставлення до капіталу. Якщо класичне економічне вчення ви­ходить з тези “капітал — продуктивний чинник — запас”, то Кейнс заперечує продуктивну функцію цього чинника. Оскільки в Кейнса капітал є породження рідкості. У зв’язку з цим по­силюється гніт капіталістів, які мають нагоду експлуатувати обу­мовлену недостатністю цінність капіталу.

“Процент у нинішніх умовах зовсім не є винагородою за будь-яку насправді принесену жертву так само, як і земельна рента. Власник капіталу може отримати процент, тому що капітал рідкісний, так само, як і власник землі може отримати ренту, тому що кількість землі обмежена”.

Вчений висміює тезу про заощадження як нагромадження ка­піталу. Ця помилка з розряду тих, з якими найважче розлучи­тися. Вона породжується переконанням, ніби власнику багатства потрібне капітальне майно як таке, тоді як його насправді ціка­вить очікуваний дохід від цього майна. Очікуваний дохід ціл­ком залежить від передбачуваного в майбутньому ефективного попиту щодо майбутніх умов пропонування. Тому, якщо акт заощадження ніяк не підвищує очікуваний доход, він не сти­мулюватиме й інвестиції. Створення нового багатства цілком за­лежить від того, чи досягне очікуваний доход певного рівня, що встановлюється поточною нормою процента.

В еко­номічний аналіз суспільного відтворювання разом з об’єктив­ними чинниками вводиться суб’єктивний — психологія суспільс­тва в умовах нового індустріального порядку: психологічне від­чуття споживання, психологічне відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як вияв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, прискорює індустрі­альний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності грома­дянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а в результаті попиту, зумовленого поточним і перспективним споживанням. Провідний чинник прогресу нового індустріального порядку — ефективний попит, тобто потенційно можливий і стимульований державний попит. Цей методологічний підхід становить основу концепції геніаль­ного, за загальним визнанням, Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс змушений піддати критиці постулати класич­ної теорії, яка “...панує над практичною й економічною думкою панівних і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги”.

Класична загальна теорія ґрунтувалася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на підставі особ­ливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмін­ному від класичної школи.

Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії полягає в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підпри­ємця. А початковий етап полягає в тому, що він здійснює витрати по­двійні:

а) виплати власникам факторів виробництва — факторіа­льні витрати за даного рівня зайнятості;

б) виплати іншим підприємцям, вплетеним у техніко-технологічний ланцюг його діяльності; а також неминучі витрати в його діяльності — витра­ти споживання за даного рівня зайнятості.

В результаті утворюється при­буток підприємця.

“У тих випадках, коли аналіз економічної кон’юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факто­ріальні витрати плюс прибуток), одержуваний за даного рівня зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З ін­шого боку — сукупна ціна пропонування продукції за даного обсягу зайнятості є очікувана виручка, яка і спонукає під­приємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості”.

Слід ще раз наголосити, що Кейнс засадничими в аналізі сукупно­го доходу вважає економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами за даного рівня зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорів­нюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників факторів виробництва в сумі із підприємницьким прибутком. Основу цієї схеми становить рівень зайнятості праці з її технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

“Отже, якщо припустити, що стан техніки, обсяг застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві або в одній галузі, так і в цілому господарстві залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продук­цію. Підприємець прагнутиме довести обсяг зайнятості до рівня, за якого він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами”.

Сукупний попит — це сукупна ціна пропонування продукції, а сукупне пропонування — виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого — зайнятість праці, оскільки пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як бачимо, у поняття сукупного попиту і сукупного пропону­вання Кейнс вкладає відмінний від класичної схеми зміст.

Кейнс також дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвиненого капіталістичного суспільства потрібно шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Він звертає увагу на те, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві основну перешкоду для використання ресурсів. Тому в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання. Вихідним є те, що “ефективний попит“ тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший – це витрати суспільства на споживчі блага, другий – на інвестиції (капітальні блага), інакше кажучи – це споживчий та інвестиційний (виробничий) попит.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту, роз­криваючи причини того, чому проблема ефективності попиту зникла після Мальтуса з економічної літератури. Він пов’язує це із соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, яка нехтує функцією сукупного попиту. “Теорія Рікардо багато в чому дуже підійшла тому середовищу, до якого вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіва­них для непідготовленої людини. Рікардіанське вчення, переве­дене на мову практики, вело до суворих і часто неприємних ви­сновків, що додавало йому відтінку чесноти... Властям імпо­нувало, що це вчення пояснювало багато виявів соціальної не­справедливості й очевидної жорстокості як неминучих наслідків прогресу, а спроби змінити таке становище виставляло як дії, які можуть у цілому принести більше зла ніж користі”.

Кейнс розглядає “ефективний попит” у зв’язку з дією трьох факторів:

– схильності до споживання;

– схильності до інвестицій;

– переваги ліквідності.

Об’єктивні чинники схильності до споживання:

- зміна одиниці заробітної плати;

- зміна в різниці між доходом і чистим доходом (валовий до­хід мінус додаткові витрати і витрати споживання);

- зміни в багатстві майнових груп;

- зміни в нормі дисконту або пропорції обміну справжніх благ на майбутнє;

- зміни в податковій політиці, якщо вона використовується як інструмент справедливого розподілу;

- зміни передбачуваного відношення між теперішнім і май­
бутнім рівнями доходу.

За інших рівних умов вирішальним виявляється сукупний до­хід в одиницях заробітної плати.

Найбільший вплив на використання доходу справляє прагнен­ня до підтримки звичайного рівня життя, і людина схильна збері­гати різницю між її фактичними доходами і витратами на під­тримку звичайного життєвого стандарту. Узагальнення аналізу схильності до споживання ми знаходимо в тезі, що протягом усієї людської історії існувала хронічна тенденція до більш сильної схильності до заощадження. Слабкість спонукання до інвестування була головною еко­номічною проблемою.

Схильність до споживання визначає величину споживчого попиту. Витрати на споживання зростають у міру збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. У зв’язку з відставанням споживання від темпів зростання доходів Кейнс установив т. з. “основний психологічний закон“. Економічна сутність цього закону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, зрештою, стримує зростання попиту і споживання. Дія “основного психологічного закону“ може бути компенсована схильністю до інвестицій, що визначає величину інвестиційного (виробничого) попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інакше кажучи, інвестиції можуть здійснюватися лише тоді, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. А розрив між рівнем доходу та споживання є можливим тільки тоді, коли інвестиції дорівнюють заощадженням. Ліквідність у Кейнса – це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно.

Різниця між доходом і споживанням з’являється тільки тоді, коли буде досягнутий певний рівень добробуту. Кейнс підкрес­лює, що людина так влаштована, що найбільший вплив на вико­ристання доходу обумовлює прагнення до підтримки звичайного рівня споживання, звичайного “життєвого стандарту”. Пізніше в економістів з’являється поняття “якість життя”. Спонукання до за­доволення невідкладних потреб родини сильніша, ніж спонукання до нагромадження; остання стає сильнішою, коли буде досягнутий певний рівень добробуту.

Це можна бачити сьогодні на прикладі країн з перехідною економікою. В Україні майже дві третини сімей не мають заоща­джень, оскільки весь дохід витрачається на підтримку життєвого стандарту на найнижчому рівні бідності. Це — дійсність України початку XXI ст.

Зміни в рівні доходу в бік його падіння, пов’язані зі зменшен­ням зайнятості, можуть, стверджує Кейнс, призвести до переви­щення споживання над доходом не тільки в певних людей або організацій за рахунок резервів, нагромаджених раніше, але і в уряду. Так з’являється бюджетний дефіцит або зростає внутріш­ній і зовнішній борг за рахунок позик.

Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу. Причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності прийняття основних економічних рішень, зокрема рішень щодо заощаджень та інвестицій. Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, тому що, як правило, інвестиції відстають від зростання заощаджень, виявляються меншими за останні, у результаті чого утворюються надлишкові заощадження, має місце відносне пере нагромадження, суспільство зазнає кризи або тривалої стагнації.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття у залежність не від заробітної плати, а від браку “ефективного попиту“, а обсяг зайнятості – від рівня виробництва “національного доходу“, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим. Кейнс вважав, що найрозумніша політика полягає у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати.

Таким чином, основним стратегічним напрямом економічної політики, за Кейнсом, має бути підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності він вважає основною причиною “великої депресії“ 30-х рр. Держава повинна не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін тощо), але й узяти на себе функції безпосереднього капіталовклад­ника.

З-поміж найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, “активізувати схильність до споживання“, Кейнс називає фіскальну політику, яка регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Про значення теорії грошової економіки говорить той факт, що іншим важливим інструментом економічного дослі­дження в Кейнса є грошова одиниця [60].

На рівні фірми ті самі факторіальні витрати визнача­ються з використанням одиниці праці. Але обсяг вироб­ництва, де передбачення про майбутній прибуток зале­жить від оцінки сучасності, від об’єктивних і суб’єктив­них факторів, можна виміряти грошовою одиницею.

Важливість грошей в основному як раз і випливає з того, що вони є сполучною ланкою між сучасністю і майбутнім. Гроші, за Кейнсом — один з капітальних ак­тивів, як житловий будинок або пшениця. Але якщо бу­динок або пшениця майже володіють ліквідністю, ви­трати на їх утримання великі, то у грошей витрати утримання — майже нульові, а ліквідність — висока. Будь-які капітальні активи мають норму процента, але вона здебільшого мінлива залежно від ліквідності і ви­трат на утримання. Норму процента капітальних активів дослідив П. Сраффл, і Кейнс бере її на озброєння.

У різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність. Але існує велика різниця між грошима й усі­ма іншими активами (або більшістю їх), і вона в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищуєвитрати утримання, тоді коли витрати утримання інших активів набагато перевищують їх премію за ліквідність.

Отже, норма процента — одна з найважливіших характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші — один з капітальних активів, що мають високу премію за ліквідність за незначних витрат утримання (до речі, Кейнс стверджує, що меркантилісти знали, що норма процента залежить від пере­ваги ліквідності від кількості грошей).

Дж. М. Кейнс — за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму. “Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх виконання буде змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей; якщо наявна їх зайнятість, то ціни будуть змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей”.

Зміна кількості грошей впливає на величину ефективного по­питу. У результаті зростання ефективного попиту величина му­льтиплікатора залежатиме від того, як новий дохід, що виник унаслідок збільшення ефективного попиту, розподіляється між різними категоріями споживачів.

Як уже зазначалось, кількість грошей перебуває в прямому зв’язку з винагородою факторів виробництва, які входять у пер­винні витрати виробництва. На цій основі вводиться поняття одиниці витрат. Одиниця витрат (або як перше наближення до неї — одиниця заробітної плати) може розглядатись як основна міра вартості. Рівень цін за такого стану техніки і технології за­лежатиме частково від одиниці витрат і частково від масштабів виробництва, і там де обсяг випуску збільшується, він буде зрос­тати більше, ніж пропорційне збільшення одиниці витрат, вихо­дячи з принципу спадної дохідності для коротких періодів.

Коли дальше підвищення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягів виробництва і повністю витрачається на під­вищення одиниці витрат, що відбувається в точно пропорційному збільшенні ефективності збуту, тоді досягається становище, яке цілком підставно можна назвати істинною інфляцією.

Кейнс був далеким від концепції рівноваги, він уводить по­няття асиметрії в економічних процесах сучасної йому економі­ки. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь за­безпечення грошей починає випереджати темпи зростання папе­рового обігу. У результаті настає розпад фіскальної системи і грошового обігу. (Втеча грошей характерна для Росії 1918— 1922 років, і навпаки, у США кілька місяців 1932 р. була криза ліквідності, коли майже нікого не можна було зацікавити розлу­читися з готівкою на будь-яких розумних умовах.)

Інфляція, за Кейнсом, є несправедливою, а дефляція — такою, що утруднює господарське життя (характерно для Японії кінця XX — початку XXI ст.). Але найгіршою є дефляція.

ПОСТУЛАТИ КЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ, ЯКІ ЗАПЕРЕЧУЄ КЕЙНС [60].

Класична школа	Дж. М. Кейнс
1. Пріоритет факторів виробництва	1. Пріоритет праці
2. Аналіз цін у центрі економічних досліджень	2. Аналіз реального доходу
3. Безробіття — результат недоско­налої конкуренції. «Невидима рука» відновить повну зайнятість	3. Різним рівням доходу відповідає різний рівень рівноваги, а отже, мо­же виникнути рівновага з високим рівнем безробіття
4. Зростання капіталу пов’язано з ощадливістю	4. Кейнс вводить поняття “гранична схильність до споживання”, “грани­чна схильність до заощадження”
5. Взаємозалежність заощаджень і ін­вестицій залежить від норми про­цента	5. Для зростання доходу необхідне збільшення споживання, а не заоща­дження. Мультиплікативний ефект множення доходу і примноження ін­вестицій. Взаємозалежність збережен­ня інвестицій залежить від змін рівня доходу. Приріст доходу тим більший, чим більша схильність до споживання
6. Величина інвестицій залежить від норми процента. Величина норми про­цента визначається пропонуванням заощаджень і попитом на інвестиції за їх обернено пропорційної залежності	6. Є взаємозв’язок між нормою про­цента і граничною ефективністю ка­піталу, до якого прагне величина ін­вестицій. Спонукання до інвестування зросла, зросте інвестування, і навпаки
7. Економічний спад. Монополія по­рушує сучасну конкуренцію. Результат — спад. Держава повинна боротися з монополією, а ринок справиться сам	7. Збільшення сукупного попиту усу­ває спад
8. Держава втручається в економічні процеси тільки в умовах недосконалої конкуренції і всевладдя монополій	8. Держава зобов’язана бути чинником дії на сукупний попит, якщо його обсяг недостатній, за допомогою кредитно-грошової, податкової, бюджетної полі­тики. Фінансування громадських робіт
9. Процент породжується схильніс­тю до споживання	9. Процент — породження схильно­сті до споживання і схильності до ліквідності
10. Закон Сея про рівновагу сукупно­го пропонування і сукупного попиту	10. Сукупний ефективний попит
11. Розмір зайнятості визначається гра­ничною важкістю праці, вимірюваною величиною реальної заробітної платні	11. Розмір зайнятості залежить від сукупного ефективного попиту
12. Вимушеного безробіття немає	12. Вимушене безробіття — реальність

Основні терміни і поняття

Американський індивідуалізм – внутрішня політика президента Г. Гувера, яка ґрунтувалася на реалізації принципів індивідуалізму, що означає встановлення рівних можливостей для кожного громадянина відігравати роль відповідну до його освіти, характеру, здібностей, устремлінь, а роль, держави зводиться лише до забезпечення цієї рівності можливостей, не втручаючись в економічне та соціальне життя.

Версальська система, започаткована 28 червня 1919 р. – система взаємодоговорів між країнами Антанти та союзниками Німеччини з метою перерозподілу економічного і політичного впливу у світовому господарстві.

Вестмінстерський статут було прийнято в 1931 р., він надавав певні політичні права домініонам щодо прийняття власних та дії англійських законів.

Гроші — один з капітальних активів, що має високу премію за ліквідність за незначних витрат утримання, за Кейнсом.

Гіперінфляція - за Кейнсом, це ситуація, коли ступінь за­безпечення грошей починає випереджати темпи зростання папе­рового обігу.

Девальвація – зниження курсу національної чи міжнародної (регіональної) валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць.

Дирижизм – французька неоліберальна модель управління економікою, в основі якої лежить державне коригування оптимального співвідношення попиту та пропозиції, а також використання різних моделей планування, у тому числі директивна щодо державного сектора, індикативна та договірна щодо приватного сектора.

Ефективний попит – термін із концепції Дж. М. Кейнса щодо потенційно можливого і стимульованого державою попиту, забезпеченого грошима (платоспроможного); ефективний попит є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання та нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту.

Істинна інфляція – за Кейнсом, становище на ринку коли дальше підвищення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягів виробництва і повністю витрачається на під­вищення одиниці витрат, що відбувається в точно пропорційному збільшенні ефективності збуту.

Кейнсіанство – один із напрямів економічної думки, в основі якого лежить теза про необхідність та значущість державного регулювання економіки за допомогою широкого застосування державою фіскальної, грошово-кредитної політики та інших активних заходів впливу на ринковий механізм, який не здатний у короткостроковому періоді швидко відновлювати повну зайнятість, а тому необхідне стимулювання сукупного попиту держави.

“Новий курс Ф. Рузвельта” – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід США з економічної кризи, теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму.

Одиниця витрат - розглядається Кейнсом як основна міра вартості або як перше наближення до неї — одиниця заробітної плати.

Основний психологічний закон, встановлений Дж. М. Кейн­сом, – закон відставання сукупного споживання від зростання сукупного реального доходу, це пов’язано з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот.

“Програма Гіндебурга” – мілітарна господарська програма Німеччини напередодні Першої світової війни, яка передбачала збільшення випуску військової продукції до 75 % від загального обсягу виробництва усієї продукції.

“Просперіті” (або “американське процвітання”) – цикл економічного піднесення 1922–1929 рр.

План Дауеса, прийнятий на Лондонській конференції 16 серпня 1924 року міжнародною комісією експертів на чолі з американським банкіром Чарльзом Дауесом (термін дії 1924–1929 рр.), передбачав пом’якшення репараційного тиску на період досягнення економічної стабілізації у Німеччині; збільшення прямих інвестицій у німецьку економіку; встановлення контролю міжнародної комісії експертів над німецьким бюджетом, грошовим обігом та кредитом, залізничним транспортом.

План Юнга – запропонований у 1930 р. союзниками щодо становища Німеччини, передбачав припинення окупації Рейнської області; зменшення репарацій із терміном сплати 59 років; відміну контролю над економікою Німеччини та ін.

Примусове картелювання – з 1933 р. процес примусового об’єднання підприємств у групи, а об’єднання груп підприємств здійснювалося за галузевими та територіальними ознаками.

Репарація – у міжнародному праві вид матеріально-правової відповідальності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під час воєнних дій збитків. Виплату звичайно обумовлюють у мирному договорі.

Сукупний попит -це сукупна ціна пропонування продукції.

Сукупне пропонування - виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості.

Стерлінговий блок – створений у 1931 р. з метою зміцнення англійської валюти, до якого увійшли – Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Греція, Португалія, країни Азії – Таїланд, Іран та Єгипет, а також Латинської Америки – Аргентина, Бразилія та Колумбія, валютні резерви яких зберігалися в Лондоні.

“Чорний понеділок” – 23 жовтня 1929 року стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва.

Розділ VІІІ (ЗМ 8). Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ)