Конституція і держава. Конституційно-правова доктрина держави.

Поява конституції, її утвердження не тільки суттєво вплинули на подальший розвиток правових доктрин, зафіксували на правовому рівні якісну зміну владних відносин в державі, але й змінили сутність самої держави. На зміну абсолютистській державі з появою і утвердженням конституції прийшла “держава конституційна”.

Характерними ознаками конституційних держав на початках їхньої появи вважаються: наявність основного закону держави, тобто конституції як закону з вищою юридичною силою, який визначає і обмежує права глави держави, визначає принципи організації і діяльності державного апарату, відношення громадян до держави і держави до громадян; наявність “народного представництва” як законодавчого органу і такого, що є уповноваженим народом; застосування принципу розподілу влади та ін.

Конституція від самих своїх початків була своєрідним елементом певної філософії держави, що ґрунтується на розумінні небезпеки необмеженої державної влади для волі та добробуту самої людини. Тільки демократична держава здатна обмежити себе з допомогою конституції.

Конституція, впливаючи на державу: забезпечує внутрішню організацію держави; закріплює форму держави, структуру та компетенцію органів державної влади; визначає і регулює взаємовідносини органів державної влади; визначає принципи розмежування функцій між державно-владними структурами; встановлює способи взаємодії держави з іншими суб’єктами політичної системи та ін.

Питання взаємозв’язку, взаємообумовленості понять "конституція" і "держава" й сьогодні розглядається в теорії конституційного права як особливо актуальне. Відомий сучасний німецький учений-конституціоналіст Й. Ізензеє, в виданні "Державного права Німеччини чітко зазначає, що "держава і конституція утворюють в конституційній державі специфічну інтеграційну єдність. Державно-правовий аналіз не може розділити субстанцію цих елементів чи ізолювати одне від іншого.

"Співіснування" та "співпраця" в одній площині таких суспільно-політичних явищ, як правові доктрини, новітня конституційна держава та конституція держави дали поштовх для появи і утвердження на певному етапі свого спільного розвитку понять "доктрини в конституційному праві", "конституційно-правових доктрин". Конституційно-правова доктрина сучасної держави виступає сукупністю філософських і правових ідей концептуального рівня, які втілені в конституції та інших законодавчих актах, що визначають спрямованість розвитку держави і суспільства, національної правової системи"85, видається за доцільне останнє визначати як офіційну державну доктрину.

7.Класифікація конституцій за формою.

За більш як 300-річну історію сучасного конституційного роз­витку було створено велику кількість конституцій, що обумовлює потребу в їх класифікації та систематизації з метою виявлення та вивчення особливостей їх форми, змісту, порядку прийняття тощо.

Класифікація конституцій в літературі традиційно здійснює­ться за допомогою таких критеріїв: форма конституції; термін дії; спосіб прийняття; порядок внесення змін і доповнень; установлені конституцією форма правління, форма державного устрою і дер­жавно-політичний режим тощо.

За формою (структурою) конституції поділяються на писані, неписані й змішані (комбіновані). Писана конституція являє єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений. Своєю чергою, неписана конституція складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

Конституційна доктрина вимагає писаної форми конституції. «Конституції немає,- говорив Т. Пейн,- якщо її не можна покласти в кишеню».

Сьогодні не мають писаної конституції лише Велика Британія та деякі її колишні колонії (Австралія, Нова Зеландія). Так, напри­клад, конституцію Великої Британії, як зазначалося вище, склада­ють норми статутного права, які містяться в таких актах, як Вели­ка хартія вільностей (1215 p.), Петиція про права (1628 p.), Білль про права (1689 p.), Акт про престолонаслідування (1701 p.), зако­ни про парламент (1911 і 1949 pp.), Консолідований закон про на­родне представництво (1983 p.), Закон про расові відносини (1986 р.) та в інших, а також норми загального права і конституційні звичаї.

Доцільно розмежовувати поняття писаної та формально юри­дичної конституції. Так, конституція може мати письмову форму, але не наділяється найвищою юридичною силою і, отже, не має формально-юридичного характеру. Наприклад, в Ізраїлі було при­йнято парламентські акти, де зібрано положення конституційного значення, але їх не можна розглядати як формально-юридичну конституцію, оскільки ці акти не мають вищої юридичної сили відносно до інших законів.

За терміном дії конституції поділяються на постійні і тимча­сові. Більшість конституцій не передбачають певного терміну дії, себто є постійними, але це не означає неможливості їх зміни або скасування. Тимчасові конституції приймаються на обмежений строк або до настання певних подій, наприклад, до прийняття но­вої конституції