Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ћан≥фест 17 жовтн€ 1905 р.




÷е був час, коли вс≥ верстви сусп≥льства –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ були незадоволен≥. «емськ≥ д≥€ч≥ за€вл€ли, що революц≥€ може вибухну≠ти кожноњ хвилини, бо нав≥ть на в≥йсько не можна покладати над≥й. Ќа початку жовтн€ найб≥льш активними ви€вилис€ поневолен≥ на≠роди ≥ взагал≥ нац≥ональн≥ меншини ≥мпер≥њ (пол€ки вимагали авто≠ном≥њ, жиди Ч р≥вноправ'€), водночас сел€ни вимагали земл≥, ур€≠довц≥ справедливого трактуванн€ й усуненн€ протекц≥он≥зму, а в≥й≠сько в невдачах на фронт≥ обвинувачувало ур€д.

ўоб недопуетити до збройноњ революц≥њ, цар ћикола II 17 жовт≠н€ («ќ жовтн€ н.ст.) 1905 р. видав ћан≥фест, в €кому дарував на≠селенню непорушн≥ основи громад€нських своб≥д, базованих на за≠сад≥ особистоњ недоторканост≥, свободу слова, сумл≥нн€, з≥брань ≥ союз≥в. ќдночасно запов≥в негайне встановленн€ ƒержавноњ ƒуми €к законодавчого т≥ла ≥мпер≥њ.

јле свобода сумл≥нн€ не в≥дносилас€ до вс≥х в≥ровизнань, а зокре≠ма до ”н≥€тськоњ ÷еркви, €ка на ’олмщин≥ й ѕ≥дл€шш≥ нараховувала близько чверть м≥льйона в≥рних.

ћан≥фест 17 ∆овтн€ населенн€ сприйн€ло по-р≥зному. „асти≠на рад≥ла, висловлювала под€ку царев≥ й в≥дправл€ла благодарн≥ молебн≥ по церквах, спод≥ваючись, що прийде конституц≥€ ≥ по≠чнетьс€ нова доба в ≥стор≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, в тому числ≥ й ”крањни. Ќатом≥сть революц≥йн≥ групи вважали, що цей ман≥фест Ї т≥льки передишкою у боротьб≥ ур€ду з революц≥Їю, й вони поставилис€ до нього вороже. јле була ще ≥ частина населенн€, скрайньо права, починаючи в≥д людей близьких до царського до≠му, €к≥ вважали, що ман≥фест був проголошений внасл≥док на≠сильства над царем ≥ вимагали збереженн€ царського самодержав≠ства у повн≥й сил≥.

ѕ≥сл€ проголошенн€ ман≥фесту по вс≥х м≥стах ”крањни почали≠с€ виступи революц≥онер≥в п≥д червоними прапорами з м≥тингами, на €ких промовц≥ вимагали ц≥лковитого знищенн€ монарх≥њ. ” в≥д≠пов≥дь на це почалис€ погроми революц≥онер≥в, головним чином жид≥в, дуже активних в революц≥йних колах. ѕогроми в≥дбувалис€ здеб≥льша при нейтрал≥тет≥, а то й з допомогою пол≥ц≥њ. Ќайстраш≠н≥ш≥ погроми були в ќдес≥,  иЇв≥,  атеринослав≥ й ƒонбас≥. ¬они


тривали дек≥лька дн≥в ≥ њх доводилос€ втихомирювати за допомо≠гою в≥йська. ”  иЇв≥, за в≥домост€ми медичноњ "Ўвидкоњ допомо≠ги", було 23 особи забит≥, а 223 ранен≥1.

ѕроголошенн€ конституц≥њ розбурхало народн≥ пристраст≥ й по≠чали по€вл€тис€ пол≥тичн≥ парт≥њ. ќск≥льки ћан≥фест був написа≠ний довол≥ не€сно, крайн≥ л≥берали не були ним задоволен≥ й офор≠мили себе в нову пол≥тичну  онституц≥йно-ƒемократичну ѕарт≥ю (скороченоЧ "кадети") й домагалис€ реорган≥зац≥њ –ос≥њ в консти-туц≥йно-парламентару монарх≥ю з двопалатним парламентом. ќд≠ночасно кадети вимагали своб≥дного культурного розвитку дл€ вс≥х нац≥ональностей –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. “ому парт≥€ була привабливою ≥ дл€ л≥берал≥в в ”крањн≥. Ќа чол≥ ц≥Їњ парт≥њ став ≥сторик ѕавло ћ≥люков (1859-1943).

¬ ”крањн≥ вона була поширена головно серед ≥нтел≥генц≥њ, а зок≠рема серед професор≥в високих шк≥л. ¬пливовими њњ членами були ≥сторики ≤ван Ћучицький ≥ ћикола ¬асиленко, барон ‘ед≥р Ўтай-нгель, визначний украњнський економ≥ст Ћеон≥д яснопольський, јн≠т≥н –жепецький та ≥нш≥.

÷ентральне м≥сце серед пол≥тичних парт≥й належало "—оюзов≥ 17 ќкт€бр€" (назва походить в≥д дати царського ман≥фесту), €кий очолював талановитий, але сварливий ќлександер √учков (1862Ч 1936). ÷€ парт≥€ визнавала за св≥й ≥деал царський жовтневий ман≥≠фест й вимагала збереженн€ царськоњ влади та повноњ Їдност≥ й непод≥льносте ≥мпер≥њ.

Ќайб≥льш реакц≥йною шов≥н≥стичною парт≥Їю був "—оюз –ус≠ского Ќарода", на чол≥ з ј. ƒубров≥но, ¬. ѕуришкевичем та ћ.ћарковим. ƒо нього належали консервативно-шов≥н≥стичн≥ ро≠с≥йськ≥ елементи, велик≥ землевласники й пом≥щики, купц≥, а по≠декуди ≥ представники вищого православного духовенства. "—оюз –усского Ќарода" ставив соб≥ за мету оборон€ти великодержавну пол≥тику –ос≥њ й тому провадив боротьбу з революц≥йними рухами. ќск≥льки там жиди були найб≥льш акивним елементом, —оюз ви≠ступав проти них ≥ його члени брали активну участю у жид≥вських погромах. "—оюз –усского Ќарода" не визнавав украњнц≥в ≥ б≥ло≠рус≥в за окрем≥ народи й тому виступав проти нац≥ональних рух≥в, в≥в боротьбу з пол€ками й ≥нтел≥генц≥Їю немонарх≥чних пол≥тич≠них переконань. "—оюз –усского Ќарода" називали "чорною сот≠нею", а њњ член≥в-"чорносотснц€ми". ¬ ”крањн≥ чорносотенц≥ були досить сильн≥ ≥ спиралис€ на зрос≥йщен≥ украњнськ≥ кола, головно на несв≥дом≥ елемени м≥ста ≥ села.. ¬они мали своњ пресов≥ органи "«а цар€ и родину" у  иЇв≥, де головним д≥€чем —оюзу був ћ. ћи≠щенко, "¬олынска€ земл€" у ѕочаЇв≥, де д≥€льн≥стю —оюзу керу≠вав арх≥мандрит ¬≥тал≥й ћаксименко, та ≥нш≥.


Ѕольшевики керувались у той час теор≥Їю Ћен≥на, що "проле≠тар≥ат Ї кер≥вник народноњ революц≥њ, €ка маЇ довести до диктату≠ри пролетар≥ату", а меншевики й надал≥ сто€ли за широку орган≥≠зац≥ю роб≥тник≥в типу н≥мецькоњ соц≥ал-демократичноњ парт≥њ1. ¬ ”к≠рањн≥ большевики творили на фабриках ради роб≥тничих депутат≥в. —еред них ≥з украњнц≥в на перше м≥сце вибивс€ √ригор≥й ѕет-ровський, перший секретар ¬иконавчого ком≥тету ради –об≥тничих ƒепутат≥в у  атеринослав≥.

¬≥дкрито почала д≥€ти й ѕарт≥€ —оц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в (ско≠рочено Ч есери), €ка мала своњ гуртки також ≥ в ”крањн≥. ”  иЇв≥ њњ очолював ј.  озачок, родом з „ерн≥г≥вщини. ƒл€ виконуванн€ терог ристичних акт≥в створена "Ѕойова орган≥зац≥€". Ѕули також й укра≠њнськ≥ гуртки есер≥вц≥в в ќдес≥, –адомишл≥, Ѕориспол≥, —≥мферопол≥ й  иЇв≥. ќдним ≥з перших соц≥ал-революц≥онер≥в був ћикола «ал≥з≠н€к, що був пересл≥дуваний ≥ тому мус≥в ут≥кати до √аличини.

ѕров≥дну роль у кињвськ≥й орган≥зац≥њ рос≥йських соц≥ал-рево≠люц≥онер≥в в≥д≥гравав кињвський л≥кар жид ‘румк≥н. ѕредставни≠ки жид≥вськоњ ≥нтел≥генц≥њ виступали посл≥довно проти украњнсько≠го нац≥онально-визвольного руху й п≥дтримували концепц≥ю "Їди≠ноњ нед≥лимоњ –ос≥њ" ≥ були ворогами в≥дд≥ленн€ ”крањни в≥д –ос≥њ ≥з ф≥нансово-економ≥чних м≥ркувань.

Ќайб≥льш л≥вим угрупуванн€м була ѕарт≥€ јнарх≥ст≥в, орган≥≠зована наприк≥нц≥ XIX ст. серед роб≥тник≥в ќдеси. ¬она виникла п≥д впливом рос≥йського анарх≥ста кн€з€ ѕетра  ропотк≥на (1842Ч 1921), в≥домого теоретика анарх≥зму. ѕарт≥€ заперечувала приват≠ну власн≥сть, право, зовн≥шн≥й примус ≥ державну владу взагал≥. —е≠ред анарх≥ст≥в було дек≥лька теч≥й з орган≥зац≥€ми, кр≥м ќдеси, в  иЇв≥, ’арков≥,  атеринослав≥. Ќ≥ одна з тих теч≥й не мала укра≠њнського характеру, будучи €вищем, ≥мпортованим з –ос≥њ. јнарх≥-стичн≥ орган≥зац≥њ л≥кв≥дован≥ пол≥ц≥Їю в 1902 р. « проголошенн€м ћан≥фесту 17 ∆овтн€ вони в≥дновили свою д≥€льн≥сть й займали≠с€ головно терористичними акц≥€ми проти фабрикант≥в ≥ кап≥тал≥≠ст≥в, називаючи цей терор "економ≥чним".

∆иди створили своњ власн≥ орган≥зац≥њ й одною з них був Ч "Ѕунд", повна назва €кого звучала "«агальний ∆ид≥вський –об≥т≠ничий —оюз у Ћитв≥, ѕольщ≥ ≥ –ос≥њ". «аснований у ¬≥льн≥ 1897 p., Ѕунд був автономною частиною –ос≥йськоњ —оц≥ал-ƒемократичноњ –об≥тничоњ ѕарт≥њ й об'Їднував частину жид≥вських роб≥тник≥в. «а своЇю пол≥тичною ≥деолог≥Їю Ѕунд сто€в на антиукрањнських по≠зиц≥€х. Ќайб≥льш активним д≥€чем Ѕунду був ћойсей –афес, ро≠дом з Ѕ≥лорус≥.

ƒругою жид≥вською орган≥зац≥Їю був ѕоалей-÷≥он, €кий "сто≠€в на становищ≥, що визволенн€ ”крањни... у форм≥ самост≥йноњ


 


1 ѕолонська-¬асилснко Ќ. ≤стор≥€ ”крањни.Ч “. 2.Ч — 417.


1 “ам же.



держави Ї ц≥лком лог≥чним завершенн€м украњнського революц≥й≠ного процесу" ≥ тому п≥дтримував украњнський визвольний рух. ¬и≠значним д≥€чем ц≥Їњ парт≥њ був —оломон •ольдельман1.

“ретю групу становили консервативн≥ й л≥беральн≥ елементи жи-д≥вства, об'Їднан≥ в —≥он≥стичн≥й орган≥зац≥њ. —≥он≥сти займали на за≠гал нейтральне становище в рос≥йсько-украњнському спор≥, хоча њх пров≥дник —ирк≥н в≥др≥зн€вс€ радикально в≥д –афеса, пров≥дника Ѕунду, що оборон€в рос≥йськ≥ ≥мпер≥ал≥стичн≥ ≥нтереси в ”крањн≥.

Ќезважаючи на проголошену конституц≥ю, пересл≥дуванн€ жи≠д≥в продовжувалос€. ” печер≥ на окрањнах  иЇва 20 березн€ 1911 р. знайдено труп дванадц€тил≥тнього хлопц€ јндр≥€ ёщинсь-кого, що дало п≥дставу чорносотенн≥й прес≥ розгорнути протижи-д≥вську кампан≥ю. —л≥дство крим≥нальноњ пол≥ц≥њ мало матер≥али, €к≥ доказували, що вбивства доконала одна ≥з кињвських крим≥наль≠них банд, але м≥н≥стр юстиц≥њ ўеглов≥тов п≥д тиском антисем≥тських орган≥зац≥й наказав повести справу €к ритуальне вбивство. ¬насл≥≠док того головний прокурор  ињвськоњ губерн≥њ знехтував матер≥≠алами пол≥ц≥њ й дозволив 22 липн€ 1911 р. арештувати прикажчика цегельного заводу ћендел€ Ѕейл≥са, €кого чорносотенц≥ обвинува≠чували в ритуальному вбивств≥ хлопчика-христи€нина. —л≥дство три≠вало понад два роки й викликало протести передових д≥€ч≥в куль≠тури вс≥Їњ ≥мпер≥њ. ” ѕетербурз≥ був створений ком≥тет на чол≥ з в≥домим рос≥йським письменником ћаксимом √орьким та ¬оло≠димиром  ороленком дл€ боротьби проти антисем≥тськоњ пол≥ти≠ки ур€ду.  ом≥тет випустив в≥дозву до громад€нства, €ку п≥дписа≠ло 83 д≥€ч≥в культури, й орган≥зував оборону дл€ Ѕейл≥са. —права набрала широкого розголосу далеко поза межами –ос≥йськоњ ≥мпе≠р≥њ. —уд над Ѕейл≥сом в≥дбувс€ 28 вересн€ 1913 р. в  иЇв≥. Ќа суд≥ ви€вилос€, що де€к≥ св≥дки, застрашен≥ пол≥ц≥Їю, св≥дчили фаль≠шиво. ¬ оборон≥ п≥дсудного стали не т≥льки цив≥льн≥ люди, але та≠кож ≥ висок≥ церковн≥ достойники р≥зних в≥ровизнань. ќстаточно 28 жовтн€ 1913 р. суд прис€жних п≥сл€ к≥лькагодинних дискус≥й вин≥с одноголосно р≥шенн€, що ћ. Ѕейл≥с невинний2.

–еволюц≥€ в ѕетербурз≥ знайшла належний в≥дгук ≥ серед укра≠њнськоњ ≥нтел≥генц≥њ в ”крањн≥, де, кр≥м соц≥ального чинника, був ще ≥ пол≥тичний Ч- русиф≥кац≥€. –еволюц≥йн≥ под≥њ дали змогу св≥≠домим украњнц€м широко розгорнути культурну й пол≥тичну пра≠цю. ” де€ких м≥стах засновано за галицьким зразком товариство "ѕросв≥та". ѕочала з'€вл€тис€ украњнська преса: "’л≥бороб" Ч 12 листопада 1905 р. у Ћубнах, п≥д редакц≥Їю ¬олодимира Ўемета; 24 грудн€ Ч "–≥дний  рай" у ѕолтав≥, п≥д редакц≥Їю ћиколи ƒмит-р≥Їва та √ригор≥€  оваленка; щоденник "√ромадська ƒумка"Ч у

1  овалевсьюгй ћ. ѕри джерелах боротьби.Ч≤нсбрук, I960.Ч —. 304Ч305.

2 Ѕро…тман ≈. «наменитые евреи.Ч ћосква, 1992.Ч —. 52Ч53.


 иЇв≥ п≥д редакц≥Їю ‘едора ћатушевського. ѕерш≥ два пресов≥ ор≠гани ф≥нансували м≥сцев≥ громади, а "√ромадську ƒумку" Ч ™вген „икаленко та ¬асиль —имиренко. ” 1906 р. пол≥ц≥€ заарештувала к≥лькох сп≥вроб≥тник≥в "√ромадськоњ ƒумки" на чол≥ з —. ™фремо-вим, ≥ виданн€ часопису заборонили. «а перш≥ три м≥с€ц≥ ≥снуван≠н€ газети њњ прит€гали до судовоњ в≥дпов≥дальност≥ не менше дес€≠ти раз≥в1. јле дещо п≥зн≥ше того самого року дозволено було в≥д≠новити виданн€ часопису п≥д новою назвою "–ада", видавцем €коњ був ™. „икаленко, а редактором ћетод≥й ѕавловський2. Ќайб≥ль≠шого розмаху украњнська преса дос€гла в межах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ в 1906 p., прот€гом €кого украњнською мовою друкувалос€ 16 газет ≥ журнал≥в3.

–ос≥йська адм≥н≥страц≥€ в ”крањн≥, не заборон€ючи друкувати ук≠рањнськ≥ пресов≥ органи, почала пересл≥дувати њњ передплатник≥в. ”чител€м заборонено передплачувати "–аду" й ≥нспектори за€вл€≠ли: "јбо "–ада", або посада".  оли хтось уперто продовжував пе≠редплачувати украњнський часопис, то його зв≥льн€ли з прац≥. ќд≠ним ≥з перших адм≥н≥стративних розпор€джень була заборона про≠пускати на села часопис "’л≥бороб". ј коли в≥н €кимось чудом таки д≥ставс€ на село, то його стражники в≥дбирали читачам з рук4.

” 1906 р. з'€вилас€ украњнська преса також ≥ в –ос≥њ, в ѕетер≠бурз≥ Ч журнал "¬≥льна ”крањна", газети "Ќаша дума", "–≥дна спра≠ва" та "¬≥ст≥ з ƒуми", а в ћоскв≥ по€вивс€ перший у –ос≥њ укра≠њнський ≥люстрований журнал "«ор€"5.

”сл≥д за тим на публ≥чн≥й арен≥ по€вилис€ також украњнськ≥ по≠л≥тичн≥ парт≥њ. ƒе€к≥ вийшли з п≥дп≥лл€, €к ”крањнська Ќародна ѕар≠т≥њ (Ќ”ѕ), чи зорган≥зувалис€ нов≥, €к ”крањнська —оц≥ал-ƒемок-ратична –об≥тнича ѕарт≥€ (”—ƒ–ѕ), на чол≥ €коњ сто€в таланови≠тий молодий украњнський письменник ¬олодимир ¬инниченко.

ѕ≥сл€ революц≥њ 1905 р. настали кращ≥ можливост≥ дл€ зв'€зк≥в з √аличиною, з одного боку, та орган≥зац≥њ просв≥т€нського житт€ на вз≥р галицького товариства "ѕросв≥та", з другого. јле в ”крањн≥ п≥д рос≥йською займанщиною завданн€ "ѕросв≥ти" мус≥ли в≥дпов≥дати м≥сцевим потребам. якщо в √аличин≥ головним завданн€м культур≠них орган≥зац≥й була позашк≥льна осв≥та, то в царськ≥й –ос≥њ перед украњнськими просв≥тител€ми сто€ли безмежн≥ завданн€. Ќеобх≥дно було пробудити й розкрити оч≥ украњнському народов≥, на 80 в≥дсот≠к≥в неписьменному, €кий проживав на 750 тис. квадратних к≥ломет-

1 ¬оробей ѕ. ≤. « ≥стор≥њ украњнськоњ преси // ”крањнський ≥сторичний журнал.Ч1971.Ч
є 10.- —. 51.

2 ƒорошенко ƒ ћоњ спомини про давнЇ минуле, 1901-1914.Ч ¬≥нн≥пег, 1949.Ч —. 88-89.

3 ¬оробей ѕ. ≤. ¬каз. прац€.Ч —. 53.

4 ∆ивотко ј. ≤стор≥€ украњнськоњ преси.Ч –егенсбург* 1946.Ч — 124.

5 ¬оробей ѕ. ≤. ¬каз. прац€.Ч — 50.


 




pax у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ1. Ќа цю роботу найкраще надавалас€ випробувана вже просв≥т€нськ€ робота в √аличин≥. ≤ тому вже в жовтн≥ 1905 р. у  атеринослав≥ засновано Ћ≥тературно-артистичне украњнське товариство "ѕросв≥та", €ке в скорому час≥ нал≥чувало 400 член≥в. “ут робота проводилас€ в чотирьох секц≥€х: драматичн≥й, во≠кально-музичн≥й, л≥тературн≥й та б≥бл≥отечн≥й. «годом в≥дкрили й чи≠тальню. ¬ 1906 р. почало д≥€ти товариство "ѕросв≥та" в ќдес≥, €ке мало власну б≥бл≥отеку й ≥сторичний музей. «аходами "ѕросв≥ти" в≥д 1906 р. в ќдеському ун≥верситет≥ професор ќлександер √рушевський читав лекц≥њ з украњнознавства. ÷€ "ѕросв≥та" створила окремий фонд ≥м. Ћеон≥да —моленського (1844Ч1905), педагога й учител€ ≥с≠тор≥њ, одного з кер≥вник≥в ”крањнськоњ ќдеськоњ √ромади, дл€ вида≠ванн€ книжок. јле з по€вою книжки доцента ќдеського ун≥версите≠ту ≤вана Ѕондаренка "ѕро •ар≥бальд≥" влада незабаром закрила "ѕросв≥ту" €к небажану установу.

Ѕ≥льше щаст€ мала "ѕросв≥та" у  ам'€нц≥-ѕод≥льському, €к≥й уда≠лос€ домогтис€ права ввести украњнську мову в початкових та пара≠ф≥€льних школах. ¬она зум≥ла також в≥дкрити свою ф≥л≥ю в ћогилев≥-ѕод≥льському. “ого ж самого року по€вилос€ товариство "ѕросв≥та" ≥ в  иЇв≥, статут €кого п≥дписали видатн≥ д≥€ч≥ украњнськоњ культури Ѕорис √р≥нчскко, ћикола Ћисенко, √ригор≥й  оваленко та ≥н. «авд€≠ки старанн€м ≤лл≥ Ўрага та ћихайла  оцюбинського в≥дкрилас€ "ѕросв≥та" у „ерн≥гов≥, де влада зустр≥ла њњ дуже ворожо ≥ закрила вже в 1911 р. «а старанн€м ≥сторика ћиколи јркаса орган≥зовано товари≠ство "ѕросв≥та" також у ћиколаЇв≥, а ќ. ≈ртасов (чи —тепан ≈рас-тов?) зорган≥зував "ѕросв≥ту" в  атеринодар≥, €ка на терен≥  убан≥ у скорому час≥ мала по р≥зних станиц€х 15 ф≥л≥й2. ќрган≥зувати товари≠ства "ѕросв≥ти" не було легко, бо кожне товариство в м≥ст≥ чи сел≥ повинно було затверджувати власний статут ≥ д≥€ти €к самост≥йна ор≠ган≥зац≥€, а не €к у √аличин≥, де д≥€ло мат≥рне товариство у Ћьвов≥. ” зв'€зку з тим житт€ кожноњ орган≥зац≥њ повн≥стю залежало в≥д м≥сце≠вого губернатора \ ÷е вказуЇ на те, €к царський режим бо€вс€ орга≠н≥зованого сусп≥льства. “ак ≥снували земства без загально крайового центру, те саме застосовано ≥ стосовно до товариства "ѕросв≥та", не допускаючи нав≥ть до губерн≥альних об'Їднань.

ƒержавн≥ ƒуми в –ос≥њ

 ≥нець 1905 ≥ 1906 pp. позначен≥ жорстокою реакц≥Їю. –еволю≠ц≥йн≥ здобутки були майже повн≥стю знищен≥. –еакц≥йн≥ орган≥за≠ц≥њ вимагали збереженн€ абсолютизму ≥ самодержавства. ”р€д зно-


ву в≥дчув свою силу. —пираючись на реакц≥йну пресу й на вимоги
чорносотенних орган≥зац≥й, в≥н намагавс€ в≥дновити стар≥ закони ≥
права. ѕочалас€ розправа з тими, хто пов≥рив у ћан≥фест 17
∆овтн€. ¬'€зниц≥ були переповнен≥ заарештованими, а на лави
п≥дсудних потрапл€ли редактори та сп≥вроб≥тники прогресивних
газет. ¬ ≥мпер≥њ д≥€ли "надзвичайн≥ суди", €к≥ виносили смертн≥
вироки1...

” лютому 1906 р. цар видав другий ман≥фест у справ≥ вибор≥в до ƒержавноњ ƒуми, €ка мала складатис€ з двох палат, ƒержавноњ –ади та нижчоњ палати Ч ƒержавноњ ƒуми. ƒо ƒержавноњ –€ди половина член≥в мала бути призначена ур€довими чинниками, а половина ма≠ла бути виборна. ƒо ƒержавноњ ƒуми вибори в≥дбувалис€ в чотирьох кур≥€х: землевласницьк≥й, тобто пом≥щицьк≥й, м≥ськ≥й, сел€нськ≥й та роб≥тнич≥й. √олосувати могли т≥льки чолов≥ки, що дос€тли 25 рок≥в. ƒержавна ƒума мала мати 524 депутати, розпод≥лен≥ г≥а вс≥ кур≥њ, з того в пом≥щицьк≥й кур≥њ один депутат припадав на 2000 пом≥щиць≠ких виборц≥в, у м≥ськ≥й Ч на 7000, у сел€нськ≥й Ч на 30000, а в ро≠б≥тнич≥й Ч на 90 999 виборц≥в. ќск≥льки в цей час украњнський на≠род складавс€ в основному з сел€нства, то його представництво в ƒум≥ було дуже обмежене.  р≥м того, вибори не були пр€м≥, але "ступнев≥". ѕом≥щики й м≥щани мали двоступневу, роб≥тники Ч триступневу, а сел€ни Ч аж чотириступневу систему. —ел€ни виби≠рали спершу дес€тник≥в на т.зв. волосний зб≥р, на воЋрсному збор≥ вибирали представник≥в до пов≥тових збор≥в, а пов≥тов≥ Ч до губер≠н≥альних ≥ щойно на губерн≥альних зборах сел€нських представник≥в вибирали депутат≥в до ƒержавноњ ƒуми.

¬есна 1906 р. проходила в ц≥л≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ п≥д знаком вибор≥в до ƒержавноњ ƒуми. ” половин≥ травн€ 1906 р. головою –ади ћ≥н≥стр≥в був ном≥нований ѕетро —толип≥н (1862Ч1911), лю≠дина консервативних погл€д≥в. ¬≥н об≥йн€в також њтост м≥н≥стра внутр≥шн≥х справ. ѕ≥д час передвиборчоњ кампан≥њ половина –ос≥йсь≠коњ ≥мпер≥њ перебувала в надзвичайному стан≥ охорони, бо ур€д про≠водив вибори ≥ приборкував революц≥йн≥ виступи, €к≥ вибухали в р≥зних м≥сц€х ≥мпер≥њ. ≤ в тих област€х д≥€ли в≥йськов≥ суди, €к≥ при≠суджували або до розстр≥лу, або на засланн€. “ис€ч≥ людей, звину≠вачених в протиур€дових виступах, гинули на шибениц≥ чи були розстр≥л€н≥, а ще б≥льше п≥шло до —иб≥ру2.

¬ S^Kpami, €к ≥ в ц≥л≥й ≥мпер≥њ, л≥в≥ соц≥ал≥стичн≥ парт≥њ бойкотува≠ли вибори, а за ними п≥шли й украњнськ≥ соц≥ал-демократи, чим по≠легшували виборчу б≥льш≥сть рос≥йських л≥беральних пјрт≥й, головно конституц≥йних демократ≥в (кадет≥в). ќстанн≥ розвинули в ”крањн≥


 


1 —еред€кј. “овариство "ѕросв≥та" за межами √аличини // Ќарис ≥стор≥њ "ѕросв≥ти'
(за ред. ≤. ћельника).Ч Ћьв≥вЧ рак≥вЧѕариж, 1993.Ч —. 64.

2 “ам же.Ч — 66-67.

3 “ам же.Ч —. 64.


1 ѕоло≥≥ська-¬асилеико Ќ. 1905 р≥к в ”крањн≥ // ”крањнський самосгпй
„. 2(424). - —. 29.

2 ƒорошенко ƒ. ћоњ спомини про давнЇ минуле.Ч ¬≥нн≥пег, 1949.Ч с


широку аг≥тац≥ю й об≥ц€ли обстоювати в ƒум≥ украњнськ≥ нац≥ональн≥ домаганн€. ќск≥льки кадети найб≥льш толерантно ставилис€ до ук≠рањнського питанн€, в њхн≥й парт≥њ було багато ≥нтел≥гентних украњн≠ц≥в, тому з ц≥Їњ парт≥њ було обрано чимало депутат≥в-украњнц≥в. Ќа ѕолтавщин≥ д≥€ла зовс≥м самост≥йно ”крањнська –адикально-ƒемок≠ратична ѕарт≥€ й вона провела к≥лька своњх кандидат≥в1.

Ќезважаючи на таку виборчу систему, €к ≥ неспри€тлив≥ пол≥≠тичн≥ умови, до першоњ ƒержавноњ ƒуми на призначен≥ украњнсь≠ким губерн≥€м 102 м≥сц€ в ƒум≥ Ч в≥д ”крањни обрано 24 пом≥щи≠ки, 26 представник≥в м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ та 42 сел€ни.

”рочисте зас≥данн€ 10 травн€ 1906 р. в≥дкрив сам цар ћикола II. јле вже по к≥лькох сес≥€х ви€вилос€, що в розум≥нню ур€ду ц€ пер≠ша ƒержавна ƒума була надто революц≥йною й про≥снувала т≥льки до 21 липн€ 1906 p., тобто всього 72 дн≥, ≥ цар њњ розпустив. –озпуск ƒуми не спри€в заспокоЇнню сусп≥льства. Ќавпаки, терор зб≥льшив≠с€, бо за самий 1906 р. терористи забили 768 ≥ поранили 820 пред≠ставник≥в влади, а в≥йськовий суд засудив на смерть 683 особи2.

—вою власну парламентарну √ромаду створили 45 депутат≥в-ук≠рањнц≥в. њњ головою був обраний адвокат ≥ громадський д≥€ч з „ер≠н≥гова ≤лл€ Ўраг. —еред њњ член≥в були в≥дом≥ украњнськ≥ д≥€ч≥, так≥ €к ¬олодимир Ўемет ≥ ѕавло „ижевський (обидва Ч д≥дич≥ з ѕо-лтавщини^ ћикола Ѕ≥л€шевський, барон ‘ед≥р Ўтейніель з  и≠Їва, јндр≥й ¬'€злов з ¬олин≥. √ромада почала видавати св≥й влас≠ний журнал "”краинский ¬естник", що мав служити трибуною дл€ ц≥лоњ –ос≥њ й тому друкувавс€ рос≥йською мовою. –едактором жур≠налу був ћаксим —лав≥нський, а секретарем Ч ƒмитро ƒорошен≠ко. ” цьому журнал≥ сп≥впрацювали найкращ≥ украњнськ≥ ≥нтелек≠туальн≥ сили, а в тому числ≥ й ≤ван ‘ранко та ¬олодимир √натюк з √аличини. ѕ≥зн≥ше з≥ Ћьвова до ѕетербурга прињхав проф. ћ. √ру-шевський, €кого тод≥ вс≥ вважали за пров≥дника украњнського руху в –ос≥њ. …ого науков≥ прац≥ та орган≥зац≥йний талант створили йо≠му великий авторитет ≥ глибоку пошану. ѕрибувши до ѕетербур≠га, √рушевський став ≥дейним пров≥дником редакц≥њ "”краинского ¬естника", а також й украњнськоњ ѕарламентарноњ √ромади, €ка ста≠вила соб≥ за мету домагатис€ автоном≥њ ”крањни, про що дуже €сно проголосив з думськоњ трибуни њњ голова ≤лл€ Ўраг. ÷≥кавим €ви≠щем було те, що депутати ™вген ќнацький та јркад≥й √рабовець-кий промовл€ли в ƒум≥ украњнською мовою, ≥ голова ƒуми проф. ћуромцев њх не зупин€в3.

Ѕуло укладено декларац≥ю ”крањнськоњ ѕарламентськоњ √ромади у справ≥ автоном≥њ ”крањни, €ку мав виголосити з думськоњ трибуни


голова √ромади ≤лл€ Ўраг. јле до того не д≥йшло, бо вже 8 липн€ 1906 р. ƒуму розпущено1.

” с≥чн≥ 1907 р. в≥дбулис€ вибори до ƒругоњ ƒуми, депутатами до €коњ обрано б≥льше половини з л≥вих парт≥й. ≤з 102 депутат≥в в≥д ”крањни л≥вих Ч соц≥ал-демократ≥в, трудовик≥в та кадет≥в було 65, окт€брист≥в, пом≥ркованих, правих тощо 29. ”крањнська ѕарламен≠тарна √ромада мала цим разом 47 член≥в, €к≥ домагалис€ автоном≥њ ”крањни, м≥сцевоњ самоуправи, украњнськоњ мови в школ≥, суд≥ й у церкв≥. ” зв'€зку з тим √ромада вимагала створенн€ кафедр укра≠њнськоњ мови, л≥тератури й ≥стор≥њ в ун≥верситетах ≥ в учительських сем≥нар≥€х2. ÷им разом украњнськ≥ депутати вже поставили справу автоном≥њ гостр≥ше. ¬они вимагали, щоб ”крањна мала автоном≥ю у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ≥з своњм власним автономним ур€дом. √ромада видавала часопис Ч "–≥дна —права Ч ƒумськ≥ ¬≥ст≥", що виходив два рази на тиждень за редакц≥Їю ¬асил€ ƒоманицького, хоча оф≥ц≥йно редакторами зареЇстрован≥ були ћ. ’отовицький ≥ —. Ќечитайло. ¬ "–≥дн≥й —прав≥" друкувалис€ промови член≥в ”к≠рањнськоњ ѕарламентарноњ √ромади. ќтже, €к ви€вилос€, ƒруга ƒума була б≥льш революц≥йна, н≥ж перша, й тому вона також втримала≠с€ заледве 103 дн≥, в≥д 5 березн€ до 15 червн€ 1907 р.

ѕ≥сл€ цього розпочалас€ нова реакц≥йна пол≥тика ур€ду. —то-лип≥н, щоб виключити революц≥йн≥ елементи з ƒуми, видав 3 чер≠вн€ 1907 р. новий виборчий закон, €кий надавав у ƒержавн≥й ƒу≠м≥ перевагу уприв≥лейованим станам. «г≥дно з тим законом, у се≠л€нських кур≥€х один депутат припадав уже на 60 тис€ч виборц≥в ≥ число депутат≥в у ƒержавн≥й ƒум≥ зменшено до 442 дл€ ц≥лоњ ≥мпе≠р≥њ. ¬≥д украњнських губерн≥й число депутат≥в зб≥льшено до 111, але з них 64 були д≥дич≥-пом≥щики, а депутат≥в-сел€н зменшилос€ ≥з 42 до 20. «а парт≥йною приналежн≥стю в “рет≥й ƒум≥ в≥д украњнсь≠ких губерн≥й було 41 окт€брист≥в, 5 кадет≥в та 26 в≥д "—оюза рус≠ского народа", решта в≥д ≥нших пол≥тичних парт≥й. ¬насл≥док того до “ретьоњ ƒуми св≥домих украњнц≥в д≥сталос€ заледве 29 ос≥б3, тобто замало, щоб творити окрему парламентарну фракц≥ю. ќдначе, ≥ де≠путати систематично п≥дносили питанн€ про пересл≥дуванн€ укра≠њнськоњ преси та про потребу украњнського шк≥льництва.

“рет€ ƒума в≥дбула св≥й строк ≥ в 1912 р. в≥дбулис€ вибори до „етвертоњ ƒержавноњ ƒуми. ¬исл≥д був неспод≥ванкою дл€ ур€до≠вих к≥л, бо вона стала л≥в≥шою за третю. ” н≥й було по 150 депута≠т≥в в≥д правих та л≥вих парт≥й та 130 "окт€брист≥в", €к≥ були б≥льш схильн≥ до опозиц≥њ ≥ не раз вступали у сп≥лку з л≥вими парт≥€ми. √оловою ƒуми був "окт€брист" ћихайло –одз€нко, великий д≥дич


 


1 “ам же.

2 ѕолонськ€-¬ас≥њленко Ќ. ≤стор≥€ ”крањни.Ч “. 2.Ч —. 424.

3 ƒорошенко ƒ. ћоњ спомини про давнЇ минуле.Ч ¬≥нн≥пег, 1949.Ч — 83.


1 “ам же.

2 ѕолонська-¬асилежо Ќ. ¬каз. прац€.Ч — 42Ч43. >

3 ≤стор≥€ ”крањнськоњ –—–.- ињв, 1953.-“. 1.Ч ќ. 625.


 




 атеринославщини, €кий ставивс€ негативно до украњнського на≠ц≥онального питанн€. “аке трактуванн€ державними чинниками ”к≠рањни було тим б≥льш дивне, що в той час д≥стали школи з р≥дною мовою навчанн€ мал≥ народи  авказу, а також татари, естонц≥ й латиш≥.

” 1908 р. 37 депутат≥в внесли законопроект про навчанн€ укра≠њнськоњ мови в народних школах, €кий, щоправда, недопустили до розгл€ду рос≥йськ≥ посли-шов≥н≥сти з " лубу –усских Ќационали≠стов", але в≥н зробив певний розголос. ” 1909 р. питанн€ про ук≠рањнську мову в судах вин≥с професор  ињвського ун≥верситету ≤ван Ћучицький, €ке також викликало протест чорносотенц≥в.

” в≥дпов≥дь на т≥ домаганн€ —толип≥н в 1911 р. за€вив, що "≥с≠торичним завданн€м рос≥йськоњ державности Ї боротьба з рухом, у тепер≥шн≥м час≥ прозваним украњнським, що м≥стить у соб≥ ≥дею в≥д≠родженн€ староњ ”крањни й устрою малорос≥йськоњ ”крањни на ав≠тономних нац≥онально-територ≥€льних основах"1.

ѕомимо вс≥х репрес≥й, украњнське питанн€ ставало щораз б≥льш актуальне ≥ про нього заговорили й посли-рос≥€ни, а не т≥льки са≠м≥ украњнц≥. ” 1913 р. професор — ≤ванов вимагав кафедр укра≠њнознавства в ун≥верситетах ”крањни, а Їпископ Ќ≥кон Ч введенн€ украњнськоњ мови в школах. « приводу державного бюджету справу бсзправств державноњ адм≥н≥страц≥њ в ”крањн≥ порушували так≥ ви≠датн≥ посли ƒуми, €к ј. Ўингарьов, ѕавло ћ≥люков, ќлександер  еренський, √ригор≥й ѕетровеький та ≥нш≥. ¬они домагалис€ сво≠боди нац≥онального розвитку та автоном≥њ ”крањни2.

Ќа форум≥ ƒругоњ ƒуми виникло також питанн€ Ч вид≥ленн€ ’олмщини й ѕ≥дл€шш€ в окрему украњнську (оф≥ц≥йно Ч мало≠руську) губерн≥ю, щоб украњнське населенн€ зв≥льнити з-п≥д пост≥й≠ного польського наступу. Ќа жаль, украњнськ≥ депутати Ч есери й еедеки (в дум≥ вс≥ вони виступали за парт≥йною приналежн≥стю) вважали, що вони повинн≥ йти рука в руку з польськими соц≥ал≥≠стами, то в справ≥ ’олмського законопроекту вони не т≥льки не ви€вили жодного зац≥кавленн€, але були проти нього. ѕроект уз€≠лис€ реал≥зувати прав≥ рос≥йськ≥ кола Ч монарх≥сти-нац≥онал≥сти, до гурту €ких належав Їпископ ™влог≥й ’раповицький, що був де≠путатом в≥д ’олмщини. ¬ласне з правих р€д≥в вийшов оф≥ц≥йний допов≥дач в справ≥ ’олмського проекту Ч ¬олодимир „ихачов Ч депутат з ѕод≥лл€}, але забракло голос≥в, щоб його схвалити.

÷ей законопроект був схвалений щойно в “рет≥й ƒум≥, коли к≥ль≠к≥сть правих депутат≥в зросла, а кр≥м того, законопроект п≥дтрима-


ли депутати з парт≥њ "окт€брист≥в". ѕол€ки намагалис€ сторпеду-вати той законопроект, назвавши його "четвертим под≥лом ѕоль≠щ≥", по€снюючи це ще й тим, що ƒума не мала права вир≥шувати справи ’олмщини, тому що т≥ земл≥ були визнан≥ ѕольщ≥ ¬≥≠денським  онгресом. ќстаточне голосуванн€ над опрацьованим за≠конопроектом в≥дбулос€ 9 травн€ 1912 р. ѕроти проекту голосува≠ли пол€ки й соц≥ал≥сти, в тому числ≥ й соц≥ал≥сти-украњнц≥. «ако≠нопроект, схвалений 23 червн€ 1912 р. великою б≥льш≥стю голос≥в, був п≥дписаний царем ≥ став законом, на баз≥ €кого була вид≥лена ’олмська губерн≥€.  ордони губерн≥њ були визначен≥ на строго ет≠нограф≥чних засадах ≥ украњнське православне населенн€ було аб≠солютною б≥льш≥стю њњ населенн€1.

—толип≥нськ≥ реформи

ѕрих≥д до влади —толип≥на на посаду голови –ади ћ≥н≥стр≥в та м≥≠н≥стра внутр≥шн≥х справ став важливою под≥Їю цього пер≥оду. ¬≥н був великим противником л≥берального й соц≥ал≥стичного рух≥в ≥ тому планував зм≥нити –ос≥йську ≥мпер≥ю з допомогою соц≥альн≥гх реформ та посиленн€ пол≥тики русиф≥кац≥њ нерос≥йських народ≥в, зокрема ‘≥нл€нд≥њ њњ ”крањни. ÷е завд€ки йому була розпущена ƒруга ƒержав≠на ƒума, €ка не погодилас€ бути т≥льки ≥нструментом у його руках.

” 1910 р. —толип≥н видав спец≥альний указ, €ким наказував губернаторам не давати дозволу на створенн€ товариств з "≥но≠родц≥в", до €ких зараховано також й украњнц≥в2. ¬лада в≥дкинула законопроект про введенн€ украњнськоњ мови до початкових шк≥л ”крањни, а полтавський губернатор посунувс€ аж так далеко, що пропонував не допускати украњнц≥в на посади учител≥в та шк≥ль≠них ≥нспектор≥в. ” школах заборон€ли сп≥вати украњнських п≥сень, декламувати украњнськ≥ в≥рш≥ ≥ нав≥ть виконувати украњнськ≥ мело≠д≥њ на музичних ≥нструментах3. ”р€д л≥кв≥дував украњнськ≥ культур≠но-осв≥тн≥ орган≥зац≥њ, замикав товариства "ѕросв≥ти", украњнськ≥ клуби й б≥бл≥отеки. Ќав≥ть заборонив продаж ™вангел≥њ украњнською мовою, що њњ видав ÷ерковний —инод у 1905 р.

јле вс≥ ц≥ пересл≥дуванн€ та репрес≥њ викликали зворотну реак≠ц≥ю4 Ч нов≥ заворушенн€, заставл€ли орган≥зувати самооборону й об'Їднуватис€ проти наступу.

Ќайб≥льш значною в д≥€льност≥ —толип≥на була аграрна рефор≠ма. ¬она мала на мет≥ розв'€зати нелегке земельне питанн€. ”каз в≥д 9 листопада 1906 р. скасовував обов'€зков≥ "земельн≥ общини"


 


1 ƒорошенко ƒ. Ќарис ≥стор≥њ ”крањни.Ч “. 2.Ч —. 446.

2 ѕолонська-¬асиленко Ќ. ≤стор≥€ ”крањни.Ч “. 2.Ч — 425.

3 ѕастернак ™. Ќарис ≥стор≥њ ’олмщини й ўал€шш€ (нов≥ш≥ часи). Ч ¬≥нн≥пег, 1968.Ч
— 113Ч114.


1 “ам жеЧ—. 119.

2 ≤стор≥€ ”крањнськоњ –—–.-  ињв, 1953.- “. 1.- — 628.

3 “ам же.Ч — 629.

4 ѕолонська-¬асиленко Ќ. ≤стор≥€ ”крањни.Ч “. 2.Ч — 430.


≥ надав кожному сел€нинов≥ право вимагати вид≥ленн€ йому земл≥ в одному масив≥, що мав назву "в≥друбу". —ел€ни могли перено≠сити туди своњ господарськ≥ буд≥вл≥ ≥ створювати "хут≥р".  р≥м того, ур€д надав —ел€нському земельному банков≥ право вид≥л€ти сел€нам виг≥дн≥ дл€ сплати кредити на закуп земл≥. ÷е спри€ло та≠кож торг≥вл≥ землею, €ку продавали пом≥щики, а також б≥дн≥ш≥ се≠л€ни. Ќа жаль, ц≥ни, за €к≥ продавалис€ пом≥щицьк≥ земл≥, були так≥ висок≥, що небагато сел€н могли њх купити.

«а неповних чотири роки четвертина господарств в ”крањн≥, що входили до земельних громад, вийшла з них, а прот€гом 1916Ч 1917 pp. сел€ни купили, головним чином у пом≥щик≥в, понад с≥м м≥льйон≥в дес€тин земл≥. ¬насл≥док цього напередодн≥ вибуху ре≠волюц≥њ 1917 р. у руках сел€н було вже 65% ус≥Їњ земл≥ й на одне господарство в середньому припадало 8,6 га1. ” вислад≥ столип≥нськоњ реформи на ѕравобережн≥й ”крањн≥ й на ѕолтавщин≥, де система общин не була поширена ≥ становила заледве в≥д 1 до 16,5% вс≥х двор≥в, земл€, €кою користувалос€ сел€нство, майже вс€ перейшла в особисту приватну власн≥сть2. ќсобисте приватне землеволод≥н≠н€ стало переважаючим також у „ерн≥г≥вськ≥й губерн≥њ, де на кож≠ний дв≥р у середньому припадало по 6,3 дес€тин земл≥, але дек≥ль≠ка пом≥щик≥в все таки ще волод≥ли в≥д 50 до 1000 дес€тинами зем≠л≥, а “ерещенко мав 250 000 дес€тин3. ” “авр≥йськ≥й, ’ерсонськ≥й,  атеринославськ≥й ≥ ’арк≥вськ≥й губерн≥€х приватне землеволод≥н≠н€ охоплювало близько 50% ус≥х двор≥в.

—л≥д п≥дкреслити, що столип≥нська реформа викликала вороже ставленн€ з боку великих землевласник≥в, €к≥ бо€лис€ втратити ро≠б≥тник≥в. ¬ ”крањн≥ лише поодинок≥ велик≥ землевласники, €к гу≠берн≥альний маршалок ¬олин≥ ™. ∆уравський, “ерещенко, ’ари-тоненко та „икаленко, поставилис€ прихильно до реформи.

Ќамаганн€ —толип≥на створити заможну сел€нську верству ув≥н≠чалос€ т≥льки частинним усп≥хом, бо з можливостей, €к≥ вносила земельна реформа, користали багатш≥ та проворн≥ш≥ сел€ни. Ўл€≠хом скуповуванн€ земл€ переходила ≥з негосподарних рук до тих елемент≥в, що мали пот€г до с≥льського господарства ≥ вм≥ли гос≠подарювати. јле з≥ зростанн€м багатшоњ верстви сел€н зростала теж т.зв. б≥дн€цька верства, €ка в цей час становила приблизно третину всього сел€нства ”крањни. Ќаприклад, у „ерн≥г≥вськ≥й гу≠берн≥њ понад 33 000 господарств мали дв≥ або менше дес€тин земл≥. ” де€ких районах „ерн≥г≥вщини, €к ≥  ињвщини та ’ерсо≠нщини, були села, що р≥шуче виступили проти виходу на хутори.

1 ≈нциклопед≥€ украњнознавства.Ч ћюнхен, 1949.Ч “. 1.Ч —. 1042.

2 ≤стор≥€ ”крањнськоњ –—–.Ч  ињв, 1953.Ч “. 1.Ч — 635.

3 ўербаков ¬. „ерниговщина накануне революции // Ћетопись революции.Ч 1927.Ч
є. 2(23).- —. 31.


ѕодекуди б≥днота, одержавши землю у власн≥сть, продавала њњ за безц≥нь тим, хто хот≥в купити. ћалоземельним сел€нам аграрна реформа не т≥льки не дала можливост≥ п≥дкр≥питис€, вона приско≠рила њхню повну л≥кв≥дац≥ю й остаточно перетворила њх у пролета≠р≥в. Ѕагато шкоди наробив в украњнському сел≥ алкогол≥зм, €кому пособл€ла державна алкогольна монопол≥€, бо де€к≥ вид≥лен≥ над≥≠ли земл≥ на повну приватну власн≥сть нав≥ть не продавалис€, њх просто пропивали њхн≥ власники. ўоб чисельно зменшити б≥д≠н€цьку верству, —толип≥н заохочував б≥дн≥ших сел€н ем≥грувати з ”крањни до —иб≥ру, де був достаток в≥льноњ земл≥. ≤ багато людей користало з того, але були й так≥, що поњхали там шукати кращоњ дол≥, але потрапивши на нових м≥сц€х у скрутне становище, бо земл€ ще не була освоЇна й не було де жити, поверталис€ назад, стративши все, що мали1.

«б≥льшен≥ р€ди б≥дн€цькоњ верстви легко п≥ддавалис€ аг≥тац≥њ чле≠н≥в —оц≥ал-–еволюц≥йноњ ѕарт≥њ, €к≥ закликали њх до страйк≥в та за≠ворушень. —оц≥ал-революц≥нери були проти аграрноњ реформи —то≠лип≥на, бо вважали, що землю треба було б забрати в≥д пом≥щик≥в ≥ роздати сел€нам безплатно.  р≥м того, аграрна реформа мала на мет≥ л≥кв≥дувати с≥льський пролетар≥ат, що йшло на шкоду соц≥ал≥≠стам ус≥х мастей. ” зв'€зку з тим —толип≥н став головним об'Їк≠том атак соц≥ал-рсволюц≥онер≥в й остаточно загинув з рук есера ƒ. Ѕогрова в час≥ в≥дв≥дин  иЇва, 18 вересн€ 1911 р.

* * *

”  иЇв≥ з 1907 р. почав виходити ≥сторично-стнограф≥чний та л≥тературно-публ≥цистичний м≥с€чник "”крањна", €к продовженн€ " ињвськоњ —тарини", за редакц≥Їю л≥тературознавц€, етнографа ≥ ф≥лолога ¬олодимира Ќауменка. јле цей журнал самол≥кв≥дувавс€ з по€вою "«аписок" ”крањнського Ќаукового “овариства, €ке по≠стало з ≥н≥ц≥ативи ≥ заходом того ж таки ¬. Ќауменка в 1908 р. √о≠ловою “овариства був обраний ћихайло √рушевський, €кий у ско≠рому час≥ об'Їднав б≥л€ нього дес€тки член≥в, старших ≥ молодших наукових д≥€ч≥в. “овариство почало видавати своњ "«аписки" ≥ влаш≠товувало прилюдн≥ науков≥ конференц≥њ.

–епрес≥њ ур€ду, що мали хаотичний характер, викликали у р≥з≠них парт≥€х прагненн€ об'Їднатис€. јдм≥н≥страц≥€ таЇмними ука≠зами заборон€ла приймати украњнц≥вЧ"мазепинц≥в", "сепаратист≥в" на посади вчител≥в ≥ професор≥в ун≥верситет≥в. ”крањнськ≥ л≥тера≠турн≥ твори роками лежали в цензур≥, а державним ур€довц€м за≠борон€ли передплачувати украњнськ≥ часописи й журнали, чим влада позбавл€ла њх читач≥в ≥ передплатник≥в, а з другого боку, наклада≠ла на видавництва велик≥ грошов≥ кари. ” той спос≥б видавництва

1 –ад€нська енциклопед≥€ ≥стор≥њ ”крањни.Ч  ињв, 1972.Ч “. 4.Ч — 216.


 




позбавл€ли матер≥альних засоб≥в, що остаточно доводило до руњни й л≥кв≥дац≥њ тих видань.

–епрес≥њ з боку ур€ду викликали нов≥ заворушенн€. ÷е найкра≠ще ви€вилос€ восени 1912 р., в час≥ похорону ћиколи Ћисенка, на €кий з'њхалис€ представники з р≥зних к≥нц≥в ”крањни, в тому чис≠л≥ й з √аличини та Ѕуковини. ” похоронному поход≥ вз€ло участь понад сто тис€ч народу. “ут були стар≥ й молод≥, заможн≥ й б≥дн≥, ≥нтел≥генти, сел€ни й роб≥тники. ѕохорон Ћисенка став першим масовим виступом украњнц≥в. ” ћоскв≥ цю величезну украњнську де≠монстрац≥ю зрозум≥ли €к перший тривожний сигнал дозр≥ваючих под≥й в ”крањн≥1.

” 1914 р. стол≥тт€ народин великого сина ”крањни “араса Ўев≠ченка збиралас€ в≥дзначити урочисто ц≥ла ”крањна, включно з √али≠чиною й Ѕуковиною. ѕ≥д австр≥йською займанщиною приготуванн€ в≥дбувалис€ без значних перешкод. ” п≥дрос≥йських земл€х ”крањни по б≥льших, а подекуди й по менших м≥стах, постали оф≥ц≥йн≥ ком≥≠тети дл€ вшануванн€ пам'€т≥ поета. јле ц≥ приготуванн€ дуже зане≠покоњли рос≥йський ур€д, п≥дбурюваний реакц≥йною пресою. „орно≠сотенн≥ орган≥зац≥њ повели шалену кампан≥ю проти в≥дзначенн€ пам'€т≥ Ўевченка ≥ проти "мазепинського" руху взагал≥. ≤ всл≥д за тим м≥н≥стр внутр≥шн≥х справ ћаклаков заборонив друкувати про-пам'€тне виданн€ в честь стол≥тт€ народин “араса Ўевченка. ћ≥≠н≥стр внутр≥шн≥х справ рекомендував ус≥м губернаторам не дозвол€≠ти публ≥чного вшануванн€ пам'€т≥ Ўевченка, називати його ≥м'€м вулиц≥ ≥ школи. —в€т≥ший —инод заборонив правити панахиди, ћ≥≠н≥стерство осв≥ти заборонило учн€м середн≥х шк≥л ходити на акаде≠м≥њ й концерти в честь Ўевченка2. ”насл≥док того в  иЇв≥ урочисте в≥дзначенн€ стол≥тт€ Ўевченка було в≥дм≥нено й т≥льки в  атери≠нослав≥ та ще в двох-трьох м≥стах в≥дбулис€ св€ткуванн€.

јле на тому справа не стала, ≥н≥ц≥€тиву вз€ли студенти, в першу чергу грузини, €к≥ ставилис€ з великим п≥Їтизмом до Ўевченка. —туденти створили протестний ком≥тет, €кий орган≥зував 10Ч11 бе≠резн€ 1914 р. у  иЇв≥ вуличну демонстрац≥ю. јле зараз з'€вилас€ протидемонстрац≥€ чорносотенноњ студентськоњ орган≥зац≥њ "ƒвого≠лового орла", €к≥ волочили по вулиц≥ й топтали ногами портрет “. Ўевченка. “ак на вулиц≥ м≥ста вийшло спонтанно к≥лька дес€т≠к≥в тис€ч ос≥б ≥ д≥йшло до сутички м≥ж двома демонстрац≥€ми. ¬лада, побоюючись, щоб не д≥йшло б≥льш бурхливих ви€в≥в, спровадила к≥нну пол≥ц≥ю ≥ к≥лька в≥дд≥л≥в козак≥в, щоб роз≥гнати кињвських де≠монстрант≥в. Ѕуло дек≥лька поранень ≥ пол≥ц≥€ заарештувала к≥лька дес€тк≥в демонстрант≥в, здеб≥льшого грузин≥в5.

1  овалевськ≥њй ћ. ѕри джерелах боротьби.Ч ≤нсбрук, I960.Ч —. 134Ч135.

2 ƒорошенко ƒ. ћоњ спомини про давнЇ минуле.Ч ¬≥нн≥пег, 1949.Ч — 162.

3 “ам же.- — 163.


ѕод≥бн≥ демонстрац≥њ мали м≥сце також ≥ в ≥нших м≥стах ”кра≠њни. ÷е був перший такого роду нац≥ональний рух на земл€х цен-тральносх≥дноњ ”крањни, що виплеснувс€ на вулиц≥ м≥ст, щоб ви≠€вити своЇ невдоволенн€. –ос≥йська преса з подивом висловлюва≠лас€ про цей неспод≥ваний ви€в потужност≥ украњнського нац≥ональ≠ного руху. «аборона в≥дзначати стор≥чч€ народин “. Ўевченка знай≠шла св≥й в≥дгом≥н й на форум≥ ƒуми у ѕетербурз≥. ¬ час≥ палкоњ дискус≥њ над тою справою високий царський достойник граф  ап-н≥ст, нащадок ¬асил€  апн≥ста, казав, що заборона св€ткувати сто≠р≥чч€ з дн€ народженн€ Ўевченка Ї образою дл€ ц≥лоњ ”крањни1.

”крањна з польською та московською, чи змосковщеною укра≠њнською аристократ≥Їю, змагала власними силами в нер≥вн≥й бо≠ротьб≥, не маючи нав≥ть спри€тливих пол≥тичних умов. як засв≥д≠чив "—оюз –усского Ќарода", серед найб≥льш завз€тих ворог≥в ук≠рањнського нац≥онального в≥дродженн€ не бракувало ≥ зрусиф≥ко≠ваних украњнц≥в. ѕравославна церква, будучи п≥дпор€дкована по≠вн≥стю –ос≥йськ≥й ѕравославн≥й ÷еркв≥, ви€вилас€ найб≥льш усп≥ш≠ною зброЇю у рос≥йщенн≥ украњнського народу. ¬она повн≥стю сто≠€ла на послугах ≥мперського ур€ду та московського шов≥н≥зму. ѕроте завд€ки горстц≥ украњнського двор€нства-аристократ≥њ, головно на Ћ≥вобережж≥ та невеликого в≥дсотка нац≥онально св≥домоњ украњнсь≠коњ ≥нтел≥генц≥њ, украњнський нац≥ональний рух здобував щораз ва≠гом≥ш≥ позиц≥њ. ÷ей рух з кожним роком могутн≥в та моб≥л≥зував украњнське сел€нство, €ке у своњй основ≥ було здоровою ≥ числен≠ною базою у боротьб≥ за нац≥ональне й соц≥альне визволенн€. ¬ ”крањн≥ обидва ц≥ елементи були дуже т≥сно пов'€зан≥ й тому, що переважна б≥льш≥сть двор€нства була чужородною, боротьба за на≠ц≥ональне визволенн€ була одночасно й боротьбою за соц≥альне ви≠зволенн€ ≥ справедлив≥сть. ”насл≥док того напередодн≥ першоњ св≥≠товоњ в≥йни украњнський народ п≥д –ос≥Їю не був ще належно на≠ц≥онально й пол≥тично св≥домий.

ѕер≥од в≥д скасуванн€ кр≥пацтва до вибуху першоњ св≥товоњ в≥й≠ни прин≥с велик≥ зм≥ни в ”крањн≥.  р≥м п≥днесенн€ с≥льського гос≠подарства, €ке мало добр≥ та зл≥ сторони, розбудовувалас€ також ≥ промислов≥сть, здеб≥льшого завд€ки м≥неральним багатствам ”кра≠њни. “ак само пост≥йно скр≥плювавс€ й захоплював щораз то шир≠ш≥ кола сусп≥льства украњнський рух, незважаючи на велик≥ пере≠шкоди з боку державноњ адм≥н≥страц≥њ. Ќа перелом≥ XIXЧXX ст. ”крањна спромоглас€ на свою власну пол≥тичну ≥деолог≥ю та п≥сл€ революц≥њ 1905 р. в –ос≥њ ви€вила себе живим ≥ повним наснаги орган≥змом, створивши своњ власн≥ пол≥тичн≥ парт≥њ. јле найб≥ль≠шим усп≥хом була в≥дважна оборона прав украњнського народу на форум≥ рос≥йського парламенту Ч ƒуми. Ќа жаль, все це стосува-

1 ѕолонська-¬асш≥енко Ќ. ≤стор≥€ ”крањни.Ч “. 2.Ч — 431.


 




лос€ переважно права мати украњнську школу та розвивати укра≠њнську л≥тературу. Ѕ≥льших пол≥тичних домагань украњнська ≥нтел≥≠генц≥€, за малими вин€тками, п≥д рос≥йською займанщиною не зу≠м≥ла ан≥ сама, а тим б≥льше в народ≥, закр≥пити.

¬≥дданий украњнськ≥й справ≥, оборонець украњнськоњ мови ≥ школи ћикола  остомаров ревно намагавс€ довести ло€льн≥сть украњнсь≠кого руху до –ос≥њ. ¬ласне ≥з його писань виходило, що весь укра≠њнський рух вичерпувавс€ такою скромною метою, €к видаванн€ книжок дл€ народу, буквар€ та словника; нав≥ть украњнську л≥тера≠туру визнавав в≥н лише "дл€ домашнього вжитку"1.

Ќаступне п≥встол≥тт€ не зробило великих зм≥н у пол≥тичних по≠гл€дах украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, €ка мала б вести св≥й народ до кра≠щого майбутнього. ¬насл≥док того украњнство не д≥стало великоњ спадщини ≥дей, що творили би €сний ≥ повний пол≥тично-держав≠ний св≥тогл€д. ”крањнська людина, €ка виховувалас€ пщ р≥знородни-ми впливами, почавши з≥ школи, а пот≥м преси, л≥тератури й науки, засвоювала погл€д, що украњнський народ нездатний до творенн€ свого нац≥онального житт€ в основних його д≥л€нках Ч громадськ≥й, пол≥тичн≥й, державн≥й. ¬еликий вплив на пол≥тичну думку украњнсь≠коњ ≥нтел≥генц≥њ к≥нц€ XIX ст. мали ≥дењ ƒрагоманова, що вважалис€ за ознаку найб≥льш поступового та модерного украњнства й проти≠ставилис€ зневажаному "культурництву". ќднак ≥ вони зв'€зували майбутн≥сть украњнства з розвитком поступових рос≥йських теч≥й, спр€мовували пол≥тичн≥ настроњ громад€нства у б≥к лаг≥дного сп≥в≠житт€ у рос≥йськ≥й держав≥, а не до державноњ незалежност≥2.

≤ власне з такою пол≥тичною настановою захопила украњнський народ в≥йна 1914 p., а всл≥д за тим ≥ революц≥€ 1917 р.

¬извольн≥ рухи в ™вроп≥

”крањнське нац≥ональне в≥дродженн€ не було €кимсь в≥д≥рваним €вищем в≥д загальнопол≥тичних процес≥в ™вропи, €к ц≥лост≥. Ќа≠впаки, XIX ст. характеризуЇтьс€ €краз зростанн€м революц≥йних рух≥в, €к серед державних, так ≥ поневолених народ≥в. ƒержавн≥ на≠роди прагнули обмежити владу своЇњ кер≥вноњ верх≥вки, домагаючись б≥льшого голосу в вир≥шуванн≥ державних справ, тобто демократи≠зац≥њ сусп≥льно-пол≥тичного устрою. ¬одночас, зокрема в друг≥й по≠ловин≥ XIX ст., ширилис€ р≥зн≥ соц≥ал≥стичн≥ ≥дењ справедливого по≠д≥лу народного доходу та боротьби проти жахливоњ експлуатац≥њ ро≠б≥тник≥в кап≥тал≥стами.

¬изначними ≥деологами соц≥ал≥стичного руху були француз —ен —≥мон (1760Ч1825), шотл€ндець –оберт ќуен (1771Ч1858) та н≥-

1 Ћотоцьк≥њй ќ. ¬каз. прац€.Ч “. 3.Ч —. 323.

2 “ам же.


мецький жид  арл ћаркс (1818Ч1883). ћаркс був найб≥льш л≥вий у своњх теор≥€х, що њх в≥н з'€сував у твор≥ " ап≥тал" (Das Kapital) та у виготовлен≥м ним, на сп≥лку з н≥мцем ‘р≥др≥хом ≈нгельсом " омун≥стичному ћан≥фест≥", опубл≥кованому 1848 p., €кий вва≠жаЇтьс€ першим програмовим документом наукового комун≥зму.  арла ћаркса та ‘р≥др≥ха ≈нгельса вважають основоположника≠ми сучасного комун≥зму.

ѕоруч ≥з змаганн€м до демократизац≥њ та забезпеченн€ г≥дного людського ≥снуванн€ дл€ чисельно зростаючого роб≥тництва-про-летар≥ата, долучавс€ також ≥ нац≥ональний, чи радше нац≥онал≥стич≠ний рух серед поневолених народ≥в у склад≥ багатонац≥ональних ≥м≠пер≥й –ос≥њ, јвстр≥њ та “уреччини (пол€ки, чехи, хорвати, серби, болгари, румуни, греки та ≥н.), €к ≥ серед народ≥в, роздр≥блених на р€д б≥льших ≥ менших держав (Ќ≥меччина й ≤тал≥€).

“урецька, або ќттоманська ≥мпер≥€, панувала вже дек≥лька сто≠л≥ть над народами п≥вденно-сх≥дноњ ™вропи ≥ контролювала морськ≥ протоки Ѕосфор ≥ ƒардансли, що ведуть ≥з „орного у —ередземне море. «а пануванн€ над берегами „орного мор€, а в подальшому й за контроль над протоками, велис€ пост≥йн≥ в≥йни м≥ж –ос≥йсь≠кою ≥ “урецькою ≥мпер≥€ми.

ƒо рос≥йсько-турецьких спор≥в долучавс€ ще й рел≥г≥йний чин≠ник, бо народи п≥вденно-сх≥дноњ ™вропи належали до христи€нсь≠коњ —х≥дноњ ѕравославноњ ÷еркви, а “уреччина була мусульмансь≠кою державою й жахливо пересл≥дувала христи€н. ÷е викликало пост≥йн≥ бунти проти турк≥в. –ос≥€ використовувала ц≥ заворушен≠н€ дл€ своњх пол≥тичних ц≥лей, виступала €к протектор православ'€ й давала пост≥йно моральну й матер≥альну допомогу грекам, сер≠бам, румунам, болгарам тощо. ” той спос≥б вона п≥дривала потуж≠н≥сть “уреччини й поширювала своњ впливи на терени Ѕалкансь-кого п≥вострова.

јле послабленн€ “уреччини на користь –ос≥њ, зокрема зростан≠н€ московських вплив≥в на Ѕалканах ≥ —ередземному мор≥, загро≠жувало ≥нтересам зах≥дноЇвропейських держав, зокрема јвстр≥њ та ‘ранц≥њ. јнгл≥€ також не була радою ширенню –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, бо то загрожувало њњ пос≥лост€м в јз≥њ, де знаходилас€ ≤нд≥€, пер≠лина Ѕританськоњ ≥мпер≥њ. ¬ласне цей конфл≥кт ≥мпер≥ал≥стичних ≥н≠терес≥в допровадив до  римськоњ в≥йни у 1854Ч1856 pp. ≥ не все дозвол€в –ос≥њ розправитис€ з≥ своњм сус≥дом-суперником. јле за≠вд€ки цим ворогуванн€м та в≥йнам пом≥ж –ос≥Їю ≥ “уреччиною, довгол≥тн€ боротьба серб≥в за своЇ нац≥ональне визволенн€ ув≥н≠чалас€ усп≥хом.

ƒл€ скр≥пленн€ своњх вплив≥в серед слов'€нських народ≥в на Ѕал≠канах, п≥д к≥нець 1860 pp. дл€ послуг –ос≥њ постала нова ≥деолог≥€ Ч панслав≥зм, €ка по своњй сут≥ н≥чим не р≥знилас€ в≥д рос≥йського на≠ц≥онал≥зму та експанс≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. √оловними пропов≥дни-


 




ками панслав≥зму, €к крайнього рос≥йського нац≥онал≥зму, були ви≠значний публ≥цист ћ. ƒанилевський та генерал –. ‘адеев. –ос≥йськ≥ дипломати спритно використовували православну рел≥г≥ю та пансла≠в≥зм на користь –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

” 1817 р. “уреччина була змушена дати —ерб≥њ автоном≥ю ≥ ви≠знати њњ кн€з€ ћ≥лоша, що стало початком до повного нац≥ональ≠ного визволенн€. ”насл≥док московсько-турецькоњ в≥йни 1829 р., два румунськ≥ кн€з≥вства, ¬алах≥€ ≥ ћолдав≥€, одержали в≥д “уреччини повну автоном≥ю, але покищо п≥д рос≥йським протекторатом.

ѕ≥сл€ дес€тил≥тньоњ жорстокоњ боротьби з “уреччиною (1821Ч 1831) √рец≥€ також визволилас€ з-п≥д турецького пануванн€ ≥ про≠голосила свою самост≥йн≥сть у 1831 р. ≥з монарх≥чним ладом.

ѕод≥бний процес в≥дбувавс€ по ц≥л≥й ™вроп≥, €ку ¬≥денський  онгрес з 1815 р. розпод≥лив зг≥дно з ≥нтересами володар≥в учас≠ник≥в протинаполеон≥вськоњ коал≥ц≥њ, а не з ≥нтересами народ≥в. јле т≥льки корол≥вство ѕ'Їмонту мало корол€ ≥тал≥йського роду. ¬ ус≥х ≥нших державах панували чужинц≥, здеб≥льша п≥д впливом јвстр≥њ, €ка дл€ себе захопила дв≥ пров≥нц≥њ у ѕ≥вн≥чн≥й ≤тал≥њ, Ћомбард≥ю та ¬енец≥ю. ” той час австр≥йський канцлер кн€зь  лемент ћеттерн≥х твердив, що ≤тал≥€ Ч це т≥льки географ≥чне пон€тт€. ќднак ≥тал≥йський народ про€вив свою живуч≥сть ≥ роз≠горнув боротьбу за своЇ визволенн€ та Їднанн€ в одн≥й нац≥ональ≠н≥й держав≥.

√оловну роль у нац≥ональному в≥дродженн≥ ≤тал≥њ в≥д≥грав в≥до≠мий ≥тал≥йський безкомпром≥сний республ≥канець нац≥онал≥ст ƒжу-зеппе ћацц≥н≥. јле його безкомпром≥сн≥сть €к республ≥канц€ не надавалас€ до тод≥шн≥х пол≥тичних умов ™вропи й тому практичне об'Їднанн€ ≤тал≥њ зд≥йснив у 1871 р. граф  ам≥лльо  авур. Ѕудучи прем'Їром ѕ'Їмонту прот€гом ц≥лоњ декади (1852Ч1861),  авур сво≠Їю блискучою дипломат≥Їю здобув загальне визнанн€ в ™вроп≥ та д≥став союзника проти јвстр≥њ в особ≥ французького ≥мператора Ќаполеона III.

ƒо остаточного об'Їднанн€ ≤тал≥њ д≥йшло в 1870 р, коли слав≠ний пров≥дник ≥тал≥йських революц≥онер≥в-республ≥канц≥в ƒжузеппе •ар≥бальд≥ з'Їднавс€ з королем ѕ'Їмонту ¬≥ктором-≈мануслем. ¬ 1861 р. •ар≥бальд≥ розгромив в≥йська ‘ранческа II, Ќеапол≥танського корол€ й захопив з≥ своњми революц≥йними частинами п≥вдень ≤та≠л≥њ, тод≥ €к б≥льш≥сть п≥вн≥чноњ ≤тал≥њ вже була об'Їднана п≥д про≠водом  авура. 17 березн€ 1861 р. проголошено корол≥вство ≤тал≥њ з ¬≥ктором ≈мануелем €к першим ≥тал≥йським королем. ” 1866 р.,' п≥сл€ ≥тал≥йсько-австр≥йськоњ в≥йни, ¬енец≥€ вв≥йшла до складу ≥та≠л≥йського корол≥вства. ” липн≥ 1870 р. вибухла прусько-французь≠ка в≥йна ≥ французьк≥ в≥йська, €к≥ оборон€ли папу ≥ –им, мус≥ли його покинути. « цього скористали ≥тал≥йськ≥ в≥йська, €к≥ в серпн≥ зайн€ли м≥сто й п≥сл€ проведеного плеб≥сциту –им включено до


складу ≥тал≥йського корол≥вства ≥ проголошено столицею ≤тал≥њ. ѕапська держава перестала ≥снувати й на карт≥ ™вропи по€вилас€ ≤тал≥€, €ка ≥з "географ≥чного пон€тт€" перетворилас€ в об'Їднану нац≥ональну державу.

ѕод≥бний процес в≥дбувавс€ у той сам час ≥ в Ќ≥меччин≥, €ку ¬≥денський конгрес переорган≥зував на 38 р≥зних суверенних дер≠жав, м≥ж €кими було аж п'€ть корол≥вств: ≤≤рус≥€, √ановер, —аксо≠н≥€, ¬юртембері≥€ та Ѕавар≥€. ўоправда, вс≥ ц≥ держави мали своњх н≥мецьких володар≥в, м≥ж €кими найб≥льшою п≥д кожним огл€дом була ѕрус≥€, з €коњ власне й почавс€ процес об'Їднанн€ Ќ≥меччини. Ќа чол≥ цього процесу став пруський канцлер (прем'Їр ур€ду) кн€зь ќтто Ѕ≥смарк, €кий своњми дипломатичними захода≠ми, включно з ≥нтригами, зум≥в ос€гнути нам≥чену ц≥ль. Ќа пере≠шкод≥ до об'Їднанн€ Ќ≥меччини, так €к ≥ на перешкод≥ об'Їднан≠н€ ≤тал≥њ, сто€ли јвстр≥€ та ‘ранц≥€. Ѕ≥смарк зум≥в своњми ≥нтри≠гами довести до семитижневоњ в≥йни з јвстр≥Їю вл≥тку 1866 р. та ‘ранко-ѕруськоњ в≥йни в 1870 р., в €ких јвстр≥€ п≥д м≥стом —адо≠вою ≥ ‘ранц≥€ Ч п≥д —еданом зазнали великих поразок. ” с≥чн≥ 1871 р. на баз≥ тих перемог, €к ≥ договор≥в з р≥зними н≥мецькими державами, Ѕ≥смарк допровадив до об'Їданн€ Ќ≥меччини. ” ƒзер≠кальн≥й зал≥ ¬ерсальськоњ палати б≥л€ ѕарижа, столиц≥ переможе≠ноњ ‘ранц≥њ, 18 с≥чн€ 1871 р. Ќ≥меччину проголошено ƒругою ≤мпер≥Їю, а пруського корол€ ¬≥льгельма Ч ≥мператором. ќб'Їд≠нана Ќ≥меччина складалас€ з 25 держав, у тому чотири корол≥в≠ства ≥ три в≥льн≥ м≥ста: √амбург, Ѕремен ≥ Ћюбек, €к≥ разом твори≠ли ƒругий –айх.

ѕост≥йн≥ повстанн€ народ≥в Ѕалканського п≥вострова та в≥йни з –ос≥Їю досить ослабили колись могутню турецьку ќттоманську ≥м≠пер≥ю. „исленн≥ болгарськ≥ повстанн€ проти турецького пануван≠н€, а зокрема 1876 p., €ке турки криваво задушили, довело до но≠воњ –ос≥йсько-“урецькоњ в≥йни в 1877 р. Ќа боц≥ –ос≥њ воювали –у≠мун≥€, ћонтснегро ≥ —ерб≥€. ѕ≥сл€ важких боњв ≥ великих людських втрат рос≥йськ≥ в≥йська зламали оп≥р турк≥в ≥ в с≥чн≥ 1878 р. захо≠пили јндр≥€нополь ≥ загрожували столиц≥ “уреччини Ч  онстан≠тинополю. —ултан запропонував мир ≥ 3 березн€ 1878 р. “уреччи≠на визнала незалежн≥сть кн€з≥вства ћонтенегро, —ерб≥њ й –умун≥њ. Ќайб≥льше, однак, скористала Ѕолгар≥€, €ка мала бути самоуправ≠ною державою й платити “уреччин≥ т≥льки певну данину.

јле зах≥дн≥ великодержави не погодилис€ на таке розв'€занн€ сх≥дного питанн€. јнгл≥€, побоюючись рос≥йськоњ експанс≥њ на —е≠редземне море, оск≥льки Ѕолгар≥€ стане знар€дд€м у руках –ос≥њ в порозум≥нн≥ з ≥ншими державами «ах≥дноњ ™вропи, вимагала, щоб догов≥р у —ан-—тефано розгл€нув ще й Ѕерл≥нський конгрес. ” лип≠н≥ 1878 р. був скликаний у Ѕерл≥н≥ конгрес, в €кому вз€ли участь јвстр≥€, јнгл≥€, ‘ранц≥€, Ќ≥меччина, –ос≥€, ≤тал≥€, √рец≥€ й “у-


 




рсччина. Ќа  онгрес≥ головував н≥мецький канцлер ќтто Ѕ≥смарк, ≥ там укладено новий догов≥р Ч Ѕерл≥нський, €кий в≥дпов≥дав ≥н≠тересам зах≥дноЇвропейських держав. ¬елику Ѕолгар≥ю, створену у —ан-—тефано, под≥лено на три частини: ћакедон≥ю залишено “у≠реччин≥, —х≥дну –умел≥ю також залишено в склад≥ “уреччини, п≥д безпосередньою владою султана, €кий мав назначити дл€ нењ гу-бернатора-христи€нина. ¬ластиво Ѕолгар≥€ мала дал≥ залишитис€ у склад≥ “урецькоњ ≥мпер≥њ, але €к автономна крањна.

* * * ” зв'€зку з –ос≥йсько-“урецькою в≥йною рос≥йськ≥ в≥йська вв≥й≠шли на територ≥ю ћолдав≥њ ≥ примусили њњ до участ≥ в облоз≥ твер≠дин≥ ѕлевна. ќб'Їднан≥ кн€з≥вства ¬алах≥њ й ћолдав≥њ використали цю нагоду ≥ проголосили незалежн≥сть. Ќа карт≥ ™вропи по€вила≠с€ нова держава –умун≥€, незалежн≥сть €коњ визнано Ѕерл≥нським договором. “е саме зробила —ерб≥€, €ка виступила в≥йною проти “у≠реччини на боц≥ –ос≥њ, ≥ њњ також визнав Ѕерл≥нський догов≥р, але з вимогою, що Ѕосн≥ю ≥ √ерцеговину окупують австр≥йськ≥ в≥йська, помимо того, що т≥ кн€з≥вства були заселен≥ сербами й хорватами. Ќа загал, можна сказати, що учасники Ѕерл≥нського конгресу зовс≥м не дбали про “уреччину, не керувалис€ вони й добром на≠род≥в, долю €ких вони вир≥шували. ѕро те найкраще св≥дчить по≠верненн€ христи€нських народ≥в п≥д турецьку владу, €ка христи€н дуже пересл≥дувала. ƒбали вони сам≥ про себе, щоб €кнайб≥льше захопити земель “урецькоњ ≥мпер≥њ. –ос≥њ дозволили затримати ча≠стину захопленоњ в≥д “уреччини ¬≥рмен≥њ з м≥стами Ѕатум,  аре ≥ јрдаган та повернено њй п≥вденну Ѕасараб≥ю, €ку –ос≥€ об≥ц€ла в≥д≠дати –умун≥њ за допомогу у в≥йн≥ проти “уреччини. –умун≥њ, в за≠м≥ну за Ѕасараб≥ю, дали ƒобруджу, територ≥ю на п≥вдень в≥д уст€ ƒунаю. ўе перед Ѕерл≥нським конгресом јнгл≥€ намовила “уреч≠чину передати њй остр≥в  ≥пр ≥ взам≥ну за те јнгл≥€ гарантувала “у≠реччин≥ непорушн≥сть решти турецьких дом≥н≥й.

як ≥ у «ах≥дн≥й ™вроп≥, над берегами јтлантичного океану в ’√’ ст. також в≥дбулис€ де€к≥ пол≥тичн≥ зм≥ни. ¬≥денський  онгрес з 1815 р. прилучив до  орол≥вства √олланд≥њ також й п≥давстр≥йську Ѕельг≥ю, заселену фл€мандц€ми й валонц€ми. ѕ≥д впливом револю≠ц≥њ в ѕариж≥ у 1830 р. збунтувалис€ проти голландського пануван≠н€ громад€ни Ѕрюссел€ й на вулиц€х д≥йшло до боњв пом≥ж цив≥ль≠ним населенн€м та голландським в≥йськом. Ѕув створений тимча≠совий ур€д, €кий 4 жовтн€ 1830 р. проголосив Ѕельг≥ю незалежним корол≥вством. «авд€ки ‘ранц≥њ, ≥нш≥ Ївропейськ≥ держави погоди≠лис€ на незалежн≥сть Ѕельг≥њ, €к конституц≥йного корол≥вства.

јнал≥зуючи процеси нац≥онального в≥дродженн€ у друг≥й поло≠вин≥ XIX ст. в ™вроп≥, доводитьс€ ствердити, що завжди ≥ всюди го≠ловну роль у тих процесах в≥д≥гравала нац≥ональна аристократ≥€. ”с-


п≥шн≥сть нац≥онального об'Їднанн€ ≤тал≥њ базувалас€ головно на ко≠рол≥вств≥ —ардини-ѕ'Їмонту, а Ќ≥меччини Ч на могутн≥й ѕрус≥њ.

Ѕоротьбу за нац≥ональне визволенн€ крањн п≥вденно-сх≥дноњ ™в≠ропи з-п≥д пануванн€ “уреччини весь час п≥дтримувала –ос≥йська ≥мпер≥€, €ка намагалас€ д≥статис€ до —ередземного мор€. Ќа шл€≠ху до зд≥йсненн€ ц≥Їњ мети сто€ла ќттоманська ≥мпер≥€, €ка пану≠вала над Ѕалканським п≥востровом ≥ контролювала проливи Ѕос≠фор ≥ ƒарданели. –ос≥€ використовувала поневолен≥ “уреччиною народи дл€ власноњ експанз≥њ ≥ через те була, хоча й важливим, але т≥льки допом≥жним чинником.

ƒ≥йсно важливим чинником у нац≥ональному в≥дродженн≥ та в боротьб≥ за свою державн≥сть таких крањн €к √рец≥€, —ерб≥€, Ѕол≠гар≥€ та –умун≥€, була њхн€ рел≥г≥€. ÷≥ народи, визнавц≥ православ≠ного христи€нства, р≥знилис€ п≥д рел≥г≥йним огл€дом в≥д пан≥вноњ мусульманськоњ нац≥њ Ч “уреччини. “ут рел≥г≥€ ототожнювалас€ з народом, тим б≥льше що турки-мусульмани пересл≥дували христи≠€н. ћаючи свою власну нац≥ональну церкву та свою власну ари≠стократ≥ю, а при тому ще й сильного союзника, €ким була –ос≥йська ≥мпер≥€, њхнЇ нац≥ональне в≥дродженн€ й боротьба за власну дер≠жаву ув≥нчалис€ усп≥хом.

., ¬. ¬ерига


–озд≥л VI

” –јѓЌ÷≤ ѕќ«ј ћ≈∆јћ» ” –јѓЌ»

ѕрот€гом останн≥х дес€тил≥ть XVIII та всього XIX ст. укра≠њнський народ, економ≥чно визискуваний ≥ пол≥тично пересл≥дуваний в ”крањн≥, в≥дчував щораз то б≥льший голод на землю. ¬одночас оку≠пац≥йн≥ ≥мперськ≥ ур€ди спроваджували на украњнськ≥ земл≥ чужинц≥в (головно рос≥€н ≥ н≥мц≥в), €ким не т≥льки давали земельн≥ над≥ли, але ще й матер≥альну допомогу, щоб вони могли загосподаритис€.

—творювалас€ парадоксальна ситуац≥€ Ч украњнськ≥ земл≥ коло≠н≥зували чужинц≥, а украњнський сел€нин, не маючи вдосталь зем≠л≥ дл€ утриманн€ власноњ родини, мус≥в шукати в≥льних земель поза межами своЇњ батьк≥вщини.

” пошуках "в≥льноњ земл≥", нових терен≥в поселенн€, украњнський сел€нин забр≥в на ѕоволж€, д≥йшов до ÷ентральноњ јз≥њ ≥ дал≥ вздовж п≥вденних окрањн —иб≥ру, понад р≥кою јмур, добравс€ ген аж до “ихого ќкеану, орган≥зовуючи поселенн€, надаючи њм в≥до≠м≥ в ”крањн≥ топограф≥чн≥ украњнськ≥ назви. ќдночасно ≥з зах≥дних земель ”крањни сел€ни заходили у найдальш≥ закутини амери≠канського континенту, починаючи в≥д холодноњ  анади, зокрема степових пров≥нц≥й ћан≥тоби, —аскачевану й јльбсрти, аж до най≠дальше висунсних окрањн ѕ≥вденноњ јмерики, таюгх €к пров≥нц≥њ –≥о Ќеіро ≥ „убут в јргентин≥. ¬ кожн≥й крањн≥ вони мус≥ли при≠стосовуватис€ до локальних в≥дносин, в≥дм≥нних природних ≥ куль≠турних умов.

” XVIII ст. украњнц≥ почали ем≥грувати на територ≥ю Ќижнього ѕоволж€ ≥ в 1782 р. становили там уже 4,4% населенн€ району. « часом украњнц≥ поселилис€ в —амарськ≥й, —арат≥вськ≥й, а також в ќренбурзьк≥й та ”ф≥мськ≥й губерн≥€х. ¬насл≥док того на ѕоволж≥ й ”рал≥ створилис€ украњнськ≥ осередки серед рос≥йського населен≠н€. Ќа початку XX ст. украњнськ≥ поселенн€ на ѕоволж≥ були по≠середн≥м к≥льцем м≥ж суц≥льною украњнською територ≥Їю в ™вроп≥ й украњнськими поселенн€ми в јз≥њ1.

«росло число украњнц≥в й у п≥вн≥чн≥й —лобожанщин≥ у межах ¬оронезькоњ губерн≥њ, куди вв≥йшов ≥нтенсивно заселюваний ук≠рањнським сел€нством ќстрогозький полк. ѕ≥д к≥нець XIX ст. у ¬оронезьк≥й губерн≥њ було близько м≥льйона ос≥б украњнськоњ на-


ц≥ональност≥. ” 1897 р. в ќстрогозькому пов≥т≥ вони становили 93,5%, в Ѕогучарському Ч 82,2%, а в ¬алуйському Ч 52,9% усьо≠го населенн€. “ак само б≥льш≥сть украњнц≥в проживало в √райво-ронському, ѕутивльському та Ќово-ќск≥льському пов≥тах  урськоњ губерн≥њ1.

” перш≥й половин≥ XIX ст. надвишка украњнськоњ людност≥ йшла головно в п≥вденну ”крањну, а коли в≥льноњ земл≥ там не стало, в≥д половини XIX ст.,Ч на ѕерсдкавказз€. «авд€ки тому к≥льк≥сть украњнських переселенц≥в на ѕ≥вн≥чному  авказ≥ зросла в≥д 2,4% у 1792 р. до 18,6% у 1858 р. –ос≥€ у 1829 р. захопила, на п≥дстав≥ јндр≥анопольського миру з “уреччиною, все чорноморське узбережж€ в≥д јнапи до √агри, ≥ тод≥ розпочалас€ його колон≥за≠ц≥€ украњнц€ми, в основному азовськими козаками, що поверну≠лис€ з “уреччини, а також козаками з колишньоњ √етьманщини та —лобожанщини, колишн≥х запорожц≥в ≥ сел€н-ут≥кач≥в в≥д кр≥≠паччини, €ких приписували до козак≥в. «авд€ки тому в перш≥й половин≥ XIX ст. саме на ѕ≥вн≥чному  авказ≥ найпом≥тн≥ше зрос≠ла частка украњнського населенн€. « 1861 р. на «акубанн€ стали пересел€тис€ козаки-чорноморц≥, азовськ≥ та украњнськ≥ сел€ни Ч загалом 85 тис. ос≥б. ќсобливо ≥нтенсивно почало населенн€ зро≠стати, коли в 1868 р. було дозволено брати землю також ≥ нев≥й≠ськовим. “од≥ впродовж 15 рок≥в на всю  убань переселилос€ майже 250 тис. сел€н, переважно украњнц≥в2.

” 1897 р. в≥дбувс€ перепис населенн€ в ц≥л≥й –ос≥йськ≥й ≥мпе≠р≥њ, п≥д час €кого етн≥чну приналежн≥сть встановлювали за мовною ознакою, а це значно статистично знизило число украњнц≥в, бо де≠€к≥ з них уже не говорили украњнською мовою, але вважали себе украњнц€ми. Ќезважаючи на те, украњнц≥ на  убан≥ становили в≥д 50,7% у Ќовогригор≥вському Ч до 75,2% населенн€ у “емрюцько-му пов≥тах. Ќа початку XIX стол≥тт€  убанщина перетворилас€ в справжню украњнську етнограф≥чну територ≥ю.

ѕ≥сл€  римськоњ в≥йни в 1854Ч1856 pp. зб≥льшилас€ також м≥г≠рац≥€ украњнського населенн€ ≥ в  рим, де п≥сл€ виселених татар залишилис€ в≥льн≥ земл≥. ” 1897 р. на 545 тис. населенн€  риму татари становили 194 тис, або заледве 35,5% населенн€. « розвит≠ком курорт≥в  риму приплив украњнц≥в-хл≥бороб≥в пост≥йно зростав у степов≥й частин≥, а рос≥€н у п≥вденн≥й, переважно в м≥стах. ќс≠к≥льки  рим був об'Їктом колон≥зац≥њ, то тут поселилос€ також ба≠гато н≥мц≥в, жид≥в ≥ грек≥в. ќднак жодна з цих нац≥ональностей не становила абсолютноњ б≥льшост≥. ” тому час≥ чимало украњнц≥в пе≠реселилос€ ≥ до Ѕасараб≥њ, де п≥д к≥нець XIX ст. њх проживало май≠же 380 тис, що становило 19,6% всього населенн€.


 


1 ≈нциклопед≥€ украњнознавства Чћюнхен, 1949.Ч“. 1.Ч—. 147.


1 јтлас. ”крањнц≥ Ч сх≥дна д≥аспора.Ч ињв, 1993.Ч —. 7.

2 “ам же.Ч —. 5.


” степу за ”ралом

 оли наприк≥нц≥ XIX ст. ѕередкавказз€ ≥  рим здеб≥льшого вже були залюднен≥, украњнська колон≥зац≥€ почала повертати на сх≥д Ч л≥состепов≥ простори на пограничч≥  азахстану й —иб≥ру аж до п≥дн≥жж€ јлтайських г≥р, ≥ ƒалекий —х≥д вздовж р≥ки јмур. ўоправда, вони не були першими поселенц€ми —иб≥ру, бо п≥оне≠рами там були засланц≥, переважно украњнськ≥ державно-пол≥тичн≥ д≥€ч≥, противники московськоњ пол≥тики в ”крањн≥. —юди напри≠к≥нц≥ 1650-х pp. були заслан≥ родич≥ та прихильники гетьмана ≤вана ¬иговського, у 1670Ч1680 pp. Ч гетьман ƒам'€н ћного≠гр≥шний ≥ гетьман ≤ван —амойлович, обидва з≥ своњми родинами. ѕ≥сл€ ѕолтавськоњ битви в 1708 р. цар ѕетро ≤ заслав до —иб≥ру багато приб≥чник≥в гетьмана ћазепи, т. зв. мазепинц≥в, а в XIX ст. засилали украњнських революц≥йних д≥€ч≥в, одних на каторгу, ≥н≠ших на т.зв. в≥льне поселенн€ за "сепаратизм"1.

”  азахстан≥, €кий тод≥ входив разом з сус≥дн≥ми частинами —иб≥ру й ”ральщини ≥з головним м≥стом ќмськ до складу —тепо≠вого генерал-губернаторства ≥ частково до “уркестанського гене≠рал-губернаторства, найб≥льше украњнц≥в поселилос€ в јкмол≥нськ≥й област≥. ѕ≥д к≥нець XIX ст. њх тут проживало понад 50 тис. ос≥б. ¬они становили 7,5%, а в  окчетавському пов≥т≥ Ч майже четвер≠тину всього населенн€2. јле найб≥льше украњнц≥в проживало в “омськ≥й губерн≥њ, де њх нал≥чували до 100 тис. ос≥б, за нею йшла ќмська губерн≥€. “ому на п≥вдень в≥д ќмська багато м≥сцевостей своњми назвами (”крањнка, ѕолтавка, ќдеське, ѕавлоградка, ћар'€н≥вка,  рута √≥рка тощо) недвозначно вказують, що њхн≥ми засновниками були украњнськ≥ поселенц≥3. ƒо —иб≥ру найб≥льше украњнц≥в переселилос€ ≥з ’арк≥вськоњ губерн≥њ, €ка зайн€ла одне з пров≥дних м≥сць у переселенн≥ не т≥льки в ”крањн≥, але й ус≥й –ос≥њ. «а 28 рок≥в (1885Ч1913) з ’арк≥вщини переселилос€ до —иб≥ру близько 200 тис. ос≥б4.

Ѕагато украњнц≥в поселилос€ також в јлтайському крањ. “ут чор≠ноземний сиб≥рський л≥состеп та степ стали смугою ≥нтенсивноњ ук≠рањнськоњ хл≥боробськоњ колон≥зац≥њ. ≤з ус≥х 837 населених пункт≥в украњнц≥ чисельно переважали в 363, зокрема в –ад€нському райо≠н≥, де вони становили 65% населенн€.  арта јлтайського краю р€с≠но вс≥€на украњнською топон≥м≥кою, €к Ќовополтава, Ќовокињвка,

1 ≈нциклопед≥€ украњнознавства (словникова частина).Ч ѕарижЧЌью-…орк, 1973.Ч
“. 7.- — 2789.

2 јтлас. ”крањнц≥ Ч сх≥дна д≥аспора.Ч —. 7.

3 ѕоселенн€ в —иб≥р≥ // —вобода (ƒжерз≥ —≥т≥).Ч1980.Ч „. 180.Ч19 серпн€.

4 ѕроскура Ќ.Ћ. ѕереселенн€ сел€н з ’арк≥вськоњ губерн≥њ у роки —толип≥нськоњ ре≠
форми // ”крањнський ≥сторичний журнал.Ч 1973.Ч є 6.Ч—. 99.


Ѕ≥лоцерк≥вка, —лавгород, яготино. ” —лавгородському окруз≥ ук≠рањнц≥ становили майже половину населенн€1. ѕростори, де укра≠њнц≥ жили майже компактними осел€ми, назвали —≥рим  лином.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 730 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли вы думаете, что на что-то способны, вы правы; если думаете, что у вас ничего не получитс€ - вы тоже правы. © √енри ‘орд
==> читать все изречени€...

1258 - | 1288 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.136 с.