Російсько-японська війнаS революція 1905 року

Експансія Росії на Далекому Сході зіштовхнулася з інтересами Японії, яка намагалася поширити свої володіння на Манчжурію, Корею, Монголію аж до Забайкалля, а також і на острів Сахалін. У 1891 р. Росія побудувала залізницю через весь азійський простір аж до Владивостока, причому частина залізниці проходила через китайську територію, а в 1898 р. взяла від Китаю в оренду Порт-Артур, що довело остаточно до російсько-японської війни. Японія готувалася до такої війни й мала за собою США, Англію, яка також поширювала свої впливи в Китаю, й почасти також і Фран­цію. Росія залишилася не тільки ізольованою від будь-яких союз-ників, але також і сама не була належно приготовлена до такої війни.

¹ Пріцак О. Вказ. пращ // Свобода.— Ч. 5.-9 січня.

Коли заходи японців поладнати ту проблему мирним способом не увінчалися успіхом, 8 лютого 1904 р. вони несподівано вдарили на російську ескадру в Порт-Артурі, знищили її й розпочали вій­ну, яка тривала до вересня 1905 р. Росія не мала ані доволі війсь­ка на Далекому Сході, ані відповідних укріплень, не було органі­зоване й постачання, бо єдина залізнична лінія через Сибір не могла пропустити всього транспорту. Кораблями вона також не могла до­ставити військо й воєнний матеріал, бо Чорноморський флот згід­но з договором від липня 1841 р. не мав права проходити Босфор й Дарданели, а Балтійський флот мусів би обходити довкола Єв­ропи, Африки й Азії, що забирало б дуже багато часу. Внаслідок того Росія понесла великі матеріальні втрати, головно в людях, що зовсім підірвало довір'я народу до уряду.

Важкі умови на фронті відбилися суттєво й на економічному стані суспільства Російської імперії. В парі з браком політичної сво­боди вони підсилювали революційний рух. Робітництво стало вимагати кращих прав для себе, щоб поліпшити свої життєві умови. Земські діячі організували з'їзди і збори в ряді міст Росії, в тому числі в Україні (Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові та інших), на яких схвалювали петиції-прохання до царя надати більші права народові. Студенти вимагали свободи освіти, свободи внутріш­нього університетського життя, як це було в Західній Європі, а що найголовніше — домагалися введення конституційного ладу в Росії.

Від рук терориста 26 липня 1904 р. загинув жорстокий, але здіб­ний міністр внутрішніх справ російського уряду В'ячеслав Плеве, який репресивними засобами намагався утримати лад і порядок у державі. Плеве переслідував лібералів, заповнив ними тюрми й по­турав погромам жидів. Міністром внутрішніх справ був призначе­ний князь Святополк Мірський, який зм'якшив цензуру й повер­нув зі заслання чимало земських діячів. Мірський, намагаючись ви­кликати довір'я до свого уряду в Україні, дозволив у листопаді 1904 р. скликати земський з'їзд трьох лівобережних губерній, Чер­нігівської, Полтавської й Харківської, який домагався скликання репрезентативного законодавчого органу. Для здійснення тої ви­моги земські діячі заснували "Союз Визволення".

У 1904 р. в Україні урядово відзначали 250-ліття Переяславсь­кого договору гетьмана Богдана Хмельницького з московським ца­рем Олексієм. І того ж самого року ліберальний міністр внутріш­ніх справ князь Мірський заявив, що фінляндцям будуть дані на­ціональні концесії для заспокоєння окраїн. Українцям не треба давати нічого, бо вони не роблять ніякого клопоту державі й тому нема потреби їх заспокоювати. Неначе у відповідь на ту заяву вночі 31 жовтня 1904 р. у Харкові була спроба підмінувати пам'ятник Пушкінові, який у своїх писаннях, зокрема в поемі "Полтава",

нарушив честь України. Сталося це саме в час відвідин Харкова міністром освіти імперського уряду ген. Глазовим.

Після того з'явилася відозва від імені організації "Оборона Ук­раїни", в якій зазначалося, що поставлений пам'ятник Пушкінові зруйнований, бо для нього, як для московського поета, нема біль­ше місця у нас на Україні. На Україні має бути пам'ятник Шев­ченка, національного українського поета, але російський уряд за­бороняє його поставити. Україна тепер безмовна і безправна, а її населення посилають на Далекий Схід боронити інтереси московсь­ких капіталістів і високопоставлених здирщиків¹.

Царський наказ про поступове зрівняння селян у правах з ін­шими станами, про заведення державного забезпечення робітни­ків від нещасливих випадків, поширення прав земських і міських установ як також про перегляд законів про старообрядців та жидів видано 12 грудня 1904 р.². Саме в цьому часі Рада Міністрів обмір­ковувала справу скасування Емського Указу³.

У січні 1905 р. у Петербурзі вибух страйк, в якому взяло участь понад 100 000 робітників із 382 підприємств. Петербург залишився без води, світла та часописів. У неділю 9 січня 1905 р. лояльне до режиму робітництво влаштувало під проводом свого провідника свя­щеника Юрія Гапона велику, але мирну маніфестацію до царських палат з наміром вручити цареві петицію у справі поліпшення умов праці. Незважаючи на мирні заміри маніфестації, цар потрактував її як бунт і, коли вона наближалася до Зимового палацу, він нака­зав стріляти у маніфестантів. Унаслідок цього, згідно з урядовими даними, 96 маніфестантів загинуло, а 133 було поранених. Деякі ін­ші джерела подають, що під час самої маніфестації 9 січня, як і ок­ремих випадків впродовж 10 і 11 січня, вбитих нараховувано 150— 200 осіб, а поранених від 400 до 800⁴. Знову ж група петербурзьких журналістів, яка перевіряла кількість жертв і склала поіменний спи­сок убитих і ранених, начислила 4600 жертв⁵. Так нещасливо закін­чилася мирна робітнича маніфестація, що ввійшла в історію Росії під назвою "кривава неділя". Священика Гапона, який зорганізував цю маніфестацію, соціалістичні партії звинуватили в провокації.

Масакра мирних робітників викликала революційні виступи по цілій імперії, які спершу вилилися у загальний страйк залізнични­ків і промислових робітників. Бурхливі демонстрації звинувачува­ли московське самодержав'я в економічних негараздах, політичних переслідуваннях та невмілому веденні війни на Далекому Сході.

¹ Літолисець, Замах на пам'ятник Пушкіна в Харкові і Микола Міхновський // Са-
мостина Україна.— 1957.— Ч. З (99).— С 16.

² Полонська-Васіиіенко Н. Історія України.— Т. 2.—С. 413—414.

³ Там же.

* Кішш 3. Піп Гапон.— Торонто, 1977.— С 284. ⁵ Там же.— С 286.

Під впливом революційних подій цар почав робити незначні уступки, але вони ще більше роз'юшували поневолені народи ім­перії, серед яких вперто продовжалася русифікаціна політика. Бунти почалися також і в армії та на кораблях. У червні збунтувалися мо­ряки на кораблі "Потьомкін" в Одесі, а в жовтні у морській фор­теці — Кронштадт. Оголошений 20 жовтня робітничий страйк на промислових фабриках і залізниці спаралізував цілу імперію.