Тема 11. Соціологія вільного часу
1. Соціологія вільного часу як наука.
2. Специфіка, структура вільного часу.
3. Соціальні проблеми вільного часу.
Основні поняття і терміни: соціологія вільного часу, вільний час, дозвілля, час більш піднесеної діяльності, вільний час особи, вільний час суспільства, вільний час соціальної групи.
Соціологія вільного часу як наука.
Час людини, сім'ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Його головні складові — робочий час, який людина присвячує праці, та час, який людина використовує на власний розсуд. Кожна складова часу має своє призначення, соціально-економічний зміст, функції. Суспільство зацікавлене у повній реалізації функцій, в оптимальному використанні фонду часу, раціональному використанні обох складових. Тому нині актуальним є науковий аналіз проблем, пов'язаних із характером і масштабом особистих та суспільних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і виробленням на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.
Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу.
Соціологія вільного часу — галузь соціології, яка вивчає особливості поведінки особистості, соціальної групи чи спільноти у час, вільний від праці, навчальної діяльності, задоволення різноманітних фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо).
Ця галузь досліджує вільний час як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв'язку з соціальними інституціями (освітою, сім'єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями тощо.
Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях XIX ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створювати якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства — час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конта, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов'язана з бурхливим розвитком капіталістичного ладу, сприяє постійному скороченню суспільне необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу.
Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних соціологічних дослідженнях. Але використання цих методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого — досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою тільки кількісних методів.
Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки XX ст.) пов'язане з масовими дослідженнями проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925—1929 рр. провело дослідження «Середнє місто», в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу). Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізувалися дослідження його після Другої світової війни, що пов'язано з багатьма чинниками:
— перехід до мирного життя значно зміцнив цінності й
соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;
__за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;
— розвиток засобів масової комунікації позначився на характері та змісті видів діяльності у вільний час;
— у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім'ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.
Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних соціологічних дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури тощо. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні соціологічні дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис «Суспільство і дозвілля».
Найвідоміші дослідники проблем вільного часу — Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінсон (США).
У колишньому Радянському Союзі ще у 20—30-ті роки соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Впродовж 1922—1934 рр. було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми.
Методологічні та теоретичні аспекти соціології вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборовський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Орлов, В, Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та ін. їхні дослідження торкалися таких проблем:
—визначення категорії «вільний час», його структури і змісту;
—вивчення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;
—вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;
—вивчення взаємозв'язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем тощо;
—соціальне регулювання вільного часу.
Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного робітника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем: екологічних (охорона та відновлення природного середовища), медико-соціальних (подовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя). Все це привертає увагу до проблем вільного часу не тільки вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.
Для українського суспільства наприкінці XX ст. проблема вільного часу пов'язана з процесами, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає формування нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болі-сно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів — загальнодоступних бібліотек, клубів тощо.
Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов'язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.
В Україні проблеми вільного часу вивчають В. Піча, Т. Старченко, І. Пустельник. Н. Черниш, А. Вишняк, М. Чурилов, С. Макєєв, Є. Головаха, Н. Паніна та ін..
Інтерес до проблем вільного часу на Заході виник у кінці XIX – на початку XX ст. Однією з перших у цій галузі була праця засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу» (1899 р.). Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки, передусім у США, конкретних емпіричних досліджень. Вільний час тісно пов'язувався з індустріальною соціологією. Проте, починаючи з початку XX ст. і до 50-х років, такими дослідженнями займались представники окремих напрямів емпіричної соціології. Проблемою вільного часу цікавилися, поряд з індустріальною, соціологія сім'ї, побуту, освіти, культури. Ця проблема стає однією і значущих, формується перспективний напрям досліджень – соціологія дозвілля. Значний внесок у її розвиток внесли Ж. Фрідман, Ж. Дюмазідье, М. Каплан, Г. Віденський, Г. Клута, А. Заломек, Дж. Ландбере, В. Хавієрст, З. Стайков, З. Скужинський та ін.
У 60-80-х рр. спеціальні дослідження з проблем вільного часу провели соціологи у Донецькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській, Волинській областях, у містах Києві, Львові, Маріуполі, Керчі та ін. У 60-70-х роках XX ст. до соціології введено поняття «соціальний час». Воно дістало категоріальне оформлення, стало чинником суспільної свідомості і, отже, феноменом культури.
