Европеоїдна раса. Природний ареал – Європа, Північна Африка, Близький Схід, Середня та Центральна Азія та Індостан, Північна Індія. Відрізняється від інших рас в першу чергу сильним профілюванням лиця. Решта ознак широко варіюють. Волосcя європеоїдів пряме або хвилясте, рідше кучеряве, звично м’яке (особливо у північних груп). надбровні дуги виступають над поверхнею лобу мало, розріз очей широкий, хоча очна щілина може бути невеликою, ніс звично досить великий, але при цьому вузький, різко виступає, перенісся високое, товщина губ невелика або середня, ріст бороди та вусів сильний. Кисть руки та підошва широкі. Колір шкіри, волосся та очей варіює від дужеь світлих відтінків у північних груп до дуже темних у південних та східних популяцій. На межах ареалу утворює плавні переходи до уральської, південно-сибірської, монголоїдної, негроїдної, ефіопської та дравідійської рас.
Негроїдна раса. Розуміється або як синонім великої екваторіальної раси, або як екваторіальна раса в межах африканського континенту, або як синонім малої негрської раси. Від цього залежить включення до цієї групи негрильскої і койсаноїдної рас та екваторіальних рас східного надрасового стовбура.
Негрська раса. Розповсюджена на великій території Африки південніше Сахари. Характерні ознаки: дуже темна шкіра, волосся сильно кучеряве, ніс дуже широкий, зі сплощеним переніссям, дуже великий міжочний простір, губи дуже товсті, доліхоцефалія, лице низьке, сильно прогнатне.
Пігмейська раса. Негрильська (або пігмейська, або центральноафриканська) раса – варіант великої екваторіальної раси. Розповсюджена в екваторіальних дощових лісах Центральної Африки. Характерні риси: дуже низький зріст, сильний ріст бороди, вусів та волосся на тілі, дуже широкий та короткий ніс з пласким переніссям та часто випуклою спинкою, порівняно тонкі губи.
Консаноїдна раса. Капоїди (бушмени, койсанська раса), також південноафриканська або бушменська раса – варіант екваторіальної раси, розповсюджений в засушливих областях Південної Африки. Характерні ознаки: низький зріст, досить пласке лице, маленька нижня щелепа, завдяки чому лице набуває підтрикутну форму, ніс досить вузький, перенісся дуже пласке, развинутий епікантус, порівняно світла жовтувато-бура шкіра, коротке спірально-завите волосся, яке може бути довше, ніж у сусідніх негрських груп, стеатопігія у жінок, дуже слабкий ріст бороди та вусів. Багато ознак нагадуюють монголоїдні.
Східний стовбур, який містить 4 раси:
Моголоїдна раса. Розповсюджена переважно в Азіїи. Іноді об’єднується з американоїдною расою в велику азіатсько-американську расу. Характерні риси: сплощене лице зі скронями, що видаються, частіш високе, високі орбіти, ортогнатизм та мезогнатизм, ріст бороди, вусів та волосся на тіле дуже слабке, разріз очей вузький, часто зустрічається епікантус, ступінь виступання носу варіює, але частіш незначна, перенісся звично вігнуте, товщина губ від малої до середньої, ширина роту невелика. На межах ареалу має плавні переходи до європеоїдної, дравідійської, веддоїдної, меланезійської, полінезійської, уральської та південносибірської рас.
Американоидная раса – раса, розповсюджена в Північній та Південній Америці. Епікантус порівняно рідкісний у дорослих, хоча досить частий у дітей. Характерні ознаки: високе велике лице з широкою нижньою щелепою, мезогнатизм, великий ніс, часто «орлиної» форми, з високим переніссям, широкий рот, очна щілина більш широка, чим у азіатських монголоїдів, проте вужче, ніж у європеоїдів, сплощеність лиця помітно менша, ніж у монголоідів, проте більше, ніж у інших рас, ріст бороди та вусів слабкий. Часто об’єднуються з власно монголоїдною расою в азіатсько-американську. Заселення Америки відбувалось в основному через район Берінгова проливу. Багато викопних залишків та ознак окремих сучасних популяцій можуть свідчити про давнє проникнення в Америку людей із Полінезії та Меланезії.
Австралоїдна раса. Корінне населення Австралії. Характерні ознаки: велика масивність доліхокранного черепу при невеликій масивності решти скелету, сильні надбровні дуги, великі прогнатні щелепи, великі зуби, коротка шия, дуже темна пігментація шкіри, дуже широкий ніс з порвняно високим переніссям, ріст бороди та вусів сильний. Найбільш морфологічно близькі до австралоїдної раси веддоїдна та меланезійська раси, з якими іноді об’єднується в австрало-веддоїдну расу.
Веддоїдна раса. РОзповсюджена в Центральній та Південній Індії, на Шрі-Ланці, в Південно-Східній Азії та Індонезії. Характерні ознаки: грацильна конституція, вкорочена шия, темна шкіра, широкий ніс з пласким переніссям, широкі губи, ріст бороди та вусів від середнього до сильного. Може бути описана як грацильний варіант австралоїдної раси, з якою іноді об’єднується в австрало-веддоїдну расу. Від австралоїдної раси відрізняється також меншим ростом бороди та вусів, меньшим прогнатизмом, менш широким носом, меншим зростом. Існують чисельні переходи до монголоїдної, дравідійської та європеоїдної рас.
До складу однієї раси можуть входити різні антропологічні типи (малі раси), що виникають внаслідок постійної метисизації (панміксії). Антропологічний тип – це умовний термін для узагальненого опису сукупності людей, які мають схожість за певним стійким комплексом антропологічних ознак, що історично склалися на певній території в певних умовах. Іноді різні народи, що є сусідами можуть мати один і той же антропологічний тип в своєму складі (наприклад понтійський тип характерний як для українців, так і для кримських татар). До складу одного народу можуть входити різні антропологічні типи (в складі українців є понтійський, динарський, балтський, карпатидський, або альпійський, нордійський типи). У відповідності до сучасної популяційної расової концепції в Європі виділяються наступні антропологічні типи білої раси (за О. О. Зубовим, [27, 28, 29]): нордичний (іноді виділяють підтипи – скандо-нордиди, східні нордиди, англо-саксонські нордиди, північні атлантиди та келтські нордиди, субнордики, трьондери), альпійський (підтипи – альпініди, карпатиди, гориди, валлонці), фальский (підтипи – фаліди, борребі, брюн, палео-атлантиди, беріди, полісский, кавкасіон, мехтоїди), балкано-кавказький (кавкасіони, вірменоїди, іноді динарці та альпійці в широкому розумінні), динарський (динарці, ультрадинарці, норики, іноді карпатиди), середземноморський, або медитиранічний, який іноді обєднують з орієнтальним типом в один (понтійці, степові понтійці, сурсько-донський тип, анатоліди, іберо-кавказці, медітераніди, грацильні медитерраніди, атланто-середземноморці, атлантиди, нижньодунайці, біскайці, берберіди, євроафриканіди), орієнтальний (арабіди, іноді каспіки, закаспійці, індо-афганці, або північні індіди, грацильні індіди, індобрахіди іраніди), борребю, брюнн (в західній, центральній та південній Європі, Північній Африці), нордичний, балтійський (балти, західні балти, іноді східні балти), східно-балтійський (східно-балтійці), біломоро-балтійський (біломоро-балтійці, або сублапоноїди), балкано-кавказський, каспійський, понтійский (іноді виокремлюють понтійців, північних понтійців та сурсько-донський тип), динарський, вірменоїдний, орієнтальний, альпійський, кавкасіонський (іноді відносять до балкано-кавказського типу), паміро-ферганський (східна Європа та Азія). Межі між цими типами є умовними. Іноді одні й ті ж підтипи відносять до різних типів, як ми це бачимо вище (додаток Б).
Таким чином, усе сучасне людство належить до єдиного поліморфного виду Homo sapiens (рис. 104). Ця єдність базується на:
· спільності походження і соціально-психічного розвитку;
· необмеженій здатності до схрещування;
· практично однаковому рівні загального фізичного і розумового розвитку представників різних рас.
Загальна картина сапієнтації виглядає як нерівномірна мозаїчна еволюція різних груп давніх людей, одні з яких поглинали (асімілювали) інших. Вона супроводжувалася змішанням і потоками генів між популяціями. Це уповільнювало дивергенцію і призводило до розвитку за сіткоподібним типом (протікання з заміщенням).
Рис. 104. Поліморфізм будови черепів представників різних рас: верхній ряд – череп бушменів (профіль та анфас), череп африканського пігмею; середній ряд – череп негроїда (анфас та профіль), череп монголоїда; нижній ряд – черепи австралоїда, американоїдна та європеоїда [7].
Одночасно на теренах нашої планети існували різні морфологічні та культурологічні варіанти людей, пристосованих до тих чи інших умов довкілля. При цьому, швидкість змін будови тіла неспівпадала з темпами молекулярної еволюції. В різних колективах роль праці та соціальний устрій були неоднаковими. Не було чіткої відповідності між морфологічною організацією та культурою. У такій ситуації практично неможливо визначити конкретних предків. Такий розвиток подій відповідає загальним процесам самоорганізації будь-яких складних систем у межах Всесвіту.
Теорії етногенезу.
Окрім розглянутих вище процесів суттєвий вклад у різноманітність людства вносить і плин етногенезу, що розпочався близько 40 тисяч років тому, особливо активно тоді, коли в неоліті остаточно склалися племінні відносини. На ранніх етапах етногенезу вихідні популяції були малочисельними, ендогамними і відносно осілими з великими полювальними угіддями. Закріплювалися різні традиції виготовлення знарядь і формувалася первинна самосвідомість, основанана протиставленні своїх чужим.
Збільшення загальної чисельності людства призводило до посилення міжплемінних контактів і формування спільних економічних та соціальних інтересів. Одночасно поширювалися і територіальні конфлікти, що супроводжувалося завоюванням одних етнічних груп іншими (субстрат – місцеве населення, суперстрат –прийшле). Внаслідок цього змінювався морфологічний склад населення, його мова (особливо якщо у однієї з груп була писемність), релігія (у Єгипті домінує іслам та арабська мова), політичний устрій. Формувалися нові етноси. Десь близько 7-8 тис. р. т. виникають перші міста на Близькому Сході, вірогідно як торгові та ремісничі центри. В них відбувається поступова диференціація населення за суспільними відмінностями та майновим цензом (можливо й за етнічним принципом, як в Індії, де утворилась кастова система). З’являється організоване жрецтво, аристократія, торгова та реміснича вертсва, землеробська верства. Можливо на перших порах структура суспільства ще не була кастовою, замкнутою. З’являється рабство, яке отримало найбільший розвиток в торгівельно-ремісничих цивілізаціях (Греція, Рим, імперія ацтеків), хоча його риси присутні були навіть в феодалних суспільствах Європи (домашнє рабство). Рабами стають ті, хто був захоплений під час війн, набігів, або ті, кого продали за борги родичі. В суспільствах того часу є певні риси і феодалізму, так як продовжувала існувати особисто вільні селяни, що платили податки володарю, або його намісникам за право користуватися наділом. Близько 6 тис. р. т. на Бл. Сході формуються перші державні об’єднання, шляхом злиття в союзи або військового об’єднання міст-держав (разом з навколишніми територіями, або номами). Так виникли Єгипет, держави Шумеру. Приблизно в 5-4 тис. р. т. виникають перші міжетнічні державні утворення – імперії та деспотії (Аккад, Ассірія) та державні утворення кочівників (Арьяна-Ваежда, Туран). Державні системи можна поділяти на моноетнічні та поліетнічні. При цьому в останніх може бути лише один домінуючий етнос, або до управління можуть допускатися різні етнічні групи. Іноді виникають особливі правлячі міжетнічні утворення, особливий мідетнічний правлячий прошарок. Іноді утворюється один суперетнос, шляхом культурної, мовної, релігійної асиміляції підкорених та залежних народів. Бувають випадки, коли неспоріднені народи говорять однією мовою, яка стає свого роду «есперанто» для внутрішньодержавних відносин (тюркські мови, що можливо формувалися як синтез іранських мов та місцевих центральноазійських і сибірських мов). Проте основою всіх державних утворень є етноси. Що ж таке етнос, або етнічна система?
Етнічна система – це стійка сукупність людей, що історично складається на певній території і має спільні особливості мови, культури та психіки, а головне, усвідомлення власної єдності і відмінності від інших подібних угруповань.
Етнос виконує функції групи підтримки для кожної людини, захищає своїх членів, формує єдині життєві цінності і норми поведінки людей, що входять до його складу. При історичному развиткові соціальної організації поняттю етноса відповідав ряд: плем’я – народність – нація. Нації виникли з народностей з початком розвитку капіталістичних відносин. При цьому можливо, що із однієї народності іноді утворюється декілька націй (наприклад, німці та австрійці) і, навпаки, одна нація утворюється із кількох народностей. Над рівнем етносу (народу) існує категорія метаетнічної спільноти (групи народів, суперетносу), а на нижньому рівні – етнографічної групи (частини народу, або субетносу).
Суперэтнос
Найбільша етнічна система. Складається із етносів. Загальний для всього суперетносу стереотип поведінки є світосприйняттям його членів та визначає їх ставлення до фундаментальних питань життя. Приклади: російський, європейський, римський, мусульманський суперетноси.
Простий етнос.
Этнічна система більш низького порядку, звично в побуті називається народом. Члени этносу об’єднані загальним стереотипом поведінки, які мають певний зв’язок з ландшафтом (місце розвитку етносу), та, як правило, мають одну релігію, мову, політичну та економічну структуру.
