Субетнос, конвіксія та консорція.

Це частини етносу, звично жорстко прив’язані до певного ландшафту та пов’язані загальним побутом або долею. Приклади: серед українців – поліщуки гуцули, козаки, лемки, бойки.

Етнічні системи більш високого порядку звично існують довше, ніж системи більш низького. Зокрема, консорція може не пережити своїх засновників.

Існують певні форми етнічного об’єднання [44, 45, 46]

1. Етнічна фузія – процес злиття кількох народів, що мають споріднені мову та культуру.

Це етнотрансформаційний процес, який призводить до зміни самоусвідомлення.

Швидкість фузії залежить від рівня соціального та економічного розвитку країни, у якій відбуваються подібні зміни,а також від інтенсивності господарських та інших зв’язків між окремими її частинами (чим вищий рівень розвитку і тісніші зв’язки, тим фузія відбувається швидше).

Впливають на цей процес і

· географічні умови (на рівнинній місцевості швидше);

· ступінь мовної спорідненості груп;

· культурна спорідненість груп;

· релігійної спорідненість груп;

· расова спорідненість груп, що беруть участь в етнічній фузії.

2. Етнічна консолідація – внутрішня згуртованість достатньо великого етносу внаслідок зменшення протиріч між різними локальними групами. Це етноеволюційний процес, який не призводить до зміни самоусвідомлення.

Етнічна фузія і консолідація тісно пов’язаніміж собою і фузія із часом переходить у консолідацію.

3. Етнічна асиміляція – "розчинення" одного з етносів або його частини в іншому, звичайно більшому.

Цей процес широко розповсюджений в економічно розвинених країнах, де багато іммігрантів. Для етносу, що асимілюється, це етнотрансформаційний, а для народу, який асимілює – етноеволюційний процес.

Швидкість асиміляції залежить від:

· чисельності і роду занять групи, що асимілюється;

· характеру її розселення;

· часу перебування в іншій країні;

· господарських зв’язків з основним населенням країни;

· соціально-правового і сімейного положення асимільованих;

· частоти змішаних шлюбів;

· наявності або відсутності контактів з батьківщиною;

· відношення до асимільованих корінного населення;

· подібності мови, культури,релігії, раси;

· рівня розвитку етнічної самосвідомості, віку етносів та стадій їх розвитку, тощо.

4. Етнічна конвергенція – асиміляційний процес взаємодії двох дуже близьких за мовою і культурою етносів. В цьому випадку етнічне об’єднання різко посилюється і набуває рис подібності з консолідацією та фузією.

5. Міжетнічна інтеграція – взаємодія різних за мовою та культурою етносів у межах великої держави, що займає значну територію. Такий процес призводить до появи нових спільних рис у всієї міжетнічної спільноти. Наприклад, римська та російська імперії, Радянський Союз тощо.

6. Етнічна міксація – утворення нового етносу внаслідок злиття неспоріднених народів. Наприклад, сучасні австралійці,США, Латинська Америка, тощо.

Поряд з процесами етнічного об’єднання, в етногенезі діють і протилежні тенденції етнічного розділення, що мають такі форми:

1. Етнічна парціація – розділення єдиного етносу накілька частин, кожна з яких не ототожнює себе повністю із старим об’єднанням.

Так із уламків давньоросійського етносу сформувалися росіяни, українці та білоруси.

2. Етнічна сегрегація – відділення від етнічної спільноти порівняно невеликої частини, яка започатковує новий етнос.

Можливі причини:

· переселення певної групи людей в інше місце проживання;

· політико-державне відособлення невеликої групи;

· релігійне відокремлення якоїсь етнічної групи тощо.

Наприклад, англійські пуритани, що переїхали до Північної Америки з релігійних міркувань,започаткували північноамериканський етнос, англійські злочинці – австралійський, тощо.

Саме ці процеси в значній мірі сприяють утворенню нових етнічних груп, які мають дати свого народження, свою агресивну молодість (варварство), зрілість (становлення цивілізації), сиву осінь (розквіт цивілізації) та глибоку старість (деградація та падіння цивілізації), не завжди мудру, а також розклад (розпад рештки етносу, його розсіяння між сусідами, а потім консолідація решток з іншими). За Л. М. Гумільовим [13, 14, 15], у відповідності до його теорії пасіонарності, цей процес може тривати від 1200 до 1500 років та нагадує процес горіння вогнища (експонентний графік – рис. 105).

Рис. 89. Графічне зображення процесу етногенезу за Л. М. Гумільовим[14, 15].

Він виділив наступні фази [13, 14, 15]:

1) Фаза підйому (150-450 рік відпочатку пасіонарного поштовху) – період стабільного підвищення рівня пасіонарної напруги системи внаслідок пасіонарного поштовху (в нашому розумінні це може бути гетерозис або якісь зміни в біосфері Землі) або генетичного дрейфу. Домінують агресивні і діяльні люди, що спочатку намагаються просто вижити, творці етносу, герої – пассіонарії. Це народження народу.

2) Акматична фаза (450 – 600 роки) – коливання пасіонарної напруги в етнічній системі після фази підйому на граничному для даної системи рівні пасіонарності. Герої тримають владу в руках, усуваючи від неї ніяких інертних). Проте їх безліч гине на піці героїзму. При цьому втрачаючи зв'язок з батьківщиною, рідним ландшафтом народ може загинути, як це відбулось з готами в Причорномор’ї. Якщо зв'язок не втрачений – народ перетворюється в суперетнос, поглинаючи сусідів (утворення імперій), або їх поневолюючи.

3) Фаза надлому (600 – 750 роки) – різке зниження рівня пасіонарної напруги після акматиченої фази, що супроводжується розколом етнічного поля. Після загибелі багатьох носіїв агресивного пасіонарного народу в популяції починають домінувати гармонійники, тобто ті, що будують розквіт держави (будівельники, архітектори, митці, вчені, філософи, тощо).

4) Інерційна фаза або фаза інерції ( 750 – 1000 роки ) – плавне зниження пасіонарної напруги етнічної системи після фази надлому. Починають зустрічатися в суспільстві ті, що проїдають та пропивають здобутки героїчних батьків. Це субпасіонарії. Починається декаданс.

5) Фаза обскурації (1000 – 1150 роки) – зниження пасіонарної напруги нижче за рівень гомеостазу, що супроводжується або зникненням етносу як системи, або перетворенням його у релікт. Зростає доля субпассіонаріїв, лінивих особин, нетривких, які дезорієнтовані, впадають в крайній цинізм, бунтують, швидко вигорають, та починають жити за рахунок ближнього свого грабежем, корупцією, злодіюванням, руйнацією (злочинці, корупціонери, дармоїди, сибарити, зрадники, розбещенці). Вони створюють умови для загибелі етносу, руйнують його зсередини,готуючи умови для приходу нових варварів.

6) Меморіальна фаза (1150 – 1500 років) – стан етносу після фази обскурації, коли окремими представниками зберігається культурна традиція. Пам'ять про героїчні діяння предків продовжує жити у вигляді фольклорних творів, легенд. Прикладом є представники Тюркського суперетносу, що живуть на полонинах Гірського Алтаю, нащадки колись потужних степових етносів (древніх тюрок, найманів). Нині вони втратили активність, але багатий билинний епос розповідає нам про колишню славу цих народів. Візантійський суперетнос – фанаріоти в Стамбулі.

Гумільов також ввів поняття пасіонарності, як ту основу, що заставляє етнічні системи утворюватись та розвиватись.

Пасіонарність (від фран. passioner - захоплюватись, розпалювати бажання) – надлишок якоїсь «біохімічної енергії» живої речовини, що породжує жертовність, часто заради високої мети. Пасіонарність – це непереборний внутрішній потяг до діятельності, спрямованої на зміну свого життя, оточення, статуту-кво. Ця діяльність здається пасіонарній особині ценніше навіть власного життя, а тим більше життя, щастя сучасників та співплеменників. Вона не має відношення до етики, однаково легко породжує подвиги та злочини, творчість та руйнацію, добро та зло, виключаючи тілько байдужість; вона не робить людину героєм, що веде натовп, так як більшість пасіонаріїв перебувають серед натовну, визначаючи її потентність в ту чи йншу епоху развитку етносу. За своєю суттю, це соціально-історичне явище, що характеризується появою в обмеженому ареалі великої кількості людей зі специфічною активністю (пасіонаріїв). Міра пасіонарності – питома вага цих пасіонаріїв в соціумі.

Іноді під пасіона́рністю розуміють спадкову характеристику, яка визначає здатність індивиду (або групи індивидів) до понадзусиль, понаднапруження. Пасіонарність індивида за своєю суттю є психологічною перемінною та залежить, можливо, від мутаційної та рекомбінаційної мінливості, що може бути індукована космічним випромінюванням. Перша можлива причина цього – в можливому зв’язку пасіонарних поштовхів з багаторічним варіюванням сонячної активності Друга гіпотеза – про можливий зв’язок з вибухами наднових зірок. Тобто з впливом космічних процесів на існування біосфери та зокрема людини. В сучасних дослідженнях особисті прояви пасіонарної поведінки отримали назву вигорісність.

Базова класифікація рівнів пасіонарності:

· Пасіонарність вище нормы («пасіонарність» в вузькому змісті) проявляється в поведінці як підприємливість, готовність йти на жертви ради ідеалу, бажання й здатність змінювати світ, зокрема, свій ландшафт. Висока пасіонарність є рецесивною ознакою.

· Пасіонарність на рівні норми (гармоничність) означає, що її носій буде перебувати в рівновазі з оточуючим середовищем.

· Пасіонарність нижче норми (субпасіонарність) означає нахил до ліні, пасивності, паразитизму та зради.

Існує й більш детальна класифікація в 9 рівнів:

1. Найвищий – шостий, жертовний, людина без коливань готова принести в жертву власне життя. Прикладами таких овобистостей є Ян Гус, Жанна Д'Арк, протопоп Аввакум, Іван Сусанін, Северин Наливайко.

2. Дещо нижче лежить п’ятий рівень – потяг до ідеалу перемоги – людина цілком здатна ризикувати життям заради досягнення повної перемоги, проте йти на вірну смерть нездатна. Це патріарх Нікон, Йосиф Сталін, Степан Бандера та ін.

3. Те ж саме, але в меншому масштабі, проявляєтся на четвертому рівні – потяг до ідеалу успіху. Приклади – Леонардо да Вінчі, А. С. Грибоєдов, С. Ю. Вітте. Це рівні перенагрівання, акматичної фази (четвертий рівень – перехідний).

4. Нижче йдуть рівні, найбільш характерні для фази надлому – потяг до ідеалу знання та краси та нижче (те, що Л. М. Гумільов називав «пасіонарність слабка, проте діюча»). Приклад – це все великі науковці, художники, письменники, музики, тощо.

5. Для виходу з фази надлому характерним є другий рівень – пошук успіху з ризиком для життя. Це шукач щастя, ловець фортуни, колоніальний солдат, мандрівник, ще здатний ризикувати життям.

6. Зі зниженням пасіонарності на зміну їм приходять інші – пасіонарії, які намагаються влаштуватися без ризику для життя.

7. Ще нижче стоїть обиватель – тиха людина, повністю пристосована до навколишнього ландшафту. Це нульовий рівень. Кількісно він переважає майже на всих фазах етногенезу (крім обскурації, час повної втрати пасіонарності), проте лише на інерційній та гомеостатичній фазах є домінуючим в поведінці етносу. При зниженні пасіонарності далі приходять люди с негативними його значеннями – субпасіонарії. Вони бувають двох рівнів: −1-го та − 2-го. Якщо перші ще здатні на якісь дії, пристосування до ландшафту, то інші не можуть навіть цього. Поступово з їх взаємовинищенням та під тиском зовнішніх чинників або відбувається загибель етносу, або беруть своє гармонійники.

Л. М. Гумильов неодноразово звертав увагу на те, що пасіонарність ніяк не корелює зі здібностями особистості, та називав пасіонаріїв – «люди довгої волі». Може існувати розумний обиватель та досить нерозсудливий вчений, вольовий субпасіонарій та безвольний «жертовник», рівно як і навпаки; це все не є виключеннями. Також пасіонарність не визначає такої важливої частини психотипу, як темперамент: вона лише, здається, створює норму реакції для цієї ознаки, а конкретний прояв визначається зовнішніми умовами. Причиною пасіонарності автор теорії вбачав в наявності так званих пасіонарних поштовхів.

Час від часу відбуваються масові мутації, які підвищують рівень пасіонарності (пасіонарні поштовхи). Вони тривають не більше кількох років, відбуваються вздовж вузької смуги (до 200 км) території, яка розміщена вздовж геодезичної лінії та тягнеться декількао тисяч кілометрів. Особливості їх протікання вказують на їх обумовленість неземними процесами. Мутаційна природа пасіонарного поштовху явно слідує з того, що пасіонарні популяції з’являються на поверхні Землі не випадково, а одночасно в віддалених один від одного місцях, які розміщуються при кожному такому ексцесі на території, яка має контури протяжної вузької смуги і геометрію геодезичної лінії, або натягнутої нитки на глобусі, що лежить в площині, яка проходить через центр Землі. Проте, нині не відомо жодного фізичного процесу, який міг би призводити до масових мутацій генів, пов’язаних зі змінами поведінки людини, в популяціях, що проживають в межах вищезазначених вузьких смуг.

Крім того для початку етногенезу необхідні умови:

· находження території на лінії пасіонарного поштовху або потужний генетичний дрейф пасіонарності в місце початку етногенезу;

· поєднання двох або більшої кількості ландшафтів на території;

· присутність двох або більшої кількості етносів на території.

Народи можуть знаходитись на різних етапах розвитку, які у сусідів іноді не співпадають. Такі етноси не в стані зрозуміти одне одного. Тому й типи взаємодії між ними можуть бути різними, якщо не відбулося злиття, при співпадінні фаз розвитку [13, 14, 15]:

1) Симбіоз – форма взаємокорисного співіснування етнічних систем одного регіону, за якого симбіонти зберігають свою своєрідність. Під час такої форми контакту етнічні колективи мають різні набори пристосувальних навичок, використовуючи різні частини ландшафту чи різні ландшафти. Так, великороси селилися переважно по долинам річок, залишаючи степові простори казахам і калмикам, а лісові вододіння – угорським народам. Симбіозом можна назвати також контакт між субетносами одного етноса: вони ділять функції, але не з зливаються між собою (як, наприклад старообрядці і помори всередині російського етносу).

2) Ксенія – (грец. ξενία, «гостинність»), форма нейтрального співіснування етнічних систем в одному регіоні, коли вони зберігають своєрідність і не зливаються, але не входять у відносини, характерні для симбіозу. Між етнічними системами немає конфліктів, але й не відбувається поділу функцій при адаптації в ландшафті. Така форма контакту часто зустрічається між етносами однієї суперетнічної системи (як, наприклад, між англо- і франкоканадцами в Канаді.). Нейтральний етнічний контакт може бути між різними суперетносами, якщо комплементарність (незначні відмінності в віці) між ними не різко негативна, а уряд не веде політики штучного змішання народів (наприклад українці в Канаді, або німці в Російський імперії).

3) Химе́ра (грец. Χίμαιρα, «коза») етнічна – форма і продукт контакту несумісних (мають негативну компліментарність) етносів, які належать до різних суперетнічних систем, внаслідок цього люди, які виросли в химері втрачають етнічну традицію і не належать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільність деетнізованих, випавших з етносів людей. У химері панує безсистемне поєднання несумісних між собою поведінкових рис, на місце єдиної ментальності приходить повний хаос пануючих у суспільстві смаків, поглядів і уявлень, у такому середовищі розцвітають антисистемні ідеології. Втрата своєрідних для кожного етносу адаптивних навичок призводить до відриву населення від живлячого ландшафту. На відміну від етносу химера неспроможна розвиватися, а спроможна тільки деякий час існувати, згодом розпадаючись – відбувається свого роду етнічна анігіляція. Виниклі у надрах химери антисистеми виступають, зазвичай, ініціаторами кровопролитних конфліктів, або химера стає жертвою сусідніх етносів.

4) Етнічна антисистема, або суперхимера – системна цілісність людей з негативним світовідчуттям, яка має специфічне ставлення до матеріального світу, що полягає у прагненні до спрощення систем, тобто до зменшення щільності системних зв'язків. В ідеалі щільність системних зв'язків зводиться нанівець, що означає знищення системи, чи то держава, ландшафт або етнос. Антисистема виробляє для своїх членів загальний світогляд. Для антисистеми, незалежно від конкретної ідеології її членів, існує одна об'єднувальна установка: заперечення реального світу – як складної і різноманітної системи в ім'я тих чи інших абстрактних цілей. Серед членів антисистем переважають люди з футуристичним сприяттям часу, тобто з таким світовідчуттям, у якому майбутнє вважається єдино реальним, минуле – таким, що пішло в несутність, а сьогодення розцінюють як переддень майбутнього. Отже, реалізація цілей антисистеми, якими би вони не були б, завжди віднесені до майбутнього (апокаліптичність). Ідеологія антисистеми завжди протиставляє себе будь-який етнічній традиції, під якою розуміється ієрархія стереотипів і керування поведінки, культурних канонів, політичних і господарських форм, не тільки світоглядних установок, притаманних кожному конкретному етносу і переданих з покоління до покоління. Накопиченою етнічною традицією визначається своєрідність кожного етносу та місце серед інших народів. Отже, антисистема завжди прагне до морального знищення етносу, із представників якого вона інкорпорує своїх нових членів, а ті у тілі здорового етносу, подібно ракової пухлини, існуючи за його рахунок і не виконують ніякої конструктивної роботи. При цьому вона може бути нешкідливою (пасивною) або ж ставати розсадником антисистем (агресивна химера).

Більшість відомих в історії етнічних химер склалися за допомогою вторгнення представників одного суперетносу в місця проживання іншого, після чого агресор намагався жити не за рахунок використання ландшафту, а за рахунок переможених. Результатом зрештою був розпад і смерть химери, оскільки переможці деградували не меншою мірою, ніж переможені.

Крім вищезазначеної теорії існує також напрям інструменталізму, у відповідності до якого етнічна ідентичність – це ситуативна роль, її свідомий вибір, який робить людина або група осіб для досягнення політичної влади або мети економічного характеру. Конструктивізм – науковий напрям в вивченні етносу, що уявляє етнос як конструкт, що створюється за допоиогою інтелектуального впливу окремих особистостей (культурних та вольових еліт). Аргументація конструктивістів базується на широкому спектру фактув штучного створення та впровадження етнічних традицій. Існує окрім цього також дуалістична теорія етносу, у відповідності до якої людство, не дивлячись на свою цілісність в біологічному відношенні, тим не менш розвивається у відповідності до загальних соціальних законів та розпадається на більше число спільнот, що історично склалися, серед яких особливе місце займає етнос, як особлива різновидність людської інтеграції. Відмінною особливістю етносу від інших людських спільнот є дуже міцні зв’язки і відносини, які зберігаються в різноманітних формах організації суспільства. Дуалістична теорія, слідуючи примордіалістській парадигмі, виділяє стабільне ядро етносу, яке зберігається на всьому протязі історії, що має назву етникосу. До етникосу відноситься сукупність культурних елементів, а конкретноо мова, матеріальна культура, норми поведінки, психічний склад, самосвідомість та самоназва (этнонім). Найважливішою характеристикою етникосу вважається етнічна самосвідомість.

Етнос в більш широкому змісті розуміється вже як етносоціальний організм (ЕСО) як етнос, існуючий в межах держави. Тобто, ЕСО – та частина відповідного етникосу, яка розміщена на компактній території всередині одного політичного (потестарного) утворення та є, таким чином, певною соціально-економічною цілісністю. В той же час, етнічна спільнота відповідної формації (в рамках теорії розглядалась як формаційна періодизація суспільства в руслі марксистської методології).^.

Вивчення особливостей етногенезу найтіснішимчином пов’язане з етнографією.

У вітчизняній науковій традиції під етнографією звичайно розуміють етнологію як дисципліну, що досліджує життя і побут народів, віддалених у часі та просторі. Основна увага зосереджується на вивченні фольклору та етнічних особливостей.

В англосаксонській традиції термін етнографія поширюється також на особливу практику польового спостереження з представленням результатів в описовій формі. Акцент робиться на [44, 45, 46]:

· включеному дослідженні;

· тривалому проживанні в певному соціальному середовищі;

· використанні методів неформалізованих інтерв’ю;

· щоденникових записів;

· відеоматеріалів;і

· особистих документів.

Особливо часто у фокусі етнографічного дослідження опиняються які-небудь організації та соціальні цілісності, зокрема, на:

· школи, лікарні;

· фабрики, заводи;

· поліцейські відділки;

· магазини;

· певні професійні, вікові та гендерні групи;

· люди похилого віку, неформальні групи;

· студенти того чи іншого навчального закладу;

· злочинність різного профілю;

· мешканці міських нетрів;

· наркомании;

· самогубці;

· люди з психічними розладами тощо.

Суттєвий внесок у формування уявлень про особливості певного етносу вносять і дослідження його національного характеру та менталітету,які вивчаються у межах етнопсихології (психологічна антропологія).

Це зумовлюється тим, що належність людини до певного народу визначається не біологічною спадковістю, а свідомим її залученням до тих культурних цінностей і святинь, які формують зміст історії того чи іншого етносу. Зокрема це відноситься до мови, міфів, моралі, вірувань, релігії, мистецтва, науки тощо.

Соціальні уявлення переважної більшості людей, що належать до певної культури співпадають. Вони можуть існувати в усвідомленій та неусвідомленій формах, керуючи поведінкою людей.

Основними напрямами соціальноїантропології є:

· дослідження національного характеру;

· соціалізації дітей (етнографія дитинства);

· аналіз понять норми і патології у різних культурах.

Структура національної психології відображає спільні риси певної нації у

· світосприйнятті;

· стійких формах поведінки;

· особливостях психології;

· мові та мовленні;

· відношенні до інших людей і природи;

· стереотипах поведінки в екстремальній ситуації тощо.

Людина не народжується з уже готовим національним характером, а стає представником конкретної етнічної групи внаслідок виховання у певному національному соціальному середовищі.

Національний характер – це сукупність стійких психологічних рис представників тієї чи іншої нації, яка складається історично і відображає звичну для них манеру поведінки у відношенні до соціально-побутового середовища, зовнішнього світу, праці, до своєї чи іншої етнічної спільноти.

Відношення до оточення характеризує спрямованість національної свідомості людей: консерватизм, релігійність,оптимізм або песимізм тощо.

Відношення до праці проявляється у національному характері у формі таких рис як:

· діловитість;

· заповзятливість;

· практичність;

· обов'язковість;

· пасивність;

· акуратність;

· неорганізованість тощо.

Національні почуття і настрої становлять собою емоційно забарвлене відношення людей до своєї етнічної групи (земляки на чужині), її інтересів, інших народів і цінностей. Вони можуть як позитивний, так і негативний відтінок.

Національні інтереси та орієнтації відносяться до суспільно-психологічних та соціальних явищ, які відображають мотиваційні пріоритети етнічної спільноти, спрямовані на збереження її єдності та цілісності. Це важлива рушійна сила поведінки і діяльності людей.

Спроба ущемити національні інтереси завжди розглядається як замах на життєві устої, як загроза державній безпеці. Тому їх захищають не тільки політичним, але й озброєним шляхом.

Національні традиції складаються на основі тривалого досвіду життєдіяльності нації. Вони міцно укорінюються у повсякденному житті та передаються наступним поколінням у вигляді певних правил, норм і стереотипів поведінки, виконання яких є обов’язкове для кожного. Це проявляється у вчинках, одязі, стилі спілкування, рухах і жестах тощо. У кожної людини є несвідомий механізм, який фіксує відношення "свій-чужий" за ледь помітними нюансами психіки та зовнішнього вигляду.

Серед національно-психологічних особливостей виділяють такі [44, 45, 46]:

1. Мотиваційно-фонові – ступінь вираження, специфічного сполучення іпроявлення працездатності, діловитості та обачності людей, що відносяться допевного етносу.

2. Інтелектуальні особливості відображають характер організації розумової діяльності, швидкість мислення, ступінь винахідливості, гнучкості, логічності,абстрактності мислення. Наприклад, англійців важаються прагматиками, що не люблять абстрактні теорії.

3. Пізнавальні особливості характеризують глибину, активність сприйняття, яскравість уяви, концентрацію уваги упредставників різних етносів. Французи відзначаються багатою уявою і сміливістю у пізнанні навколишнього світу.

4. Емоційні національно-психологічні особливості відображають динаміку протікання та ступінь виразу емоцій і почуттів у людей, що відносяться до різних етносів. Так, німці та англійці характеризуються витримкою та флегматичністю, а французи та італійці - збудливістю та гарячністю. "Гарячі" фінські хлопці.

5. Вольові особливості нації розкриваються у стійкості і тривалості вольових зусиль, на які здатний то чи інший етнос.

6. Комунікативні національно-психологічні особливості проявляються у характері взаємодії та спілкування між людьми, відображають ступінь їх згуртованості або відчуження.

Сукупна реалізація таких особливостей фіксується у національній самосвідомості, сприяючи визначенню людьми власної етнічної належності.

Внаслідок цього формується національний характер, який становить собою сукупність стійких психологічних особливостей, що виражаються в етнічних стереотипах і особистісних властивостях характеру людей. Це стосується загальних уявлень про вищі цінності, чесноти і пороки, які проявляються в типових способах поведінки і спілкування.

Одночасно складається певна ментальність, яка становить собою систему образів, що лежать в основі уявлень людини про світі про своє місце в ньому. На цій основі формується національний менталітет – глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає і несвідому сукупність схильностей людей діяти, мислити і сприймати світ певним чином.

Менталітет формується протягом тривалого історичного розвитку народу та відноситься до найбільш фундаментальних і стійких ознак того чи іншого етносу, який сприяє етнічній ідентичності (усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільноти). Втрата етнічної ідентичності може призвести до негативних наслідків для людини, викликаючи відчуття " я - ніхто".

Таким чином, формування етносів – це досить складний і багатовимірний процес. Він може охоплювати різні верстви населення, об’єднуючи їх у єдину систему з розгалуженими внутрішніми зв’язками і принципово новими властивостями. Входження людей до певної етнічної групи забезпечує їм відчуття психологічної безпеки і стабільності, що суттєво полегшує виживання в умовах жорсткої суспільної конкуренції. Конкурентна боротьба вже йже переважно не між окремими індивидами в суспільстві, а між самими суспільствами.