Чинники міграції та виникнення діаспор.
Східна міграція. Проходила під впливом таких процесів у Російській імперії як російська територіальна єкспансія на Південь і Схід та політика Московської держави щодо козацтва – витиснення козацтва з Низового Подніпров'я та заселення козаками нових прикордонних земель за межами «Новоросії»; надання льготних умов для переселення слов'янської селянської людності у Сибір та на Далекий Схід [155].
Внаслідок цього сотні тисяч українців оселилися за межами території власне України, в суміжних з нею регіонах – Кубані, Приазов'ї, Центрально-Чорноземній області РФ, на Дунаї, Алтаї, Хабарівському краї, поблизу Архангельську. Значне число українців переселилося до Сибіру і на Далекий Схід (східна діаспора). У колишніх радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я, Центрально-Чорноземний район) – 4,4 млн етнічних українців, Казахстані – біля 2 млн, Молдові – 561 тис., Білорусі – 291 тис.
Західна міграція. На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Тільки в кінці XIX – початку ХХ столітті вона склала понад 700 тисяч чоловік. Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду СРСР. У далекому зарубіжжі найбільше українців живе у США – приблизно 1 млн, Канаді – понад півмільйона, в Аргентині і Бразилії по 200 тисяч, Польщі – близько 300 тисяч чоловік. Потрібно зазначити, що потужна компактна етнічна маса українців (лемки та ін.), яка існувала на території Польщі (Холмщина, Підляшшя), після проведеної в 1947 р. операції «Вісла» по переселенню їх в західні воєводства фактично перестала існувати. Всього за офіційними даними, на середину 1989 р. кількість українців у світі становила 46,2 млн. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає 20–30 млн, а загальна кількість становить 60–70 млн. [155].
Демографічний чинник.
Незважаючи на значну еміграцію, чисельність населення України зростала. Так, в 1897 р. вона становила 28,4 млн, а в 1913 р. – вже 35,2 млн. У той же час починаючи з XIX ст. в основному внаслідок освоєння і промислового розвитку Півдня і Сходу України, що призвело до переселення сюди великої маси людей з інших регіонів Російської держави, питома вага тут українців меншала (див. історія міст України, урбанізація України). Так, якщо в XVIII столітті українці становили близько 85 % населення у межах сучасної України, то в XIX ст. – приблизно 80 %,а у XX ст. – біля 74 %. В останні десятиріччя різко зменшилося сільське населення і збільшилося міське, яке склало понад 65 %. Особливо небезпечними явищами стали зниження народжуваності (у 1990 р. цей показник був найнижчим у СРСР) і збільшення смертності, внаслідок чого з 80-х р. спостерігається депопуляція. Вона особливо посилилася з 1992 р. Серед етнічних процесів потрібно виділити зменшення питомої ваги україномовного населення з 71,8 % у 1959 р. до 63,9 % у 1989 р. Найбільш це явище властиве Донецько-Придніпровському і Південному регіонам. Серед причин, які обумовили зменшення питомої ваги україномовного населення в Україні домінуюче місце займає русифікація, яка супроводжувала процес створення «радянського народу». Певним чином виявила також себе дія чинників, пов’язаних з реформами початку 90-х років (розорення, зубожіння, варварська приватизація, розквіт злочинності, фінансові піраміди та релігійні секти, маргіналізація частини суспільства, посилення нерівності, слабко керовані еміграція та еміграція) [155].
Мова. Українці розмовляють українською мовою, що належить до слов'янської групи східнослов'янської підгрупи індоєвропейської мовної сім'ї. Ця мова має писемність на основі кирилиці. Розрізняють такі діалекти української мови:
· північний (лівобережно-поліський, правобережно-поліський, волинсько-поліський);
· південно-західний (волинсько-подільський, галицько-буковинський, карпатський, подністровський);
· південно-східний (подніпровський і східно-полтавський).
Серед частини українців Півдня і Сходу України поширена російська мова. Вона також поширена поміж українців діаспори, разом із англійською та іспанською мовами [155]. Таким чином, ми можемо констатувати дуже складну та іноді заплутану історію формування українського народу, яка є зразком процесів етногенезу, які відбуваються в світі в цілому.
