Соціалізація і соціогенез.

Соціалізація – це процес, входження індивіда у соціальне середовище, яке зумовлює [44, 45, 46]:

· соціальне пізнання і спілкування;

· оволодіння навичками практичноїдіяльності;

· активну перебудову зовнішньогосвіту;

· зміну і якісні перетворення самої людини.

Завдяки соціалізації люди, на відміну від тварин, які протягом еволюції поглиблюють спеціалізацію своїх пристосувальних органів і функцій, стали на шлях розвитку універсальноговідношення до природи.

Про ступінь досконалості організму індивідів свідчать вже не тільки морфологічні адаптації, але й пристосованість до соціального типу життя, здатність особи бути носієм суспільного досвіду.

В цьому розумінні соціалізація виступає як основна закономірність і рушійна сила антропогенезу.

Соціогенез – процес формування суспільних відносин, які утворюють світ людини.

Реконструкція ранніх етапів соціогенезу здійснюється за допомогою непрямихданих. До них відносяться:

1. Деякі археологічні та антропологічні дані

2. Ті етнографічні факти, що можна з певною вірогідністю розглядати як залишки давнього досапієнтного стану людства

3. Інформація про групові взаємовідносини мавп

Різноманітність соціальних структур приматів зумовлена:

· екологічними умовами;

· наявністю сусідніх угруповань;

· історією конкретної групи та існуванням внутрішньогрупових традицій – використання знарядь техніка добування їжі, індивідуальні прив’язаності тощо;

· характером взаємовідносин між особинами – дуже велика роль особистості, особливо лідера та співлідерів;

· конкуренцією між самцями;

· добором самців – захисників і наявністю хижаків;

· співвідношенням самців і самок та сексуальних відносин у групі;

· стабільність груп ранніх гомінід значною мірою залежала від самок (у бонобо зменшується завдяки ним агресія).

Найбільш сексуально привабливими у приматів та людини є особи, що схожі на тих, поряд з якими вони знаходились у ранньому дитинстві. Потім йдуть більш далекі родичі. Споріднені шлюби мають вельми давні корені.

Встановлено, що найбільш згуртованими є групи тих популяцій виду, що мешкають на відкритій місцевості. (реакція на опудало леопарда більш організована та чітка).

У зв’язку з цим найбільш прийнятною з можливих моделей угруповання найдавніших гомінід є стадо лісостепових або степових шимпанзе, які, до того ж, найближчі до людини за багатьма генетичними та морфологічними ознаками. Можливо, вони як і люди є нащадками ардипітеків.

Доведено, що запереважною більшістю ознак соціальної поведінки, як це раніше нами розглядалось (8 із 14 досліджених) горила, шимпанзе та людина подібні. До таких ознак, зокрема, належать:

· структура соціальної групи;

· взаємодії між особами;

· міжгрупові відносини тощо.

Співставлення і аналіз таких непрямих даних дозволяє скласти загальне уявлення про суспільне життя давніх гомінід. Становлення людського соціуму було тісно пов’язано зі становленням людської моногамної сім’ї

Відносно початку соціогенезу розглядається концепція двох стрибків, двох переломних періодів:

1. Перехід від тваринних предків до стадії людини, який пов’язаний з початком формування первинних сімейних відносин та початком виготовлення знарядь. З’являютьсясоціальні закономірності і первісне людське стадо, яке характеризується такими ознаками:

· внаслідок труднощів здобування їжі чисельність угруповань обмежена і не перевищує 30 осіб;

· відносна осілість внаслідок засвоєння прийомів колективного полювання на велику здобич, що дозволяло досить тривалий час залишатися в одній місцині;

· гостра боротьба між егоїстичними та стадно-колективними формами поведінки.

Оскільки вижити могла тільки група, то індивідуальні уподобання програвали внаслідок більшої ефективності колективу в такій діяльності як підтримка вогню, здобування їжі, продовження роду тощо. Розвивалися взаємодопомога, трудова діяльність, мовлення (за Дж. Холдейном [77]). Виживали ті соціуми, де відносини між членами їх були більш гнучкими та егоїстичні інтереси обмежувалися.

2. Розвиток цих ознак суттєво розширив діапазон можливих впливів на природу, формувалися відносно постійні господарчі колективи. Внаслідок цього на межі середнього та пізнього палеоліту (зміна класичних палеоантропів – неандертальців неоантропами) відбувся другий стрибок суспільного розвитку, пов’язаний із становленням переважно материнського роду, який характеризувався більшою осілістю. Міграції відбувалися переважно по чоловічій лінії. Жінки – вели осідлий спосіб життя. Соціальні закономірності почали відігравати переважну роль в житті людей.

Розвиток людства, як суто біологічного виду припинився. Добір почав відбуватися на рівні угруповань: зберігалася, тобто виживала, та група, що мала кращу організацію і внаслідок цього виявлялася більш пристосованою до умов довкілля.

Таким чином, соціогенез еволюціонував у напрямку від біологічно доцільних угруповань приматів до власне людського соціуму, представленого первісним родом. Перехідною формоюміж цими двома упорядкованими системами могло бути емоційно напружене угруповання з відносно швидкими змінами стереотипів поведінки. В першому наближенні воно могло відповідати натовпу.

Натовп можна охарактеризувати, як тимчасове об´єднання великої кількості людей, що мають безпосередній контакт між собою та майже ідентично реагують на певні стимули, зокрема й соціального характеру. Суттєвим для такого припущення є те, що керування натовпом здійснюється на рівні первісної (першої) сигнальної системи (жести, вигуки, будь-які ритми, скандування тощо ), а стан людей оцінюється як гіпноїдний, різко збільшується схильність до навіювання.

Внаслідок цього зникає індивідуальність поведінки і вся група починає діяти як одне ціле.

Натовп не давав переваги під час життя на деревах, але в саванні створював враження єдиного організму з високою агресивністю та імітаційною здібністю. Формувалися нові стереотипи поведінки, які закріплювалися у відносно стабільні періоди існування групи. Діяв індивідуально-груповий добір осіб на відповідність до групи і добір груп на виживання в конкретних умовах довкілля. Навіть зараз скупченням людей зручно керувати в натовпі з допомогою простих і зрозумілих вигуків, ритмів, жестів, скандувань на рівні підсвідомості (колективного підсвідомого). При цьому іноді люди не в стані зрозуміти, чому вони ведуть себе подібним чином. Існують в наш час класифікації різних типів натовпу:

Випадковий натовп можна спостерігати на місці дорожньо-транспортної аварії. Він складається із зацікавлених перехожих, які затрималися на деякий час. Такий вид натовпу може зберегтися навіть після від´їзду винуватців аварії. Це пов´язано з процесом «емоційного кружляння» – натовп по колу відтворює одну й ту саму розповідь, додаючи до неї свої емоції та свій погляд на ситуацію.

Експресивний натовп – це сукупність людей, що відкрито виражають свої емоції: радість, горе, гнів, заперечення. Одним з варіантів експресивного натовпу є екстатичний натовп, він може виникати під час релігійних обрядів, шалених карнавалів чи концертів музичних кумирів, коли індивіди молитвами, ритуалами або іншими спільними діями доводять себе до стану шаленства.

Конвенційний натовп складається з людей, що поєднані спільними інтересами та дотримуються низки правил. Та лише до певного моменту конвенційний натовп діє відповідно правилам. Прикладом цього виду натовпу можна назвати групи вболівальників – «фанатів» футбольних команд, що підтримують своїх кумирів на стадіонах.

Діючий натовп. У соціальній психології вивченню саме цього виду натовпу приділяється особлива увага. Він вважається найбільш значимим у соціально-політичному відношенні. У свою чергу, діючий натовп поділяють на чотири підвиди: агресивний, панічний, здирницький та бунтівний.

· агресивним натовпом рухає ненависть та гнів. Це маса людей, яким притаманна жага вбивств та руйнувань.

· панічний натовп поєднує людей, що намагаються уникнути небезпеки, реальної або вигаданої.

· люди, що належать до здирницького натовпу, прагнуть до надбання певних матеріальних цінностей – це можуть бути звичайні мародери або ошукані вкладники фінансових пірамід, їх головна особливість – емоційна єдність, але при цьому неминучий конфлікт цінностей, за які бореться натовп, не вистачить на всіх.

· бунтівний натовп – натовп невдоволений існуючим станом речей.

До жахливих наслідків може привести надання влади людині, що наділена привабливістю у поєднанні з твердими переконаннями та вузькістю розуму. Така людина легко може перетворити натовп із аморфної маси у руйнівну матеріальну силу.

Найефективніший механізм впливу на діючий натовп – позбавлення його учасників анонімності: фіксування облич людей за допомогою відеознімання, активне демонстрування їх у репортажах з місця подій, а також на великих екранах, встановлених поблизу місця розташування натовпу; або позначення учасників натовпу за допомогою фарби, яку не можна змити. Ці та подібні заходи помітно знижують активність та агресивність натовпу. Е. Канетті у своїй праці «Маса і влада», так характеризував натовп: «Прагнення до зростання — це перша і головна властивість маси. Вона захоплює кожного, хто перебуває в межах її впливу... природна маса – це відкрита маса: її зростання нічим не обмежено. Будинків, дверей, замків, заборон вона не знає. Все, що зачинене, – підозріле для неї. Відкрита маса існує, поки росте. Її розпад починається, як тільки вона перестає рости».

Діючи на індивіда в натовпі і викликаючи в нього почуття слави, честі, релігії і патріотизму, легко можна змусити його пожертвувати навіть своїм життям. Історія багата прикладами, подібними до хрестових походів і волонтерам 93-го року. Тільки натовп здатен до прояву найбільшої безкорисливості та найбільшої відданості. Як багато разів натовп героїчно вмирав за яке-небудь вірування, чи слова ідеї, що він сам ледь розумів. Натовп, що влаштовує страйки, робить це не стільки для того, щоб домогтися збільшення свого убогого заробітку, яким він задовольняється, скільки для того, щоб коритися наказу. Особистий інтерес дуже рідко буває могутнім двигуном у натовпі, тоді як в окремого індивіда він займає перше місце. Ніяк не інтерес, звісно, керував натовпом в багатьох війнах, частіше усього недоступних його поняттям, але він йшов на смерть і так само легко приймав його, як легко дають себе убивати ластівки, загіпнотизовані дзеркалом мисливця.