Дослідження домашнього господарства у контексті його належності до неформальної економіки нерідко відбувається без врахування його зв'язку із навколишнім економічним середовищем, зокрема з тим чи іншим типом домінуючої організації економічного життя в суспільстві: плановою, ринковою та перехідною економікою. В той же час, слушно зазначає С. Ю. Барсукова, функції домашнього господарства, його характер, а також соціальний портрет його активних учасників суттєво модифікується залежно від характеристик формально організованого економічного середовища.7
Наявність подібної залежності підтверджується також аналізом інституціональних змін домашнього господарства в економічному середовищі, організованому за різними моделями.
Почнімо з аналізу основної характеристики соціального інституту домашнього господарства - його мети, тобто характеру суспільно значимих потреб, на задоволення яких він спрямований.
Для планової економіки радянського періоду, з притаманними їй тотальним дефіцитом товарів і послуг, а також недостатньою відповідністю їх споживацьким запитам населення, домашнє господарство було спрямовано на задоволення основної потреби населення в забезпеченні продуктами харчування та предметами і послугами щодо його життєзабезпечення. Адже навіть ті продукти і товари, що вдалось "дістати", вимагали допрацювання, щоб привести у вигляд, придатний до вжитку. За таких умов домашнє господарство планового періоду пом'якшувало товарний дефіцит і пристосовувало вироблені у формальній економіці товари і послуги до потреб і споживацьких бажань домочадців. Саме виробнича (виробити те, чого не вистачає) і адаптаційна (пристосувати те, що є) діяльність визначала функціональні домінанти домашньої економіки радянського періоду.
Отже, основними функціями домашнього господарства в умовах планової економіки стають: пом'якшення дефіциту благ, виробнича та адаптивна функції.
Перехідний до ринкової економіки період не тільки не зменшив, як очікувалось, значення домашнього господарства у забезпеченні життєвих потреб населення, а й надав йому характеру соціального механізму виживання. Домашнє господарство стало виконувати роль буфера, пом'якшуючи невідповідність між багатоманітністю життєвих прагнень своїх членів і жорстко обмеженою можливістю їх реалізації в рамках перехідної економіки, що характеризується відкритим безробіттям, високою інфляцією, зниженням рівня життя, "струсом" соціальної структури суспільства. На зміну товарному і сервісному дефіциту прийшов дефіцит платоспроможності та стабільності. Проблема "де і що купити" для більшості населення перетворилась у проблему "нема за що купити". Відповідно змінювалась форма задоволення базових потреб населення, вона набувала характеру забезпечення коштів для сплати за товари, продукти і послуги, що не вироблялись або вироблялись в недостатній кількості, в конкретному домашньому господарстві. На перший план виходить протистояння інфляції, пошук коштів. Розквітають "фазенди", ростуть витрати часу на придбання продуктів на віддалених оптових ринках. На цьому тлі маркером високоприбуткових груп населення стає навіть не обсяг споживаних благ і їхня якість, а способи їхнього включення в споживання, достаток сервісних моментів на цьому шляху. Для людей з більш низьким рівнем життя недостача засобів компенсується підвищенням витрат часу на ведення домашнього господарства. Утім, зв'язок із доходами не прямий, - розширення самовиробничої діяльності, будучи специфікою транзитних суспільств, охоплює не тільки родини з низькими доходами.
Отже, основними функціями домашнього господарства в перехідний період стають: пом'якшення дефіциту грошей (як домінуюча) в поєднанні із виробничою, рекреаційною та споживчою функціями.
В умовах розвинутої ринкової економіки домашнє господарство зберігає ознаки соціального інституту щодо реалізації важливих для суспільства потреб, хоча характер і спрямованість їх дещо змінюються. Адже розвинута ринкова економіка "позбавляється" дефіциту товарів і послуг, а також коштів на їх придбання для значної частини населення, що були притаманні плановій і транзитній економікам. Але й у цих умовах домашні господарства зберігають свою економічну значимість. Вони беруть на себе функції зняття протиріччя між масовим, уніфікованим характером виробництва і стандартизованим сервісом, з одного боку, та індивідуалізованими запитами споживачів, з іншого. У цілому еволюція відносин виробників і споживачів із давніх часів до наших днів є шляхом від індивідуальних виробників (ремісники, майстри), що обслуговують досить уніфіковані запити покупців, до масового виробництва (заводи, фабрики) і стандартизованого сервісу (показова система fast food), що протистоять індивідуальним запитам споживачів. Індивідуалізація потреб пов'язана із зростанням значимості особистості, приват-ності, плюралізму стилів як загального пафосу епохи постмодерну. У розвинутій ринковій економіці домашні господарства, за вдалим висловом С. Ю. Барсукової, виконують роль не пожежника, що гасить очевидні незручності (дефіцит благ чи недостачу засобів на їхнє придбання), а декоратора, який надає споживанню індивідуального характеру. І ця тенденція зберігається при всіх відмінностях у національних моделях споживання8.
Таким чином, в умовах розвинутої ринкової економіки інститут домашнього господарства поступово "переорієнтовується" на реалізацію потреби в індивідуалізації побуту. На пріоритетні позиції виходить функція пом'якшення дефіциту індивідуальності масового продукту.
Характерно, що зміни функцій домашнього господарства відображаються на структурі основних учасників, найбільш активних "акторів" економічної дії. Так, у плановій економіці потреба в домашньому господарстві товарів та послуг тим актуальніша, чим більше домашнє господарство потерпає від дефіциту. Відповідно, в цих умовах найбільш чітко функції домашньої економіки демонструють домашні господарства, які віддалені від системи закритого розподілення і які не мають розгалужених стосунків "блату". У перехідний період ситуація змінюється. На перший план виходить не близькість до розподільних каналів, а фінансові можливості сім'ї. Виразниками специфіки домашньої економіки перехідного періоду стають домашні господарства груп населення, які мають низькі доходи. Це вже група, яка відлучена не від дефіцитних благ, а від можливостей заробляти необхідні для життя грошові засоби. Третя стадія - економіка розвинутого ринку - виводить на перші позиції домашнього господарства тих, хто, навпаки, має достатньо засобів для надання життєвому комфорту майже сакрального значення. Це вже група не потерпілих, а переможців. Вони успішні настільки, що можуть собі дозволити піклуватися про збереження індивідуальності споживання в умовах уніфікованої пропозиції масових виробників.
Як бачимо, різні типи формальної економіки зумовлюють відповідні форми домашніх господарств. За планової економіки масштаби домашнього господарства деяких сімей можуть зменшитись, якщо вдається увійти у мережу неформальних відносин "блату", що дають доступ до дефіцитних благ. Той самий ефект дає підвищений прибуток у ситуації дефіциту платоспроможності населення. І, нарешті, придбання авторських і малосерійних виробів, користування індивідуальними послугами може суттєво перекрити потреби домашнього господарства розвиненого ринку. Але річ у тім, що ці стратегії свідомо мають обмежений характер через специфіку макросередовища. Так, дефіцит неможливо усунути без усунення планового регулювання економіки, масовість низькоприбуткових груп є невід'ємною властивістю різких суспільних трансформацій, а відхід від масового виробництва і стандартизованих послуг підвищує їхню вартість, що робить актуальним виробництво аналогів силами домашнього господарства. Таким чином, неможливість усунення домашньої економіки закладена в іманентних властивостях макросистем.
Потрібно зазначити, що виокремлені три моделі формальної економіки - абстракція. Реально існують тільки їхні гібриди і перетворені форми, в результаті чого домашні господарства різних соціальних верств демонструють різні цілепокладання домашньої економіки. Скажімо, радянський дефіцит товарів було послаблено для номенклатури, а пострадянський дефіцит грошей - для підприємців і певних груп високооплачуваних робітників, що зумовило специфіку їхньої домашньої активності. При ринковій економіці теж далеко не всі піднімаються до рівня споживчих запитів середнього класу з відповідною специфікою побуту. Можна висловити припущення, що диференціація моделей домашньої економіки є однією з найбільш явних ознак стратифікації суспільства.
