Ринок праці - це категорія насамперед економічна. Тому пріоритети в його дослідженні лежать у галузі економічних наук. Як один із приватних ринків, він використовується в контексті загальних теоретичних підходів до проблем ринку в рамках становлення у світовій науці нової економічної парадигми. У руслі її обговорення у вітчизняній літературі виникли нові підходи до розуміння економіки, її соціальної ролі у розвитку суспільства, а саме: системний підхід, концепція зміни економічного мислення, підвищення ролі розумової праці в економічному розвитку країни, співвідношення державного управління і ринкового механізму при формуванні змішаної економіки.
Практично всі концепції об'єднані загальною спрямованістю економічної теорії на людину, у всій сукупності її соціально-економічних, духовних і моральних характеристик. При цьому необхідно зазначити, що така спрямованість цілком співвідноситься з переходом світової цивілізації до нового типу соціально-економічного розвитку, у центрі якого буде стояти людина, її творчий потенціал, з реалізацією якого пов'язуються зміни системи економічних і соціальних цінностей.
Очевидно, створення нового, гуманізованого типу економічного зростання в Україні та інших країнах СНД лежить на шляху створення "людського" господарського механізму, орієнтованого на розвиток і нагромадження людського багатства як сукупності діяльних, продуктивних здібностей особистості.
Таким чином, концепції нової економічної парадигми містять у собі теоретичну базу, необхідну для корекції розуміння місця і ролі проблем становлення ринку праці.
Зазначимо, до речі, що поняття "ринок праці" найчастіше вживається як синонім до поняття "ринок робочої сили". Однак існують і інші погляди. Розбіжності у трактуванні цих понять як вітчизняними, так і закордонними дослідниками продовжуються і дотепер. Так, прихильники терміна "ринок праці" стверджують, що сама робоча сила продана бути не може, тому що для цього обов'язково необхідно угоду щодо збереження особистої волі найманого робітника. Основне заперечення прихильників терміна "ринок робочої сили"1 полягає в тому, що праця не може бути об'єктом купівлі-продажу.
На наш погляд, ці суперечності не мають принципового характеру. Справді, якщо розглядати як предмет купівлі-продажу не робочу силу і не працю, а трудові послуги, що наймані робітники надають роботодавцю, то суперечності не будуть здаватися настільки істотними. Це так, оскільки, з одного боку, трудові послуги не існують самі по собі, поза процесом праці. А з іншого боку, одержання цих послуг неможливе без споживання робочої сили. Тому можливе рівнозначне використання термінів "ринок праці" і "ринок робочої сили".
Повертаючись до становлення "людиноцентричної" змішаної економіки, підкреслимо, що вона допускає поряд із дослідженням механізму її державного регулювання виділити в розряд пріоритетних досліджень вивчення саме тієї частини механізму ринкового регулювання, що безпосередньо пов'язана з розвитком і використанням людського багатства, ринку робочої сили, і тому не може не мати соціального характеру.
Поступово така позиція набуває поширення навіть серед економістів. Так, для економіста неокласичного спрямування ринок праці подібний до ринку усякого іншого товару і тому характеризується тим, що продавець і покупець приймають якщо й не оптимальні, то достатньо раціональні рішення. В умовах конкуренції заробітна плата як ціна праці встановлюється в результаті вільного переливу робочої сили під дією параметрів попиту і пропозицій, що змінюються. Масштаби залученої праці визначаються її максимальною продуктивністю. Від продуктивності, що досягається, залежить в остаточному підсумку і кар'єра робітників. Сама праця розглядається як звичайний фактор виробництва, який має ознаки однорідності (гомогенності), ділимості. З часом в економічну модель включаються розбіжності в умовах праці, та її оплата розкладається на дві принципово різні частини: власне оплата трудових зусиль і компенсація за особливі умови праці. Системних порушень та ідеального стану рівноваги в цьому випадку не виникає.
Утім, під дією критики передумови про однорідність ринку праці і відкритість відношень зайнятості поступово розмивається. Теорії ринку праці доповнюються такими положеннями:
- єдиного ринку праці з вільним переливом робочої сили і єдиної оплати праці не існує;
- відтворюються стійкі відмінності в оплаті праці між професіями, підприємствами, галузями і регіонами;
- трудова мотивація не вичерпується матеріальною винагородою, а включає також умови і зміст праці;
- серйозний вплив на умови зайнятості здійснює дія профсоюзів і втручання держави2.
У сучасній соціально-економічній вітчизняній літературі поступово утверджується соціально-орієнтований погляд на сутність ринку праці. Виходячи з економічної основи формування ринку робочої сили в його товарній формі визнається специфічна функція робочої сили як товару, що додає цьому ринку соціального характеру. Працюючи, власники робочої сили створюють пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту і пропозиції формує ціну цього товару, що виражається у грошовій формі заробітної плати. Купівля-продаж робочої сили є економічною основою найманої праці. Для успішного функціонування ринку праці необхідне створення адекватної правової та інституціональної інфраструктури.
Структуру ринку робочої сили створюють: власники робочої сили (її продавці), власники капіталу (покупці) і суб'єкти інфраструктури, що виконують роль посередників.
Структура ринку праці, зазначає Б. М. Генкін3, характеризується також співвідношенням професійно-кваліфікаційних та соціальних груп, за якими аналізується попит і пропозиція.
Ще однією важливою характеристикою структури ринку праці, що визначає поділ робочих місць і працівників на відносно стійкі сектори, є сегментація ринку праці. Ці сектори обмежують мобільність робочої сили. Уперше ідеї сегментації ринку праці з'являються в концепції П. Дерінгера і М. Піоре. Ці автори висувають положення про те, що поряд з деяким зовнішнім ринком праці, подібним до конкурентного ринку, що розглядає економічна теорія, значні підприємства створюють свої внутрішні ринки праці. Останні значною мірою відгороджені від зовнішнього конкурентного ринку і не підвладні його спонтанним коливанням. У рамках цих внутрішніх ринків умови праці і оплати регулюються достатньо стійкими адміністративними правилами. Тут встановлюються свої стандарти найму і звільнення, оплати праці і посадового просування робітників.
Доповненням до розглянутої стала концепція "двоїстого ринку праці" цих же авторів. У ній виділено "первинний" та "вторинний" сегменти. Для робочих місць на первинному ринку притаманні: висока зарплата, хороші умови праці, стала зайнятість, наявність шансів на просування, дотримання справедливості і відповідний процес встановлення трудових правил. Робочі місця на вторинному ринку, як правило, приносять низький рівень заробітної плати і відповідних пільг, погані умови праці, високу плинність кадрів, слабкі шанси на просування і свавільне і мінливе ставлення начальства. Відмінності, що спостерігаються між зайнятими у двох секторах, багато в чому паралельні відмінностям між робочими місцями: для зайнятих у вторинному секторі порівняно з робітниками первинного сектору характерні підвищена плинність, часті запізнення і прогули, непокора адміністрації і дрібні крадіжки4.
Тут, слушно зазначає В. В. Радаєв, ми маємо справу із стратифікацією зайнятих, при якій одні групи мають кращу позицію, ніж інші, за багатьма показниками. При цьому річ полягає не тільки в простому розподілі робітників розумової і фізичної праці, розмежувальні лінії можуть простягатися через всі соціально-професійні групи5.
Теорія сегментації ринку праці поширена і серед соціологів. Зокрема, з'являється ще одне членування ринку праці - на "ядро" і "периферію", при якому головним критерієм є вже не умови праці і оплати, а стабільність зайнятості. До "ядра" належать постійні (штатні) робітники, зайняті на умовах тривалого чи навіть на все життя найму, що мають повний робочий день і повний робочий тиждень. "Периферію" складають зайняті за короткостроковими договорами і без договорів, що працюють неповний час, без гарантій збереження місця в час економічного спаду.
Виникають варіанти соціологічних моделей сегментованого ринку праці. Одна з них належить Ч. Лідбітеру. її схема включає чотири концентричні кола:
1. Ядро - зайняті повний робочий час.
2. Периферія - зайняті неповний робочий час, самостійні робітники і зайняті у домашньому господарстві.
3. Короткострокові безробітні (в межах одного року).
4. Довгострокові безробітні (більше одного року)6.
Згадана схема, треба зазначити, страждає неповнотою з точки зору теорії, що розглядається: безробітних треба також сегментувати відповідно до структури попиту на працю і поставити в декілька "черг" залежно від того, до якого сегменту ринку праці вони тяжіють.
Ще одну модель подав Дж. Аткінсон, автор однієї з базових моделей "гнучкої" фірми. Його схема включає три концентричні кола:
1. Ядро - постійні працівники, повний робочий день, повний тиждень, лише функціональна адаптація.
2. Перша і друга периферійні групи. Перша - на відміну від ядра - чисельна адаптація. Друга - короткочасовий контракт, неповний робочий час, учні, стажисти.
3. Зовнішня периферія - відсутність у списках зайнятих, зовнішня додаткова робоча сила є за субпідрядом від трудових агенцій; самостійні працівники і залучені ззовні.
Отже, на відміну від економістів, соціологи фіксують як мінімум три різних дроблення ринку праці.
1. Внутрішній і зовнішній ринки праці, які розрізняються за засобами заповнення робочих місць (зсередини підприємства за адміністративними стандартами чи ззовні - за ринковими ставками).
2. Первинний і вторинний ринки праці, які розрізняються за ступенем привілейованості умов праці, рівнем її оплати, престижністю виконуваних робіт.
3. "Ядро" і "периферія" ринку праці, які розрізняються за характером зайнятості (передусім, її повнота, тривалість і стабільність). Розподіл зайнятих серед сегментів ринку відбувається під впливом груп факторів, серед яких є найбільш вагомими: освітні і професійні відмінності; Тендерна дискримінація; етнічна та релігійна дискримінація; вік та територіальне розселення7.
Отже, загальною тенденцією на світовому ринку праці є перетворення ранньокапіталістичної "підприємницької фірми" на складну бюрократичну господарську організацію, що призводить до вибудовування в ній стійких внутрішніх ієрархій. У них технологічна взаємозалежність різних робіт доповнюється соціальними залежностями. Якщо наймач зібрався підвищити заробітну плату робітникам одного ступеня ієрархії, йому доведеться вирішувати питання зміни умов оплати праці і на "сусідніх" ступенях. Відносини зайнятості на внутрішньому ринку корпоративної організації стають закритими. За стабільності робочих місць зміна рівня оплати пов'язується уже не з продуктивністю робітників, а з наявністю вакансій. І конкуренція розгортається тепер не за оплату, а за власне отримання відповідного робочого місця (vacancy competition). Поява з тих чи інших причин однієї вакансії викликає ряд пов'язаних переміщень, створюючи (у термінах X. Уайта) "ланцюги вакансій" (vacancies chains). При цьому попит на найбільш кваліфіковану робочу силу може і не вихлюпнутися на зовнішній ринок, а вакантні місця заповнюються шляхом посадового просування внутрішніми "кар'єрними драбинами" (job ladders).
Ціни ж на ринку праці, як відомо, складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції. У нашому розумінні попит - це платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників визначених професій і кваліфікації, а пропозиція - розмаїтість і якість трудових послуг, що підлягають продажу.
Факторами, що визначають відхилення ціни робочої сили від її вартості, є ефективність виробництва і розподільчих відносин, рівень заробітної плати і структури доходів, динаміка споживчого ринку, діючих цін на товари і послуги й ін. У своєму взаємозв'язку і взаємозумовленості ці фактори є елементами, що формують механізм саморегулювання і саморуху робочої сили у сфері обігу.
Ринок робочої сили виконує такі основні функції:
- стимулювання підвищення ефективності виробництва за рахунок забезпечення відповідності кваліфікації працівників вимогам робочих місць;
- узгодження суспільних та індивідуальних потреб у праці шляхом сприяння переливу робочої сили;
- скорочення витрат виробництва через упорядкування організації формування підготовки і перепідготовки кадрів;
- сприяння науково-технічному прогресу за допомогою перерозподілу надлишкових резервів робочої сили в перспективні галузі господарства;
- зменшення соціальної напруженості у праценадлишкових регіонах за рахунок регулювання інтенсивності процесу міграції населення.
Як бачимо, кожна з виділених функцій має як економічні, так і соціальні наслідки. Разом з тим, поряд зі зменшенням соціальної напруженості можна виділити ще декілька функцій ринку праці, що також мають яскраво виражений соціальний характер. До них належать:
- адаптивно-соціалізуюча, що допомагає трудовій частині населення освоїти механізми взаємодії людей у ринкових умовах;
- оцінна, що дозволяє скласти адекватне уявлення про себе як працівника і про свою цінність у соціально-трудовій сфері;
- диференціююча, завдяки якій складається рейтинг соціально-професійних статусів працівників і визначається престиж різних професій;
- функція механізму соціально-трудової мобільності працівників залежно від ціни на робочу силу в різних регіонах і областях. Виконання цих та інших функцій, існування ринку робочої сили в цілому вимагає визначених умов.
Аналіз існуючих наукових джерел дозволяє виділити найважливіші з них:
- забезпечення можливостей повної реалізації прав власності на свою робочу силу кожному громадянинові. Повнота реалізації не допускає будь-яких вольових обмежень свободи вибору місця і сфери застосування праці, а також свободи пересування. (Винятком можуть бути обмеження з мотивів безпеки чи загрози збитку для суспільства);
- вільне формування попиту на трудові послуги;
- відсутність обмежень на зростання заробітної плати й інших легальних доходів працівників і підприємців. Регуляторами доходів є податки;
- забезпечення державою рівня мінімальної заробітної плати, затвердженого законодавчо на основі науково обґрунтованих норм прожиткового рівня.
Отже, від системи забезпечення всієї сукупності цих умов залежать в остаточному підсумку ефективність і особливості функціонування ринку праці як соціально-економічної системи.
Наголосимо на відтворенні різних позицій щодо процесів на ринку праці між представниками економічної та соціологічної наук.
Для економіста створення внутрішніх ринків праці та відмова від чисельної гнучкості у сфері зайнятості зумовлена зростанням трансакційних витрат, пов'язаних із пошуком, тестуванням, прийняттям, навчанням та перепідготовкою робочої сили. Соціолог же зверне увагу на систему формальних та неформальних зв'язків в організації, що перешкоджають вільному звільненню та найму робітників, навіть якщо того потребує ринкова кон'юнктура. Важко звільняти людей, не викликаючи активної чи пасивної протидії їхніх колег. Це означає, що питання переноситься у площину реалізації владних і культурних взаємодій. При спробах їхнього аналізу вже не обійтися без залучення до аналізу діяльності на ринку праці не тільки "покупців" робочої сили, але й її носіїв, "продавців" свого трудового потенціалу, які представляють на ринку пропозицію своєрідного товару - власної робочої сили, та характеризуються в поняттях зайнятості і безробіття.
