Соціальні інститути в економіці: родові ознаки

Поняття "соціальний інститут" виникало ще в часи становлення соціології. Зокрема, Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів із визначенням суспільства як цілісності. Суспільство, на його думку, є органічною цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє свою функціональну роль. З цього випливало, що соціологія є наукою про інститути, їхнє виникнення, розвиток і функціонування в суспільстві¹.

До ключових понять соціології відносив соціальний інститут Г. Спенсер, який вважав, що соціальні інститути ("інституції") є складниками каркаса соціуму і виникають в результаті процесу диференціації суспільства. Розвиток регулятивної системи суспільства він поєднував із розвитком соціальних інститутів².

Не обійшов увагою вивчення соціальних інститутів П. Сорокін. Він здійснює певну класифікацію соціальних інститутів, визначає їхні функції в системі соціальної взаємодії суспільств; розглядає соціальні інститути як механізми соціального тестування, селекції і розподілу індивідів у суспільстві³.

Важливого значення соціальним інститутам надає Я. Щепаньський⁴. Спираючись на здобутки західноєвропейської соціології, він синтезує загальні положення різних підходів до визначення соціальних інститутів, обґрунтовує і подає відповідну класифікацію їх та формулює низку положень, які є надзвичайно важливими для розуміння природи соціальних інститутів та їхньої взаємодії в суспільній системі. Аналізуючи, в яких значеннях використовується поняття "соціальний інститут", він виділяє чотири основні:

1. Інституції - це групи осіб, покликані вирішувати справи, важливі для всієї спільноти, виконувати публічні функції. Наприклад, Рада народних депутатів є інституцією як група людей, обраних мешканцями для управління містом, районом тощо.
2. Інституція - це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються деякими членами групи від імені спільноти, тобто в цьому розумінні не депутати Ради є інституцією, а організація Ради, що надає їй право діяльності і забезпечує можливість репрезентувати жителів міста.
3. Інституція - комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. У цьому значенні для Ради як інституції істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інституцією.
4. Інституція - певна соціальна роль деяких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи. Наприклад, соціальна роль голови Ради, членів її президії, депутатів, технічного персоналу тощо. Узагальнюючи зміст цих чотирьох підходів до визначення інституцій, Щепаньський вважає, що інституція - це комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання публічних та імперсональних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів групи. Характерними ознаками інституції є те, що вона має у своєму розпорядженні певні способи діяльності, визначені імперсонально, незалежно від особистості й інтересів людини, і реалізує їх завжди однаково, користуючись підтримкою спільноти в цілому або принаймні її більшості.

На цій підставі Я. Щепаньський виділяє основні способи визначення інституту - матеріальний, формальний та функціональний, наголошуючи на певних спільних для всіх підходів елементів, що утворюють основний компонент соціального інституту - його своєрідну базову структуру.

Основний компонент соціального інституту включає системи установ, в яких певні люди, обрані членами групи, отримують повноваження щодо виконання певних суспільних і безособових функцій задля задоволення існуючих індивідуальних і суспільних потреб і заради регулювання поведінки інших членів групи. На думку Я. Щепаньського, до загальної характеристики соціальних інститутів в соціології, як правило, відносять:

- групу людей, що виконує суспільні функції;
- організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами від імені інших:
- сукупність матеріальних установ і засобів діяльності, що дають змогу індивідам виконувати суспільні функції.

Ширшу сукупність ознак пропонує В. І. Тарасенко, який дає таку характеристику соціального інституту:

- інститут виникає внаслідок поділу праці, ускладнення і диференціації суспільних відносин:
- є формою опредмечування, матеріалізації діяльності і суспільних відносин;
- є організованою групою людей із визначеними статусами і ролями;
- діяльність і відносини всередині інституту впорядковуються і регулюються системою норм, правил, інструкцій
- матеріалізується в системі установ і організацій;
- наявність сукупності функцій;
- можливість дисфункції та неузгодженості у внутрішній організації інституту⁵.

Оцінюючи ці характеристики, важко не погодитися з думкою С. О. Войтовича, що під їх визначення підпадають також і соціальні організації. За такою схемою, пише він, до складу соціального інституту можна зарахувати і державу, і школу, і підприємство та будь-яке інше організаційне утворення. Визначаючи значення їх для розуміння, пояснення соціальних інститутів, слід враховувати, що саме історичність або тривалість просторово-часової перспективи, інституціональність поведінки, що становить систему взаємодії суспільств, або поведінки, що зв'язує індивідів у суспільній системі як цілісності, а також релевантність або легітимація норм даної інституціоналізованої діяльності членами відповідної цілісної спільноти відрізняють інститути від інших типів суспільних утворень і, насамперед, організаційних⁶.

Схожої позиції дотримується також В. Л. Оссовський, який до специфічних ознак соціального інституту порівняно з соціальною організацією відносить: тривалість у просторі і часі, орієнтацію на упорядкування основних сфер суспільного життя і культурну легітимні сть у соціумі⁷.

Переходячи до розгляду функцій соціального інституту, слід зазначити, що саме функціональну складову його основного компонента Я. Щепаньсъкий вважав найважливішою для розуміння соціального інституту. "Значущість впливу та інститутів, - наголошував він, - ґрунтується на двох фундаментальних функціях:

а) на тому, що з їхньою допомогою задовольняються потреби, а це означає, що інститути стосуються засобів задоволення потреб, окреслюють їхній вид, якість тощо.
б) на тому, що інститути регулюють діяльність, заохочують очікувану поведінку і здійснюють репресії стосовно неочікуваної.

До цих двох ґрунтовних функцій додається те, що вони забезпечують плинність суспільного життя і здійснюють інтеграцію намірів, дій, стосунків між індивідами."⁸

У повнішому переліку соціальний інститут виконує такі функції:

- дає можливість членам задовольняти різні потреби;
- регулює дії членів у рамках соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснює репресії щодо небажаних дій;
- забезпечує стійкість суспільного життя, підтримуючи і продовжуючи безособові суспільні функції;
- здійснює інтеграцію прагнень, дій і взаємин індивідів і забезпечує внутрішню спорідненість спільноти.

Успішність функціонування соціальних інститутів, за Я. Щепаньським, залежить від таких умов:

а) від чіткого визначення мети, її кола виконуваних дій чи обсягу функцій. Якщо функція інституту визначена нечітко, він не може без конфліктів уключитися в глобальну систему інститутів цього суспільства і наштовхується на різні протидії;
б) від раціонального поділу праці і раціональної її організації;
в) від ступеня деперсоналізації дій і об'єктивізації функцій. Іншими словами, якщо цей інститут перетворюється в установу, залежну від інтересів людей, покликаних виконувати інституціалізовані функції, тоді він втрачає свій суспільний характер, втрачає престиж і довіру всієї групи;
г) від визнання і престижу, якими він володіє в очах усієї групи чи переважної її частини;
д) і, нарешті, від безконфліктного включення у глобальну систему інститутів⁹.

Отже, кожен інститут володіє такими складовими елементами, що мають більш-менш оформлений вигляд залежно від типу інституту. Він має свою мету (ширше - функцію), тобто коло питань, що охоплює своєю діяльністю. Далі, він визначає коло функцій, передбачених для рішення цих питань. Іноді можна говорити про визначені соціальні ролі в рамках цього інституту. Для досягнення мети інститут має в розпорядженні засоби й установи. Це можуть бути засоби матеріальні, символічні чи ідеальні. Нарешті, інститути мають у своєму розпорядженні визначені санкції як щодо осіб, що виконують інституціалізовані функції, так і щодо осіб, що є об'єктом цих дій.

За рівнем формалізації соціальні інститути бувають неформальними і формальними.

Ознаками неформального інституту є незафіксованість його функцій, методів та засобів у формальних правилах, гарантованих більш широкою групою (наприклад, інститут тіньової економіки за часів Радянського Союзу).

У формальному інституті всі його сутнісні ознаки - обсяг і спрямованість функцій, засоби і методи дії, організаційна структура та інше - чітко регулюються нормативно-законодавчою базою (наприклад, інститут президентства).

За спрямованістю функцій, на основі змістовних завдань соціальних інституцій їхній розподіл відповідає основним функціям, здійснюваним інститутами:

- економічні інститути;
- політичні інститути (уряд, парламент, поліція, політичні партії);
- виховні і культурні (сім'я як виховний інститут, школа, наукові інститути, художні установи);
- інститути соціальні (всі ті, що їх організовують добровільні об'єднання);
- релігійні інститути.

У сучасній соціології утвердилася класифікація, побудована на виокремленні п'яти головних сфер соціальної діяльності соцієтального рівня. Це - сім'я, економіка, політика, релігія, освіта, їм відповідають соціальні інституції, які виконують функції упорядкування соціальних відносин у цих сферах. Наприклад, інститут сім'ї регулює процес біологічного відтворення населення, засвоєння індивідами в процесі соціалізації певної культури; інститут економіки забезпечує виробництво та розподіл товарів і послуг; інститут політики виконує функцію поділу влади в соціумі; інститут релігії презентує сукупність цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і згоду; інститут освіти забезпечує передачу знань і набутих цінностей культури від одного покоління до іншого. Звісно, це спрощена класифікація. Проте вона акцентує увагу на специфічності функцій інституцій - їхній спрямованості на упорядкування глобальних процесів у суспільстві.

Ця класифікація охоплює лише так звані "головні інститути", функції яких спрямовані на забезпечення найважливіших потреб. Кожен із головних інститутів включає сукупність "неголовних інсттутів " та суспільних практик.

Таким чином, економічні соціальні інститути належать до головних інститутів і є носіями родових ознак соціального інституту, маючи при цьому специфічні видові характеристики, зумовлені спрямованістю їхніх функцій.