Домашнє господарювання в значенні роботи в домогосподарстві в її сучасному вигляді з'явилося, на думку Е. Гіденса, з розмежування оселі і робочого місця. Оселя перетворилася з місця виробництва товарів на місце їхнього споживання. Домашня праця стала "невидимою", оскільки "реальною працею" дедалі частіше вважалася та, за яку безпосередньо одержували платню. За його визначенням, неоплачувана домашня праця має величезне значення для економіки країни. За оцінками, на неї припадає від 25% до 40% багатства, створеного в індустріалізованих країнах. Робота в домашньому господарстві підтримує всю економіку наданням безкоштовних послуг, від яких залежить багато людей, зайнятих на оплачуваній роботі1.
Поняття домашнього господарства в соціально-економічних джерелах використовують зазвичай у широкому і вузькому значенні2.
У широкому розумінні до домашнього господарства відносять сукупність усіх господарчих функцій, що виконуються членами сім'ї в рамках їхнього домашнього простору.
У вузькому розумінні - це сфера зайнятості, у якій члени родини чи міжсімейного клану забезпечують своєю працею особисті потреби цієї родини (клану) у вигляді натуральних продуктів і послуг. Таким чином, домашнє господарство протиставляється зайнятості (самостійній й організованій) і державній мобілізаційній зайнятості (армія і т. ін.).
У системі економічних знань, де воно виникло і набуло поширення, поняття домашнє господарство пройшло шляхом зростання свого статусу та набуття деяких соціальних ознак.
Так, неокласична економічна теорія проводила чітке розмежування між сферою виробництва, у якій діяли фірми, і сферою споживання, до якої беззастережно відносилися домашні господарства. Перші були орієнтовані на одержання прибутку, інші - максимізували корисність.
Нова економічна теорія домашнього виробництва (Г. Беккер, Я. Мінсер та ін.) запропонувала розглядати куплені на ринку продукти не як пряме джерело корисності, а як "сировину" для домашнього виробництва. Це дозволило поширити виробничу термінологію далеко за межі власне виробництва в такі, наприклад, сфери, як планування родини, народжуваність і багато інших. Для них домашня праця є ланкою між сферою ринку і сферою споживання. Більш конкретно домашня праця визначається як форма діяльності, що може бути заміщена ринковою зайнятістю. Іншими словами, ви можете скористатися платними послугами няньки, щоб вона доглядала за вашою дитиною, чи віддати дитину в платний дитячий садок. Але нікому не прийде в голову наймати людину, щоб вона дивилася за вас телевізор. Отже, у першому випадку мова йде про домашню працю, а в другому - про час відпочинку. До видів домашньої праці, відповідно, треба відносити весь спектр занять із самозабезпечення життєдіяльності: виготовлення, будівництво і ремонт предметів, які використовуються у домашньому господарстві, перевезення, бартерний обмін, прибирання, прання білизни, готування їжі, здійснення повсякденних покупок, догляд за дітьми і непрацездатними членами родини. Частина цих занять відбувається в домашньому просторі, частина - за його межами, але для потреб домашнього господарства.
Домашнє господарство нині розглядається економістами як одиниця, що максимізує свій добробут у рамках двох основних обмежень: грошового бюджету і бюджету часу. Оскільки передбачається, що доход родини може бути збільшений за рахунок скорочення домашньої праці чи вільного часу на користь ринкової зайнятості, остільки обмеження залишається одне - дефіцит часу.
Основною проблемою при цьому є оцінка продукту домашньої праці, що не призначений для продажу. Пропонуються два шляхи подолання цієї основної складності. Перший - обчислювати час, затрачений у домашньому господарстві, альтернативними витратами (opportunity costs), тобто величиною заробітної плати, що дана людина могла б одержати за цей час на ринку праці. Другий шлях - надати плодам домашнього господарства ту ціну, що встановлена ринком на цей вид продукту чи послуги.
Однак обидва шляхи далеко не охоплюють весь діапазон мотивацій тих чи інших рішень суб'єктів домашнього господарства. Адже "ринкова" і домашня праця не обраховується єдиним еквівалентом. По-перше, ці види праці можуть оцінюватися в різних грошових одиницях. А по-друге, домашня праця не завжди вимірюється грошима. Найчастіше до кількісних оцінок не вдаються, хоча людина і зважує якісно різні альтернативи.
Здійснюване людиною ранжирування залишається плодом "якісного" рішення. Іншими словами, ми можемо сказати, "що вигідніше" з погляду цієї людини, але не можемо стверджувати, "наскільки вигідніше".
Отже, ми бачимо певну обмеженість економічного аналізу щодо дослідження домашнього господарства, що вимагає пошуку нових інструментів наукового дослідження.
Нові можливості з'явилися з появою "нової економічної соціології", побудованої на трьох напрямах загальносоціологічного теоретизування: "теорії мереж", "культурній соціології" та "організаційній соціологи". Важливим внеском нової економічної соціології в соціологічне теоретизування була концептуалізація проблем "неформальної (підпільної, нелегальної) економіки" (М. Кастельє, А. Портес, Д. Старк). За їхньою участю розроблено функціональну класифікацію неформальної діяльності відповідно до її цілей. Така діяльність, що відбувається поза межами державного регулювання, може мати за мету, по-перше, виживання індивідів або домогосподарств завдяки безпосередньому виробництву життєвих засобів чи завдяки простому продажу товарів і послуг на ринку. По-друге, вона може бути зорієнтованою на підвищення управлінської гнучкості та зниження трудових витрат фірм формального сектору завдяки позаобліковому найманню працівників і субконтрактуванню неформальних підприємців. По-третє, вона може бути організованою для нагромадження капіталу малими фірмами завдяки використанню відносин солідарності між ними, більшої гнучкості й менших витрат. Ці три типи позначаються відповідно як неформальна економіка "виживання" (англ. "survival"), "залежної експлуатації" (англ. "dependent exploitation") і "зростання" (англ. "growth").
Отже, домашнє господарство розглядається як тип неформальної економіки - економіки виживання. Прикладами неформальної економіки '"виживання" є будівництво житла власними силами й масове розгортання вуличної торгівлі у містах країн "третього світу", у певні часи в містах пострадянського економічного простору.
Суттєвим для розуміння домашнього господарства є відсутність у функціонуванні неформальної економіки як ієрархічних, так і ринкових форм обміну та заміна їх "мережевою формою" економічної організації. За визначенням автора цього терміна В. Пауела, "функціонування такої організації включає обмежене відокремлення формальних бізнесових ролей від особистих ролей. Місце суб'єкта в одній площині часто визначає його місце в іншій. У результаті цього не існує значної потреби в ієрархічному нагляді, оскільки бажання подальшої участі успішно запобігає порушенням"3.
Отже, "мережева форма" економічної організації домашнього господарства дозволяє по-новому розглянути процес інституалізації цієї важливої сфери економічного життя.
Зазвичай у сучасній соціологічній літературі укоренилось розуміння соціального інституту у його "формальному варіанті".
У той же час Я. Щепаньський у своїй відомій класифікації соціальних інституцій зазначає про необхідність розподілу їх перш за все на неформальні і формальні.
Неформальні інститути, за його визначенням, мають майже всі ознаки соціального інституту, але їхній розвиток не набув ще повного оформлення. Зокрема, це стосується закріплення у формальних правилах, що мають за собою гарантію стійкої організації більш широкої групи, обсягу функцій, засобів і методів дії соціального інституту.4
Саме до такого неформального соціального інституту належить, на наш погляд, домашнє господарство. Воно має в більш чи менш оформленому вигляді всі сутнісні елементи соціального інституту:
1. Має коло питань, які охоплює своєю діяльністю стосовно забезпечення особистих потреб сім'ї у вигляді натуральних продуктів і послуг.
2. Визначає коло функцій, передбачених для вирішення цих питань, - виробничу, рекреативну, розподільчу, обміну і споживання.
3. Має певні соціальні ролі в рамках цього інституту - наприклад, тендерні ролі, владні статуси та ролі, родинні статуси та ролі та інше.
4. Має засоби та організації для здійснення своєї діяльності (досягнення мети). До матеріальних засобів належать домівка - місце проживання учасників домашнього господарювання, та домашнє обладнання для забезпечення життєдіяльності та домашньої роботи. Основна форма організації - сім'я, яка є також носієм та трансформатором традицій, норм і цінностей взаємодії людей у домашньому господарстві.
Разом із тим, інститут домашнього господарства є саме неформальним інститутом. Адже обсяг та характер його діяльності не унормований законодавчими або нормативними актами, а регулюється звичаями та традиціями того чи іншого суспільства. Неврегульовані нормативними приписами також і засоби та методи здійснення домашнього господарювання.
Слід також зазначити, що неформальні відносини у сфері домашнього господарства мають особливу силу. По-перше, домашнє господарство є зоною неформальної зайнятості. По-друге, домашнє господарство - це зона неформальних трудових відносин, панування патерналістських і фратерналістських стратегій. Нарешті, по-третє, домашнє господарство обростає щільними переплетіннями неформального обміну - родинного, сусідського, дружнього, етнічного. Ними передається інформація, виявляється взаємна допомога, що докорінно відрізняється від соціальної підтримки держави чи фірми.
Дуже часто неформальний обмін не набуває грошового характеру чи гроші в ньому відіграють другорядну роль, причому нееквівален-тність є, скоріше, нормою, ніж винятком. Далі, тут діє визначений К. Поланьї принцип взаємності (reciprocity), відповідно до якого відшкодування витрат може бути значно відкладене в часі і здійснюватися не безпосереднім одержувачем засобів, а зовсім іншим агентом. До того ж, вагома частина ресурсів взагалі витрачається у формі безоплатної матеріальної допомоги, що зумовлено існуванням нормального життєвого циклу. Звичайно, можна подати це й так: сьогодні ти годуєш дітей, щоб завтра вони піклувалися про своїх власних дітей, а заодно підтримали в старості і тебе самого. Але сумнівно, щоб цей обмін можна було вважати економічним. Він, скоріше, забезпечує "право на життя" і визначає статусні позиції в родині й у місцевих співтовариствах.
Неформальна економіка часто узгоджується із зайнятістю на мікро- і сімейних підприємствах, але головною її відмінною рисою є відсутність формальної реєстрації, що дозволяє не обмежувати себе рамками законодавства і не платити податки. Проте існують різні сегменти неформальної зайнятості. В одному з них господарська активність укладається в правові норми, інший охоплює "напівлегальні" види діяльності, що використовують позаправові чи зони протиріччя в законодавстві, а третій включає нелегальну (кримінальну) діяльність. Відмінності між цими сегментами, зрозуміло, скоріше аналітичні, насправді вони інтенсивно перемішані.
Ця специфіка проявляється у структурі та функціях домашнього господарства. За В. В. Радаевим, соціальна структура домашнього господарства визначається двома групами факторів: його соціально-демографічною композицією (кількість членів, їх стать, вік, відсоток працівників у загальному складі) і соціокультурними особливостями (освіта, класова належність, широта і щільність соціальних зв'язків, специфіка норм і звичаїв). Ці групи факторів визначають, з одного боку, рівень і структуру запитів, а з іншого боку - трудові можливості цього господарства.5
Структура домашнього господарства сьогодні піддається серйозним змінам, серед яких можна виділити такі:
- зростає частка домашніх господарств, основаних на нуклеарній родині чи одній сімейній парі;
- скорочується кількість великих домашніх господарств, що обслуговують великі родини і групи родин;
- збільшується питома вага домашніх господарств, де основним працівником і годувальником є жінка;
- усе частіше жінки (особливо заміжні) поєднують домашню працю з формальною зайнятістю;
- знижується рівень формальної зайнятості молодіжних груп унаслідок безробіття і подовження термінів освіти;
- посилюється географічна мобільність домашніх господарств.
Усе це впливає не тільки на зміну зв'язків між ринком і домашнім господарством, а й на перерозподіл ресурсів у самому домашньому господарстві, що проявляється у наростаючому різноманітті диференційованих форм.
Відбувається і серйозне відновлення технологічної бази домашнього господарства. Механізація послуг у домашньому господарстві сприяла їхній приватизації.
У великих містах домашнє господарство стає усе більш атомарним, звільняючись принаймні від частини сусідських і родинних зв'язків. Одночасно на основі електронних засобів комунікації (домашні комп'ютери, електронна пошта, факси і т. д.) домашнє господарство втягується в новітні інформаційні системи, освоюючи "далекі" і "слабкі" професійні зв'язки. Для багатьох кваліфікованих професій знову починає стиратися колишній поділ між житлом і офісом, житло стає основним робочим місцем. Удосконалювання системи комунікацій поєднано із встановленням нових форм контролю за господарчою діяльністю домашніх господарств із боку великого капіталу (насамперед банків):
Однак в цілому, незважаючи на важливі зрушення в соціальній структурі домашнього господарства, технологічні зміни, збільшений тиск індивідуалістичних настанов, відносне вирівнювання тендерних ролей, домашнє господарство виявляється досить консервативним. Воно пристосовується до змін, але зберігає багато принципів господарювання. Це дозволяє домашньому господарству виконувати свої інституціональні функції, а саме6:
1. Домашнє господарство створює можливості для задоволення особистих потреб сім'ї у вигляді матеріальних продуктів і послуг.
2. Регулює дії учасників домашнього господарства за мережевою формою регуляції. В актах неформального обміну довіра породжується як ідентичностями й відчуттями, що поділяються, так і очікуванням того, що шахрайські дії будуть покарані виключенням порушника із ключових соціальних мереж. Тією мірою, якою обіг економічних ресурсів здійснюється подібними мережами, таке соціальне покарання, як виключення, може стати більш загрозливим, а тому й набагато ефективнішим за інші типи санкцій.
3. Забезпечує стійкість суспільного життя, підтримуючи і продовжуючи безособисті суспільні функції рекреації людського капіталу, відтворення способів обміну, виробництва, споживання у сім'ї.
4. Здійснює інтеграцію устремлінь, дій і відносин учасників домашнього господарювання та забезпечує внутрішню згуртованість спільноти.
