Господарча поведінка - поняття, що виникло в сучасній соціологічній літературі задля відокремлення від суто раціоналістичного розуміння економічної поведінки економістами. Ми підтримуємо позицію В. В. Радаєва, що доцільно використовувати термін "господарча мотивація", а не "трудова", або "економічна" мотивація для того, щоб підкреслити повноту соціологічного розуміння його змісту у порівнянні з "чистим" економічним інтересом. Господарча дія спонукається цілим комплексом мотивів, що беруть свій початок із трьох основних джерел: інтересу, соціальної норми та примусу12.
Починаючи з розгляду інтересу як джерела господарчої поведінки слід зазначити, що соціологія, визначаючи раціональність подібної мотивації, розширює розуміння раціональності теоретиками-економістами в дусі соціального вибору як послідовного відбору кращих варіантів на шляху досягнення поставленої мети13. Теоретичні підвалини подібного розширеного розуміння раціонального були закладені М. Вебером, зокрема при визначенні "ідеальних типів"(!) соціальної дії.
Обравши критерієм типологізації засіб мотивації дії, М. Вебер обґрунтував чотири "ідеальних типи" соціальної дії:
1. Цілераціональна дія - продумане використання умов і засобів для досягнення поставленої цілі;
2. Ціннісно-раціональна дія - основана на вірі у самодостатні цінності (релігійні, естетичні);
3. Афективна дія - зумовлена емоційним станом індивіда, його безпосередніми почуттями;
4. Традиційна дія - основана на тривалій звичці чи звичаї14.
Як бачимо, поняття раціональності у М. Вебера може мати різний зміст. Так, поряд з так званою формальною (інструментальною) раціональністю як сукупністю стандартних засобів калькуляції, він виокремлює іншу, субстантивну раціональність, пов'язану з орієнтацією на кінцеві цінності. До того ж, саме існування формальної раціональності ставиться у залежність від діючих у цьому суспільстві інституалізованих норм і правил. Прийняття передумови щодо існування субстантивної раціональності надзвичайно важливе для соціологічного підходу. Воно означає включення в поняття раціональності "чужорідних" елементів: ціннісно-нормативного, когнітивного, естетичного. Мова йде вже про вибір не тільки засобів досягнення кінцевих цілей, але і самих цих цілей (цінностей). Передбачається наявність необмеженої кількості ціннісних шкал, що тісно пов'язані з конкретним соціокультурним контекстом.
Отже, щоб поводитися раціонально зі соціологічної точки зору, індивід змушений враховувати можливу реакцію на свої дії з боку інших індивідів. Але характер цієї відповідної реакції багато в чому залежить від соціальних умов (уявлень, традицій, норм), специфічних для конкретного співтовариства. І те, що є раціональним в одному середовищі, в інших обставинах може виявитися безглуздям. Таким чином, прийняття значимості історичного і культурного контексту невблаганно підштовхує нас до визнання не одного, а безлічі способів раціональності. Економісти (як, утім, і багато соціологів) намагаються обійти ці підводні культурологічні камені. Вони спрощують свої моделі за допомогою припущень про існування ієрархії між різними культурами. Передбачається, що суспільства поділяються на сучасні (раціоналістичні) і традиційні. Причому перші свідомо вищі за других за рівнем економічного розвитку, а другі еволюціонують убік перших. Власне кажучи, за універсалістською завісою тут ховається прояв етноцентризму: раціонально тільки те, що вважається таким у контексті конкретної культури.
Таким чином, для соціолога, який виходить зі специфічності культур, поділ на раціональну і нераціональну дії є відносним, межа між ними рухлива і здатна згодом радикально змінюватися в рамках однієї культури. Господарча дія виступає в підсумку як складне сполучення раціональності і нераціональності. При цьому і та, й інша мають специфічний соціально зумовлений характер.
Переходячи до розгляду соціальних норм як джерела мотивації господарчої поведінки, ми виходимо на необхідність дослідження господарчої культури.
Дійсно, складний характер господарчих мотивів людини викликається тим, що виконуючи, здавалося б, суто економічні функції, вона є одночасно продуктом, носієм і творцем культури. Остання є інтегративним поняттям, що включає як мінімум три аспекти:
1) когнітивний - здобуті знання і навички;
2) ціннісний - освоювані ролі, норми і цінності;
3) символічний - вироблені способи ідентифікації. Відповідно, під "господарчою культурою" правомірно розуміти сукупність професійних знань і навичок, господарчих норм, цінностей і символів, необхідних для самоідентифікації і виконання господарчих ролей15.
Культура реалізує функції двох основних типів. По-перше, це регулятивні функції, здійснювані за допомогою готових, концептуальних схем і накопичених інформаційних баз, загальноприйнятих конвенцій і норм, наборів стійких ритуалів і символів, з якими повинна співвідноситися будь-яка, в тому числі економічна, дія. По-друге, це функції, що конституюють, реалізовані через пізнавальні практики і способи трансляції інформації, розігрування ролей і перевизначення ситуацій у процесі економічної дії.
Механізм впливу економічної культури може бути представлений через взаємодію певних соціологічних понять та категорій.
Передусім зазначимо, що, на відміну від економічних знань як сукупності уявлень про господарський процес, професійні навички визначаються умінням відтворювати господарчі дії, тобто умінням, що дозволяє стати безпосереднім учасником цього процесу.
Господарча роль - це набір вимог до визначеної групи, а також способи їхнього виконання. Наприклад, вибираючи роль банкіра, людина повинна не тільки знати банківську справу, але і відповідати цілком визначеним очікуванням, здійснювати ряд специфічних соціально-економічних функцій. У свою чергу, виконання будь-якої ролі стає можливим завдяки тому, що існують суспільні норми - форми ідеальної поведінки, загальнозначущі правила, що обмежують дії кожного індивіда. Якщо, наприклад, береш гроші в кредит, то зобов'язаний повернути їх кредиторові, причому з обговореним відсотком. "Віддавати борги" - одна із суспільних норм господарчої поведінки.
За нормами приховані явища вищого порядку - суспільні цінності: вищі принципи, загальні стандарти поведінки, уже не пов'язані з конкретними професійними ролями. Скажімо, заповідь "не убий" звернена не тільки до боржника у його відносинах із кредитором, але взагалі до кожної людини, безвідносно до її численних професійних і позапро-фесійних ролей. Нарешті, символи - це багатозначні образи, за допомогою яких людина визначає своє місце в господарчому процесі.
Освоєння усього "багажу" знань і символів, норм і цінностей називають процесом соціалізації. Прилучення до елементів трудового виховання, до відносин обміну чи простих цінових пропорцій починається із самого дитинства. Родина, школа, потім регулярна робота (плюс для когось - армія, а для когось - в'язниця) вносять свій внесок у процес освоєння господарчих норм. До цього варто додати постійний навчальний вплив засобів масової інформації, що небезуспішно впливають на формування у населення зразків трудової і споживчої поведінки. Суспільство виробляє також систему санкцій - винагород і покарань, що підкріплюють виконання суспільних норм. Діючі в господарській сфері санкції можуть реалізовуватися як в економічних (оплата праці, прибуток, штрафи, податкові пільги), так і в неекономічних формах (ствердження влади, підвищення престижу, членство в закритій організації). Завдяки успішній соціалізації й ефективному застосуванню санкцій стає можливою більш-менш злагоджена діяльність господарчого організму.
Завершуючи розгляд мотивації господарчої поведінки, дослідженням мотивуючої ролі примусу, ми відходимо від економічного розуміння господарчої поведінки як вільного і незалежного раціонального вибору. Адже часто виникають ситуації, коли в людини ця воля відсутня чи істотно обмежена. При жорстких обмеженнях інтерес заміщається примусом - безальтернативним підпорядкуванням людини зовнішнім стосовно до неї умовам.
Можна виділити щонайменше чотири форми примусу до господарчої діяльності. Перша - позаекономічний примус - виражає відносини безпосереднього панування і підпорядкування, особистої залежності людини від інших людей, адміністративних, політичних чи військових органів. В умовах позаекономічного примусу людиною рухає страх - перед можливим фізичним насильством (аж до знищення), перед позбавленням юридичного, цивільного чи соціального статусу - бути побитим, посадженим за ґрати, звільненим з роботи.
Друга форма - економічний примус, під яким розуміється однобічна залежність людини від матеріальних умов її існування. Коли не забезпечений мінімум базових потреб, у людини фактично відсутній вибір. Нею також керує страх - перед голодом, убогістю, деградацією. Причому мова йде не тільки про фізіологічний, але і про соціальний мінімум, зумовлений приналежністю до якоїсь спільноти чи конкретних груп. "Гідно утримувати" себе і свою родину, бути "не гірше від інших" - у цьому є чимало примусових елементів.
Третя форма - технологічний примус - виражає однобічну залежність людини від умов праці і виробництва, породжувану її вузькою професійною кваліфікацією, прикріпленням до робочого місця. Наочний приклад - "монозаводські" міста, де найбільш ймовірним результатом для більшості працездатного населення є робота на одному підприємстві. У результаті закріплення нескладних вузькопрофесійних навичок залишити своє місце з роками стає усе складніше, та й іти особливо нікуди. Люди стають придатками конкретного технологічного процесу.
Четверта форма - ідеологічний примус - найбільш тонка з перерахованих форм впливу. Вона виникає як продукт маніпулювання особистим інтересом: використовується страх Божої кари, утрати життєвих орієнтирів, розриву соціальних зв'язків із референтною групою.
Примус у різних комбінаціях перерахованих форм притаманний конфліктам в економічній сфері, які час від часу виникають, незважаючи на регулюючий вплив спільних норм і цінностей, значень та інтерпретацій.
Адже у кожному суспільстві відтворюються нерівні стартові умови для господарчої діяльності, зберігається нерівномірний розподіл господарчих ресурсів і винагород. Отже, існують і різні, часто протилежні, групові інтереси. У боротьбі за ресурси одні групи намагаються підкорити собі інші і домогтися панування над ними. У цьому випадку ми говоримо про відносини господарчої влади чи про можливість суб'єкта (індивіда, групи) реалізувати свої господарчі інтереси незалежно від інтересів інших суб'єктів (не важливо, збігаються інтереси "пануючих" і "підлеглих" чи не збігаються). Влада включає такі елементи:
- право на тлумачення подій і висування цілей розвитку;
- особливі позиції в розподілі ресурсів, готової продукції, доходів;
- контроль за доступом до інформації як особливого ресурсу;
- можливість диктувати правила діяльності, забороняти ті чи іншіїї види;
- здатність впливати на людей.
Влада реалізується шляхом прямого насильства, економічного примусу чи легітимного панування за допомогою впливу авторитету. Останній, у свою чергу, може спиратися на силу закону чи звичаю, апелювати до особливих особистих якостей володаря чи до абстрактних вищих цінностей. Влада як соціальне відношення важко піддається формалізації і виявляє себе скоріше опосередковано, через непрямі ознаки. До таких ознак належать формальні і неформальні статуси (ранги) і пов'язані з ними привілеї. Перші визначаються місцем суб'єктів у суспільних ієрархіях, другі ж надають їм виключні права на доступ до обмежених ресурсів та винагород. У цілому владні відносини пронизують усю господарчу систему.
