Класи і страти в економічній сфері

Класи і страти належать до великих соціальних груп. Поняття соціальних класів вперше було вжито як засіб пояснення історичних процесів французькими істориками періоду Реставрації. Проте тоді це поняття ще не було чітко визначеним і не становило центрального пункту методології дослідження. Воно вживалося, скоріше, у значенні соціоекономічних відмінностей і різниці інтересів, керуючись якими, кожна група посідає своє місце в соціальному процесі. Відмінність становища призводила до опозиції і боротьби.

Найбільш розвиненої форми і широкого вжитку це поняття набуло в марксизмі, чим певною мірою пояснюється домінування цього поняття у вітчизняних суспільних науках і, зокрема - у соціології. Разом з тим, Я. Щепанъсъкий, зазначаючи, що виникнення, розвиток, суспільні риси класів залежать від більш широких, історично сформованих типів "суспільно-економічних формацій", звертає увагу, що існують, однак, деякі риси, загальні для класів і соціальних пластів, що виникають у "класових формаціях" (рабовласницька, феодальна і капіталістична). Самі класи - складні утворення, і в їхніх рядах можемо виділити соціальні пласти. Деякі пласти знаходяться на межі між класами, і тому, говорячи про класову структуру якого-небудь глобального суспільства, правильніше говорити про структуру пластів і класів¹⁰.

При цьому слід мати на увазі, що й саме поняття клас у сучасній соціології, особливо зарубіжній, набуло більшого розмаїття теоретичних підходів.

У марксизмі, як відомо, під класами розуміють великі групи людей, що різняться за їхнім місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (у більшості закріпленим та оформленим у законах) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а значить, за способами отримання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють.

На відміну від К. Маркса, соціолог М. Вебер не вважав організацію економіки основою стратифікації. Вебер виділив три основних компоненти нерівності. Він вважав їх взаємозалежними і все-таки в істотних відносинах незалежними. Перший компонент - майнова нерівність. Багатство означає щось більше, ніж просто заробітна плата; багаті найчастіше взагалі не працюють, однак одержують великі доходи за рахунок власності, капіталовкладень, чи нерухомості акцій і цінних паперів. Вебер указував, що представники різних соціальних класів - селяни, робітники, купці - мають неоднакові можливості для одержання доходів і придбання товарів.

Другий компонент нерівності - групи людей різною мірою користуються пошаною і повагою і мають неоднаковий престиж: він увів поняття статутних груп.

Зовсім неважко зрозуміти особливості статутних груп. їхні члени ведуть особливий спосіб життя. Помітна подібність у їхній манері говорити й у стилі одягу. Причому престиж може зовсім не залежати від багатства.

Крім багатства і престижу, Вебер зазначив третій фактор стратифікації. Мова йде про владу, що має за своєю сутністю політичний характер. Мається на увазі здатність людини чи групи здійснювати плани, починати дії чи вести визначену політику навіть усупереч запереченням з боку інших людей і груп.

Слід зазначити, що керівництво або стратифікація залежать не лише від конкретних економічних і соціальних умов. Так, Ллойд Уорнер визначав класову належність людей, виходячи з оцінки їхнього статусу іншими членами спільності, тобто їхньої репутації.

Уорнер виявив шість різних класів у "Янкі-Сіті":

1) вищий вищий клас складався з багатих людей. Але головним було "знатне" походження
2) у нижчий вищий клас також входили люди високого статку, але вони не були вихідцями з аристократичних родин. Багато хто з них лише недавно розбагатіли, хизувались цим і прагнули виставити напоказ свій розкішний одяг, дорогі коштовності й автомобілі;
3) вищий шар середнього класу складався з високоосвічених осіб, зайнятих інтелектуальною працею, і ділових людей, що мають високі доходи: лікарів, юристів, власників капіталу;
4) нижчий середній клас представляв головним чином канцеляристів, що служать, і інші "білі комірці" (секретарі, банківські касири, діловоди);
5) вищий шар нижчого класу складали "сині комірці" - заводські робітники та інші працівники фізичної праці;
6) нарешті, нижчий шар нижчого класу включав найбідніших і знедолених членів спільності, дуже подібних до люмпен-пролетаріату, про який писав Маркс¹¹.

Отже, у всіх розглянутих теоріях клас зумовлений існуванням соціальних груп, що мають нерівний доступ до багатства, влади, а неоднаковий престиж, позиція, яку вони займають у суспільстві, іноді робить їх впливовими політичними групами.

У той же час в сучасній західній соціології інколи важко розрізняти в певних теоріях розуміння понять "клас" і "страта".

Так, сучасний прибічник класової парадигми Дж. Гурвіч визначає клас як соціальну групу, що відповідає певним ознакам. Він висуває 11 таких її ознак:

- супрафункціональність (впливає на структурно-функціональне розшарування всього суспільства);
- великий розмір (виключає можливість особистих контактів);
- дистанційованість (віддаленість, відмінність від інших соціальних груп);
- фактичність (існує реально, а не є ідеальною конструкцією дослідника задля певних теоретичних цілей);
- відкритість (передбачає можливість асиміляції нових членів або втрати вже існуючих, їхній перехід до іншої спільноти);
- неперервність (відтворюваність у певному просторі і часі історії);
- неорганізованість, але внутрішню структурованість (не є штучною чи спеціальною організацією типу бюрократичної контори або політичної партії, проте складається із різних фрагментів або прошарків);
- внутрішня структурно-функціональна розподіленість;
- схильність чинити опір проникненню інших у власне середовище, особлива протидія спостерігається у стосунках із суспільством як цілим;
- нетотожність з іншими класами;
- зумовленість групового тиску зовнішніми умовами існування.

Однак більш переконливо виглядає позиція І. М. Гавриленка, який стверджує, що ті ознаки, які пропонує Дж. Гурвіч, стосуються насамперед страти. Водночас ним упущені деякі важливі критерії, без застосування яких взагалі не можна називати певну соціальну групу класом: майнова нерівність (відношення до засобів виробництва і розподілу, розмір багатства, прибутків чи привілеїв), відношення до влади, боротьба, (прихована або відкрита) за контроль над державою та іншими соціальними інституціями, типовий спосіб життя, соціальна позиція і статус, роль і престиж, міра внутрішньої самоорганізованості і самоусвідомлення своєї особливої історичної ролі, наявність представницьких класових організацій (профспілок, партій, товариств, інших громадських організацій). Отже, клас є специфічною стратою, особливою її модифікацією. Тут мають значення навіть не стільки наявність чи відсутність ознак (їхню кількість можна довільно збільшувати або зменшувати відповідно до особливих завдань дослідження), скільки їхня, інтенсивність, можливо, навіть потужність. Клас, отже, є такою стратою, де її ознаки виявляються з особливою силою. Насамперед мова йде про "класифікуючі" ознаки - соціоекономічну, політичну і культурно-ідеологічну відмінність, а також про їхнє нагромадження, накладання, взаємну трансформацію (економічного становища у владну позицію, політико-економічного панування у культурно-освітні переваги)¹².

Таке "розведення" понять клас і страта відповідає усталеному в соціології розумінню страти (соціальної верстви). Вона позначає деяку групу людей більш чи менш чітко відмежовану критеріями високого чи низького суспільного становища від інших груп, причому основа цього відмежування - деяка дистанція, що спирається на критерії майнового стану, культурного рівня, стилю життя, представлення у "високому народженні" чи інші дійсні або уявні критерії. У такий спосіб соціальні пласти - це утворення, об'єднані визначеним внутрішнім зв'язком, почуттям належності, що мають приблизно окреслений принцип відокремлення, що знаходить своє вираження в тому, що у взаємодії між членами пластів в основу кладеться висота суспільного становища.

Як бачимо, страта розуміється більш універсальним соціальним явищем, ніж клас. Вона має й інші ознаки. Тут переважає не одна, а визначена сукупність конфліктів, що перманентно народжуються і вмирають. Через свою чисельність і соціальну питому вагу страта суперфункціональна, тобто впливає на реалізацію соціальних функцій усього суспільства. Вона має досить тривалу в часі історію, а відтак досвід і групову пам'ять (ідеологію, утопію, міфи, перекази, спогади, кодекс поведінки і т. ін.). Вона більш-менш ізольована в соціальному просторі і сама прагне до самоізоляції, дистанціювання з іншими. Заради цього створює визначені соціопсихологічні, владні, культурні чи інші механізми опору зовнішньої інфільтрації в його середовище, висуває визначені критерії селекції новоприбулих. Усередині страти наявна спеціалізація функцій і організація та контроль функціональних (внутрішньостратних) відносин, зв'язків і контактів. Страта має розвинуте почуття належності до "ми-групи" референтну спрямованість активності її членів на асиміляцію, об'єднання. Страта усвідомлює свою соціальну позицію, історичну і соціальну ролі. Групова свідомість страти ґрунтується на принципах тотальності (єдність існування, історичної долі і соціальної позиції), ідентичності (усвідомлення своєї тотожності в різні історичні періоди в різних соціальних обставинах) і позиції (виділення свого особливого призначення в рамках глобального суспільства). А відтак вона виступає як внутрішня група, відносно якої всі інші є зовнішніми. Тому позитивне почуття "ми-групи" у неї доповнюється негативними "вони-група".

Клас теж має всі перераховані ознаки страти, але комбінує їх в особливий спосіб, посилаючи одні і послабляючи інші, що залежить від конкретних обставин.

Загалом, як стверджує І. М. Гавриленко, страта тоді стає подібнішою до класу, якщо відбувається активне нагромадження і накладання "класотворчих" ознак: перетворення економічного становища у владне, соціополітичного панування - у культурні переваги, формування особливого способу життя, підвищення стандартів споживання, формування особистісних якостей визначеного гатунку (мова йде про здоров'я, щиросердечну рівновагу, впевненість у собі, здатність до владної маніпуляції іншими, схильність до теоретичної кон-цептуалізації дійсності, витончені художньо-естетичні смаки і пристрасті, контроль над власними потребами, відкладання на майбутнє їхнє задоволення, багатий лінгвістичний код спілкування, цілераціональність (у веберівському розумінні) загальної поведінки і т. ін.). Проте в остаточному підсумку багато залежить від загальної ідейно-методологічної орієнтації дослідника. Особливо яскраво ця тенденція простежується в теоретичних підходах до визначення поняття "середній клас". Як справедливо зазначив В. В. Радаєв: "Дуже часто стверджують, що саме середні класи в Росії повинні стати опорою ринкових реформ, гарантом політичної стабільності і нового демократичного устрою, ремствують на те, що ці класи в нас ніяк не сформуються. При цьому що таке "середній клас", часто не пояснюється. А тим часом можливі різні його визначення, від вибору яких залежать сама наявність і конфігурація цього класу".¹³ Визнаючи, що описана ситуація з визначенням середнього класу є типовою і для української соціології, скористаємося представленим В. В. Радаєвим аналізом існуючих визначень середнього класу.

1. Середній клас поєднує людей, що володіють середнім для даного конкретного суспільства рівнем поточних доходів, - такий найпростіший економічний критерій. Частка середнього класу в даному випадку залежить від того, як (за якою кривою) ці доходи розподіляються. У розвинутих західних суспільствах вважається, що основна маса населення (60-70%) має прибуток, близький до середнього рівня, а число бідних і багатих відносно невелике. Для менш розвинутих країн вимальовуються інші схеми: основна маса населення знаходиться на межі чи за межею бідності, а розриви з невеликою панівною верхівкою набагато значніші.

2. Розподіл на багатих і бідних пов'язаний не тільки з рівнем доходу, але і з розподілом накопиченого багатства (майна, фінансових активів) та рівнем загальної матеріальної забезпеченості. Належність до середнього класу в західних країнах у цей час означає тим самим володіння "стандартним" майновим набором у вигляді приватного будинку чи великої упорядкованої квартири, машини, комплексу предметів тривалого користування, наявності ряду страхових полісів. Як стверджується, там цей шар охоплює близько двох третин усіх громадян. У Росії середні шари становлять поки близько 10-15% населення (усе це, втім, приблизні експертні оцінки).

3. Середні класи - це власники дрібної власності на засоби виробництва, керівники дрібних фірм, більшість яких засновані на особистій праці чи припускає залучення до праці найманих працівників. Це дрібні підприємці, до яких іноді додають самостійних працівників і називають "старим середнім класом". Згодом, з ростом великих корпорацій розміри старих середніх шарів скорочуються, а їхні представники відтісняються в менш привілейовані ринкові ніші. Кількісно сьогодні вони складають 10-15%, з невеликими варіаціями в окремих країнах.

4. Ще один критерій - рівень освіти і наявність професійної кваліфікації. Відповідно до цього критерію до "середнього класу" зараховують фахівців з вищою освітою (professional). На противагу традиційній дрібній буржуазії їх вважають "новим середнім класом". Передусім мова йде про тих, хто створює й обслуговує нові технології, пов'язані зі становленням постіндустріального, інформаційного суспільства. Іноді ці групи поєднують з менеджерами й адміністративними працівниками і називають класом, що "обслуговує," (service class), використовуючи термін К. Реннера, чи "класом менеджерів і фахівців" (professional-managerial class). На рубежі ХІХ-ХХ ст. цей клас був досить нечисленний і нараховував близько 5-10% зайнятого населення; зараз у розвинутих країнах він досягає вже 20-25% і більше.

5. Якщо як основний критерій вибираються умови і характер праці (насамперед її поділ на розумову і фізичну), то до середніх класів починають відносити і так званих "білих комірців", службовців без вищої освіти (їх часто позначають як "нижчий середній клас"). Разом зі "старим" і "новим" ми одержуємо в підсумку одночасно три різних середніх класи, що у сукупності охоплюють явно більше половини зайнятих.

6. Можна вичленувати середні шари за складною сукупністю ринкових, трудових і статутних позицій. У цьому випадку в їхньому складі виявляться ті, хто протистоїть елітарним і нижнім шарам суспільства за стилем життя і соціальними зв'язками, оцінкою власних кар'єрних перспектив і ставленням до майбутнього своїх дітей, ступенем індивідуалізму й автономії у своїх діях (крім перерахованих вище економічних і професійних параметрів).

7. Нарешті, склад середніх шарів може визначатися за рівнем престижу - до них включають групи, що належать до середніх шарів самим населенням. Так, під час класичних американських досліджень У. Уорнера в 40-х роках XX ст. були виділені два такі середні класи: "верхній середній" ("upper middle"), в який увійшли солідні буржуа-власники і процвітаючі фахівці (близько 10% громади), і "нижчий середній" ("lower middle"), до якого люди відносили дрібних торговців, клерків і кваліфікованих робітників (разом вони склали менше 30% населення). За результатами досліджень ВЦІОМ, оцінюючи своє місце на суспільних сходах на початку 90-х років, віднесли себе до "середнього класу" 43% російських громадян (до вищого - 5%; до нижчого 49%).

Отже, як бачимо, за умов такого розмаїття визначень поняття "середній клас" важко не погодитись з висновком В. В. Радаєва: "відповіді на питання відносно того, чи сформувалися вже середні верстви населення в Росії чи ні, та які можливі їх масштаби, - майже повністю залежать від вибору критерію оцінки"¹⁴.

Разом з тим доцільно, на наш погляд, для визначення класів, у тому числі і середнього класу, користуватись тим "класичним набором" ознак (за К. Марксом, М. Вебером): багатство, влада, престиж. Такий підхід дає можливість зорієнтуватись щодо соціологічної ідентифікації соціально-економічної групи підприємців в Україні.

На нашу думку, група підприємців в Україні поступово все більшою мірою набуває статусу економічного класу ("бізнес-класу" за С. Макеевим). Темпи такого становлення (і відповідні масштаби) зумовлюються ефективністю процесу інституціоналізації підприємництва як соціально-економічної практики.

РЕЗЮМЕ

1. Господарчі спільноти є формою соціальних спільнот і перебирають на себе всі родові ознаки останніх: емпірично-фіксоване реальне існування, цілісність, соціальна впливовість, емерджентність.
2. Становище господарчої спільноти у суспільстві зумовлюється її соціально-економічним статусом, що визначається способом стратифікаційного аналізу: за об'єктивними позиціями, за суб'єктивними позиціями та за типами спільних дій.
3. Соціально-економічні (господарчі) групи - це певна сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними соціально-економічними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних соціально-економічних відносин, що регулюються формальними і неформальними соціально-економічними інститутами, мають внутрішню організацію, мету, конкретні форми соціального контролю і зразки соціально-економічної діяльності.
4. Типологія соціально-економічних груп може здійснюватись за різними ознаками. Найбільш поширена - за ознаками типів соціально-економічних відносин. їхні носії диференціюються на групи: суб'єктів власності, суб'єкта виробництва, суб'єкти обміну та суб'єкти споживання.
5. До найбільших соціально-економічних груп належать страти і класи. їхніми спільними "класифікуючими" ознаками є: соціоекономічна, політична і культурно-ідеологічна відмінності та їх нагромадження, накладання, взаємна трансформація. Клас - це страта, в якій ці "класифікуючі" ознаки проявляються з особливою силою.