Моністичні підходи та їх обмеженість щодо дослідження поведінки людини

Проблеми соціальної активності людини в економічній сфері набувають все більшої уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників. Зокрема, у вітчизняній соціологічній літературі ця проблема зосереджується у дослідженнях соціально-економічної поведінки людини.

У вітчизняних соціологічних джерелах довгий час домінував "факторний підхід" до розуміння людини як суб'єкта економічних відносин. У такому контексті людина розглядалась не як багатогранний, багаторівневий суб'єкт економічного життя, а як один із ресурсів виробництва, фактор розвитку економіки. На теренах пострадянського простору переважає, на думку Т. В. Заславської, уявлення про суб'єкт розвитку економіки як про її людський фактор¹. При цьому людський фактор економіки розуміється як "прояв відповідних видів активності: діяльності, поведінки і взаємодії груп"². У працях Т. В. Заславської та Р. В. Ривкіної закладено розуміння домінування серед впливів на соціально-економічну поведінку економічної культури та її стереотипів у взаємодії із економіко-соціологічною структурою.³

Тенденція до подібних пріоритетів відчувається також у працях Г. М. Соколової. Економічна поведінка у найзагальнішому вигляді, зазначає вона, це поведінка, пов'язана з перебором економічних альтернатив з метою раціонального вибору, тобто вибору, в якому мінімізуються витрати і максимізується чистий прибуток. Передумовами економічної поведінки виступають економічна свідомість, економічне мислення, економічні інтереси, соціальні стереотипи. При цьому кожний феномен вносить дещо своє, по-своєму формує той чи інший тип економічної поведінки.

Подібні підходи були зумовлені заіделогізованістю радянського суспільства, домінуванням ідеологічних стереотипів та пропагандистських кліше у мотивації поведінки людей, зокрема - в економічній сфері. Поступово набуває поширення більш соціологічне уявлення про економічну поведінку у сучасному суспільстві. Так, В. Є. Пилипенко вважає, що соціально-економічна поведінка є системою взаємопов'язаних вчинків і дій, що їх здійснюють люди в соціальній і економічній сферах під впливом особистих і групових інтересів, для задоволення своїх потреб. Відображаючи суб'єктивний бік економічної діяльності, індивідуальна і колективна поведінка суттєво впливає на її результати та ефективність.

Підтримуючи подібне розширення розуміння поняття соціально-економічної поведінки, в той же час доцільно застерегти від прирівнювання його до розуміння поняття "трудова поведінка". Адже саме з переходом до ринкових відносин розширюється коло соціально-економічної поведінки через включення до неї поведінки, за якої задоволення матеріальних потреб людини, підвищення добробуту, збільшення доступу досягається не тільки трудовим шляхом.

Крім того, слід зазначити вплив на розуміння поняття "економічна поведінка" підходів, що склалися в економічних науках.

З точки зору економіста, господарська дія вмотивована інтересом. При виникненні стимулу у вигляді натурального чи грошового благ людина прораховує можливі наслідки запланованої дії, оцінюючи насамперед два фактори:

- відносну корисність блага, що буде отримано, силу власної потреби у ньому;
- масштаб витрат (затрат часу та інших ресурсів), необхідних для досягнення блага.

Зважуючи два види оцінок, господарчий суб'єкт визначає ефективність дії. Його інтерес полягає у максимізації користі чи мінімізації витрат для отримання оптимального набору благ.

Слідування інтересу передбачає також, що людина має певну свободу вибору між засобами своєї поведінки.

Враховуючи, що раціональні мотиви багато в чому визначають економічну поведінку людини, слід зазначити, що вони не вичерпують усіх внутрішніх сторін такої поведінки. Для підтвердження цієї тези звернімося до соціологічних підходів щодо соціальної поведінки та діяльності, щоб дослідити сутність економічної поведінки як одного з її видів.

У соціології поведінка особистості розглядається як зовнішньо спостережувані вчинки, дії індивідів, їх певна послідовність Усі вони так чи інакше торкаються інтересів інших людей, колективів, груп спільнот і тому надають поведінці соціального змісту. При цьому йдеться лише про свідому поведінку, в якій людина бере участь як розумна істота, тобто досить усвідомлено. Поведінку слід відрізняти від близьких соціологічних категорій "дія" і "діяльність".

До дій належать лише деякі види поведінки, яким властиві навмисність, осмислені комплекси вчинків, що розпочаті для досягнення певної мети, а також ті, що пов'язані з добором засобів, які забезпечують, як переконані ті, хто діє, досягнення мети4.

Від діяльності поведінка людини відрізняється тим, що остання є лише зовні спостережуваною стороною діяльності, її проявом, що не завжди розкриває зміст діяльності, ступінь засвоєння її суб'єктом⁵.

Категорія "діяльність" є способом існування і розвитку соціальної дійсності, виявлення соціальної активності особистостей, цілеспрямоване відбиття й перетворення ними навколишнього світу.

Види діяльності багатоманітні (трудова, економічна, освітянська, споживацька, спортивна та ін.), як і її форми (масова, колективна, індивідуальна та ін.). Найсуттєвіша з них, що утворює матеріальну основу всіх інших її видів, - це виробнича діяльність. Вона спрямована на задоволення життєвих потреб людей. З урахуванням багатоманітності цих потреб усяка практична діяльність людей може розглядатись як форма задоволення потреб. У цьому зв'язку потреби є основним мотивом, що спонукає особистість до реальної діяльності, спрямованої на створення умов і засобів задоволення її потреб. Отже, умови утворюють статистичний компонент діяльності, а потреба виражає її динаміку.

Умовами діяльності особистості є, по-перше, предметні ситуації; по-друге, умови спілкування (групи чи колективи); по-третє, діючі норми та цінності соціальної спільноти і суспільства в цілому; по-четверте, діючі соціальні інститути суспільства; по-п'яте, особливості соціальної організації, до якої належать індивіди; по-шосте, соціальні статуси індивідів, які вони займають, і виконувані згідно з цими статусами соціальні ролі.

Умови діяльності, у свою чергу, визначають соціальну поведінку особистості. Вони, усвідомлюючись, оцінюються через призму потреб та інтересів особистості й викликають у неї почуття задоволення (або незадоволення). Незадоволеність стає соціальною детермінантою (визначальною) діяльності особистості, що прагне змінити ці умови згідно зі своїми потребами.

Взаємодії потреб, ціннісних орієнтацій та інтересів утворює механізм мотивації соціальної діяльності особистості, визначає характер, зміст і цілі її діяльності. Перетворення потреб в інтерес, а інтересу в мету - це дві стадії мотивації особистості, внутрішнього спонукання до діяльності. Існують також зовнішні збудники, або стимули (умови зовнішнього середовища, що є значущими для індивіда). Стимули підсилюють механізм мотивації соціальної діяльності особистості, що зовні виявляється в її соціальній поведінці (тобто конкретних діях і вчинках стосовно соціальних об'єктів).

Розрізняють чотири рівні поведінки особистості. Перший - реакція суб'єкта на актуальну предметну ситуацію, на специфічні впливи зовнішнього середовища, що швидко змінюють один одного (поведінкові акти). Другий рівень - звичні дії чи вчинки, які є елементами поведінки, її цілеспрямованими актами, що підпорядковуються уявленню про те, якого результату слід досягти. Вчинок - це дія, що сприймається й усвідомлюється суб'єктом як суспільний акт, це виявлення ставлення особистості до інших людей. Він як соціально значуща одиниця поведінки дає змогу встановити відповідність між соціальною ситуацією та соціальною потребою особистості. Третій рівень - це цілеспрямована послідовність вчинків або соціальних дій людини в тій чи іншій сфері життєдіяльності, що мають на меті істотно віддалені цілі, досягнення яких забезпечується системою вчинків. І, нарешті, четвертий рівень - це реалізація життєвих цілей. Цей рівень поведінки особистості має для соціології першорядне значення, оскільки пов'язаний із процесом реалізації життєво важливої для індивіда мети.

Загальною ознакою більшості соціологічних поглядів на поведінку людини, що обмежує можливості розуміння її механізмів, слід визнати їх моністичність - прагнення пояснити поведінку людини і хід суспільного життя за допомогою якоїсь однієї умови. Інші умови визнавались або абсолютно незалежними, або такими, що мають другорядне значення.

Справді, одні соціологи (марксисти) такою основною умовою висували способи здобування засобів існування, або стан виробничих сил. Якими є ці базисні економічні відносини, такими будуть відносини між індивідами їх поведінки, соціальне життя суспільства. Інші вважали, що такою єдиною умовою може бути явище поділу праці, інтегруюча поведінка індивідів на досягнення органічної солідарності (Е. Дюркгейм).

Дехто зі соціологів (починаючи з О. Конта, де Роберті) доводив, що поведінка людини залежить від її переконань і вірувань. А оскільки характер останніх залежить від знань, то, отже, знання й є тією умовою, що визначає характер суспільних процесів.

Існують теорії, в яких такою умовою вважають явище наслідування (Г. Гард), характер географічних умов (Ф. Ле-Пле, Ф. Ратцель), зростання населення та його щільність (А. Кост, Т. Мальтус), расу (Л. Гумилович, Ж. Гобіно та ін.).

Зазначимо, що обмежений, моністичний характер мають більшість економічних теорій поведінки людини, яка розуміється як обумовлена мотивом раціональності.

Оцінюючи можливості кожної з теорій у дослідженні поведінки людини і моністичного підходу в цілому, важко не погодитись з аргументами П. О. Сорокіна;

Жодній теорії не вдалося пояснити поведінку людей і хід суспільного життя.

"Шляхом однієї умови" не вдається пояснити й набагато простіші речі, ніж поведінка людей.

Людина підкоряється силам неорганічного біологічного та соціально-психологічного характеру, які не можна звести до однієї умови. Отже, неможливо пояснити поведінку і суспільне життя людей за допомогою однієї умови чи характеру.

"...Поведінку людей і хід суспільного життя не можна пояснити за допомогою однієї умови. Ці явища надто складні, вони залежать від багатьох умов... Тому й пояснити їх слід не за допомогою однієї умови, а багатьох умов і факторів."⁶