Соціально-економічні (господарчі) групи є найбільш представницьким різновидом соціальних груп. Соціальну групу розуміють як найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. Як висхідна підсистема в соціальній структурі людських відносин соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство-група-особистість".
До основних складових елементів, що у взаємодії забезпечують функціонування групи, Я. Щепаньський відносить такі: члени, їх риси і принципи, що визначають ідентичність та безперервність існування групи; завдання групи, засоби, які слугують реалізації завдань, психосоціальні механізми, створені для реалізації завдань; фактори, що підтримують внутрішню згрупованість, інститути та система соціального контролю, зразки взаємодій, зразки поведінки і норми, що регулюють відносини між членами групи, інститути та засоби регулювання контактів та відносин з іншими групами.
За його класифікацією господарчі групи слід віднести до цільових груп, що об'єднують своїх членів для реалізації певних цілей відповідно до характеру об'єднуючих інтересів.4
Виділення та розподілення соціально-економічних груп в економічній сфері суспільства - соціально-економічна стратифікація - може здійснюватись за певних методологічних підходів.
На думку А. В. Доріна5, головні підстави соціально-економічної стратифікації мають визначатись головними компонентами економічного життя - працею та економічними відносинами. За такого підходу до основних об'єктивних підстав стратифікації належать:
- зайнятість, її ступінь та вид;
- позиція у суспільному розподілі праці, тобто зайнятість керівною чи виконавчою, аграрною чи індустріальною, фізичною чи розумовою працею;
- особливості праці у плані важкості, складності, комунікативності, ризику, фізичних і моральних умов;
- професія чи заняття, тобто робота за наймом за заробітну плату, що вимагає професійної кваліфікації, чи самостійна робота з вільним доходом, у тому числі і незалежна від освіти;
- відношення до власності на засоби виробництва, її наявність чи відсутність, а також її ступінь, форма і вид;
- відношення до організації та управління виробництвом і працею, її рівень, економічні і правові основи, формальний чи неформальний характер;
- прибутки, їхній ступінь та джерела, легітимність чи моральність, стабільний чи нестабільний характер;
- освіта і кваліфікація, їхній рівень, профіль, престижність.
Поряд з об'єктивними існують і суб'єктивні основи соціально-економічної стратифікації. Тут групи розрізняються з точки зору яких-небудь людських якостей, які мають велике значення для соціально-економічних відносин - категоричних орієнтацій на ті чи інші професії; стилю поведінки і діяльності в одних і тих самих видах економічної діяльності; пасивності чи активності; лідерства; законослухняності; відношення до праці і заробітної платні; моральності у питаннях праці і власності; схильності до індивідуальної чи колективної соціально-економічної діяльності.
При вивченні соціально-економічної структури розглядають суб'єктивний план "об'єктивних груп" і об'єктивний план "суб'єктивних" груп. Групи, що виділяються на об'єктивній основі, виробляють свою свідомість і поведінку, в той же час групи, що виділяються на суб'єктивній основі, впливають на економіку, займають свою об'єктивну позицію в професійному розподілу праці, досягають кращого чи гіршого об'єктивного грошового становища завдяки чи внаслідок своєї психології.
Російські соціологи Г. І. Заславсъка та Р. В. Ривкіна також будують економіко-соціологічну структуру радянського суспільства, виходячи із зумовленості її формування змістом системи економічних відносин, диференціюючи ці відносини відповідно до основних, що визначають сутність економічного устрою суспільства6.
Усі економічні відносини були поділені ними на п'ять груп. До першої віднесені істотні, системоутворюючі відносини радянського суспільства і його економіки, що впливають на всі стадії відтворення. Зміст інших чотирьох груп склали відносини відповідно виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту, а також стадії відтворення робочої сили, що збігаються з ними.
Соціальний зміст кожного із виділених економічних відносин визначався породжуваними ними соціальними нерівностями, що діляться на два типи.
Перший тип - це нерівності, пов'язані з соціальним відокремленням взаємоорієнтованих економічних ролей, які спорадично виконують ті чи інші групи (наприклад, ролей замовників і підрядників, постачальників і отримувачів засобів виробництва, кредиторів і боржників, продавців і покупців тощо). Відносини груп, що виконують ці ролі, - це необхідна частина процесу функціонування і розвитку економіки. Зміст їх постійно відтворюється, але одночасно і змінюється.
Відповідно і нерівності, що породжуються відносинами даного типу, як правило, мають перехідний характер, не формують міцних соціальних структур.
Другий тип нерівностей пов'язаний зі стійким закріпленням за соціальними групами чи типами формальних організацій специфічних економічних, соціальних і правових статусів. Вони мають принципово інший характер. Якщо перший тип відносин торкається взаємодіючих груп, то другий - груп, пов'язаних, головним чином, непрямими відносинами, взаємодіючих за посередництвом суспільства (наприклад, працівників розумової і фізичної праці, виробничої і невиробничої сфери, багатозабезпечені і малозабезпечені родини, населення міста і села, столичних і периферійних районів і т. ін.). Економіко-соціологічну структуру суспільства формує саме цей глибинний і стійкий тип суспільної нерівності, що проявляється в диференціації соціального статусу груп.
Отже, виявивши суб'єктів (соціально-економічні групи) певних економічних відносин з притаманними їм соціальними нерівностями, автори визначили загально соціальний зміст кожної з підструктур.
Етнодемографічна економіко-соціологічна підструктура диференціює в рамках економічних відносин групи індивідів за ознаками: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, загальна і фахова освіта, рівень кваліфікації, належність до певної національної культури і соціальних традицій, специфіка ціннісних орієнтацій і норм поведінки.
Типи територіальних спільнот, розглянуті крізь призму економічних відносин, диференціюються за демографічним і соціальним складом населення, особливостями природного середовища і природних ресурсів, спеціалізацією виробничої сфери, розміром основних виробничих фондів, структурою професійно-посадових місць у суспільному виробництві, забезпеченості робочою силою, соціально-побутовою інфраструктурою, капітальними вкладеннями. Сукупність взаємозалежних типів таких об'єктів прийнято називати соціально-територіальною структурою суб'єкта економічного життя.
Групи працівників диференціюються за місцем у суспільному поділі праці, соціальними типами професій, ролі в управлінні економікою, відношенням до власності на засоби виробництва, рівнем технічної озброєності праці, умовами праці, рівнем її оплати, причетності до спеціальних каналів постачання й обслуговування, наявності чи відсутності незаконних доходів. Хоча коло цих характеристик трохи ширше від традиційного уявлення про професійну, посадову і кваліфікаційну структури кадрів суспільного виробництва, ядро приватної структури людського фактора складають саме вони. Тому цю приватну структуру суб'єкта економіки називають професійно-посадовою.
Характеристики, що диференціюють типи трудових колективів як суб'єктів економічної діяльності, охоплюють: особливості таких колективів як специфічних соціальних груп (професійно-кваліфікаційний склад, згуртованість, цілеспрямованість, стиль управління, кадрову політику і т. д.); ресурсну забезпеченість і рівень ефективності основної діяльності; соціальні умови життєдіяльності працівників (умови, режими і рівень оплати праці, забезпеченість житлом, соціально-побутовою інфраструктурою й ін.). Систему виділених за названими ознаками типів трудових колективів називають соціально-трудовою структурою.
Родини диференціюються за демографічним складом, структурою зайнятості своїх членів, масштабами, організацією й ефективністю індивідуально-сімейної трудової діяльності, рівнем і структурою доходів, величиною і структурою платоспроможного попиту на споживчі товари і послуги, можливостями задоволення цього попиту, рівнем і структурою особистого споживання. Оскільки економічні характеристики тут домінують над демографічними, ця структура одержала назву сімейно-господарчої.
Дотепер ми говорили про різні аспекти структурування того самого "людського матеріалу", оскільки люди одночасно належать до визначених етнодемографічних, соціально-територіальних, професійно-посадових і сімейно-господарчих груп, а також трудових колективів. У цьому сенсі п'ять розглянутих часткових структур мають ту саму природу.
За такою методикою стратифікації було виділено 12 укрупнених соціально-економічних груп:7
1. Політичні керівники республік і регіонів;
2. Політичні керівники крупних сфер суспільного життя;
3. Середні партійні, радянські і військові керівники у всіх сферах;
4. Нижчі партійні, радянські і військові керівники в сферах;
5. Керівники організацій та структурних підрозділів в сферах;
6. Спеціалісти у сферах;
7. Кваліфіковані службовці у сферах
8. Кваліфіковані працівники;
9. Некваліфіковані працівники;
10.Зайняті переважно кооперативним або індивідуально-сімейним підрядом;
11. Сім'ї, що не мають в своєму складі працюючих і знаходяться на утриманні держави;
12.Декласовані елементи.
Ця методика здійснення соціолого-економічного аналізу соціально-економічної структури суспільства послугувала методологічною базою для стратифікації сучасних пострадянських суспільств.
Так, В. І. Тарасенко в системі економічних відносин суспільства пропонує вирізняти чотири великі групи: виробничі, розподільчі, відносини обміну (купівля-продаж) і відносини споживання8.
Перша група об'єднує виробничі відносини, тобто такі, що виникають виключно у процесі виробництва матеріальних засобів до життя. Це, зокрема, відносини власності на засоби і результати виробництва, відносини між різними соціальними групами, які посідають неоднакове місце у виробництві, організаційно-управлінські і технологічні відносини.
Друга група економічних відносин - розподільчі. Вони виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення. Ці канали доступу і способи привласнення нерівноцінні: ефективні - неефективні, вигідні - невигідні тощо. Кожен з них уможливлює відщипнути від "суспільного пирога" більший чи менший шматочок. Тож сутність розподільчих відносин полягає у забезпеченні соціальним суб'єктам найрізноманітніших позицій на шкалі розподілу суспільних благ.
Слід наголосити, що окремої сфери, яка концентрувала б у собі розподільчі відносини, не існує. Ці відносини безпосередньо вплетені у виробництво, обмін, споживання, вони є іншим боком кожного з них.
Третя група економічних відносин - обмінні (купівлі-продажу, попиту-пропозиції та ін.). Це переважно ринкові відносини - між продавцями і покупцями та їхніми посередниками. Безпосередньо через себе трансформує і відтворює їх система торгівлі, комерції, бізнесу. Обмінюються продукти виробництва, а через них - форми діяльності. Як правило, обмінні відносини опосередковуються грішми, грошовим способом привласнення. Однак має місце і прямий обмін продуктами - бартерна торгівля. Із соціологічної точки зору, обмінні відносини утверджують соціальний компроміс, соціальну рівновагу між великим групами людей - виробниками, продавцями і покупцями, що різняться своїми інтересами, але мають потребу один в одному.
Четверта група економічних відносин - відносин у сфері споживання з приводу задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів. Ця група економічних відносин складається з кількох підгруп:
відносин між споживачем і виробником, що реалізуються в домашньому господарстві як доведення продуктів суспільного виробництва до остаточної споживної форми; відносин відповідальності споживача перед виробником, наприклад, за технологічну правильність експлуатації тих чи інших виробів, пристроїв, машин на строк гарантій; відносин споживача з підприємствами торгівлі, громадського харчування, сервісу, транспорту, зв'язку, закладами культури, спорту, охорони здоров'я та ін.; відносин між споживачами; нормативних відносин.
За такого розподілу економічних відносин виділено чотири соціальні типи їхніх носіїв - суб'єктів (суб'єкти власності (власники), суб'єкти виробництва господарської діяльності (виробники), суб'єкти обмінних відносин (продавці, покупці, посередники), суб'єкти споживання (споживачі).
В аналізі соціально-економічної структури поряд з підставами стратифікації використовується і принцип типологізації. Існуючі соціальні і соціально-економічні групи можуть відрізнятися за якимось ознаками, що не пов'язані з прямими групоутворюючими факторами, але також важливі.
У соціології економіки, крім уже розглянутих, виділяють такі основні групи9, що типологічно розрізняються:
1. Традиційні і нові групи. Під традиційними розуміють довгостроково існуючі і добре інтегровані в соціально-економічну систему групи. Нові - це виникаючі знову групи, що ще не володіють визначеним статусом: вони перспективні або безперспективні, зможуть зайняти своє місце в соціально-економічній структурі або ні; невизначеність статусу нової групи - це просто невизначеність в умовах діяльності, правах і можливостях, максимально можливих доходах і т. д. Представники ж традиційної групи краще і реальніше уявляють усі ці обставини свого існування.
2. Домінуючі групи. Поняття домінування відбиває специфічні процеси міжгрупового лідерства і панування одних груп над іншими, які відбуваються й у соціально-економічній структурі. Домінування може бути тривалим чи тимчасової, мати безліч форм. По-перше, домінування може ґрунтуватися на пріоритетності ролі. По-друге, основою домінування є принцип основних і неосновних функцій. Групи, що виконують основні функції, здобувають риси переваги, вони престижніші, часто мають можливість нав'язувати свою волю і поведінку тим групам, що зайняті виконанням різних допоміжних, посередницьких, тимчасових, неспеціалізованих завдань.
В усіх випадках домінування супроводжується (чи відрізняється) такими соціальними показниками, як особлива об'єктивна вагомість ролей чи функцій, наявність привілеїв, особлива престижність, можливість визначати ситуацію й умови для всіх, прямий диктат, відносно великі у порівнянні з іншими витрати праці.
3. Маргінальні групи. Існують групи, що займають прикордонну, проміжну позицію в соціально-економічній структурі, що сполучають у собі риси декількох груп (частіше порівняльний план складають "крайності", дві, що істотно розрізняються групи). Прикордонність і є маргінальність.
4. Проблемні групи. До них належать групи, що займають несприятливу позицію на загальному соціально-економічному тлі з погляду загальноприйнятих і очевидних соціально-економічних стандартів. До проблемних можуть бути також віднесені ті групи, чиї інтереси, потреби, чекання (оцінювані як правомірні, нормальні) досить довгостроково не реалізуються. Проблемність оцінюється насамперед з погляду об'єктивних показників. Суб'єктивні показники не завжди адекватно відбивають ситуацію, оскільки індивіди здатні як перебільшувати, так і ігнорувати, не усвідомлювати несприятливі сторони свого становища.
5. Закриті, відкриті, перехідні групи. Загальним критерієм визначення відкритості чи закритості груп є можливість міжгрупових переміщень, виходу з групи чи входження в неї.
Поняття перехідності стосовно до груп відбиває також процесу міжгрупових переміщень. Перехідні групи - це групи, що відрізняються нестабільністю і мінливістю складу. Кожен, хто знову приходить у групу, споконвічно розглядає своє перебування в ній як тимчасове.
Реальна група ґрунтується на реальних відносинах, тобто дійсних контактах і взаємодії, частому спілкуванні "віч-на-віч", іноді співіснуванні в певний час у тому самому місці. При цьому може не мати значення величина такої спільноти.
Абсолютно нездоланних розходжень між реальною і номінальною групами не існує. За певних умов номінальна група може стає реальною, якщо "суто зовнішні ознаки" виявляються приводом до того, щоб люди поєднувалися в спільність для вираження солідарності, взаємної підтримки, спільних дій хоча б на якийсь час. Також і реальна група, якщо в ній розпадаються внутрішні зв'язки, перетворюється в номінальну групу людей, що лише формально вважаються чимось єдиним, цілим. Подібна доля може спіткати як малі виробничі колективи, так і великі економічні асоціації.
