Об’єкти, суб’єкти, принципи, методи і функції державного регулювання

Суб'єкти - це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальних груп, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним станови­щем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об'єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, політичних, культурних, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів - це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально впли­нути на державну економічну політику.

Виконавцями господарських інтересів є органи державної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вважати:

- економічний (інвестиційний) цикл;

- секторну, галузеву та регіональну структури господарства;

- умови нагромадження інвестиційного капіталу;

- зайнятість населення;

- грошовий обіг;

- платіжний баланс;

- ціни та умови конкуренції;

- підготовку та перепідготовку кадрів;

- довкілля;

- зовнішньоекономічні зв'язки.

Сутність державної антициклічної політики або регулювання господарської кон'юнктури полягає в тому, щоб під час спадів та депресії стимулюва­ти попит на товари та послуги, капіталовкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу необхідні додаткові фінансові пільги, збільшені держав­ні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду виробництва, збільшити можливість інвестицій та зростання зайнятості.

Державне регулювання економіки у сфері галузевої та територіальної структури забезпечують за допомогою фінансових стимулів та державних капіталовкладень, які гарантують привілейовані умови для розвитку окре­мих галузей та регіонів. В одних випадках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані затяжної кризи; в інших - заохочують розвиток нових галузей та видів промисловості - носіїв науко­во-технічного прогресу, що зумовлюють прогресивні структурні зміни все­редині галузі, між галузями та в усьому національному виробництві, підви­щення його ефективності та конкурентоспроможності.

Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є нагромадження капіталу. Тому державна економічна політика заохочення нагрома­дження відповідає економічним інтересам суб'єктів господарства. Одночас­но державне регулювання нагромадження опосередковано слугує й іншим об'єктам державного регулювання економіки. Створюючи додаткові стиму­ли та можливості в різний час усім інвесторам або окремим групам за галу­зями та територіями, органи регулювання впливають на економічний цикл, структуру виробництва та зайнятість населення.

Регулювання зайнятості - це підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили. Це співвідношення повинно задовольняти потребу економіки у кваліфікованих працівниках, заробітна плата яких повинна бути мотивацією праці.

Постійним об'єктом уваги державних органів регулювання є забезпечен­ня стабільності національної валюти та грошового обігу, подолання інфля­ції, що становить серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошо­вого обігу опосередковано впливає також на нагромадження, ціни, соціальні відносини.

Стан платіжного балансу є об'єктивним показником нормальної економіки. У всіх країнах з ринковим господарством держава постійно виконує оперативне та стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впли­ву на експорт та Імпорт, рух капіталу, підвищення та зниження курсів на­ціональних валют, торговельно-договірну політику та участь у міжнародній економічній інтеграції.

Одним з головних об'єктів регулювання є ціна, динаміка та структура цін відображає стан економіки. Водночас самі ціни значно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладення, стійкість національної валюти, соціальну стабільність. У цілому ж головною метою державного регулювання економіки є за­безпечення економічної та соціальної стабільності та зміцнення економіч­ної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягтине можна. Ці конкретні цілі нерозривно пов'яза­ні з об'єктами державного регулювання економіки. Сюди належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшен­ня стану довкілля.

Названі цілі, хоч і неоднакові за значенням та масштабами, однак перебу­вають у тісному взаємозв'язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти незалежно від інших.

Під методами державного регулювання економіки потрібно розумі­ти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

До головних форм державного регулювання відносять: планування, програмування та прогнозування.

Для регулювання економіки використовують такі методи як економічне, правове та адміністративне регулювання.

1. Економічне регулювання пов'язане зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовлювати їх поведінку.

Економічне регулювання поділяють на пряме та непряме.

Прямі методи економічного регулювання - методи, за допомогою якихдержава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракти, держзамовлення, субсидії, дотації, прямі витрати уряду тощо).

Непрямі методи державного регулювання - сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки (антициклічна політика, інвестиційна політика, антиінфляційна політика тощо).

До інструментів економічних методів відносять: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації.

2. Правове регулювання здійснюється внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та попра­вок до них тощо).

3. Адміністративне регулювання базується на використанні сили держав­ної влади. Це заходи (засоби) заборони (заборона будівництва на певних те­риторіях тощо), дозволу (дозвіл державним підприємствам галузей промис­ловості займатися туристичним бізнесом) або примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС).

До основних принципів державного регулювання економіки слід віднести:

- наукову обґрунтованість - врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспіль­ства, національних особливостей;

- погодження інтересів - погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників);

- системність, зумовлену функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи;

- цілеспрямованість - державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

- пріоритетність - виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої;

- комплексність - необхідність використання державою всього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних тощо);

- адаптацію - державне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки і коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

- мінімальну достатність -держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечи­ти ринок;

- ефективність - управління економікою повинні здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками.

Основні функції державного регулювання економіки:

- цільова - полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямів розвитку національної економіки;

- стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їх інтереси) і стимулю­вати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку;

- нормативна (регламентуюча) - держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір;

- коригуюча - зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, забезпечення нормальних соці­ально-економічних умов життя суспільства;

- соціальна - передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між роботодавцями та робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збере­ження навколишнього середовища тощо;

- безпосереднє управління неринковим сектором економіки - це регулю­вання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ;

- контролююча - означає державний нагляд і контроль за використанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних стан­дартів.

Державне втручання в економіку має бути обмеженим - надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки. Державне регулювання економіки повинне враховувати рівень розвитку народного господарства країни і національну специфіку.