Господарські правовідносини та їх види 3 страница

На законодавчому рівні також встановлені вимоги щодо порядку присвоєння найменування конкретному суб’єкту підприємницької діяльності, який належить до категорії юридичних осіб. По-перше, найменування повинне містити відомості про такого суб’єкта, його організаційно-правову форму та назву. По-друге, в найменуванні забороняється використовувати повні чи скорочені найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань. По-третє, не допускається використання найменувань, які є тотожними найменуванню іншого суб’єкта підприємницької діяльності і віднесені до категорії юридичної особи й внесені до відповідних реєстрів.

Важливого значення набуває порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Адже саме через державну реєстрацію здійснюється легалізація суб’єкта підприємницької діяльності, тобто юридично закріплюється його правове положення. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до чинного законодавства України та Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98. На місцевому рівні управління реєстрацію здійснюють органи державної реєстрації, до яких належать: а) виконавчі комітети міської, районної у місті ради; б) районні державні адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта.

Залежно від того, хто є суб’єктом підприємницької діяльності — юридична чи фізична особа, законодавець передбачив окремі вимоги щодо документів, які необхідні для їх реєстрації. Наразі для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи необхідно подати такі документи: а) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом; б) установчі документи, до яких необхідно віднести: рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи; установчий договір, якщо власників або уповноважених ними органів два і більше; в окремих випадках протокол установчих зборів (конференції); статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності; в) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію суб’єктів господарювання у випадках, передбачених законом; г) реєстраційну картку встановленого зразка; ґ) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб’єкта господарювання; д) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи може бути місце проживання одного з його засновників, а також інша адреса, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення чи його частини.

Державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

Якщо фізична особа бажає проводити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, вона має подати до органу державної реєстрації такі документи: а) реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію; б) дві фотокартки; в) довідку про включення до державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів; г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію; д) документ, який засвідчує особу.

За наявності всіх документів орган державної реєстрації зобов’язаний у строки, що не перевищують п’яти робочих днів з дня їх надходження, здійснити реєстрацію та видати свідоцтво про державну реєстрацію. В разі недотримання передбачених вимог посадові особи в обов’язки яких входить реєстрація, можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, підлягають стягненню до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності змінює свою назву або організаційно-правову форму, а також форму власності, то він протягом місяця зобов’язаний подати документи для перереєстрації. Здіснення перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності є аналогічною його реєстрації.

У разі зміни свого місцезнаходження суб’єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Чинне законодавство передбачає такі випадки припинення
підприємницької діяльності: 1) з власної ініціативи підприємця; 2) у разі закінчення строку дії ліцензії; 3) у разі припинення існування підприємця; 4) на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України. Припинення підприємництва в судовому порядку передбачає наявність рішення суду або господарського суду в разі: 1) визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; 2) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; 3) несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; 4) визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом; 5) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно із законодавством.

Підприємці мають право самостійно приймати рішення без будь-яких обмежень і вільно здійснювати свою діяльність, що не суперечить чинному законодавству. При цьому законодавець, проголошуючи свободу пiдприємницької дiяльностi, одночасно в iнтересах держави й суспiльства встановлює для неї певнi обмеження, за якими цю дiяльнiсть можна подiлити на три види: вiльну, дозвiльну (лiцензовану) i державну.

Вiльна пiдприємницька дiяльнiсть характеризується тим, що пiдприємець має право без жодних обмежень здiйснювати самостiйно будь-яку дiяльнiсть, що не суперечить чинному законодавству (згiдно з принципом «дозволено все, що не заборонено законом»).

Дозвiльна (лiцензована) пiдприємницька дiяльнiсть може здiйснюватися лише за спецiальним дозволом (лiцензiєю), що видається Кабiнетом Мiнiстрiв України чи уповноваженим ним органом. Це зумовлено необхiднiстю передбачити безпеку для окремих громадян, так i для суспiльства в цiлому. Її перелiк, установлений ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є досить широким. Зокрема, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: пошук (розвідка) корисних копалин; видобування уранових руд, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї та торгівля нею; виробництво вибухових речовин і матеріалів, особливо небезпечних хімічних речовин, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля ними; виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ними, виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля ними; виготовлення спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони; виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; виробництво бланків цінних паперів, документів суворої звітності; розробка, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації; розробка, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації, торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; розробка, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; розробка, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг у галузі технічного захисту інформації; розробка, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем; розробка, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; надання послуг з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; постачання природного газу; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами; централізоване водопостачання та водовідведення; проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуску та проведення лотерей; перевезення пасажирів, вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним, автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); перевезення пасажирів та їх багажу на таксі; надання освітніх послуг; охорона державної та іншої власності громадян; радіозв’язок (з використанням радіочастот) і телефонний зв’язок; медична та ветеринарна практика; переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей; будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; заготівля, обробка окремих видів ресурсоцінних відходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини; операції у сфері роботи з небезпечними відходами; проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту і систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів; проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів та обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам; виконання топографо-геодезичних, картографічних, авіаційно-хімічних робіт; технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації; організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: організація та проведення спортивних занять професіоналів і любителів спорту; діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; проведення землевпорядних та землеоціночних робіт; проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури; діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств; діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); пересилання грошових переказів; страхова діяльність; професійна діяльність на ринку цінних паперів; посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника.

Реалізація державної політики у сфері ліцензування здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, а також органами виконавчої влади, визначеними Кабінетом Міністрів України, спеціальними виконавчими органами рад, уповноваженими провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше, ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Вiдмова у видачi дозволу (лiцензiї) видається в письмовiй формi в той же строк. Зазначена вiдмова може бути оскаржена до суду чи господарського суду.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки.

Державна пiдприємницька дiяльнiсть — це дiяльнiсть, яку можуть виконувати тiльки державнi пiдприємства (наприклад, виготовлення та реалiзацiя наркотичних засобiв, вiйськової зброї та боєприпасiв до неї, вибухових речовин).

За функцiональним характером пiдприємницька дiяльнiсть подiляється на такi види: з виробництва продукцiї; з виконання робiт; з надання послуг; торговельна дiяльнiсть.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, що має велике значення, оскiльки це визначає характер взаємовiдносин мiж засновниками (учасниками товариства), режим майнової вiдповiдальностi за зобов’язаннями пiдприємства, ступiнь захисту iнтересiв кредиторiв, порядок керiвництва i розподiл одержаних прибуткiв, можливi джерела фiнансування його дiяльностi. У деяких випадках конкретна органiзацiйно-правова форма служить обов’язковою передумовою для певного виду дiяльностi. Скажiмо, iнвестицiйний фонд може бути утворений лише у формi вiдкритого акцiонерного товариства, а фондова бiржа — у формi закритого.

Для пiдприємницької дiяльностi законом передбачається вибiр органiзацiйно-правових форм. Так, пiдприємництво може здiйснюватися фізичною особою (громадянином, іноземцем, особою без громадянства), без утворення пiдприємства. Пiдприємцi також можуть утворювати для заняття бiзнесом господарські організації (юридичні особи), їх філії, представництва, інші відокремлені підрозділи (структурні одиниці).

Пiдприємство є основною органiзацiйно-правовою формою пiдприємницької дiяльностi.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання. Наприклад, орендні пiдприємства створюються вiдповiдно до Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вiд 10.04.92 органiзацiями орендарiв — членiв трудових колективiв державного пiдприємства, чиє майно вони взяли в довгострокове користування з правом наступного викупу (чи без такого).

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об’єктами оренди можуть бути: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Зараз набуває поширення така органiзацiйно-правова форма пiдприємницької дiяльностi, як iнновацiйнi (впроваджувальнi) пiдприємства, дiяльнiсть яких спрямована на створення й використання iнтелектуального продукту, доведення нових оригiнальних iдей до реалiзацiї у виглядi товарiв i послуг, а також на органiзацiю ефективного задоволення суспільних потреб у цих товарах i послугах, що є одним з видiв iнтелектуальної власностi.

Однiєю з форм пiдприємницької дiяльностi є пiдприємства з іноземними інвестиціями. Умовою утворення таких пiдприємств є те, аби внесок iноземного учасника (iнвестора) становив у статутному фондi пiдприємства щонайменше 10 %. Підприємство, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або функціонуюче підприємство, придбане повністю у влас-
ність цих осіб, вважається іноземним підприємством.

Пiдприємства можуть об’єднуватись в асоцiацiї, корпорацiї, консорцiуми, концерни. Можуть бути й iншi об’єднання — за галузевою, територiальною чи iншою ознакою.

Нинi набули значного поширення рiзноманiтнi форми господарських товариств, якими визнаються пiдприємства, або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Зокрема, до кола господарських товариств належать командитнi, акцiонернi, повнi товариства, товариства з обмеженою чи з додатковою вiдповiдальнiстю.

Зараз в Українi функцiонує велика кiлькiсть нових пiдприємницьких структур: комерцiйнi банки, бiржi, холдинговi, страховi та iншi компанiї. Так, одним з напрямів підприємництва є лізинг, порядок здійснення якого регламентується Господарським кодексом України та Законом України від 16.12.97 «Про лізинг». Чинне законодавство визначає його як підприємницьку діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Види лізингу: залежно від особливостей здійснення лізингових операцій — фінансовий чи оперативний; залежно від форми його здійснення — зворотний, пайовий, міжнародний тощо.

Органiзацiї також можуть здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть. Вiдмiннiсть пiдприємства вiд органiзацiї полягає в тому, що пiдприємства виробляють певну продукцiю (товар). Органiзацiї зазвичай виконують певнi роботи (будiвельнi, науково-дослiднi, проектнi тощо), надають послуги.

Установи виконують спецiальнi роботи, надають спецiальнi послуги у сферi культури, освiти, медицини i т. д. (наприклад, приватнi школи i вищi навчальнi заклади, приватнi медичнi заклади).

Детальніше зупинимось на взаємовідносинах держави і підприємців. Передусім діяльність держави спрямована на надання гарантій усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності. Забезпечення таких гарантій здійснюється за рахунок надання рівних прав і створення рівних можливостей для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Крім того, для створення належних організаційних та економічних умов розвитку підприємництва держава має надавати земельні ділянки, передавати підприємцю державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності, а також надавати підприємцям цільові кредити та інші види матеріальної допомоги.

На сьогодні підприємницька діяльність відіграє важливу роль в розвитку економіки держави та соціального життя суспільства. Так, тільки у малому підприємництві зайнято понад 2,7 млн осіб, або 9 % працездатного населення України. У той же час мале підприємництво виробляє 11 % загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, що свідчить про ефективніше функціонування малого бізнесу порівняно з великим. На сьогодні в Україні існує майже 200 тис. малих підприємств, працює близько 1 млн підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тис. фермерських господарств. Темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку за ринкових реформ — про необхідність формування і проведення державної політики з підтримки малого підприємництва, що відповідає стратегічним векторам розвитку економіки.

Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затвердженої Законом України від 21.12.00. Її основними напрямами є: вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва; впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

Очікувані результати реалізації Програми — прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення на дійовий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція до збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня «тіньового» обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами і послугами.

Отже, держава постійно приділяє велику увагу розвитку підприємництва в Україні, гарантуючи всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, а також гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права власності підприємця.

§ 8. Правові засади захисту

Економічної конкуренції

Під економічною конкуренцією розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі і суб’єкти господарювання мають можливість вибирати відповідно між кількома продавцями або покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може монопольно визначати умови обороту товарів на ринку.

Економічна конкуренція є передумовою формування та основною складовою сучасної ринкової економіки.

Правові засади створення рівних можливостей для суб’єктів господарювання закріплені у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01, положення якого визначають можливі порушення конкурентного законодавства.

Одним з найважливіших порушень є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Монополізацією визнається досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього стану.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 чи менше %, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Суб’єкт господарювання може бути визнаним таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, існування пільг чи інших обставин, які сприяють тільки цьому суб’єкту господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Тобто, такими визнаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями або покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

У той же час для економіки будь-якої країни притаманний такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку із суттєвим зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Подібне явище має назву природної монополії, правовий статус якої визначається Законом України «Про природні монополії» від 20.04.00. В Україні діяльність суб’єктів природних монополій можлива у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв’язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність суб’єктів природних монополій, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону. Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій з боку держави є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Іншим видом порушення конкурентного законодавства є антиконкурентні узгоджені дії, тобто укладення суб’єктами господарювання угод будь-якої форми, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Антиконкурентними вважаються також такі дії, якщо вони стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів та інші дії.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малого або середнього бізнесу; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є наступним видом порушень законодавства про конкуренцію, під яким розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. До таких дій належать: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах та інші дії.