Правового регулювання господарського права
Господарське право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто виробництво та реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку чи без такої мети, яка здійснюється на території України суб’єктами господарювання всіх видів і форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.
Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, права власності, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Тобто, в цій галузі права поєднуються майнові та організаційні елементи.
Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське — конкретизує цивільно-правові норми відносно конкретних сфер і видів господарської діяльності. Складний характер предмета господарського права обумовлює використання декількох, а не одного, як у звичайних галузях права, методів правового регулювання. Першим з них є метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин. Він передбачає надання суб’єктам господарювання права самостійно приймати будь-які рішення щодо господарювання (обрання видів діяльності, методів та форм їх здійснення, партнерів тощо), якщо вони не суперечать законодавству.
Другий метод полягає у наданні державою суб’єктам господарських відносин рекомендацій щодо певних сторін господарської діяльності — встановлення зразків певних господарських документів (договорів, актів тощо), форм і методів здійснення окремих етапів господарювання (бухгалтерського обліку, звітності тощо).
Третім є метод владних приписів, який передбачає встановлення в законах та інших нормативно-правових актах обов’язкових для суб’єктів господарювання норм поведінки за певних ситуацій. Це може бути перелік видів діяльності, які забороняються підприємцям, спеціальні режими здійснення окремих видів підприємництва, обов’язки, які підприємці мають виконувати для забезпечення державних потреб, тощо.
Залежно від характеру конкретних господарських відносин держава обирає для їх регулювання той метод, який є найефективнішим.
§ 2. Загальна характеристика
господарського законодавства України
Господарське законодавство України вирізняється множинністю нормативно-правових актів. Це пов’язано зі складністю та розгалуженістю суспільних відносин, які воно регулює. 16 січня 2003 р. був прийнятий єдиний кодифікаційний акт даної галузі права Господарський кодекс України, який набере чинності з 1 січня 2004 р. Цей нормативно-правовий акт визначає широке коло питань господарської діяльності, а саме:
― основні засади господарської діяльності в країні, основні напрями та форми участі держави та місцевого самоврядування у сфері господарювання;
― суб’єкти господарювання, порядок їх створення та функціонування;
― майнову основу господарювання, порядок використання в процесі господарювання природних ресурсів, прав промислової власності, цінних паперів і корпоративних прав;
― господарські зобов’язання, порядок укладення господарських договорів, встановлення цін, виконання та припинення господарських зобов’язань, визнання суб’єкта підприємництва банкрутом;
― відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції;
― особливості правового регулювання окремих галузей господарювання, господарсько-торговельної діяльності, комерційного посередництва (агентських відносин), перевезення вантажів, капітального будівництва, інноваційної діяльності, фінансової діяльності, передачі для використання у підприємницькій діяльності виключних прав (франчайзинг);
― зовнішньоекономічну діяльність, іноземне інвестування;
― спеціальні режими господарювання, спеціальні (вільні) економічні зони, концесії та ін.
Господарський кодекс України здебільшого визначає основні засади діяльності в різних сферах господарювання. Для врегулювання окремих форм, сфер та етапів господарювання існує ціла низка спеціальних законів України. Крім того, в даний час в Україні діє понад 130 законів і величезна кількість інших нормативно-правових актів, що регулюють окремі питання господарської діяльності.
Базові питання щодо економічних основ здійснення господарювання в Україні визначені в Законі Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 30.08.90 і Законі України «Про власність» від 07.02.91. Основний вид господарювання — підприємницька діяльність — до цього часу регулювався Законом України «Про підприємництво» від 07.02.91. У цьому Законі визначилися: поняття підприємництва, суб’єкти підприємництва та особи, які не можуть займатися такою діяльністю; обмеження щодо здіснення підприємницької діяльності та види підприємництва, які підлягають ліцензуванню; організаційно-правові форми підприємництва; умови та порядок здійснення підприємницької діяльності; гарантії прав підприємців, заходи державної підтримки та регулювання підприємницької діяльності.
Не менш важливим для системи господарського права був Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91.Даний Закон регулював діяльність у країні основної групи суб’єктів господарювання — підприємств усіх видів. У Законі наводиться поняття підприємства та його видів, об’єднання підприємств, встановлюється порядок його утворення, реєстрації та ліквідації підприємства, використання майна та отриманих у результаті виробничої або іншої діяльності коштів, управління підприємством та статус його трудового колективу. До цієї ж групи можна віднести Закони України «Про господарські товариства» від 19.09.91та «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.95.
У зв’язку з прийняттям Господарського кодексу України Закони України «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні» втрачають чинність з 1 січня 2004 р.
Існує ряд законів, які визначають порядок здійснення господарської діяльності в певних сферах господарської діяльності. Це зокрема Закони України «Про товарну біржу» від 10.12.91, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97, «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91, «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.11.92, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00 тощо.
Спеціально врегульовані законодавством певні сфери економіки та види господарської діяльності. До законів першої групи належать Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91, «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97, «Про транспорт» від 10.11.94, «Про зв’язок» від 16.05.95, «Про туризм» від 15.09.95, «Про страхування» від 07.03.96 та ін. Нормативно-правові акти другої групи складають Закони України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91, «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96, «Про лізинг» від 16.12.97, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01, «Про інноваційну діяльність» від 04.07.02 тощо.
Ще одну групу становлять нормативно-правові акти, якими визначається порядок державного управління господарською діяльністю. До таких актів належать Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.92, «Про Антимонопольний комітет України» від 29.11.93, «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00, «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 тощо.
|
