Господарські правовідносини та їх види 2 страница

Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб’єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю та управління діяльністю суб’єктів господарювання, за винятком делегування згаданих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених Господарським кодексом України.

Держава здійснює контроль за суб’єктами господарювання державного сектора економіки: у сфері планування — шляхом складання Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, а також інших державних програм з питань економічного і соціального розвитку; у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; у сфері цін і ціноутворення — за додержанням суб’єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги; у сфері монополізму та конкуренції — за додержанням антимонопольного законодавства та законодавства про природні монополії; у сфері земельних відносин — за використанням та охороною земель; водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; у сфері виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю, за протипожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; у сфері споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг тощо.

Суб’єктами господарювання державного сектора економіки є державні підприємства.

Державне підприємство — це підприємство, утворене компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку, засноване на державній або державній та інших формах власності, якщо частка державної власності в ньому перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі здійснення управління діяльністю підприємства на праві власника (володіння контрольним пакетом акцій). Можуть утворюватись також державні господарські об’єднання.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності (основних і оборотних виробничих фондів), як правило, без поділу її на частки і входить до сфери управління цього органу державної влади. Останній є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у загальнодержавній власності або власності Автономної Республіки Крим і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Фірмове найменування державного унітарного підприємства повинно містити вказівку на власника його майна. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

Державні унітарні підприємства поділяються на комерційні і казенні.

Державне унітарне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на засадах комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому майном. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється органом державної влади, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта господарювання. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом та іншими законами.

Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які були визнані судом неконституційними або незаконними, підлягають відшкодуванню згаданими органами добровільно або за рішенням суду.

Державне комерційне підприємство може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство — державне акціонерне товариство.

Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні зобов’язання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі постачальників і споживачів. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним особам чи громадянам, окрім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів дер-
жавне комерційне підприємство має право лише за попередньої згоди органу державної влади, до сфери управління якого воно входить.

Особливим різновидом державного унітарного підприємства є казенні підприємства. Вони створюються у галузях (сферах) народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, в якому визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган державної влади, до сфери управління якого входить створюване підприємство.

Господарський кодекс передбачає право створювати державні акціонерні товариства, але в даний час воно зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» 31.12.92.

Державне господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене державними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання). Державні господарські об’єднання формуються переважно як корпорації або концерни, незалежно від назви об’єднання (комбінат, трест тощо).

Державне господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв таке рішення. Підприємства, які утворюють державне або комунальне господарське об’єднання чи господарське об’єднання, зберігають статус юридичної особи, незалежно від організаційної форми об’єднання. На них поширюються положення Господарського кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство, яке входить до складу державного господарського об’єднання, не має права поєднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання, виходити зі складу об’єднання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Управління державним господарським об’єднанням здійснюють його правління і генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з неї органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним господарським об’єднанням визначається законодавством і статутом об’єднання.

Вихід підприємства зі складу державного господарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Припинення об’єднання підприємств відбувається внаслідок його реорганізації в інше об’єднання або ліквідації.

Приватизацiя в Українi

Правовi, економiчнi та органiзацiйнi засади здiйснення приватизацiї в Українi з метою створення багатоукладної соцiально орiєнтованої ринкової економiки регламентуються чинним законодавством України. Правовою основою процесу приватизацiї в Українi є Конституцiя України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, інші законодавчi та нормативнi акти. Серед основних правових актiв, що регулюють цi питання, необхiдно вiдзначити Закон України «Про приватизацiю державного майна» вiд 04.03.92, Закон України «Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)» вiд 06.03.92, Закон України «Про приватизацiю державного житлового фонду» вiд 16.06.92, Закон України «Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому комплексi» вiд 10.07.96, Закон України «Про приватизацiйнi папери» вiд 06.03.92 тощо.

Приватизацiя державного майна (далi — приватизацiя) — це вiдчуження майна, що перебуває у державнiй власностi, i майна, що належить Автономнiй Республiцi Крим, на користь фiзичних та юридичних осiб, якi можуть бути покупцями вiдповiдно до Закону України «Про приватизацію державного майна», з метою пiдвищення соцiально-економiчної ефективностi виробництва та залучення коштiв на структурну перебудову економiки України.

Основними прiоритетами приватизацiї є пiдвищення ефективностi виробництва та підвищення мотивацiї до працi, прискорення структурної перебудови i розвитку економiки України.

Приватизацiя здiйснюється на основi таких принципiв: законностi; державного регулювання та контролю; надання громадянам України прiоритетного права на придбання державного майна; надання пiльг для придбання державного майна членам трудових колективiв пiдприємств, що приватизуються; забезпечення соцiальної захищеностi та рiвностi прав участi громадян України у процесi приватизацiї; платностi вiдчуження державного майна; прiоритетного права трудових колективiв на придбання майна своїх пiдприємств; створення сприятливих умов для залучення iнвестицiй; безоплатної передачi частки державного майна кожному громадяниновi України за приватизацiйнi папери; додержання антимонопольного законодавства; повного, своєчасного й достовiрного iнформування громадян про порядок приватизацiї та вiдомостi про об’єкти приватизацiї; врахування особливостей приватизацiї об’єктiв агропромислового комплексу, гiрничодобувної промисловостi, незавершеного будiвництва, невеликих державних пiдприємств, пiдприємств зi змiшаною формою власностi та об’єктiв науково-технiчної сфери; застосування переважно конкурентних способiв у разi: приватизацiї невеликих державних пiдприємств, законсервованих об’єктiв та об’єктiв незавершеного будiвництва, пiдприємств торгiвлi, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцiй вiдкритих акцiонерних товариств, створених на базi середнiх i великих пiдприємств.

Приватизацiя акцiй (часток, паїв), що перебувають у державнiй власностi, майнi пiдприємств з iноземними iнвестицiями проводиться вiдповiдно до законодавства та установчих документiв пiдприємств.

Вiдчуження майна, що є комунальною власністю, здiйснюється органами мiсцевого самоврядування.

До об’єктiв державної власностi, що пiдлягають приватизацiї, належать: 1) майно пiдприємств, цехiв, виробництв, дiльниць, iнших пiдроздiлiв, якi є єдиними (цiлiсними) майновими комплексами, якщо в разi їх виокремлення в самостiйнi пiдприємства не порушується технологiчна єднiсть виробництва з основної спецiалiзацiї пiдприємства, зi структури якого вони виходять; 2) об’єкти незавершеного будiвництва та законсервованi об’єкти; 3) акцiї (частки, паї), що належать державi у майнi господарських товариств та iнших об’єднань.

Приватизацiї не пiдлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення. До таких належать майновi комплекси пiдприємств, їх структурних пiдроздiлiв, основним видом дiяльностi яких є виробництво товарiв (робiт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають: об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України; об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей; об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв; об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Суб’єктами приватизацiї є: державнi органи приватизацiї; покупцi (їх представники); посередники. Державну полiтику у сферi приватизацiї здiйснюють Фонд державного майна України, його регiональнi вiддiлення та представництва у районах i мiстах, органи приватизацiї в Автономнiй Республiцi Крим, що становлять єдину систему державних органiв приватизацiї в Українi. Фонд державного майна України пiдпорядкований, пiдзвiтний i пiдконтрольний Верховнiй Радi України. Голова Фонду державного майна України призначається на посаду i звiльняється з неї Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Державнi органи приватизацiї у межах їх компетенцiї здiйснюють такi основнi повноваження:змiнюють у процесi приватизацiї органiзацiйну форму пiдприємств, що перебувають у державнiй власностi; здiйснюють повноваження власника державного майна у процесi приватизацiї; виступають орендодавцем майна, що є державною власністю згiдно із законодавством; продають майно, що перебуває у державнiй власностi, у процесi його приватизацiї, включаючи майно лiквiдованих пiдприємств та об’єктiв незавершеного будiвництва, колишнє вiйськове майно, що набуло статусу цивiльного, а також акцiї (частки, паї), що належать державi у майнi господарських товариств; створюють комiсiї з приватизацiї; затверджують плани приватизацiї майна, що перебуває в державнiй власностi, плани розмiщення акцiй акцiонерних товариств у процесi приватизацiї; розробляють проекти державних програм приватизацiї та подають їх на затвердження Верховнiй Радi України; укладають угоди щодо проведення пiдготовки об’єктiв до приватизацiї та їх продажу; укладають угоди щодо проведення експертної оцiнки вартостi об’єктiв приватизацiї; здiйснюють лiцензування комiсiйної, представницької та комерцiйної дiяльностi з приватизацiйними паперами; виступають з боку держави засновником пiдприємств iз змiшаною формою власностi; беруть участь у розробцi мiжнародних договорiв України з питань державної власностi та її використання; здiйснюють захист майнових прав державних пiдприємств, органiзацiй, установ, а також акцiй (часток, паїв), що належать державi, на територiї України та за кордоном; контролюють виконання умов договорiв купiвлi—продажу державного майна, а також здiйснюють iншi повноваження, передбаченi чинним законодавством України.

Державнi органи приватизацiї не мають права втручатися в дiяльнiсть пiдприємств, окрiм випадкiв, передбачених законодавством України та установчими документами цих пiдприємств.

Продаж майна, що є комунальною власністю, здiйснюють органи, створюванi вiдповiдними мiсцевими радами. Цi органи дiють у межах повноважень, визначених вiдповiдними мiсцевими радами, та є їм пiдпорядкованими, пiдзвiтними й пiдконтрольними.

Конкурсний продаж акцiй за приватизацiйнi папери здiйснюється через нацiональну мережу центрiв сертифiкатних аукцiонiв.

Покупцями об’єктiв приватизацiї можуть бути: громадяни України, iноземнi громадяни, особи без громадянства; юридичнi особи, зареєстрованi на територiї України, крiм випадків, передбачених чинним законодавством України; юридичнi особи iнших держав.

Для спiльної участi в приватизацiї громадяни можуть створювати господарськi товариства, в тому числi з членiв трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України. Господарське товариство членiв трудового колективу пiдприємства, що приватизується, засновується на пiдставi рiшення загальних зборiв, в яких брало участь понад 50 % працiвникiв пiдприємства або їх уповноважених представникiв.

Не можуть бути покупцями: юридичнi особи, у майнi яких частка державної власностi перевищує 25 %; органи державної влади; працiвники державних органiв приватизацiї (крiм випадкiв використання ними приватизацiйних паперiв); юридичнi особи, майно яких перебуває в комунальнiй власностi; органи мiсцевого самоврядування.

Покупцi — юридичнi особи зобов’язанi подати до державного органу приватизацiї документ про розподiл статутного фонду серед учасникiв. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть поданого документа покладається на покупця вiдповiдно до законодавства.

Для обслуговування обiгу приватизацiйних паперiв, створення ринку цiнних паперiв і подальшого його обслуговування, зниження ризику покупцiв, якi вкладають кошти в об’єкти приватизацiї, створюються довiрчi товариства, iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї, iншi фiнансовi посередники. Звернення покупцiв до послуг посередницьких органiзацiй у придбаннi державного майна не є обов’язковим.

Порядок приватизацiї державного майна передбачає: опублiкування списку об’єктiв, якi пiдлягають приватизацiї, у виданнях державних органiв приватизацiї, мiсцевiй пресi; ухвалення рiшення про приватизацiю об’єкта на пiдставi поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизацiї та створення комiсiї з приватизацiї; опублiкування iнформацiї з ухваленням рiшення про приватизацiю об’єкта; проведення аудиторської перевiрки фiнансової звiтностi пiдприємства, що приватизується (за винятком об’єктiв малої приватизацiї); затвердження плану приватизацiї або плану розмiщення акцiй вiдкритих акцiонерних товариств, створених у процесi приватизацiї і корпоратизацiї, та їх реалiзацiї.

Приватизацiя державного майна здiйснюється через: продаж частини державного майна кожному громадяниновi України за приватизацiйнi папери; продаж об’єктiв приватизацiї на аукцiонi, за конкурсом, у тому числi з виключним застосуванням приватизацiйних паперiв; продаж акцiй (часток, паїв), що належать державi у господарських товариствах, на аукцiонi, за конкурсом, на фондових бiржах та iншими способами, що передбачають загальнодоступнiсть i конкуренцiю покупцiв; продаж на конкурснiй основi цiлiсного майнового комплексу державного пiдприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцiй вiдкритого акцiонерного товариства, якщо покупець подав документи, передбаченi чинним законодавством; викуп майна державного пiдприємства згiдно з альтернативним планом приватизацiї.

Неконкурентнi способи продажу майна державних пiдприємств застосовуються щодо об’єктiв, не проданих на аукцiонi, за конкурсом.

Приватизацiя законсервованих об’єктiв та об’єктiв незавершеного будiвництва, пiдприємств торгiвлi, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здiйснюється шляхом: продажу на аукцiонi, за конкурсом або викупу.

Приватизацiя зазначених об’єктiв та майна невеликих державних пiдприємств (об’єктiв малої приватизацiї) здiйснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)» та Державною програмою приватизацiї.

Кожному громадяниновi України надається право на безоплатне придбання частки державного майна на суму одержаного приватизацiйного майнового сертифiката.

Працiвникам пiдприємства, майно якого приватизується, надається право на: першочергове придбання акцiй за їх номiнальною вартiстю на суму i за рахунок виданого працiвниковi приватизацiйного майнового сертифiката; першочергове придбання власним коштом акцiй за їх номiнальною вартiстю на половину суми виданого працiвниковi приватизацiйного майнового сертифiката.

Господарське товариство, до складу якого ввiйшло не менше 50 % працiвникiв пiдприємства, чиє майно приватизується через продаж на аукцiонi або за конкурсом, користується прiоритетним правом на придбання цього майна за рiвних запропонованих умов купiвлi, а також правом на розстрочення платежу на строк до одного року з початковим внеском не менше 30 % цiни, за яку придбано майно на аукцiонi чи за конкурсом.

Спори, що виникають у процесi приватизацiї, вирiшуються судом чи господарським судом у встановленому порядку вiдповiдно до їх компетенцiї.

За порушення законодавства про приватизацiю до винних осiб застосовується кримiнальна, адмiнiстративна, дисциплiнарна, цивiльно-правова вiдповiдальнiсть вiдповiдно до законодавства України.

§ 7. Підприємницька діяльність

Суб’єктів господарювання

Перехiд до ринкових вiдносин потребує побудови нової правової основи господарської дiяльностi. Такою щодо підприємницької діяльності в України є положення ст. 42 Конституції України, яким закріплюється право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Безпосереднє регулювання підприємництва здійснюється нормами законодавства України. Зокрема, за період з 1991 року до теперішнього часу було прийнято значну кількість законів, серед яких слiд вiдзначити Закон України «Про пiдприємництво» вiд 07.02.91, чинний до 1 січня 2004 р., Закон України «Про господарськi товариства» вiд 10.09.91, Закон України «Про власнiсть» вiд 07.02.92, Закон України «Про захист економічної конкуренції» вiд 11.01.01, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» вiд 10.04.92, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» вiд 14.05.92, Закон України «Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї» вiд 07.06.96 та iн. У результаті розвитку процесу законотворчості в Україні було прийнято два фундаментальні кодекси, які регулюють відносини в сфері підприємницької діяльності — Господарський та Цивільний кодекси України[1].

Під підприємництвом необхідно розуміти самостійну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий самий змiст характерний для будь-якої господарської дiяльностi. Але ж пiдприємницька дiяльнiсть вирiзняється низкою ознак, що дозволяє говорити про пiдприємницьку дiяльнiсть у вужчому, нiж про господарську, розумiннi. Для підприємництва як правової категорії характерна наявність конкретних рис, які розкривають його сутність, а також окреслюють коло суб’єктів та їх правосуб’єктність у сфері приватних і публічних прав та обов’язків. Взагалі під ознаками підприємницької діяльності розуміють такі:

Першою ознакою підприємництва є безпосередність діяльності, тобто діяльність, яка має здійснюватись самостійно, безпосередньо і реально. Ця ознака дає можливість встановити коло осіб, що безпосередньо реалізують підприємницьку діяльність і відповідно несуть усі несприятливі наслідки від такої діяльності, а також тих, хто займається прибутковою діяльністю та одержує доходи від інвестування. Зокрема, власник цінних паперів отримує прибуток у вигляді процентів або дивідендів, але він не є підприємцем. Безпосередня діяльність здійснюється юридичною особою.

Другою ознакою підприємництва є самостійність діяльності, в основі якої лежать характер і зміст права власності. Такий підхід дає можливість власникові майна самостійно визначати способи володіння ним та його використання, а також приймати рішення, здійснювати юридично значимі дії щодо реалізації своєї підприємницької правоспроможності. Ця ознака надає можливість самостійно вирішувати питання вибору організаційно-правових форм, контрагентів, постачальників сировини і комплектуючих тощо.

Третьою ознакою підприємництва є систематичність, тобто діяльність, яка характеризується відповідною повторюваністю при її здійсненні. Ця ознака вимагає стабільності ринкових механізмів, потребує загальної характеристики динаміки і структури ринку, а також отримання повної і достовірної інформації про підприємницьку діяльність.

Легальність є четвертою ознакою підприємництва і реалізується шляхом встановлення конкретних вимог при здійсненні такої діяльності. Зокрема, це — дотримання встановлених законодавством прав і обов’язків, а також взятих суб’єктом підприємницької діяльності на себе зобов’язань.

П’ятою ознакою підприємництва є ризик такої діяльності. Суть цієї ознаки полягає в тому, що в процесі реалізації права на заняття підприємницькою діяльністю особа постійно ризикує завдати збитків своєму майну. В основі такого ризику можуть лежати особисті ділові якості конкретного підприємця, його персоналу і контрагентів. Майнові ризики можуть бути прогнозовані, наприклад встановлення процента браку при випуску продукції, а також непрогнозовані, коли негативні наслідки настали внаслідок непереборної сили або були спричинені суб’єктивними факторами, такими як крадіжки, підпал тощо. Ризик також залежить від уміння вибрати співзасновників корпоративного суб’єкта, склад інвесторів, постачальників сировини і споживачів виготовленої продукції.

Отримання прибутку є шостою і найсуттєвішою ознакою підприємницької діяльності. Ця ознака передбачає, що така діяльність насамперед має здійснюватися з метою отримання прибутку, який є узагальнюючим показником фінансових результатів підприємницької діяльності, однією з основних економічних категорій. За своєю суттю прибуток являє собою надлишок виторгу від продажу товару над витратами на їх виробництво і реалізацію. Для отримання максимально можливого прибутку підприємець мусить прагнути до економного ведення такої діяльності, зокрема при придбанні ресурсів, сировини і матеріалів повинен здійснювати мінімальні затрати на їх придбання, а також якомога ефективніше реалізовувати готову продукцію.

Важливого значення набувають принципи, на основі яких здійснюється підприємницька діяльність. Перелік таких принципів закріплено у ст. 44 Господарського кодексу України. До них належать: 1) вільний вибір видів підприємницької діяльності; 2) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; 3) вільний найм підприємцем працівників; 4) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик; 5) вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; 6) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених знаком, на вибір підприємця. Зокрема, воно
реалізується окремою категорією суб’єктів права, а саме підприємцями, які наділені специфічними правами та обов’язками в сфері підприємницької діяльності. Безпосередньо до такої категорії осіб належать: а) громадяни України, інших держав та особи без громадянства; б) юридичні особи всіх форм власності; в) об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Щодо юридичних і фізичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, норми чинного законодавства України, що регулюють підприємницьку діяльність, застосовуються тільки в тій частині їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. Разом з тим визначається коло осіб, які не можуть займатися підприємництвом. Зокрема, це особи, які в установленому порядку обмежені в дієздатності або визнані недієздатними. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Крім того, не можуть бути підприємцями та співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.