Господарські правовідносини та їх види 1 страница

 

Господарські правовідносини мають складний розгалужений характер. За сферою господарської діяльності розрізняють групи видів господарських правовідносин. Це зокрема відносини у сферах: виготовлення і реалізації продукції; виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; торговельної діяльності; комерційного посередництва (агентських послуг); перевезення вантажів; капітального будівництва; інноваційної діяльності; фінансової діяльності; передачі для використання у підприємницькій діяльності виключних прав (франчайзингу); зовнішньоекономічної діяльності; іноземного інвестування; державного планування економічної діяльності та формування державного замов­лення; управління державним майном; державного управління та
контролю у сфері підприємницької діяльності (антимонопольні заходи, реєстрація та ліцензування, регулювання цін тощо).

За характером господарські правовідносини поділяються на оперативно-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Оперативно-господарськими є майнові та інші відносини, які виникають між суб’єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарсь­кими відносинами слід розуміти такі, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-госпо­дарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Правовідносини між структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами називають внутрішньогосподарськими.

Не належать до господарських правовідносини: між негосподарюючими суб’єктами або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — громадянами; щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, трудові відносини; фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-госпо­дарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

 

§ 4. Суб’єкти та об’єкти

Господарських правовідносин

Елементами господарських, як і будь-яких інших правовідносин, є їх зміст (матеріальний та юридичний), суб’єкти та об’єкти.

Матеріальний зміст господарських відносин становить власне господарська діяльність у всій її різноманітності. Юридичний зміст господарських відносин — це права та обов’язки суб’єктів господарювання, які виникають у них у процесі здійснення зазначеної діяльності.

Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників. До учасників відносин у сфері господарювання належать суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання, або суб’єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридич­но відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяль­ність і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Ознаками суб’єкта господарського права є наявність: 1) певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність; 2) юридично відокремленого та закріпленого за суб’єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків у банках; 3) господарської правосуб’єкт­ності, тобто можливості набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав, виконувати зобов’язання, виступати в судових органах.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі прав: власності; господарського відання; оператив­ного управління; оперативно-господарського використання майна.

Основна класифікація суб’єктів господарського права може бути здійснена за змістом їх діяльності. За цим критерієм розрізняють такі види суб’єктів господарювання: а) господарські організації — підприємства та об’єднання підприємств, а також інші організації, передбачені Господарським кодексом України, що утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти господарювання; б) фінансові та посередницькі установи; в) органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки; г) громадяни України та інші громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; ґ) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Розглянемо основні з них докладніше.

А. Господарські організації

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні. Це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство наділене правом здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту підприємства. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

За критерієм форми власності підприємства поділяються на: приватні, засновані на приватній власності громадян України або іноземних громадян, або осіб без громадянства, чи приватній власності юридичної особи; колективні, засновані на колективній власності (підприємство колективної власності); комунальні, засновані на комунальній власності територіальної громади; державні, засновані на загальнодержавній власності; засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

За критерієм чисельності працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються на малі і великі. Малими, незалежно від форми власності, визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за цей період не перевищує розміру, еквівалентного 500 000 євро за середньорічним курсом щодо гривні. До малих підприємств може застосовуватися за їх вибором загальна або спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно із Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.00 така система передбачає, зокрема, заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує розмір, еквівалентний 5 млн євро за середньорічним курсом щодо гривні.

За способом утворення та формування статутного фонду виокремлюють унітарні та корпоративні підприємства. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. До унітарних належать державні і комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності особи чи осіб.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням і договором, діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на підставі корпоративних прав, у тому числі через створювані ними органи, участі засновників у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, створювані у формі господарського товариства, спільні підприємства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За наявності залежності від іншого підприємства виокремлюють також такий вид підприємства, як дочірнє.

Досить поширені в Україні також орендні підприємства. Вони створюються на базі володіння та використання за плату згідно з договором, укладеним на певний строк, чужого майна, необхідного для здійснення господарської діяльності. Об’єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси, а також окреме індивідуально визначене майно підприємств та організацій будь-якої форми власності.

Окремим різновидом приватного підприємства є селянське (фермерське) господарство — форма підприємництва громадян України, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, займаються її переробкою та реалізацією.

За наявністю та розміром у статутному фонді іноземного капіталу розрізняють підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним.

Окремо слід сказати про такий вид колективного підприємства, як господарське товариство. Нині господарське товариство є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності в України та в інших країнах світу.

Господарське товариство — це підприємство або інший суб’єкт господарювання, створений на засадах угоди юридичними особами та громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в управлінні підприємницькою діяльністю товариства з метою одержання прибутку.

Засновниками та учасниками господарського товариства можуть бути всі суб’єкти господарювання, за винятком казенних підприємств, та інші учасники господарських відносин, а також громадяни, що не є суб’єктами господарювання. Господарське товариство може бути створене однією особою та/або діяти у складі одного учасника. Обмеження щодо участі в господарських товариствах суб’єктів господарювання та інших осіб встановлюються законодавством України.

Господарське товариство являє собою самостійну юридичну особу, діє згідно з установчим договором і статутом, затвердженим його учасниками, має власну назву, рахунки в банку тощо. Підприємства, що стали учасниками господарського товариства, не ліквідуються як самостійні юридичні особи.

Господарські товариства поділяються на види за двома основними критеріями: способом формування та функціонування статутного капіталу і межами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства.

За першим критерієм виокремлюють акціонерні та неакціонерні товариства.

Акціонерне товариство — це підприємство, засноване на установчому договорі та статуті, має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Воно несе матеріальну відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості акцій, які їм належать.

Істотними ознаками акціонерного товариства є формування статутного фонду за рахунок емісії та продажу акцій і наявність статусу емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Неакціонерні товариства — це ті, що формують статутний фонд в інший спосіб, без випуску акцій чи облігацій.

Акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті. Акції відкритих товариств розповсюджуються шляхом відкритої підписки чи продажу на біржі. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

За межами відповідальності господарські товариства поділяються на такі види:

· з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд поділено на частки, розмір яких визначається установчими документами, а учасники несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів;

· з додатковою відповідальністю. Статутний фонд поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а учасники відповідають за своїми зобов’язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них;

· повне. Усі учасники спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном;

· командитне. Один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники (вкладники) несуть відповідальність лише в межах їхнього вкладу у майно товариства.

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва.

Досить поширеним і специфічним різновидом колективного підприємства є господарський кооператив — добровільне об’єднання громадян через створення іншої юридичної особи на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній виробничій діяльності та участі в управлінні підприємством і розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до особистого вкладу в його діяльність.

Вступаючи до кооперативу, його члени роблять вступний внесок і пай. Вступний внесок здійснюється у грошовій формі для організації діяльності кооперативу, включається в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається, тобто це майновий внесок у створення та розвиток кооперативу через передачу майна, в тому числі грошей, майнових прав, земельних ділянок тощо. Частина доходу кооперативу (кооперативні виплати) розподіляється між його членами з урахуванням їхньої участі в накопиченні цього доходу.

Суб’єктами господарського права є також відособлені підрозділи підприємств (філіали, представництва, відділення тощо). Такі підрозділи створюються підприємствами для здійснення певних видів господарської діяльності та реєструються за їх місцезнаходженням у порядку, передбаченому для реєстрації підприємств. Вони діють згідно з положенням про них, затвердженим підприємством, і можуть відкривати в банках поточні й розрахункові рахунки. Підрозділи підприємства не реєструються як юридичні особи.

Об’єднання підприємств — це господарське формування, створене шляхом об’єднання виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності двох або більше підприємств.

Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до чинного законодавства мають право утворювати такі об’єд­нання.

Об’єднання діють на основі установчого договору та статуту, набувають статусу юридичної особи, можуть мати самостійний і зведений баланси, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.

Рішення про створення об’єднання обов’язково погоджується з Антимонопольним комітетом України, щоб не допустити надмірної монополізації певної сфери господарської діяльності. Підприємства, що створили об’єднання, зберігають права юридичної особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які його створили, а підприємство не відповідає за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчими документами.

За видом власності та порядком заснування об’єднання підприємств поділяються на недержавні та державні або комунальні. Недержавні об’єднання — це об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Вони діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне або комунальне господарське об’єднання — це об’єднання підприємств, утворене державними або комунальними підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне або комунальне об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Згідно із законодавством України підприємства можуть створювати об’єднання у таких організаційно-правових формах: 1) асоціація — договірне об’єднання, створене з метою координації господарської діяльності без права втручання у виробничу чи іншу господарську діяльність її учасників; 2) корпорація — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників, якому делеговано певні повноваження у сфері управління їх діяльністю; 3) консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (реалізація цільових програм, будівельних проектів тощо); 4) концерн — статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного підприємства чи їх групи.

Державне і комунальне господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від назви об’єднання (комбінат, трест тощо). У сфері страхування можуть утворюватись об’єднання страховиків (асоціації, спілки тощо) для координації діяльності юридичних осіб, які надають страхові послуги, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Ці об’єднання не можуть займатися власне страховою діяльністю.

Згідно із законодавством в Україні можуть створюватися й інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Особливий вид об’єднання підприємств становлять промислово-фінансові групи, діяльність яких регулюється Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.95.

Промислово-фінансова група — це об’єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, банків, наукових і проектних установ та організацій усіх форм власності для здійснення спільної діяльності й отримання прибутку, які створюються за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, в тому числі програм згідно з міждержавним договором.

Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи. Від її імені діє головне підприємство групи, створене згідно із законодавством України, яке виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно репрезентує інтереси групи в Україні і за її межами.

Згідно із законодавством України підприємства мають право створювати торгово-промислові палати — недержавні неприбуткові самоврядні організації, які об’єднують юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та їх угруповання. Основним завданням торгово-промислових палат є сприяння розвитку економіки, створенню сучасних промислової, фінансової та торговельної інфраструктур, поширенню всіх видів законної підприємницької діяльності, посиленню зв’язків між українськими підприємцями та підприємцями інших країн.

Б. Третім видом суб’єктів господарювання є фінансові та посередницькі установи — банки, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, страхові компанії, ломбарди, лізингові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, довірчі товариства, біржі тощо. Їх відмінною рисою є належність до інфраструктури ринку, тобто сфери обслуговування діяльності виробничих підприємств.

До фінансових установ належать юридичні особи, які займаються виключно наданням фінансових послуг. Різновидом фінансової установи є кредитна установа, яка за рахунок залучених коштів надає фінансові кредити на власний ризик. Діяльність фінансових установ регулюється Господарським (комерційним) кодексом України, а також Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01.

В. Органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки, складають четвертий вид суб’єктів господарювання.

До таких органів належать: 1) міністерства й відомства, що здійснюють галузеве та міжгалузеве управління (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет України тощо); 2) головні управління, управління, комітети, департаменти у складі місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, що здійснюють управління економікою на місцевому рівні; 3) органи управління державними господарськими об’єднаннями, які діють у певній сфері промисловості, транспорту, зв’язку тощо.

Ці суб’єкти, на відміну від суб’єктів інших видів, не виготовляють і не реалізують товарів, не виконують робіт і не надають послуг. Їх участь у господарському процесі полягає у здійсненні управлінського впливу на діяльність суб’єктів господарювання через: розміщення серед них державних замовлень; установлення загальнообов’язкових правил і нормативів щодо господарської діяльності; реєстрацію суб’єктів господарювання та надання їм ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; контроль за дотриманням суб’єк­тами господарювання встановлених правил і нормативів; застосування стягнень щодо учасників господарського процесу, які допускають правопорушення.

Г. Останнім видом суб’єктів господарювання є фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарювання без створення приватного чи індивідуального підприємства (юридичної особи) через реєстрацію індивідуальної трудової діяльності й отримання патенту.

Об’єктами господарських правовідносин є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

За економічною формою, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основні фонди виробничого і невиробничого призначення складають будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання.

До оборотних засобів належать сировина, паливо, матеріали, малоцінні та інше майно виробничого і невиробничого призначення.

Кошти — це гроші у національній та іноземній валютах, призначені для здійснення товарних відносин господарюючих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товар становить вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Цінні папери є особливим видом майна суб’єктів господарювання.

До джерел формування майна суб’єктів господарювання віднесені: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу, здачі в оренду майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

До правових форм існування майна суб’єктів господарювання належать такі речові права: власності; господарського відання; оперативного управління; оперативного використання майна; оренди. Правовий режим такого майна може бути визначений також в інших правових формах відповідно до умов договору з власником майна.

Право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, корис­тується і розпоряджається належним йому майном, в тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на правах власності, господарського відання чи оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна. Майно, яке використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників. Правовий режим власності визначається виключно законом.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками засновувати підприємства, закріплюючи за ними належне йому (їм) майно на праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності — на праві оперативного управління, припиняти їх діяльність, здійснювати господарську діяльність в інших формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб’єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління тощо.

Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна згодою власника. Власник такого майна здійснює контроль за його використанням та збереженням безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Захист права господарського відання здійснюється таким же чином, як і захист права власності. Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, користується правами юридичної особи та має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Господарська діяльність на основі права оперативного управління здійснюється в тих самих правових межах, що й діяльність на основі права господарського відання, але вона має некомерційний характер.

Господарська діяльність на основі права оперативного використання майна здійснюється відокремленим підрозділом (структурною одиницею) господарської організації, яка не має статусу юридичної особи. Обсяг повноважень суб’єкта господарювання щодо володіння, користування і розпорядження майном у межах права його оперативного використання визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб’єкт.

 

§ 5. Управління державним сектором економіки.

Загальна характеристика

Державних підприємств

 

Господарювання в Україні ґрунтується на економічній багатоманітності, гармонічному співіснуванні державного, колективного та приватного секторів економіки та рівності всіх суб’єктів права власності перед законом. Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки відповідно до концепції управління державним сектором економіки, яку розробляє на основі засад внутрішньої і зовнішньої політики Кабінет Міністрів України і схвалює Верховна Рада України.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, які належать до даного сектора і здійснюють свою діяльність на основі права повного господарського відання або права оперативного управління.

Повноваження суб’єктів управління державним сектором економіки, тобто Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів влади щодо суб’єктів господарювання, визначаються виключно законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.