Фази аварій та фактори радіаційного впливу на людину

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основні тимчасові фази:

Фаза аварії гостра – фаза комунальної аварії тривалістю від кількох годин до одного-двох місяців після початку аварії, яка включає наступні події:

а) газо-аерозольні викиди та рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;

б) процеси повітряного переносу та інтенсивної наземної міграції радіо­нуклідів;

в) радіоактивні опади та формування радіоактивного сліду.

На ранній стадії критичними шляхами радіаційного впливу продуктів аварійного викиду на населення будуть зовнішнє опромінення від газо-аерозольної хмари та радіоактивних випадінь, а також інгаляційне надходження радіонуклідів до організму людини.

Фаза аварії середня (фаза стабілізації) – фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці та завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, на якій відсутні короткоживучі осколочні радіоізотопи телуру та йоду, ¹⁴⁰Ba + ¹⁴⁰La, але у формуванні гамма-поля зростає роль ⁹⁵Zr + ⁹⁵Nb, ізотопів рутенію та церію, ¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs та ¹³⁷Cs. Основними критичними шляхами радіаційного впливу на цій стадії будуть зовнішнє опромінення від радіоактивних речовин, що випали на місцевості, та внутрішнє опромінення радіоізотопами цезію (¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs та ¹³⁷Cs) та стронцію (⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr), які надходять до організму з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруд­нених територіях (м’ясо, молоко, овочі, фрукти).

Фаза аварії пізня (фаза відновлення) – фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії та продовжується до припинення необхідності виконання захисних заходів. Основним джерелом зовнішнього опромінення є ¹³⁷Cs у випаданні на ґрунт, а внутрішнього – ¹³⁷Cs та ⁹⁰Sr у продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Фаза завершується одночасно з відміною всіх обмежень на життєдіяльність населення на забрудненій території та переходом до звичайного санітарно-дозиметричного контролю радіаційної обстановки (табл.. 3.3).

Після того, як почалося випадіння радіоактивних опадів, проводиться постійне уточнення оцінки фактичного радіаційного стану, який може змінюватися зі зміною напряму вітру, і відповідно уточнюються зони проведення тих чи інших заходів захисту.

Таблиця 3.3

Заходи щодо захисту населення (за фазами аварії)

Примітка: ´´ – заходи, що проводяться постійно; ´ – заходи, що проводяться відповідно до конкретної обстановки; - – заходи не проводяться.

Зони радіоактивно забруднених територій

Внаслідок аварії на ЧАЕС

Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю (табл. 3.4).

За дозами опромінення заражену територію поділяють на такі зони (рис. 3.1): надзвичайно-небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) та зона радіаційної небезпеки (зона М) (табл. 3.5).

Під час ліквідації наслідків повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарна обробка людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А при виконанні рятувальних і інших робіт переміщення людей потрібно проводити з використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.

Таблиця 3.4.