Інші джерела англоамериканського права

Правова доктрина. Доктрина зазвичай розглядається як вчення,як наукова і філософська теорія, як система ідей і поглядів, зрештою, як керівний теоретичний або політичний принцип.

 

Роль правової доктрини як джерела права традиційно недооцінювалася у країнах загального права і особливо в Англії. Це пояснюється тим, що в цих країнах право споконвічно створювалося суддямипрактиками, а науковій доктрині надається значно менше уваги, ніж у країнах романогерманського права.

 

Проте правова доктрина все ж таки має певний вплив як на правотворчий, так і на правозастосовний процеси. Так, на ранніх етапах значну роль у розвитку загального права відіграли загальновизнані праці відомих для свого часу юристів і суддів. На думку Р. Волкера, приблизно 12 англійських авторів можуть претендувати на те, щоб їх роботи були визнані джерелом права. Серед них роботи Гленвіла, Бректона, Літтлтона, Кока, Хейла, Хаукінса, Фостера, Іста, Фітцгерберта, Блекстоуна. Саме їхні роботи кваліфікували як авторитетні книги (books of аuthority) і протягом декількох століть широко використовували в судовій практиці.

 

На сучасному етапі розвитку правової системи Англії та інших країн загального права погляди видатних юристів зберігають своє важливе значення. Однак починаючи з кінця XIX — початку XX ст. усе більшого значення в правових системах цих країн як джерело права набувають цілісні систематизовані доктрини, що склалися внаслідок багаторічної академічної і практичної діяльності правознавців. Так, для всіх без винятку країн загального права характерною є доктрина (принцип) обов’язковості дотримання прецеденту — stare decisis.

 

Англії, Канаді й Австралії, наприклад, діє доктрина верховенства парламенту. США притаманні численні судові доктрини на кшталт доктрини «політичного питання», відповідно до якої суди не можуть вирішувати справи, в яких порушуються політичні питання. Ці питання повинні вирішуватися політичними гілками влади (законодавчою та виконавчою). Наявність цієї доктрини підкреслює наявність самообмеження суддів, які при здійсненні правосуддя не втручаються у політичну сферу, оскільки вони не обираються народом та не несуть відповідальності за свою діяльність перед виборцями.

 

 

Розум. Казуїстичний характер англоамериканського права передбачає багато прогалин, і розум визнається додатковим, допоміжним джерелом права, покликаним подолати прогалини.

Розум передбачає розумне вирішення спору, коли з цього питання не має ні прецеденту, ні законодавчої норми, ні обов’язкового звичаю. Винесення судового рішення на основі розуму — це насамперед пошуки рішення, яке найбільше відповідає нормам чинного права, а тому найбільш задовільно забезпечує порядок у поєднанні зі справедливістю, що і становить основу права. Проте не можна стверджувати, що пошук рішення на основі розуму є нічим не обумовленим, довільним процесом. У ході такого пошуку необхідно насамперед керуватися загальними засадами права, у чому відіграють певну роль доктрини, побічні висловлювання суддів про право (obiter dictum), судові рішення, що не є прецедентами.

При висвітленні місця і ролі розуму в системі інших джерел права необхідно розрізняти два боки цього питання — формальноюридичний

фактичний. З формальноюридичного боку розум відіграє допоміжну роль. У практичному ж плані він має першорядне значення. Особливо це стосується загального права, яке не без підстав називається «правом розуму».

 

Канонічне право (право Римської католицької церкви). Ка

нонічне право посідає гідне місце серед історичних джерел сучасного англоамериканського права. Це пояснюється тим, що в інститутах, поняттях і цінностях англоамериканського права історично знайшли своє закріплення релігійні погляди та уявлення.

У літературі виокремлюються два напрями найпомітнішого впливу канонічного права на розвиток англоамериканського права:

1) вплив на розвиток загального права і права справедливості. Останні запозичували певні концепції, що існували у межах канонічного права. Наприклад, завдяки канонічному праву в загальному праві з’явилося покарання у вигляді позбавлення волі. Слід також пам’ятати про те, що своїм моральним змістом норми права справедливості зобов’язані канонічному праву;

2) вплив на практику церковних судів. На території Англії церковні суди діяли незалежно від королівських судів загального права і розглядали в основному справи про порушення моральності, подружніх обов’язків, справи про наклеп.

 

 

4. Римське право. Як зазначалося вище,вплив римського права наанглійське право протягом всієї історії його розвитку був вкрай незначним і не зачепив його основ.

 

Утім деякі загальні положення римського права все ж таки використовувались у англійській судовій практиці. Наприклад, згідно з максимами римського права не можна подавати позов на підставі угоди, яку укладено з аморальною метою. Цей принцип римського права був відтворений у англійському праві.

 

Найбільшою мірою вплив римського права позначився на діяльності церковних судів і спадковому праві. Пояснюється це традиційно великою роллю церкви у вирішенні питань про визнання законності заповіту і перехід власності від померлих до інших осіб.