ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ
ПЛАН
1. Спортивна тактика, тактична підготовленість і напрямки тактичної підготовки
2. Вивчення сутності та основних теоретико-методичних положень спортивної тактики
3. Оволодіння тактичними діями
4. Удосконалення тактичного мислення
5. Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості
6. Практична реалізація тактичної підготовленості
7. Зміст тактичної підготовки на різних етапах тренування юних спортсменів
Спортивна тактика, тактична підготовленість
і напрямки тактичної підготовки
Під спортивної тактикою слід розуміти способи об'єднання і реалізації рухових дій, що забезпечують ефективну змагальну діяльність, яка приводить до досягнення поставленої мети в конкретному старті, серії стартів, змаганні. Рівень тактичної підготовленості спортсменів залежить від оволодіння ними засобами спортивної тактики (технічними прийомами і способами їх виконання), її видами (наступальної, захисної, контратакуючої) і формами (індивідуальною, груповою, командною).
У структурі тактичної підготовленості слід виділяти такі поняття, як тактичні знання, вміння, навички.
Тактичні знання являють собою сукупність уявлень про засоби, види і форми спортивної тактики та особливості їх застосування в тренувальній і змагальної діяльності.
Тактичні вміння — форма прояву свідомості спортсмена, що відображає його дії на основі тактичних знань. Можуть бути виділені вміння розгадувати задуми суперника, передбачати хід розвитку змагальної боротьби, змінювати власну тактику і т. п.
Тактичні навички — це завчені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навички завжди виступають у вигляді цілісної, закінченої тактичної дії в конкретній змагальній або тренувальній ситуації.
Тактичне мислення — це мислення спортсмена в процесі спортивної діяльності в умовах дефіциту часу і психічної напруги, безпосередньо спрямоване на вирішення конкретних тактичних завдань (Медведєв, 1987).
Основу тактичної підготовленості окремих спортсменів і команд складають:
• володіння сучасними засобами, формами і видами тактики даного виду спорту;
• відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з оптимальною для нього структурою змагальної діяльності;
• відповідність тактичного плану особливостям конкретного змагання (суперники, стан місць змагань, характер суддівства, поведінка вболівальників та ін.);
• забезпечення взаємозв'язку тактики з рівнем досконалості інших сторін підготовленості — технічної, психологічної, фізичної.
Тактичний задум є основою для розробки тактичного плану.
При розробці тактичного плану слід враховувати техніко-тактичні і функціональні можливості партнерів (у командних видах спорту), досвід тактичних дій найсильніших спортсменів, відомості про основних суперників, їх технічні і фізичні можливості, психологічну підготовленість, планувати варіативність тактики в різних поєдинках залежно від характеру техніко-тактичних дій суперників і партнерів, ходу спортивної боротьби (у спортивних іграх і єдиноборствах).
Специфіка виду спорту є вирішальним чинником, що визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Основною складовою частиною тактичної підготовленості в багатьох циклічних, швидкісно-силових і складнокоординаційних видах є вибір раціональної тактичної схеми і її використання незалежно від дій основних конкурентів.
Однак вибір раціональної тактичної схеми змагальної діяльності в цих видах спорту визначається великою кількістю факторів, що залежать від специфіки виду спорту та індивідуальних технічних, фізичних та психічних можливостей спортсменів. Так, у циклічних видах спорту до успіху може привести застосування найрізноманітніших варіантів подолання змагальної дистанції:
- Рівномірна швидкість;
- Висока швидкість в першій частині дистанції з поступовим її зниженням;
- Висока швидкість в першій і останній частинах дистанції і її зменшення — у середній;
- Постійне наростання швидкості протягом всієї дистанції;
- Постійна варіативність швидкості в процесі подолання дистанції;
- Постійна швидкість на початку і середині дистанції і різке зростання її на фініші та ін. (Платонов, 1986).
У циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, найбільш доцільним з точки зору енергозабезпечення роботи є рівномірне проходження змагальної дистанції. Однак, крім рівномірного проходження дистанції, необхідний раціональний вибір довжини і частоти кроків — в бігу, темпу педалювання і довжини «укладки» (відстань, яку долає велосипедистом за один повний оберт педалей і залежне від передачі) — у велосипедному спорті, темпу гребків і «кроку»гребка (відстань, яку долає плавцем у результаті виконання гребка) — у плаванні і т. д. Дослідженнями встановлено, що кожній довжині кроків відповідає оптимальна частота, яка забезпечує найбільшу економічність роботи. При їзді на велосипеді зі швидкістю 35 км/год. до найбільш економічної роботи призводить використання передачі з уклакою 6,83-7,26 м при частоті педалювання 73-83 в 1 хв, а при швидкості 42 км/год відповідно 6,83-7, 88 і 90 - 103 в 1 хв (Уткін, 1984). Разом з тим індивідуальні особливості спортсменів (будова тіла, можливості системи енергозабезпечення, психічні якості та ін.), зміна функціонального стану організму спортсменів на різних відрізках дистанції накладають істотний відбиток на тактичну схему проходження дистанції і на основні параметри спортивної техніки, що забезпечують її реалізацію.
Рекомендуючи рівномірний розподіл сил на дистанції, в той же час слід враховувати можливі тут ситуації. У тих випадках, коли спортсмени змагаються на окремих доріжках (плавання, гребний спорт), відносно рівномірне проходження дистанції дає найбільший ефект. Інша ситуація виникає, коли кілька спортсменів змагаються на одній доріжці (біг на дистанціях 800 м і більше, спринтерська гонка у велосипедному спорті — трек). Боротьба за вигідне місце на доріжці, прагнення зайняти найбільш зручне місце з аеродинамічної позиції і т. п. вимагають постійних тактичних маневрів і, природно, зміни швидкості пересування. Різкі прискорення, які іноді дозволяють собі спортсмени при проходженні змагальних дистанцій, та пов'язані з ними втрати можуть бути компенсовані психологічною перевагою, яку отримає спортсмен, який несподівано для суперників різко збільшує швидкість. Класичним прикладом у цьому відношенні є яскрава перемога на Іграх Олімпіади в Мельбурні (1956 р.) В. Куца на дистанції 5000 м над видатним бігуном тих років Г. Пірі. Куц, який розробив тактику перемінного проходження дистанції, із значними перепадами швидкості, прискореннями і спеціально готувався до її реалізації, зумів нав'язати її Пірі у фінальному забігу. Пірі, який опинився в незвичній тактичній ситуації, не зміг чинити опору і змушений був зійти з дистанції.
Тактика бігунів-спринтерів, велосипедистів, що спеціалізуються в гіті на 1000 м з місця, плавців-спринтерів (дистанції 50 і 100 м) багато в чому визначається потужністю, ємністю і рухливістю алактатного і лактатного процесів енергозабезпечення. Спортсмени, що відрізняються великою потужністю і ємністю алактатного процесу, зазвичай розвивають дуже високу швидкість в першій частині дистанції з метою чинити психологічний тиск на суперників, або буквально до останніх метрів дистанції триматися трохи ззаду, розраховуючи вирішити результат боротьби на свою користь стрімким фінішем. Висока рухливість, потужність і ємність гліколітичного процесу вимагають застосування тактики, пов'язаної з високим рівнем швидкості в середині і наприкінці дистанції.
Зовсім інша справа з тактичною підготовленістю у спортивних іграх і єдиноборствах. Складність тактичних дій тут визначається ускладненнями, сприйняття ситуації, прийняття рішень та їх реалізації, пов’язаними з великою різноманітністю і частою зміною змагальних ситуацій, дефіцитом часу, обмеженістю простору, недостатністю інформації, маскуванням суперником своїх дійсних намірів і ін..
Залежність тактики борців і боксерів від особливостей фізичної підготовленості проявляється в тому, що ті з них, які володіють великим швидкісно-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, можуть прагнути реалізувати активну наступальну тактику для досягнення перемоги вже на перших хвилинах поєдинку. З іншого боку, ці ж спортсмени можуть використовувати економічний захисний варіант тактики в першій частині поєдинку з тим, щоб зберегти сили для активних дій в його кінці.
Дуже важливе вміння маскувати справжні наміри з метою створення у супротивника помилкового уявлення про свій фізичний і психічний стан, про свої тактичні наміри. Таке маскування в поєднанні з обманними діями є потужною тактичною зброєю в спринтерській гонці. Здатність видозмінювати тактичну схему ведення змагальної боротьби в залежності від особливостей та ходу змагань, складу учасників є важливим показником тактичної підготовленості спортсменів. При цьому велика роль відводиться прийомам і діям, характерним для конкретного спортсмена, що визначають його індивідуальність. Як правило, саме такі дії є найбільш несподіваними для суперника і в силу цього найефективнішими (Келлер, Платонов, 1987).
Активність тактичних дій є важливим показником спортивної майстерності. Спортсмен високої кваліфікації повинен вміти нав'язувати супернику свою волю, чинити на нього постійний психологічний тиск різноманітністю і ефективністю своїх дій, витримкою, волею до перемоги, упевненістю в успіху. Особливе значення активність тактичних дій набуває в тих видах спорту, в яких має місце пряме зіткнення з суперником (футбол, хокей, баскетбол, всі види боротьби та ін.), виникнення несподіваних ситуацій, що вимагають адекватного техніко-тактичного рішення (вітрильний спорт, гірськолижний спорт).
У командних видах спорту важливою стороною тактичної підготовленості є рівень взаємодії партнерів у групових і командних діях. Саме від ефективності взаємодії спортсменів, вмілого поєднання відпрацьованих тактичних схем з нестандартними рішеннями, використання індивідуальних можливостей кожного спортсмена для досягнення кінцевого результату залежить, наприклад, ефективність комбінацій у спортивних іграх.
Ефективність тактичної діяльності в багатьох видах спорту визначається здібностями спортсмена до просторової і тимчасової антиципації, тобто передбаченню змагальної ситуації до її розгортання. Саме цією здатністю багато в чому визначається точний вибір позиції воротарем у футболі чи гандболі, перехоплення м'яча в баскетболі або шайби у хокеї, ефективна контратака у фехтуванні, боротьбі або боксі.
У тактичній підготовці необхідно виділити наступні основні напрямки:
• вивчення сутності та основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;
• оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;
• вдосконалення тактичного мислення;
• вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;
• практичну реалізацію тактичної підготовленості.
