(за А. 3. Колчинською, 1973)
Для планування тренувального процесу важливо враховувати не тільки відносно низьку працездатність і особливості протікання відновних процесів після навантажень в молодшому і середньому шкільному віці, але і вікові зміни в складній структурі функціональної підготовленості. Її рівень визначається п'ятьма факторами: потужністю (анаеробної і аеробної), економічністю, стійкістю, варіативністю і ступенем реалізації функціонального потенціалу в конкретних умовах змагальної діяльності (В. С. Міщенко). Однак для поширеної практики підготовки юних спортсменів, насамперед у циклічних видах спорту, характерно переважне вдосконалення потужності функціональних систем. Робота, спрямована на вдосконалення інших складових функціональної підготовленості, проводиться безсистемно і, як правило, спеціально не планується. При цьому особливо пагубним є навіть не те, що такий підхід не сприяє ефективному формуванню функціональної основи для прояву витривалості, а те, що він призводить до перенапруження основних функціональних систем юного організму.
Зміна спритності (координаційних здібностей). Спритність - це здатність людини швидко, доцільно, економно і винахідливо вирішувати рухові завдання, особливо складні і виникаючі несподівано. Найважливіший прояв спритності - відповідність рухових дій навколишнім обставинам. Прояви спритності забезпечуються складною взаємодією центральних механізмів управління рухами, а її розвиток відбувається зазвичай в період від 6 до 14 років, після чого досягнутий рівень, без цілеспрямованого вдосконалення, стабілізується. Так, наприклад, здатність до орієнтації в просторі стабілізується у дівчаток в 12-13 років, у хлопчиків - у 14. До 14-15 років розвиваються близькі до граничних величин рівень координації рухів, розвиток спеціалізованих сприйнять - почуття часу, ритму, темпу, величини зусиль, що розвиваються. У цьому віці здатність до освоєння складних рухів стає навіть гірше, ніж у 12-13 років. Таким чином, основні показники рухової функції досягають величин, близьких до граничних, в дуже юному віці і без цілеспрямованого тренування не удосконалюються. Це положення надзвичайно важливо враховувати в процесі технічної підготовки юного спортсмена. На думку професора В. С. Фарфеля, опановувати спортивною технікою треба не тоді, коли в основному вже завершено розвиток рухового аналізатора, тобто в підлітковому віці. Оволодіння технікою рухів повинно починатися в той період, коли спостерігається найбільш круте зростання кривої природного розвитку рухової навички
Найсприятливіший вік для розвитку спритності 6-14 років. Це особливо важливо знати тренерам з гімнастики, акробатики, стрибків у воду, спортивних ігор, де високі координаційні можливості - одна з найважливіших умов досягнення успіху
