Вікові зміни фізичних якостей

Вікові зміни функціональних можливостей основних систем організму у вирішальній мірі визначають і вікові зміни рівня фізичних якостей, неодночасність і нерівномірність їх розвитку. Неодночасність проявляється в тому, що рівень гнучкості, швидкості, спритності досягає своїх максимальних значень вже в підлітковому віці, а швидкісно-силові якості, витривалість до силових статичним вправам і по відношенню до роботи, що виконується в умовах кисневого боргу, найбільшою мірою проявляються лише за досягненні зрілості, тобто до 20-22 рокам. Нерівномірність полягає в тому, що в одні вікові періоди (їх називають сенситивними, або чутливими) відбувається бурхливий розвиток певної якості, а в інші - темпи його приросту сповільнюються або розвиток взагалі призупиняється.

Зміна сили - здатності людини долати або протидіяти опору за рахунок м'язових напруг - тісно пов'язане з розвитком кісткової і м'язової тканини, суглобово-зв'язкового апарату, рухового аналізатора, впливом гормонів і обумовлено зміною фізіологічного поперечника м'яза, співвідношенням м'язових волокон різних типів, здатністю до синхронізації діяльності синергистов, до своєчасного включенню м'язів-антагоністів.

Рис. 5. Характер зміни максимальної сили в юному віці (за Хеттінгером і Хольманном), I - хлопчики, юнаки. II-дівчатка, дівчата

 

Розглянемо особливості зміни з віком основних сторін силових здібностей. На рис. 5 показаний характер зміни максимальної сили - здатності, яку людина проявляє при максимальному довільному м'язовому скороченні. Як бачимо, в молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється. Для дівчат характерний більш швидкий темп її приросту. Так, за даними західнонімецького дослідника X. Хеттінгер (1980) у віковому діапазоні 7-12 років рівень відносної сили у дівчаток зростає на 36%, а у хлопчиків всього на 11%. Після 12-13 років приріст абсолютної сили у хлопчиків йде значно швидше і до 18-річного віку різниця в її рівні досягає у юнаків та дівчат 40%. Абсолютний максимум приросту силових здібностей у хлопчиків відзначається в 14-17 років, а у дівчаток - в 11 -12, причому максимум розвитку відносної сили, тобто развиваемой на кілограм маси тіла, досягається раніше (у дівчаток - в 13-14, у хлопчиків-в 16-17 років) максимуму абсолютної сили - відповідно 15-17 і 18-20 років.

На рис. 6 представлена вікова динаміка результатів у стрибках у довжину з місця, що відображає розвиток вибухової сили - здатності людини долати опір з високою швидкістю м'язового скорочення, багато в чому визначаючою результат у легкоатлетичних стрибках і метаннях, силу удару в боксі, удару по м'ячу в ігрових видах спорту, ефективність старту і повороту в циклічних видах спорту. Як бачимо, у віковому розвитку вибухової сили у хлопчиків і у дівчаток є істотні відмінності. У дівчаток більш швидкий приріст рівня розвитку цієї якості триває до 13-14 років, після чого досягнутий рівень стабілізується, а у хлопчиків приріст триває значно довше (до 16-17-річного віку), після чого за відсутності тренування зростання вибухової сили припиняється.

 

Рис. 6. Вікова динаміка результатів у стрибках у довжину з місця

 

Найбільш сприятливий вік для цілеспрямованого вдосконалення вибухової сили 11-15 років. На рис. 7 представлений характер змін силової витривалості - здатності тривалий час утримувати оптимальні силові характеристики рухів, що грає важливу роль для досягнення високих результатів на середніх і довгих дистанціях циклічних видів спорту, у фігурному катанні, вітрильному та гірськолижному спорті. У цьому випадку показано вікова зміна статичної силової витривалості, яка визначається за тривалістю утримання зусилля, рівного 50% від максимального. За рівнем такої витривалості діти діти молодшого шкільного та підліткового віку істотно поступаються юнакам і дорослим, у 14-річному віці він складає приблизно 70% від рівня дорослих, а в 16-річному - 80%

Тренер, вчитель фізкультури повинні дуже обережно здійснювати силову підготовку юного спортсмена, особливо роботу, спрямовану на розвиток максимальної сили. Не можна забувати про те, що кістково-м'язовий і суглобово-зв'язковий апарат дітей і підлітків ще не готовий до максимальних напруг, легко піддається всіляким травм. Підбираючи методи і засоби силової підготовки юного спортсмена, треба керуватися необхідністю рівномірного розвитку різних м'язових груп, враховувати відмінності в темпах природного приросту сили різних м'язових груп: наприклад, сила ніг зростає швидше сили рук, а сила більшості м'язів-розгиначів швидше, ніж м'язів-згиначів.

 

Рис. 7. Статична витривалість різних м'язових груп у школярів 8-17 років (за Е. В. Городниченком): 1 - литковий м'яз: 2 - згиначі передпліччя: 3 - розгиначі передпліччя: 4 – розгиначі тулуба

 

З особливою обережністю потрібно використовувати вправи з обтяженнями, що виконуються в положенні стоячи, наприклад, з гантелями. Слід враховувати, що раніше, починаючи з 12-14-річного віку, виконання таких вправ може призвести до змін в хребті, до зміни самого тіла хребців, потовщення покривних пластинок. Бажано, перш ніж залучити юного спортсмена в цілеспрямовану силову підготовку, зробити рентгенологічне дослідження і за наявності змін обмежити застосування вправ з обтяженнями і виконувати їх переважно в положенні лежачи.

Зміна швидкісних здібностей - комплексу функціональних властивостей, що забезпечують виконання рухових дій в мінімальний час - пов'язано з зміною рухливості нервових процесів, що виражається в досконалості протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, рівня нервово-м'язової координації, еластичності і розтяжності м'язових волокон, ефективності внутрішньом'язової і м'язової координації, зі зміною рівня сили, гнучкості і координаційних здібностей, вольових якостей.

Розглянемо характер природного розвитку елементарних форм прояву швидкісних здібностей - латентного часу простих і складних рухових реакцій, швидкості виконання окремого руху при незначному зовнішньому опорі, частоті рухів, які в різних поєднаннях і в сукупності з іншими руховими якостями і технічними навичками забезпечують комплексні прояви швидкісних здібностей у складних рухових актах, характерних для тренувальної та змагальної діяльності в різних видах спорту.

Час рухової реакції вже в підлітковому віці наближається до рівня дорослих. Абсолютний максимум приросту досягається у віковому діапазоні 8-12 років. Що стосується частоти рухів і швидкості одного руху, то їх граничний рівень досягається дещо пізніше - в 16-17 років, а максимум приросту у дівчаток в 11-12 років, у хлопчиків у 13-15.

Досягнення високого рівня швидкості в підлітковому віці багато в чому визначається хорошою рухливістю нервових процесів підлітків, яка обумовлює швидкість зміни напруги і розслаблення м'язів, а також значною інтенсивністю обміну речовин. Тренеру, вчителю фізкультури дуже важливо не пропустити вік 9-13 років для вдосконалення швидкості, тобто з перших днів занять спортом вести цілеспрямовану роботу з розвитку цієї якості. Особливо це важливо в тих видах спорту, де рівень швидкості у вирішальній мірі визначає досягнення успіху - легкоатлетичному спринті та стрибках, велосипедних гонках на треку, спринтерських дисциплінах ковзанярського спорту, плаванні. У молодшому шкільному та підлітковому віці розвиток швидкості має здійснюватися в основному підвищенням частоти рухів, а в юнацькому - за рахунок розвитку силових і координаційних здібностей, гнучкості.

Зміна гнучкості. Під гнучкістю розуміють морфо-функціональні властивості апарату руху та опори, що визначають амплітуду рухів спортсмена. Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Активна гнучкість - це здатність виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок роботи м'язів. Пасивну гнучкість - це здатність до досягнення найвищої рухливості в суглобах внаслідок дії зовнішніх сил. Показники пасивної гнучкості завжди вище показників активною.

Рівень гнучкості визначається рухливістю в суглобах, еластичними властивостями м'язів і зв'язок, розмірами м'язового масиву, впливом центральної нервової системи. Рухливість в окремих суглобах визначається величиною суглобових поверхонь кісток, формою суглобової сумки, кількістю синовіальної рідини. Найбільша еластичність м'язів і зв'язок у дітей, велика кількість в їх суглобах синовіальної рідини визначають максимальний рівень розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці. Потім гнучкість дещо знижується, особливо в пубертатному періоді. Одним з факторів зниження гнучкості в пубертатному періоді може бути відставання розвитку м'язів від інтенсивного росту кісток, що збільшує м'язово-суглобову важкорухомість суглоба (Leard, 1984). У 15-17-річному віці гнучкість знову збільшується, після чого її рівень стабілізується. Без цілеспрямованої тренування рухливість в тазостегновому суглобі і хребті (при згинанні) знижується вже в 11-13 років, в плечовому суглобі і хребті (при розгинанні) в 13-14, в більшості інших суглобів - також у підлітковому віці. І тут не менш складно, ніж при розвитку швидкості компенсувати згаяне в дитячому та підлітковому віці. У юнацькому віці ефективність роботи, спрямованої на розвиток гнучкості, в два рази менше, ніж у молодшому шкільному віці.

Зміна витривалості. Високий рівень розвитку цієї якості обумовлений резистентністю (стійкістю) нервових процесів, оптимальним рівнем діяльності серцево-судинної і дихальної систем, психологічною стійкістю до важких відчуттях стомлення і, як правило, досягається пізніше, ніж максимальний рівень швидкості, спритності та гнучкості. Слід розрізняти два види витривалості: загальну і спеціальну. Природні вікові зміни загальної витривалості показані на рис. 8. Як бачимо, її приріст у дівчаток припиняється значно раніше, ніж у хлопчиків, відповідно в 12-13 і 16 - 17 років. Слід, однак, підкреслити, що графік відображає саме природні вікові передумови розвитку загальної витривалості, тобто зміну її рівня у школярів, які не займаються спортом. Під загальною витривалістю розуміється здатність людини до ефективного та тривалого виконання тривалої роботи, в якій бере участь значна частина м'язового апарату. Ця здатність далеко не ідентична загальної витривалості спортсмена, під якою слід розуміти здатність до тривалого і ефективного виконання роботи неспецифічного характеру, що надає позитивний вплив на процес становлення специфічних компонентів спортивної майстерності завдяки адаптації до навантажень і перенесення тренованості з неспецифічних видів діяльності на специфічні.

Рівень досягнень у різних видах спорту в значній мірі залежить від енергетичних можливостей спортсменів, що характеризуються показниками максимального споживання кисню, максимального кисневого боргу, порога анаеробного обміну та ін.

Енергія, необхідна для виконання м'язової роботи, утворюється в результаті хімічних реакцій, заснованих на використанні трьох видів джерел енергоутворення: алактатного анаеробного, лактатного анаеробного і аеробного (табл. 4).

 

Рис. 8. Довжина дистанції, яку долають хлопці і дівчата шкільного віку за 15 хв (за Келлером); верхній графік - хлопці, нижній графік - дівчата

 

Таблиця 4.

Енергозабезпечення м'язової роботи

 

Тривалість змагальної діяльності в різних видах спорту визначає переважну мобілізацію тих чи інших постачальників енергії. Легкоатлетичні стрибки і метання, стрибки на лижах з трампліну, ривок і поштовх штанги у важкій атлетиці, стрибки у воду, спринтерський біг, спринтерська гонка на треку забезпечуються алактатного анаеробними можливостями. Анаеробні Лактатний джерела відіграють велику роль в енергозабезпеченні веслування, бігу на середні дистанції, більшості дисциплін плавання, різних видів боротьби, боксу, велосипедного спорту (гіт на 1000 м з місця, індивідуальна та командна гонки переслідування на 4 км) та ін Аеробні джерела енергії є основним шляхом енергозабезпечення у велосипедному спорті - шосе, плаванні (дистанції 800 і 1500 м), бігу на дистанціях 5000 і 10 000 м, марафонському бігу, лижних гонках, в бігу на ковзанах на дистанціях 5000 і 10 000 м. Велика роль аеробних джерел в комплексі з анаеробними в єдиноборствах, спортивних іграх, складнокоординаційних видах спорту (особливо у фігурному катанні).

Рівень аеробних можливостей вже в підлітковому віці наближається до показників дорослих, а рівень анаеробних - лише до верхньої межі юнацького віку. Саме це, а також те, що анаеробну короткочасну роботу юні спортсмени переносять значно гірше, ніж рівномірну тривалу роботу, виконувану в аеробних умовах, повинне строго враховуватися в процесі фізичної підготовки на перших етапах багаторічного удосконалення спортсмена. Треба враховувати і статеві відмінності. Значно менші у дівчат функціональні можливості системи крові, кровообігу і дихання в істотній мірі визначають меншу потужність і ємність джерел енергозабезпечення роботи. Рівень аеробних і анаеробних можливостей у дівчат на 20 - 30% нижче.

Менш ефективне енергозабезпечення визначає і значно меншу, порівняно з дорослими, працездатність юних спортсменів (табл. 5), більш тривалий відновлювальний період після навантажень.

 

Таблиця 5.