Будь-яке відхилення від встановленої норми може характеризуватися як патологія. У медичному лексиконі під патологією звичайно мається на увазі порушення на біологічному рівні функціонування організму. Проте в клінічній психології у зміст поняття «патологія» також включаються і такі відхилення від норми, в яких немає ніяких біологічних компонентів (звідси цілком можливо і правомірно вживання термінів «патологічна особистість» або «патологічний розвиток особистості»). Вживання слова «патологія» акцентує увагу на тому, що нормальний стан, функціонування чи розвиток особистості змінюється внаслідок морфо-функціональних порушень (тобто на рівні мозкових, психофізіологічних, ендокринних і інших біологічних механізмів регуляції поведінки).
Оригінальне значення давньогрецького слова patos, від якого і походить термін «патологія», - це страждання. Отже, під патологією можна розуміти тільки такі відхилення від норми, при яких людина відчуває емоційний дискомфорт.
Вживання слова «патологія» також передбачає наявність однієї провідної причини відхилення від норми. Однак у одного і того ж психічного стану може бути не одна, а кілька часом протилежних причин не тільки біологічного, але й соціального походження. Наприклад, депресії можуть бути обумовлені нейрохімічними порушеннями (знижена активність біогенних амінів - серотоніну, норадреналіну, дофаміну), нейрогормонального змінами, викликаними гіперактивністю системи «гіпоталамус - гіпофіз - надниркові залози» (підвищене виділення кортизолу). Але депресії з такою ж вірогідністю можуть також викликатися життєвою ситуацією (не тільки поточними умовами життя, а й культурними, епохальними, політичними і т. д.), а також мотиваційно зумовленими особливостями когнітивної переробки інформації (інтерпретації подій). І якщо згадати одну з базових теоретико-методологічних проблем клінічної психології, що стосується зв'язку мозку і психіки, то важко однозначно стверджувати, зміни якого рівня виступають першопричиною спостережуваних відхилень від норми.
Нарешті, в терміні «патологія» дуже сильно виражений оцінний компонент, що дозволяє навішувати на будь-якої людини, який не відповідає домінуючим ідеальним або статистичними нормам, ярлик «хворого».
Унаслідок трьох перерахованих особливостей вживання слова «патологія» (обов'язкову наявність страждання у людини, поганого самопочуття; припущення про дію однієї провідної причини порушення; виражений оцінний компонент) багато вчених виступають за його виключення з лексикону психіатрів та клінічних психологів, пропонуючи натомість використання терміну «розлад», обмеживши застосування слова «патологія» тільки біологічним рівнем порушень.
Розлад означає відсутність або порушення існуючого раніше звичайного для людини стану. Вживання терміну «розлад" не передбачає обов'язкової наявності для того чи іншого відхилення від норми однозначних причинно-наслідкових зв'язків його виникнення. Розлади можуть викликатися взаємодією ряду факторів біологічного, психологічного та соціального рівня, причому в кожному конкретному випадку той чи інший фактор може виявитися провідним на початку, розвитку або кінець порушення. Тому використання в клінічній психології слова «розлад» здається сьогодні більш кращим.
Визначення психічного розладу спирається на три базових критерію:
1) окремі типи реакцій, що перевищують статистично виявлену частоту їх виникнення у більшості людей в певній ситуації в деякий проміжок часу (наприклад, якщо п'ять з дев'яти ознак депресії спостерігаються у людини протягом двох тижнів і більше, то тільки такий стан визнається розладом);
2) стану, що заважають людині адекватно реалізовувати поставлені ним перед собою цілі і тому завдають йому шкоди (так звані «дисфункціональні стани»);
3) типи поведінки, від яких страждає і отримує фізичний збиток сам індивід або що приносять страждання і фізичний збиток оточуючим його людям.
