Цивільно-правовий договір — головна осно-
ва виникнення зобов’язально-правових відно-
син (зобов’язань), він встановлює певні права
й обов’язки для сторін, що його уклали.
Наприклад, завітавши до магазину, особа
збирається купити шапку, дає продавцю гроші
й вказує, яку саме шапку вона бажає купити. Її
на це штовхає внутрішня переконаність — воля,
тобто вона виражає волю купити саме цей товар,
саме цю шапку. А продавець у цьому випадку свою волю вже виразив, ви-
вісивши шапку і приклеївши до неї цінник. Отже, ми бачимо дві волі: одна,
покупця,— купити, інша, продавця,— продати. Юридично це називається
волевиявлення сторін. Але для виникнення договору цього замало. Напри-
клад, продавець виставив ціну за шапку 30 грн, а особа згодна купити її
тільки за 20. Поторгувались трохи і зійшлися на ціні 25 грн, тобто людина
свої внутрішні побажання підганяла під можливості, погоджувала. Цей про-
цес називається волепогодження.
Існує спеціальний порядок укладення договору, де зазначаються всі
домовленості сторін. Договір завжди укладається з якоюсь метою. Сторони
договору беруть на себе відповідні зобов’язання та отримують певні права.
Від моральних та етичних прав і обов’язків вони відрізняються тим, що охо-
роняються законом і забезпечуються всією потужністю державного примусу.
Укласти договір — надати узгодженій волі відповідної форми, перенести
в договір усе те основне, істотне, про що сторони домовилися в процесі
узгодження своїх волевиявлень. Договір уважається відповідним дійсності
за дотримання законності дії, вільного волевиявлення сторін, дотримання
встановленої законом форми договору, наявності правоздатності та діє-
здатності всіх сторін.
Змістом договору є встановлені ним права й обов’язки сторін. Зміст до-
говору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, типові та ви-
падкові умови договору.
Істотні умови договору черпаються з двох основних джерел: закону
і домовленості сторін. Це означає, що умови договору можуть бути визначені
в законі (наприклад, для договору купівлі-продажу це умови про майно, його
ціну, термін) або одна зі сторін може наполягати на включенні якої-небудь
умови до складу істотних. Якщо ці умови не враховані в договорі, то закон
уважає, що такого договору юридично не існує. А якщо немає договору,
то немає ні прав, ні обов’язків.
До типових умов належить ті, які вироблені практикою для договорів
певної категорії і визначені у встановленому порядку (наприклад, місце ви-__ конання договору). Ці умови не обов’язково включаються в договір, і, якщо
не включені, то діють загальні норми Цивільного кодексу.
Випадковими вважаються такі умови договору, які зазвичай у договорах
такої категорії не передбачаються, але можуть бути встановлені за угодою
сторін. Наприклад, у договорі доручення винагорода повіреному не передба-
чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений
має право вимагати виплати. Випадкова умова, яка включена в договір, має
бути виконана.
Існує п’ять основних видів договорів: договір купівлі-продажу, договір
міни, договір дарування, договір найму та договір позики.
Для неповнолітніх закон встановлює певні обмеження щодо укладення
договорів. Наприклад, вони не мають права укладати договори щодо неру-
хомості або такі, що вимагають нотаріального посвідчення (купівля чи продаж
квартири, дарування автомобіля тощо).
Особа віком від 14 до 18 років має право укладати усні або прості пись-
мові договори зі згоди своїх батьків (опікунів). Наприклад, якщо батьки не
за перечують, неповнолітня особа може обміняти подарований їй магнітофон
на телефон свого однокласника (за умови, що і його батьки не запере-
чують).
Висновок. Договір — погоджене волевиявлення двох або більше осіб,
спрямоване на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Для їх вчинення необхідні як вольові дії сторін, так і погодженість цих дій, яка
досягається завдяки домовленості.
Ключові слова і поняття: цивільно-правові угоди, форми угод, цивільно-правовий договір.
