Мова – це головний спосіб організації та виразу думки. Свідомість і мова пов’язані між собою.
Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів. Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності.
Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою.
Мова виконує важливі функції:
· збереження знань (акумулятивна функція);
· зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);
· засіб вираження думки, знань (експресивна функція).
Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій.
Людина активно ставиться до дійсності. Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Людина прагне створювати нове. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.
Загальновизнано, що Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії.
· лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Мова констатує реальність(ескімоси- мова,поняття,слова,багато позначень снігу,тощо)
· Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови. Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.
Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна.
У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ.
Єдиною формою зв'язку людини з навколишнім його природним і соціальним світом є мова. Людина пов'язана з світом і іншими способами, практичним (оре, сіє) емоційно, коли він випробовує якісь почуття стосовно інших людей і речей, вольовим і т.п. Але його теоретичне, інтелектуальне відношення до світу вичерпується мовним відношенням, або навіть є мовне відношення. Інакше кажучи, картина світу, що людина створює у своєму розумі або в поданні, визначаєтьсямовою, його структурою, його будовою й особливостями.
Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими.Так, безглуздими даремними виявляються речення етики, естетики і метафізики.
Буденна мова багатозначна, це мова-гра лінгвістичними символами.
Слова і вирази, які зовні здаються однаковими, мають різне значення і вживаються залежно від контексту.
Контекст - це завершений уривок письмової чи усної мови, який необхідний для визначення значення окремого слова чи фрази. Філософські проблеми виникають внаслідок нерозуміння різноманітност і її незводимості один до одного певних мовних контекстів.
З мовних контекстів буденної мови не можна визначити однозначно значення слова. Звідси випливає, що неоднозначність вживання слів у різних контекстах є джерелом псевдопроблем.
Самопізнання Сковороди
