Одним з головних напрямків сучасної філософської думки є феноменологія, що буквально означає вчення про феномени. Феноменологія не тільки ознаменувала новий поворот у вивченні проблеми свідомості, але й визначила нові завдання філософської науки в цілому. Під феноменом у філософії, починаючи з І. Канта, традиційно розуміють явище, котре осягається в чуттєвому досвіді. Е. Гуссерль же розуміє під феноменом смисли предметів, які виникають у свідомості. Ця вихідна установка, на якій будується феноменологічна філософія, прагне внести повну ясність у питання про осягнення сутності речей, що реалізується через наукові поняття. Яким чином людині вдається осягнути сутність речей?
Подолання всіх труднощів Е. Гуссерль вбачає у послідовній філософії, у феноменології.
Робота свідомості на думку Гуссерля починається з «інтенції» - намір-спрямованості на щось. Свідомість на його думку завжди є свідомістю чогось, а пустої свідомості не існує. Свідомість і феномени не можуть існувати одне без одного. Побачивши якийсь предмет свідомість осягає його «сутність». Наприклад, коли ми бачимо перед собою, ми одразу пізнаємо, що це дерево, а не щось інше. Це не відбувається за допомогою форми, будови чи призначення. Осягнути сутність – означає осягнути ідею дерева. Сутність – це щось невловиме, що робить предмет даним предметом. Властивістьсвідомості бачити сутність предметів Гуссерль називає сутнісним баченням, яке є основою людського пізнання. Осягаючи сутність предметів свідомість нехтує емпіричними аспектами(формою, якостями). Наукові знання ми отримуємо шляхом перебору різних емпіричних варіантів, поки не доходимо до потрібних емпіричних ознак. Проте більш цінним є поняття сутності. Він вводить поняття життєвого світу – сфера сутностей, які оточують людину, є донауковими та допонятійними. Він вважав, що в сучасному світі науково-понятійне мислення витісняє сутнісне споглядання, а поняття витісняють життєвий світ. Послідовниками Гуссерля стали Гайдеггер, який створив фундаментальну онтологію, мав вплив на екзистенціалізм; Шелер – засновник філософської антропології; Гартамн – творець філософського реалізму та нової онтології.
Герменевтика – це мистецтво тлумачення тексту. На неї мали вплив феноменологія та німецький історизм. Текст – це сьогодні все, що має сенс, не лише написане на папері. Це може бути картина, будівля, свідомість. Слово походить від грецького бога Гермеса, який ніби тлумачив знаки, що посилали боги з Олімпу. В античності зявляються правила інтерпретації, в Середньовіччі – екзегетика(тлумачення Біьлії), але як філософський напрям зявляється наприкінці 18- на поч. 19 ст. Фрідріх Шлеєрмахер – основоположник сучасної герменевтики. Метою герменевтики є пізнання індивідуальності, психології автора. Дільтай вважав, що треба проникнути у свідомість автора. Гайдегер вважав, що філософія повинна бути методом пізнання способу життя людини у світі, а не тільки психології автора.
20 ст – Ганс Гадамер казав, що герменевтика – тлумачення знаків, які посилає нам саме буття, пізнавши їх, ми пізнаємо істину. Дюдина, яка тлумачить, живе в іншому середовищі, традиціях, тому не може потрапити у свідомість автора. Тлумачачи текст, ми підходимо до нього з власними уявленнями, стереотипами, які Гадамер називає пересудом. Переклад – суміш власних позицій і бачень з позиціями автора. Перекладаючи частини тесту, ми їх аналізуємо, проте наприкінці ми об*єднуємо його у щось єдине, однак і тут не позбавляємось пересудів. Ми не можемо повністю зрозуміти автора, який, наприклад, жив у Середньовіччі.Поль Рікер вважав метод Фрейда своєрідною герменевтикою, метою якої є зясування прагнень особистості.
