Мислення – це психічний процес пошуку та відкриття нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами.
Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Завдяки слову думка не зникає. Слово не лише називає предмет, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.
Акт мислення – єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота.
Головна відмінність мислення від інших пізнавальних процесів в тому, що воно майже завжди пов'язане з наявністю проблемної ситуації, яку потрібно вирішити.
Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.
Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз – необхідна умова наукової інтерпретації фактів, що вимагає повноти, глибини та точності. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти; шукаємо різноманітні конструктивні зв’язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.
Синтез – це поєднання окремих компонентів об’єкта в єдине ціле. Синтез як процес мислення може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Цей процес може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.
Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується у пізнавальному процесі порівняння.
Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак.
Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення.
Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками.
Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.
Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів.
Конкретизація – процес, протилежний абстракції. Ми намагаємось уявити предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв’язків.
Види мислення.
І. За психічним змістом:
• Практичне:
• Наочно-дійове мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів і дій з ними.
• Наочно-образне мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про об’єкти.
• Теоретичне:
• Понятійне - здійснюється в формі абстрактних понять, суджень та логічних операцій, більш точно відтворює дійсність.
• Образне(творче) - доповнює узагальнене відтворення світу суб’єктивними творчими образами та допомагає його перетворювати.
ІІ. За змістом завдань:
• Практичне - мислення, що безпосередньо здійснюється у процесі вирішення практичних завдань.
• Теоретичне - мислення, що спрямоване на відкриття законів, властивостей об’єктів.
ІІІ. За ступенем новизни:
• Репродуктивне - мислення, що відбувається за вже відомим алгоритмом.
• Творче - мислення, в процесі якого відбувається пошук, створення невідомого алгоритму вирішення завдання.
ІУ. За ступенем розгорну тості:
• Інтуїтивне - мало усвідомлене, з відсутністю чітко виражених етапів, швидке мислення.
• Дискурсивне - чітко усвідомлене, при наявності плану, відносно повільне мислення.
Форми мислення:
Поняття - це думка, в якій відбиваються загальні, істотні і відмітні (специфічні) ознаки предметів і явищ дійсності. Бувають: конкретні і абстрактні; одиничні і загальні.
Судження - форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось. Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження.
Висновок - це такий зв'язок між думками (поняттями) в результаті якої з одного або декількох суджень ми отримуємо інше судження.
Індивідуальне мисленняпроявляються в тому, що по-різному складається співвідношення різних видів і форм розумової діяльності. До індивідуальних особливостей також відносяться:
1. Самостійність - внутрішня свобода вибору завдань і способів їх рішення.
2. Гнучкість - полягає в умінні змінювати намічений план вирішення проблеми по ходу її рішення.
3. Швидкість думки - швидкість рішення поставлених завдань.
4. Широта - здатність охопити увесь спектр рішення задачі.
5. Глибина - здатність вибирати для вирішення найбільш значущі завдання і забезпечувати високий рівень довідності рішення.
6. Методичність - схильність рішення задачі на основі системи прийомів і методів.
7. Критичність - схильність до постійної переоцінки отриманих рішень, відсутність сліпої віри в нього.
Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві. Мислення і мова нерозривно пов'язані.
Окрім засобу людського спілкуванняHYPERLINK "http://ekomedtd.com.ua/pdbrka-referatv/47-splkuvannya.html" мова є і засобом мислення, носієм свідомості, пам'яті, інформації.
Мову ділять на зовнішню і внутрішню.
Зовнішня мова допомагає спілкуванню, тому її особливість у доступності її сприйняття іншими людьми. Вона підрозділяється на а) монолог (мова, доповідь) і діалог; б) усну і письмову.
Внутрішня мова – це внутрішній беззвучний мовленнєвий процес, вона недоступна для сприйняття іншими людьми, тому не може бути засобом спілкування. Вона має особливий синтаксис, характеризується уривчастістю, фрагментарністю, скороченістю, майже не існує у формі повних розвернутих речень. Часто цілі фрази скорочуються до одного слова (до підмета та присудка). Пояснюється це тим, що предмет особистих думок самій людині повністю ясний і тому не потребує від нього розгорнутих словесних формулювань. До розгорнутої внутрішньої мови запобігають тоді, коли, як правило, людина відчуває утруднення в процесі мислення.
Проміжне положення між внутрішньою і зовнішньою мовою займає егоцентрична мова. Це мова, спрямована не на партнера по спілкуванню, а на себе, не розрахована на зворотню реакції з боку іншої людини. Ця мова особливо помітна у дітей середнього дошкільного віку, коли вони грають і як би розмовляють самі з собою в процесі гри. Елементи цієї мови можна зустріти і у дорослого, який, вирішуючи складну інтелектуальну задачу, роздумуючи вголос, вимовляє в процесі роботи якісь фрази, зрозумілі тільки йому самому. Егоцентрична мова - цей мова-роздум, обслуговуюча не стільки спілкування, скільки само мислення. Вона виступає як зовнішня за формою і внутрішня по своїй психологічній функції.
