Як особлива форма реалізації права правозастосування має ряд ознак.

1. Правозастосування, на відміну від решти форм реалізації права, може здійснюватися лише уповноваженими органами та посадовими особами, тобто суб’єкти правозастосування наділені спеціальною компетенцією. Широко поширеною в літературі є теза про те, що правозастосування - прерогатива державних органів та посадових осіб. Ця теза є дещо застарілою і, відповідно, помилковою. Хоча левова частка правозастосовних дій здійснюється представниками держави, інші уповноважені суб’єкти теж беруть участь у правозастосовному процесі. Так, ректор вищого навчального закладу, директор заводу, представник органу самоврядування не є представниками держави і у своїй діяльності не виступають від її імені. Проте вони та багато інших суб’єктів реалізують право в межах своєї компетенції шляхом правозастосування. Суб’єкт правозастосування завжди є або юридичною особою, або її представником. Громадяни не можуть бути суб’єктами правозастосування, хоча їх роль у цьому процесі може бути важливою. Громадянин може бути ініціатором правозастосування (подає заяву до органів внутрішніх справ, судовий позов тощо).

2. Правозастосування – одна з найважливіших форм діяльності держави, яка здійснюється разом з правотворчою, організаційною, іншими видами державної діяльності і має державно-владний характер. Попри те що не всі суб'єкти правозастосування є представниками держави, навіть їх правозастосовна діяльність залишається державно-владною, оскільки її призначенням є втілення у встановленому державою процесуальному порядку у життя положень правових норм, що підтримуються та охороняються державою.

3. Застосування норм права здійснюється у встановленому законом порядку. Існує встановлена процедура правозастосовної діяльності судових, слідчих, адміністративних та інших державних органів, їх посадових осіб, а також усіх інших суб'єктів правозастосування.

4. Правозастосовна діяльність здійснюється на основі ряду визначених принципів.

5. Необхідність застосування правових норм обумовлена характером деяких відносин.

6. Правозастосовний процес здійснюється у визначеній послідовності, виділяють стадії застосування права.

7. Правозастосовна діяльність завжди пов'язана з прийняттям рішення з конкретної справи та його оформленням у вигляді акту застосування права.

8. У результаті правозастосовної діяльності абстрактні приписи правової норми поширюють свій вплив на конкретну життєву ситуацію у конкретний момент часу.

Принципи правозастосовної діяльності:

а) законності - точне та неухильне дотримання законів усіма органами та посадовими особами у процесі правозастосування;

б) соціальної справедливості - правозастосовна діяльність здійснюється в інтересах усього суспільства, а не окремих його представників;

в) доцільності - врахування конкретних життєвих обставин, що склалися на момент прийняття рішення, вибір найбільш оптимального та адекватного варіанта рішення;

г) обґрунтованості - прийняття рішення на основі перевірених відомостей. Порушення принципу обґрунтованості є вагомою підставою для позбавлення правового акту (особливо правоохоронного) юридичної сили.

На основі принципів формулюються вимоги до правильного застосування норм права.

Необхідність реалізації права у формі застосування обумовлюють такі випадки:

- коли правовідносини не можуть виникнути без прийняття конкретного владного рішення суб'єктом правозастосування (рішення місцевої ради про надання площі для забудови, призов до Збройних сил);

- коли виникає спір і сторони не можуть дійти згоди з окремих питань (розподіл майна подружжя при шлюбно-розривному процесі);

- коли необхідно офіційно встановити наявність або відсутність конкретних фактів (смерть, визнання особи безвісно відсутньою, народження людини);

- коли факт внаслідок своєї значущості повинен пройти певний контроль (реєстрація автомобіля, нотаріальне завірення купівлі-продажу);

- коли скоєно злочин і суб’єкт притягується до відповідальності.