1. Правозастосування, на відміну від решти форм реалізації права, може здійснюватися лише уповноваженими органами та посадовими особами, тобто суб’єкти правозастосування наділені спеціальною компетенцією. Широко поширеною в літературі є теза про те, що правозастосування - прерогатива державних органів та посадових осіб. Ця теза є дещо застарілою і, відповідно, помилковою. Хоча левова частка правозастосовних дій здійснюється представниками держави, інші уповноважені суб’єкти теж беруть участь у правозастосовному процесі. Так, ректор вищого навчального закладу, директор заводу, представник органу самоврядування не є представниками держави і у своїй діяльності не виступають від її імені. Проте вони та багато інших суб’єктів реалізують право в межах своєї компетенції шляхом правозастосування. Суб’єкт правозастосування завжди є або юридичною особою, або її представником. Громадяни не можуть бути суб’єктами правозастосування, хоча їх роль у цьому процесі може бути важливою. Громадянин може бути ініціатором правозастосування (подає заяву до органів внутрішніх справ, судовий позов тощо).
2. Правозастосування – одна з найважливіших форм діяльності держави, яка здійснюється разом з правотворчою, організаційною, іншими видами державної діяльності і має державно-владний характер. Попри те що не всі суб'єкти правозастосування є представниками держави, навіть їх правозастосовна діяльність залишається державно-владною, оскільки її призначенням є втілення у встановленому державою процесуальному порядку у життя положень правових норм, що підтримуються та охороняються державою.
3. Застосування норм права здійснюється у встановленому законом порядку. Існує встановлена процедура правозастосовної діяльності судових, слідчих, адміністративних та інших державних органів, їх посадових осіб, а також усіх інших суб'єктів правозастосування.
4. Правозастосовна діяльність здійснюється на основі ряду визначених принципів.
5. Необхідність застосування правових норм обумовлена характером деяких відносин.
6. Правозастосовний процес здійснюється у визначеній послідовності, виділяють стадії застосування права.
7. Правозастосовна діяльність завжди пов'язана з прийняттям рішення з конкретної справи та його оформленням у вигляді акту застосування права.
8. У результаті правозастосовної діяльності абстрактні приписи правової норми поширюють свій вплив на конкретну життєву ситуацію у конкретний момент часу.
Принципи правозастосовної діяльності:
а) законності - точне та неухильне дотримання законів усіма органами та посадовими особами у процесі правозастосування;
б) соціальної справедливості - правозастосовна діяльність здійснюється в інтересах усього суспільства, а не окремих його представників;
в) доцільності - врахування конкретних життєвих обставин, що склалися на момент прийняття рішення, вибір найбільш оптимального та адекватного варіанта рішення;
г) обґрунтованості - прийняття рішення на основі перевірених відомостей. Порушення принципу обґрунтованості є вагомою підставою для позбавлення правового акту (особливо правоохоронного) юридичної сили.
На основі принципів формулюються вимоги до правильного застосування норм права.
Необхідність реалізації права у формі застосування обумовлюють такі випадки:
- коли правовідносини не можуть виникнути без прийняття конкретного владного рішення суб'єктом правозастосування (рішення місцевої ради про надання площі для забудови, призов до Збройних сил);
- коли виникає спір і сторони не можуть дійти згоди з окремих питань (розподіл майна подружжя при шлюбно-розривному процесі);
- коли необхідно офіційно встановити наявність або відсутність конкретних фактів (смерть, визнання особи безвісно відсутньою, народження людини);
- коли факт внаслідок своєї значущості повинен пройти певний контроль (реєстрація автомобіля, нотаріальне завірення купівлі-продажу);
- коли скоєно злочин і суб’єкт притягується до відповідальності.
