Лекции.Орг
 

Категории:


Деформации и разрушения дорожных одежд и покрытий: Деформации и разрушения могут быть только покрытий и всей до­рожной одежды в целом. К первым относит...


Расположение электрооборудования электропоезда ЭД4М


ОБНОВЛЕНИЕ ЗЕМЛИ: Прошло более трех лет с тех пор, как Совет Министров СССР и Центральный Комитет ВКП...

ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ, ПРАВОВА СІМ’Я



Порівняння правових явищ виникло майже одночасно з правом. Відповідні джерела свідчать, що Аристотель, готуючи тракт про політику, вивчив і порівняв 153 конституції грецьких та варварських міст. До цього вдався і Салон, створюючи Афінські закони. А в основі Законів XII таблиць лежить узагальнення законів міст усієї Греції. У Середньовіччі поширеним було порівняння римського права і права канонічного. А протягом тривалого часу в Англії юридична наука порівнювала канонічне і загальне право.

Перед тим як перейти до визначення порівняльного правознавства, з'ясування його значення, слід визначити, чим саме є правова система, яке її співвідношення з правом. Під правовою системою, ми розуміємо усю сукупність правових явищ у державі, сукупність узгоджених юридичних засобів, за допомогою яких чинна влада здійснює регулятивний та стабілізуючий вплив на суспільні відносини.

Тобто коли мова йде про правову систему, ми розуміємо усю правову організацію суспільства.

Право є центральним компонентом правової системи. З’ясувавши характер права, ми можемо міркувати про особливості правової системи. Юридичні норми, які складають право, є інтегруючим началом правової системи. Але, окрім права, правова система містить у собі багато інших компонентів, а саме: правотворчість, правосуддя, правозастосування, правовідносини, суб'єктивні права, правові організації, законність, правопорядок, правосвідомість. Усі складові компоненти правової систем поділяються на статичні та динамічні.

Статичні компоненти - ті, які є більш стабільними, менш мінливими, за рахунок чого надають сталості правовій системі. До них відносять норми права, нормативно-правові акти, юридичні організації, законність, правопорядок, правосвідомість тощо.

Динамічні компоненти - рухливі компоненти правової системи, ті, за рахунок яких відбувається її зміна та розвиток. Насамперед, це реалізація права, правозастосування, правовідносини, юридичний процес тощо.

Головна цінність поняття правової системи полягає у можливості аналітичного комплексного вивчення правової сфери життя суспільства.

Розуміючи роль правової системи у суспільстві, ми повинні розуміти, що глибоке та всебічне вивчення національної правової системи можливе лише за умов її порівняння з іншими правовими системами.

Приблизно процес формування порівняльного правознавства проходив наприкінці XIX - початку XX сторіччя. Процес розвитку порівняльного правознавства по-різному відбувався в різних країнах (мова йде про перенесення зразків правових систем держав-домініонів на ґрунт держав-колоній). Порівняльне правознавство повинно базуватися на визнанні принципів взаємної поваги, рівності правових систем.

Існування порівняльного правознавства обумовлене існуванням об'єктивної необхідності розширення та поглиблення зв’язків між країнами та націями, інтеграцією багатьох країн у єдине світове співтовариство.

Первісне право складалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, що записувалися, поєднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право - система норм, що ґрунтуються на звичаї, який регулює суспільні відносини в державі, у визначеній місцевості або в етнічній чи соціальній групі. З часом у різних народів світу сформувалися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон. У ході подальшого розвитку народів і держав вони привели до формування відмінних національних правових систем і їхніх типів. Порівняльне правознавство дозволяє класифікувати національні правові системи за різноманітними групами, типами або сім'ями. Головними критеріями, на основі яких ми відносимо національну правову систему до певної правової сім'ї, є структура права, особливості джерел права, місце та роль права у житті суспільства і держави, особливості юридичної техніки, принципи та основи формування і функціонування права.

Таким чином, правова сім’я - сукупність національних правових систем, заснована на загальності джерел, структури права та історичного шляху його формування.

Найбільш відома класифікація правових сімей наведена відомим компаративістом Рене Давидом. Він виділив такі типи правових систем - правові сім'ї: систему загального права, романо-германську, соціалістичну систему і систему релігійного та традиційного права. Як класифікаційні критерії були використані, насамперед, джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), принципи права і його структура.

Загальне право історично склалося в Англії і свою назву виправдовує тим, що діяло воно на території всієї Англії. Зараз ця правова система є однією з найбільш поширених у світі. Вона поширювалася разом з англійською колонізацією. Широке застосування система загального права одержала в США і Канаді, Австралії, Північній Ірландії, Новій Зеландії та багатьох інших державах. Більше ніж третина населення земної кулі живе за законами цієї правової сім'ї, ядром якої є англійське право. Разом із тим у національних систем цих країн багато специфічних відмінностей.

Період становлення англосаксонського права - X - XIII століття. Починається розвиток цієї системи з визнання судових рішень, що виникали незалежно від законодавства, загальнообов'язковими для усіх вільних підданих короля у цивільному судочинстві. Загальне право було створено суддями, що вирішували конкретні конфліктні ситуації. Головною специфічною рисою загального права є відсутність кодифікованих галузей права і наявність як головних джерел права великої кількості прецедентів - судових рішень, що є зразками для вирішення майбутніх аналогічних справ, які розглядаються іншими судами. Окрім того, до структури англійського права входить статутне право (законодавство) та право справедливості.

Судді узагальнювали судову практику, виробляючи загальні рішення - прецеденти, які були загальнообов'язковими у процесі прийняття подальших рішень. У системі загального права сама норма права набагато менш абстрактна, ніж у романо-германській системі. Тут норма права спрямована не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на вирішення конкретної справи. Норма орієнтована на сьогодення, на цілком визначену ситуацію і, меншою мірою, на майбутнє, на відносно невизначену, передбачувану ситуацію. Загальнообов'язковість прецеденту додає системі загального права тієї стабільності, яку в романо-германській (континентальній) правовій сім'ї забезпечує закон. У результаті дії прецедентів склалася ситуація, яку англійський правознавець професор Гудхарт охарактеризував так: «Англійський суддя - раб минулого і деспот майбутнього, він обмежений рішеннями своїх попередників і обмежує покоління суддів, що будуть його наступниками».

Прецедентне право Англії і Сполучених Штатів у XVII - XX століттях сполучає риси і відсталості, і гнучкості. Недарма на батьківщині загального права, в Англії, суддів охрестили "творцями права", хоча самі британські юристи, як і раніше, стверджують, що вони не творять право, а лише відшукують його норми у правосвідомості народу і звичаях країни.

У системі судових прецедентів прийнято розрізняти норми загального права, що почало формуватися ще в XII столітті і донині відіграє важливу роль, і норми права справедливості, що виникли з рішень Суду канцлера, що існував з XV століття до судової реформи 1873 - 1875 років.

У результаті багатовікового розвитку англійського прецедентного права склалися численні, часто суперечливі, але в цілому дуже ефективні правила, що регламентують силу й обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення тощо.

Головною умовою дії системи прецедентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів, що почали збирати ще з кінця XIII століття у так званих «Щорічниках». З 1870 р. видаються «Судові звіти», де у напівофіційному порядку публікуються рішення вищих судів, на які звичайно і посилаються як на прецеденти в наступних судових постановах. Поряд із цим публікуються також «Щотижневі судові звіти», «Всеанглійські судові звіти», «Судові звіти по Північній Ірландії».

Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом. Кількість судових прецедентів, що підлягають застосуванню на практиці, обчислюється в Англії сотнями тисяч (від 300 до 500 тис). Крім них, налічується не менше 3 тисяч законів. У США прецедент має трохи менше застосування в судах, ніж в Англії, однак і тут видається щорічно 350 томів судових рішень, що можуть бути використані як прецедент.

Норми загального права мають індивідуальний казуїстичний характер, тобто поширюють свою дію лише на конкретні випадки.

Важливою ознакою загального права є автономія судової влади від інших гілок влади.

У сьогоденні англосаксонська правова система значно змінюється, широкого розповсюдження набуло законодавство (статутне право), але основні принципи своєї організації англосаксонська правова система зберігає з XIII століття.

Романо-германська правова сім’я має свої історичні корені у Давньому Римі, а саме у класичному римському праві І ст. до н. є. - VI ст. н. є. Романо-германська система розвивається в Європі. Вона сформувалася завдяки зусиллям європейських університетів, які, опираючись на догму римського права, сформували, починаючи з XII - XIII століть, юридичну науку й юридичну практику. Ця система поширилась у континентальній Західній Європі, її запозичило багато інших держав.

Головною характеристикою цієї правової системи є використання писаного права, тобто юридичних правил - норм права, які формулюються у законодавчих актах держави. Отже, головним джерелом права романо-германської правової системи є нормативно-правовий акт. Романо-германська система в основному базується на кодексах, на розгалуженому централізованому законодавчому регулюванні. Правові норми розглядаються як обов'язкові правила поведінки, що відповідають вимогам справедливості. Головна мета юридичної науки та практики - знайти та правильно зрозуміти зміст цих норм і через них забезпечити бажане для суспільства регулювання відносин людей.

Норми формулюють найбільш абстрактні правила, що представляють собою загальні моделі прав та обов'язків громадян. На правозастосовців (насамперед, суд) покладається обов'язок неухильної реалізації цих загальних норм у конкретних життєвих випадках.

Судді романо-германської системи не можуть користуватися прецедентами, окрім випадків практики Верховних судів, які не створюють самостійних правових норм, а лише тлумачать ті, які вже існують (казуальне тлумачення). Таким чином, процес правозастосування зводиться до кваліфікації, тобто знаходження правової норми, що найбільш повно відповідає ознакам вчиненого діяння. Застосування права, здійснення правосуддя займають у цій системі допоміжне місце, цим пояснюється і обмежена роль судової практики.

Традиційна правова сім'я базується на звичаєвому праві. Звичаєве право - це система правових норм, що ґрунтуються на нормах-звичаях, які діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх етапах розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Суперечності, що виникали у суспільстві, викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Російська правда, Алеманська правда, Салічна правда тощо). Перші писані закони засновані на нормах-звичаях.

Згодом звичаї минулого (кровна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічного ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати істотну роль, але на рівні правосвідомості.

Можна назвати сучасні держави, як правило, країни «третього світу», де звичаєве право відіграє провідну роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкових відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азійські країни), однак у жодній із них правові звичаї не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа, Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права.

Таким чином, норми-звичаї і засноване на них звичаєве право є не лише провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, а й сприяють формуванню сучасних національних правових систем. Величезний вплив у цьому плані мають етичні, релігійні й інші особливості, властиві конкретному етнічному утворенню, а також ті звички, традиції і звичаї, що в результаті тривалого повторення і закріплення у свідомості індивідів стають нормами поведінки. Те, що сучасний юрист може не вважати правом, часом розглядається як таке із традиційних позицій. Деякі дослідники відносять до країн традиційного права Японію, Китай, пояснюючи це сильними тенденціями звичаєво-традиційного та релігійного регулювання. Але їхні правові системи суттєво відрізняються від типових представників традиційної правової сім'ї - держав тропічної Африки.

В основу релігійного права покладено віровчення певного народу, нації. Релігійні системи існують у багатьох країнах. Рене Давид пише про ці системи: «Можна навіть засумніватися в тому, що вони є правом. У більшості з них, якщо не в усіх, акцент робиться на обов'язок, що покладається на праведну людину, а поняття суб'єктивного права відсутнє. Термін «право» вживається в цих системах лише за відсутності кращого терміна». Найбільша з релігійних систем - мусульманське право, менше поширення має індуїстське право.

Мусульманська правова система є однією з найпотужніших світових правових систем. Вона склалася в Арабському Халіфаті у VII -VIII століттях і являє собою сукупність моральних, релігійних і правових норм, які функціонують на основі ісламу. Його географія розповсюдження досить широка. За традицією воно присутнє у країнах Арабського Сходу (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт), а також у країнах Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія), Малайзії, Індонезії. Також можна сказати, що під вплив мусульманського права потрапили деякі з балканських країн, наприклад, Албанія, Косово, ряд країн СНД, зокрема, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, деякі суб'єкти Російської Федерації, а саме: Татарстан, Ічкерія, Інгушетія та інші. І ще важливо відмітити, що під вплив мусульманського права потрапила незначна частина українського населення - кримські татари.

Джерелами мусульманського права є релігійні книги - Коран, Сунна, Іджма та Кияз. Юридизовані положення цих книг складають основу Законів Шаріату - основної нормативно-релігійної системи.

Коран - священна книга ісламу та усіх мусульман, яка складається з висловів пророка Магомета у Мецці та Медині, де поруч з настановами морального та релігійного характеру зустрічаються приписи нормативно-юридичного характеру

Іджма - коментар Корану й Ісламу в цілому, що складався його тлумачами - професорами ісламської ідеології. Іджма виконує роль кодифікованого документа, де містяться норми релігійного характеру. У процесі посилання на мусульманське право необхідно використовувати саме Іджму.

Сунна - життєпис пророка, в якому описується поведінка та вислови пророка у словах його учнів (це збірка норм-традицій, що є обов'язковими для мусульман)

Кияз - збірка рішень життєвих проблем за аналогією з нормами мусульманської релігії

Шаріат складається з чотирьох груп приписів.

1. Норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що повинен вірити мусульманин.

2. Норми, які фіксують основи мусульманської моралі і етики.

3. Норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом.

4. Правила поведінки між мусульманином і немусульманином.

Головна відмінність, а разом із тим і головна риса, яка характеризує мусульманське право, - це його релігійна природа. Усі правові системи світу є результатом людської діяльності, державних органів, а мусульманське право - це результат божого одкровення, воно дароване людям Аллахом через його пророка Мухаммеда. Без розуміння цієї релігійної догми неможливо зрозуміти багато правових феноменів та інститутів мусульманського права.

Сучасне мусульманське право багато в чому синтезовано з актами правотворчості, що теж є особливістю розвитку суспільних відносин у сьогоденні.

Індуїстське право тісно пов'язане з індуїзмом. Індуїзм сформувався майже 2000 років тому. Але в індуїстських країнах у багатьох сферах суспільного життя (шлюбні, спадкові, класові (кастові) відносини) діють норми індуїстського права.

Головною сучасною особливістю традиційного та релігійного права є те, що все більшої сили набуває закон як джерело права. Але головною нормативною системою подібного суспільства є норми релігії та звичаї.

Контрольні запитання для самоперевірки знань

1. Як співвідносяться поняття «правова система» та «система права»?

2. Чим відрізняються статичні та динамічні елементи правової системи?

3. Назвіть критерії об'єднання правових систем у правові сім’ї.

5. Що таке правова сім’я?

6. Що таке система права?

7. Чим відрізняється поняття системи права від поняття правової системи?

8. У чому полягає значення предмета та методу правового регулювання при розподілі права на галузі та інститути?

9. Як співвідносяться між собою норма права, інститут права та галузь права?

10. Що таке система законодавства? Як система законодавства співвідноситься з системою права?





Дата добавления: 2016-11-24; просмотров: 412 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.006 с.