Окрім класифікації за способом тлумачення, у теорії права виділяють класифікацію видів тлумачення за обсягом та за суб'єктами. У випадку тлумачення за обсягом вирішується питання: чи потрібно розуміти текст, його ключові слова буквально або їх можна тлумачити розширено чи звужено. Отже, виділяють три види тлумачення за обсягом:
- буквальне;
- розширювальне;
- обмежувальне.
Тлумачення за обсягом дозволяє дійти висновку про волю та мету законодавця та зрозуміти, як вона втілена у тексті нормативно-правового акту.
При буквальному тлумаченні результат тлумачення збігається з результатом простого прочитання тексту норми – буква та зміст норми збігаються. Хоча буквальне тлумачення є найпоширенішим, інші способи тлумачення за обсягом теж допускаються. Адже не завжди словесне формулювання (оформлення) збігається із дійсним змістом, який вкладався у нормативний акт.
Розширювальне тлумачення застосовується тоді, коли дійсний зміст більший, ніж оформлення, а обмежувальне – коли реальний зміст вужчий, ніж словесне оформлення.
Однією з причин використання розширювального і обмежувального тлумачення є існування сукупності норм, близьких за змістом, які можуть розширити чи звузити обсяг норми, викладеної у законі. Особливо це важливо тоді, коли порівнюється норма, видана раніше, з новою, виданою пізніше, що не відміняє стару, але деякою мірою корегує її. Інша причина зводиться до того, що словесна форма вираження через ті чи інші дефекти недостатньо повно та чітко виражає думку, яку вклав у неї автор. Так, наприклад, положення «діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків» тлумачиться обмежено, оскільки законодавець мав на увазі не всіх дітей, а лише тих, які досягли працездатного віку. Розширювальне та обмежувальне тлумачення застосовується в усіх галузях, однак є і винятки. Не можуть поширено тлумачитись норми, що містять у собі будь-які обмеження для суб’єкта (встановлюють вид та ступінь юридичної відповідальності).
Тлумачення норми за обсягом має чітко відповідати принципам інтерпретації, що сформувалися протягом тривалого розвитку юриспруденції:
· будь-які сумніви при тлумаченні закону мають вирішуватися на користь підсудного;
· закони, що пом’якшують відповідальність, мають тлумачитися розширено;
· винятки із загальних правил мають тлумачитися обмежено;
· виключні закони мають тлумачитися обмежено;
· закони, що посилюють відповідальність, мають тлумачитися обмежено.
Юридична сила інтерпретаційного акту залежить від того, хто дає роз’яснення, отже, вид тлумачення законодавства за суб’єктами має принципове значення при з’ясуванні ступеня обов'язковості правила, отриманого у процесі роз’яснення. В якості суб'єкта тлумачення (з'ясування та роз'яснення) може виступати будь-яка особа. Але юридичні наслідки будуть різними, що залежить від юридичного статусу суб'єкта, що тлумачить норму.
Види тлумачення за суб'єктами.
Залежно від юридичних наслідків можна виділити два основні види тлумачення: офіційне та неофіційне.
Офіційне тлумачення є обов'язковим для тих, до кого воно адресоване. Здійснюється уповноваженими на те суб’єктами (Конституційний Суд України, Верховний Суд), закріплюється спеціальними актами і має обов’язкове значення для всіх інших суб'єктів. Таке тлумачення є юридично значущим та викликає правові наслідки.
Офіційне тлумачення, в свою чергу, поділяється на автентичне – дається органом, що видав правовий акт, та делеговане – засноване на законі тлумачення норм права спеціально уповноваженим органом, що не видавав правової норми. Тобто закон надає певному органу право тлумачити нормативні акти, видані іншими органами.
Автентичне і делеговане тлумачення можуть бути казуальним і нормативним.
Нормативним тлумаченням називається офіційне тлумачення норми права, обов'язкове для всіх відносин, що підпадають під її дію. Тобто воно адресоване невизначеному колу суб'єктів, не є персоніфікованим. Воно не приводить до утворення нових правових норм, а лише пояснює зміст уже існуючих. Це тлумачення не має самостійного значення, воно повністю поділяє норму, що тлумачиться. Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми недостатньо досконалі за своєю формою, мають неясність текстуального розуміння, при неправильній практиці їх застосування. Отже, причиною цього виду тлумачення є необхідність однакового розуміння норми усіма суб’єктами, на які поширюється її дія.
Казуальне тлумачення є також офіційним, але не має загальнообов'язкового значення, а зводиться лише до тлумачення правової норми з урахуванням її застосування до конкретної справи. Воно дається компетентним органом з приводу конкретної справи (казусу), яка розглядається, та є обов’язковим лише для нього.
Офіційне тлумачення може бути включене до тексту нормативно-правового акту тим органом, що його прийняв (роз’яснення змісту понять, термінів, що використовуються в його текстах). Тобто результати офіційного тлумачення можуть бути викладені як у спеціальному інтерпретаційному акті, так і в самому тексті закону. На результати офіційного тлумачення можна й потрібно посилатися суб'єктам у процесі правореалізації.
Неофіційне тлумачення дається суб'єктами, що не мають повноважень видавати обов’язкові для інших акти тлумачення. Такими суб’єктами можуть бути громадські організації, вчені, юристи-професіонали, громадяни та ін. Переважно воно здійснюється у формі порад та рекомендацій. Цей вид не має юридичної сили та правових наслідків і позбавлений обов’язкового значення. Виділяють три види неофіційного тлумачення: побутове, професійне, доктринальне.
Побутове тлумачення здійснюється суб’єктами, які не володіють спеціальними юридичними знаннями у процесі правореалізації (додержання, виконання, використання).
Професійне тлумачення - тлумачення, що не має офіційних наслідків, але використовується у правозастосовній практиці суб'єктами, що мають спеціальні необхідні знання, які використовуються у професійній діяльності.
Окремим видом неофіційного тлумачення є доктринальне (доктрина - наука) – тлумачення, яке подається вченими у монографіях, статтях, підручниках, коментарях до закону. Прикладами такого тлумачення є коментовані кодекси - кримінальний, цивільний.
