У ході революційних перетворень в Україні за час з жовтня 1917 р. до кінця 1920-х років землекористування селян зросло на 14,5 млн. дес. або на 67,3%. У їхньому користуванні перебувало 95,8% сільськогосподарських угідь. Крім того, при проведенні зрівняльного розподілу селянській бідноті і малоземельним середнякам перейшло не менше 4 млн. дес. земель сільських багатіїв. Таким чином, безземельним і малоземельним селянам після революції перейшло 19,1 млн. дес. колишніх поміщицьких та інших конфіскованих земель. Перехід до нової економічної політики, ліквідація продрозверстки і запровадження продподатку, припинення переділів та закріплення за селянами на 9 років землі, державна допомога бідним і середнім селянам, уведення єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі підвищували матеріальну зацікавленість селянства і сприяли відбудові й розвитку сільського господарства. Уже в 1925 р. загальна посівна площа в Україні досягла 23 млн. га проти 22,9 млн. в 1913 р, а в 1927 р. вона становила понад 25,2 млн. га (110,3% проти 1913 р.). Валові збори зерна у 1927 р. становили 186,7 млн. ц, перевищивши середньорічні збори за 1911-1915 рр. (178,9 млн. ц). Однак товарність зернового господарства була низькою: пересічно за 1923-1929 рр. – 18,1% (у 1926/27 р. – 20,5%) усієї валової продукції зерна, тоді як у 1910-1913 рр. – 35,8%. Загальне поголів’я худоби в Україні у 1927 р. перевищило її дореволюційну чисельність і становило 25,8 млн. голів (106,6% порівняно з 1916 р.). Основним виробником сільськогосподарської продукції було індивідуальне селянське господарство. Одночасно з відбудовою і розвитком індивідуальних селянських господарств розвивалися різні форми кооперації: постачальної, кредитної та ін. Розвивалася, передусім, споживча кооперація, в якій селяни добровільно об’єднувалися для організації збуту сільськогосподарських продуктів і закупівлі в місті та продажу на селі промислових товарів. У 1927 р. в Україні вже налічувалось 8632 споживчих товариств, у яких було 2180 тис. пайовиків і які охоплювали 43,1% усіх селян. Широкого розмаху набула сільськогосподарська кооперація, яка, поряд зі збутом, постачанням і кредитуванням, займалася і кооперуванням виробничої діяльності на селі. Низовими ланками сільськогосподарської кооперації були універсальні сільськогосподарські товариства, які поєднували постачально-збутові функції з організацією виробничої діяльності селян, а також спеціалізовані товариства, які зосереджували свою увагу на основних галузях сільськогосподарського виробництва. На кінець 1926 р. діяло шість систем спеціалізованої сільськогосподарської кооперації: “Кооптах”, “Добробут”, “Плодоспілка”, “Бурякоспілка”, “Укрсільцукор”, “Товариство насінництва”. Існували скотарсько-молочарські, птахівничі, плодоовочеві, буряківницькі, насінницькі, бджолярські, меліоративні, машинно-тракторні та інші товариства. Сільськогосподарська кооперація постачала селу інвентар, різне устаткування, посівний матеріал, концкорми, організовувала прокатні пункти, будувала силосні споруди, налагоджувала виробництво з переробки сільськогосподарської продукції – маслозаводи, цукрові заводи та ін., кредитувала селян тощо. На кінець відбудовного періоду кооперація мала понад 5 тис. промислових і сільськогосподарських підприємств, які обслуговували виробничі й побутові потреби сільського населення. На 1 жовтня 1927 р. в Україні працювали 17344 сільськогосподарські кооперативи, в яких було 1954,9 тис. членів і які охоплювали 38,2% селян. Соціальний склад як споживчої, так і сільськогосподарської кооперації був переважно бідняцько-середняцьким. Колективні господарства теж створювалися в роки непу. У 1927 р. в Україні діяли 6316 колгоспів, які об’єднували 1,8% селянських дворів. Комуни становили 3,9% всіх колективних господарств, артілі – 34,4%, товариства спільного обробітку землі – 61,7%. Поряд з колективними господарствами діяли і радгоспи, яких у 1927 р. налічувалося 1237. Таким чином, у 1921-1927 рр. на Україні на рейках непу було відбудоване сільське господарство, основою якого залишалися індивідуальні господарства. Розгорталося поступове кооперування села, організовувалися і успішно діяли різні форми кооперації. Створювалися й колективні господарства та радгоспи, але істотної ролі вони не відігравали.
Розвиток торгівлі
Виробництво дедалі більшої кількості промислових товарів і сільськогосподарських продуктів та запровадження внаслідок грошової реформи сталого карбованця зумовили розширення товарообігу, внутрішньої торгівлі, що було необхідною умовою нормального функціонування економіки та поліпшення життя трудящих. Існували різні види торгівлі: державна, кооперативна (споживча кооперація на основі паїв і державних субсидій), державно-приватна або акційна (акційні компанії на державних і приватних капіталах), приватна. Обсяг оптового і роздрібного товарообігу зростав. У 1926 р. роздрібний товарообіг проти 1924 р. становив 182%. Регулюючи розвиток торгівлі, держава прагнула витіснити приватника та забезпечити панівне становище державним і кооперативним торговим підприємствам.
