На 1917 р. більша частина Хотинського повіту, населеного переважно українцями, входила до складу Бессарабської губернії Російської імперії. З початком німецько-австрійської інтервенції на Хотинщину посунули австро-угорські війська, які 28 лютого 1918 р. й зайняли її територію. Восени 1918 р. почався розпад Австро-Угорської імперії. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче, на якому були присутні кілька тисяч чоловік. Віче одностайно прийняло рішення про прилучення української частини Буковини до України. Віче вирішило об'єднатися з Галичиною в складі Західноукраїнської Народної Республіки і визнало Національну Раду ЗУНР вищою владою в краї. 6 листопада на заклик створеного 25 жовтня у Чернівцях Українського крайового комітету солдати, робітники й молодь оволоділи головними пунктами міст Чернівці, Сучава, Сторожинець і Кімполунгу. Влада перейшла до рук Крайового комітету на чолі з О.Волошиним. Але розгорнули наступ румунські війська, які 11 листопада захопили Чернівці, а незабаром усю Північну Буковину та Хотинський повіт. Загарбавши Північну Буковину й Хотинщину, румунські окупанти запровадили там стан облоги і встановили жорстокий режим. Але українці не примирилися зі своїм поневоленням. Вони продовжували боротьбу за своє визволення, за возз'єднання своїх земель з Україною. Найбільшим спалахом революційної боротьби було Хотинське повстання. Під керівництвом ревкому повстанські загони в ніч з 22 на 23 січня 1919 р. визволили Хотин. Був створений тимчасовий революційний орган - Хотинська Директорія. Вона проголосила загарбання Румунією Хотинщини незаконним і закликала до подальшої боротьби за визволення рідного краю. Повстання охопило весь Хотинський повіт і частину Сорокського повіту Бессарабії - близько 100 населених пунктів. У ньому взяли участь понад 30 тис. чол. Румунські власті кинули на придушення Хотинського повстання значні військові сили. Після запеклого бою в ніч з 31 січня на 1 лютого повстанці залишили Хотин. 4 тис. повстанців і 50 тис. біженців перейшли через Дністер на Поділля, на територію УНР. Але й після придушення Хотинського повстання трудящі Північної Буковини й Хотинщини не припиняли революційної і визвольної боротьби. Не рахуючись з волею буковинського населення, країни Антанти Сен-Жерменським договором, підписаним 10 вересня 1919 р. між країнами Антанти і Австрією, санкціонували передачу Північної Буковини Румунії.
Закарпаття
Коли восени 1918 р. розпалася Австро-Угорська імперія, Закарпатсь-ка Україна залишилася в складі Угорщини. 21 січня 1919 р. у Хусті, у залі гімназії відбулися Народні збори, на яких були присутні 420 представників від 175 міських і сільських громад і 1,5 тис. чол. без мандатів. Ці збори прийняли одностайно рішення про возз’єднання Закарпаття з Україною. Але через нестачу військових сил, зайнятих на польському фронті, військові частини ЗУНР не змогли реально встановити українську владу в краї та реально допомогти закарпатським українцям. Коли 21 березня 1919 р. в Угорщині був утворений радянський уряд – Революційна Урядова Рада на чолі з комуністом Бела Куном, а Угорщина проголошена Радянською Республікою, Закарпаття під назвою “Руської Крайни” на федеративних засадах стало автономною одиницею Угорської Радянської Республіки. Як і в усій Радянській Угорщині, на Закарпатті проводилася націоналізація промислових підприємств, банків, транспорту, конфісковувалися й націоналізувалися поміщицькі землі й великі маєтки тощо. На Закарпатті була сформована Русинська Червона дивізія в складі 6 тис. українців-добровільців. Вона стала складовою частиною Червоної Армії Угорщини. 16 квітня 1919 р. з півдня і сходу на Закарпаття почали наступ румунські, а 27 квітня з заходу – чехословацькі війська. Бійці Русинської Червоної дивізії чинили опір. Особливо запеклими були бої під Чопом, що тривали з 22 квітня до 3 травня. Але сили були нерівні. Інтервенти на початку травня 1919 р. окупували Закарпаття. За Тріанонським мирним договором, підписаним 4 червня 1920 р. між країнами Антанти, з одного боку, і Угорщиною, з другого, Закарпатська Україна була передана до складу Чехословаччини.
