Контрнаступ радянських військ

З початком наступу польських військ для поповнення і піднесення боєздатності Червоної Армії були проведені мобілізації комуністів, комсомольців, членів профспілок, загальна мобілізація військовозобов'язаних. Унаслідок мобілізації на території Харківського і Київського військових округів до 1 жовтня 1920 р. до армії влилося 340 тис. чол. На Південно-Західний фронт були перекинуті 1-а Кінна армія, яка за 52 дні зробила тисячокілометровий перехід з-під Майкопа до Умані, з Туркестанського фронту – 25-а Чапаєвська дивізія (начдив – І.Кутяков), з Уралу – Башкирська кавалерійська бригада (командир М.Муртазин) та інші частини. За планом, розробленим командуванням Червоної Армії, головний удар по польських військах мали завдати війська Західного фронту в Білорусії, у напрямку Мінськ - Білосток - Варшава. Допоміжний удар повинні були завдати війська Південно-Західного фронту в загальному напрямку Київ - Рівне - Брест, що мали вести бойові дії в тісній взаємодії з Західним фронтом. Почавши 14 травня 1920 р. наступ, частини західного фронту прорвали польський фронт, але противник, підтягнувши свої резерви, зумів відтіснити радянські війська майже на вихідні позиції. Наступ на Південно-Західному фронті почався 26 травня. На цей час війська цього фронту налічували 44 тис. багнетів і шабель, поступаючись за чисельністю противникові, що мав понад 70 тис. багнетів і шабель. Але радянські війська мали чисельну перевагу в кінноті (24 тис. проти 9 тис.). Вирішального удару завдала 1-а Кінна армія (командуючий С.Будьонний), що налічувала 18 тис. шабель. 5 червня, рано-вранці, у дощ і густий туман, кавалерійські дивізії 1-ї Кінної армії почали навальний рух в напрямку Самгородка - Озерної-Сніжної і, прорвавши польський фронт, швидко пішли вперед. 7 червня ними були зайняті Житомир і Бердичів, і глибина прориву сягла 120-140 км. Польський фронт буле роз'єднано на дві частини; 3-й армії в районі Києва стало загрожувати оточення, оскільки ударна група 12-ї армії за допомогою Дніпровської військової флотилії переправилися через Дніпро і почала рухатися назустріч 1-й Кінній армії з півночі. 8 червня Фастівська група (командуючий Й.Якір) зайняла Білу Церкву. Під загрозою оточення в ніч на 9 червня польське командування стало спішно виводити частини 3-ї армії з Києва. 12 червня у Київ вступили червоні війська. 1-а Кінна армія, діючи в Рівненському напрямку, 27 червня зайняла Новоград-Волинський, а 4 липня – Рівне. Війська 12-ї армії (з 16 червня командуючий Г.Восканов) 29 червня вступили до Мозиря. 14-а армія 17 червня переправилась через Південний Буг і ввійшла до Вінниці, 19 червня зайняла Жмеринку, 9 липня - Проскурів, а 10 липня – Кам’янець-Подільський. На початок липня війська Польщі під ударами Червоної Армії змушені були на Рівненському напрямку відійти на 300 км, а на інших напрямках – на 150-240 км. Успішні бойові дії Південно-Західного фронту створили сприятливі умови для наступу військ Західного фронту, що почався 4 липня 1920 р. 11 липня був зайнятий Мінськ, 14 липня – Вільно, 19 липня – Барановичі і Гродно, 23 липня – Пінськ. У той же час на Південно-Західному фронті дивізії 1-ї Кінної армії, зайнявши 20 липня міста Дубно і Кремянець, зав’язали бої за Броди. 12-а армія вийшла на р. Стир, а 14-а – на р. Збруч. Керівні кола Польщі стала вживати екстрених заходів до зміцнення польської армії і припинення наступу радянських військ. До Польщі прибула спеціальна військова місія Антанти на чолі з французьким генералом Вейганом, а також французькі офіцери й інструктори. До Польщі щодень прибували ешелони з озброєнням, спорядженням і боєприпасами. У самій Польщі провадилась загальна мобілізація, розгорталася шалена антибільшовицька агітація. 11 липня 1920 р. за дорученням Верховної Ради Антанти міністр закордонних справ Англії лорд Керзон звернувся до радянського уряду з нотою, у якій вимагав припинити наступ Червоної Армії, укласти з Польщею перемир'я, за яким польські війська мали відійти за лінію, визнану у грудні 1919 р. Верховною радою Антанти східним кордоном Польщі (“лінія Керзона”). Ця лінія проходила через міста Гродно - Ялувку – Брест-Литовськ - Дорогуськ - Устилуг, східніше Грубешова через Крилув і далі на захід від Рави-Руської і на схід від Перемишля до Карпат. Радянський уряд у своїй радіограмі відхилив англійське посередництво, заявивши, що він готовий встановити відносини з Польщею, але її уряд мусив безпосередньо звернутися до радянського уряду. У другій половині липня 1920 р. Червона Армія, очистивши від польських військ усю Білорусію і Наддніпрянську Україну, перенесли свої дії на півночі - на територію Польщі, а на півдні – в Галичину. З вступом Червоної Армії в польські землі 30 липня 1920 р. в Білостоку був утворений Тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком), до якого ввійшли Ю.Мархлевський (голова), Ф.Дзержинський, Е.Прухняк, Й.Уншліхт. У своєму маніфесті ревком проголосив ліквідацію буржуазно-поміщицького режиму на визволеній території і закликав створювати ради. Але Польревком не користувався ніяким авторитетом серед поляків. У західноукраїнських землях у глибокому підпіллі діяла Комуністична партія Східної Галичини, створена в лютому 1919 р. на нелегальній конференції в Станіславі. 23 квітня 1920 р. в Києві на першій конференції галицьких і буковинських комуністів, які перебували на території УСРР, був створений при ЦК КП(б)У Галицький організаційний комітет (Галоргком), що провадив роботу серед галичан по обидві сторони фронту. 8 липня 1920 р. за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У і Галицького організаційного комітету було створено Галицький революційний комітет (Галревком), що проголосив радянську владу в Галичині. До його складу входили: В.Затонський (голова), А.Бараль, М.Баран, М.Левицький, К.Литвинович та ін. Радянська влада була встановлена тоді у східних повітах Галичини. В Тернополі, куди після зайняття 26 липня його Червоною Армією переїхав Галревком, 3 серпня 1920 р. унаслідок злиття ЦК Комуністичної партії Східної Галичини і Галицького організаційного комітету при ЦК КП(б)У утворився Центральний комітет Комуністичної партії Галичини (КПГ), до якого ввійшли А.Бараль, М.Баран, В.Затонський, І.Краснокутський.