населення краю. Вирішальним чинником соціально-економічного життя південної України кінця XVIII-поч. ХІХ ст. був процес колонізації, тобто господарче і культурне освоєння краю.
В умовах існування централізованого імперського режиму процес колонізації на новоприєднаних територіях мав цілеспрямований державно-адміністративний характер. Колонізаційний процес на півдні України характеризувався кількома напрямами: поміщицьким, іноземним та народним.
У 1764 р. урядом був укладений план роздачі земель у Новоросійській губернії, за яким поміщикам давалися наділи від 1,5 тис. до 12 тис. десятин землі. Великі земельні наділи одержували царські вельможі, фаворити, високі посадові особи – Безбородько, Румянцев, Потоцький, Панін, Ганібал. Землі отримували вищі й середні офіцерські чини, козацькі старшини, іноземці, які несли службу в російському війську.
Регулятивну функцію виконував російський уряд і щодо організації заселення південних територій іноземними колоністами. У багатьох європейських країнах створювалися спеціальні представництва, які рекрутували з міщан, ремісників, селян бажаючих переселитися на нові землі. Російський уряд пропонував певні пільги: кожній родині надавалося 60 десятин землі, терміном від 5 до 10 років вона звільнялася від податків, надавалися позики, гарантувалася релігійна терпимість. Першими переселенцями з Європи були датчани, які оселилися в Херсонській губернії. Найчисельнішу групу складали німецькі колоністи, здебільшого представники так званого "лагідного баптизму" – меноніти. У 1803 р. на Південь приїхали 3 тис. переселенців-менонітів. Вони вирощували пшеницю, займалися садівництвом, городництвом, тваринництвом, різними ремеслами. Їх господарства були зразковими і біля них власті намагалися селити "неблагонадійні елементи" з метою перевиховання. Серед перших поселенців Півдня були швейцарці, іспанці, французи, італійці, корсиканці, які займалися ремеслами і торгівлею. Велику групу іноземних переселенців репрезентувала християнська община Турецької імперії, представники якої втікали від релігійного та національного визиску – греки, молдовани, серби, вірмени, болгари, які осідали в містах або об'єднувалися в хліборобські общини. На початку ХІХ ст. розпочалася єврейська колонізація Півдня вихідцями з Білорусії та Галичини. У 1804 р. видано "Положення", згідно з яким встановлювалася межа осілості єврейського населення.
З 1806 р. почалася єврейська міграція на Південь. У 1809 р. у Херсонській губернії налічувалося 9 єврейських колоній. Однак спроби єврейських переселенців працювати на землі були невдалими, традиційно вони займалися дрібною торгівлею, промислами, шинкарством (за польськими законами їм заборонялося займатися хліборобством), тому більшість єврейських іммігрантів селилися у містах.
Найбільш потужний потік південноукраїнської колонізації – народний. Першими поселенцями були рядові козаки на правах займанщини. Згодом тут стали селитися ветерани та інваліди російсько-турецьких війн, дрібні торговці, ремісники, міщани, селяни. Селянська колонізація була найчисельніша і найбільш строката. Серед переселенців були – державні (скарбові) селяни, поміщицькі, яких власники перевозили з центральних губерній, військові й морські поселенці, політв'язні, каторжани. В "Південну Сибір" була переселена частина учасників повстання в с.Турбаї. Сюди на каторжні роботи для будівництва нових міст був засланий ватажок народного руху С.Гаркуша (С.Ніколаєнко). Найчисленнішу групу селянських іммігрантів становили втікачі. У 1776 р. був виданий наказ Г.Потьомкіна "втікачів не повертати", який незважаючи на незадоволення поміщиків з центральних губерній, діяв аж до смерті намісника краю у 1791 р. Завдяки цим заходам адміністрації населення краю зростало швидкими темпами. За етнічним складом 2/3 населення становили українці та росіяни. За часів військового генерал-губернатора Новоросії А.Рішельє (1803-1814) кількість населення збільшилася до 1 млн. чоловік, а ціна на землю в південних губерніях зросла в 10 разів – від 1 крб. за десятину до 10 крб. і більше.
Колонізація краю була пов'язана зі створенням своєрідної сільськогосподарської і міської культур, що і зумовили унікальність Півдня та його подальшу провідну роль в процесі економічної інтеграції українських земель.
1787 засн Катеринослав, 1778- херсон(потьомкін) 1794- одеса(хаджибей): 10 р звільнення від податків і військ служби, 1793-18 осіб, 1799-573 «місто без дитинства».
