Основні прояви нового укр. Нац. Відродження у п.п. 19 ст.

Вивчення минувшини. Причини руху. Збір пам»яток старовини: Андріян Чепа, Чарниш, Калинський, Лукомський, Туманський. Становлення літ. Мови. Етнографічні студії. «Руська трійця»+ духовенство. К.М. т-во. Панславізм.

Зародження українського національного руху в Галичині.

Одночасно з польським розвивався й український національний рух. У 30-х роках у Львові, серед прогресивно настроєних українських студентів духовної семінарії і Львівського університету склався гурток,,який за те, що його засновники Маркіян Шашкевич (1811—1843), Іван Вагилевич (1811—1866) і Яків Головацький (1814—1888) розмовляли в університеті й семінарії українською («руською») мовою, був прозваний реакційними студентами «Руською трійцею». Ця назва й закріпилася за гуртком. До цього гуртка, крім засновників, входили Г. Ількевич, М. Кульчицький, М. Устиянович та ін.
Члени гуртка вивчали рідну мову, літературу, етнографію, історію, життя народу, слов'янські літератури й вважали необхідним підняти народ з темряви, освічувати його, розвивати його національну свідомість, мову, культуру. Виступали проти тих, хто відмовлявся від рідної української мови, вважаючи її «хлопською.

Найбільш значною заслугою Шашкевича, Вагилевича й Головацького було видання в 1837 р. у Будапешті збірки «Русалка Дністровая», яка, за влучним висловлюванням академіка О. Білецького, є «перша заявка народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність». У цій збірці були опубліковані українські народні думи, історичні пісні (про Довбуша, опришків, Морозенка, Коновченка та ін.), обрядові пісні-колядки, веснянки (га-гілки), весільні пісні (ладкання), жіночі пісні, колискові, оригінальні поезії і прозові твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького, переклади сербських народних пісень, уривки давніх рукописів та ін.

Усім своїм змістом, живою народною мовою «Русалка Дністровая» пробуджувала любов до рідної культури й землі, піднімала національну самосвідомість західноукраїнського населення, почуття його єдності з усім українським народом і непорушного братерства з іншими слов'янськими народами. Вона оспівувала героїчну визвольну боротьбу народу проти іноземних поневолювачів, кликала до протесту проти кріпосницького й національного гноблення, виховувала гаряче співчуття до тяжко експлуатованих мас.

У 40-і роки український національний рух у Східній Галичині продовжував розвиватись. У 1846—1847 pp. брати Іван та Яків Толовацькі видали дві книжки альманаху «Вінок русинам на обжинки». Важливе значення мала публіцистична стаття Якова Головацького «Становище русинів у Галичині», опублікована під псевдонімом Гаврило Русин у лейпцігському журналі «Щорічник із слов'янської літератури, мистецтва і науки» в 1846 р. У ній автор засуджував феодально-кріпосницький абсолютистський режим в Австрійській монархії і ратував за поліпшення становища народних мас. Висувалися вимоги скасування панщини або заміни її чиншем і зменшення завдяки цьому залежності селян від гніту поміщиків, поліпшення становища працюючих у мануфактурній промисловості й торгівлі, піднесення культури шляхом поширення загальнокорисних знань рідною мовою, запровадження шкільного навчання рідною мовою, викладання й дослідження української мови у вищій школі, розвитку літератури. У названій статті Я- Головацький фактично вперше сформулював і проголосив соціально-економічні і політичні програмні вимоги українського національно-визвольного руху у Східній Галичині.

Отже, як польські, так і українські прогресивні громадські діячі були настроєні проти австрійського абсолютизму, проти його колоніальної політики, співчували гнобленим народним масам, картали кріпосництво, збирали й публікували пам'ятки народної творчості.