Види культуроспецифічних розладів

У клінічній і науковій літературі повідомлялося більш ніж про 30 видів культуроспецифічних розладів. Проте тільки невелика частина цих захворювань розглядалася достатньо серйозно, і в даній темі ми обмежимося обговоренням чотирьох розладів: лата (latah), амок (amok), сусто (susto)і коро (korо).

Лата. Лата зустрічається головним чином серед корінного населення Малайзії та Індонезії. Захворювання спостерігається як у чоловіків, так і у жінок, проте частіше у останніх. Дві його головні складові – реакція переляку і подальша наслідувальна поведінка, яка включає ехолалію (повторення сказаного іншою людиною), ехопраксію (повторення дій іншої людини), автоматичну копролалію (імпульсне вимовляння непристойних слів), а також змінену свідомість і страх. Ці симптоми можуть повторюватися. У більшості випадків розладу передує раптовий стрес.

Антрополог і психіатр Г.Б.М. Мерфі, що працює у галузі транскультуральної психіатрії, висунув декілька теорій походження лати і зв’язку цього захворювання з культурними чинниками. Він стверджує, що певні методи дитячого виховання у Малайзії й Індонезії роблять корінних жителів схильними до гіпернавіюваності, яка потім пов’язується із статевою функцією.

Дослідники висловлюють припущення про схожість лати з істеричними розладами, що зустрічаються в Південно-Східній Азії, Сибіру і різних частинах Японії. Поу Менг Яп, психіатр, що багато писав про культуроспецифічні розлади, розглядаючи їх з позицій транскультурального підходу, відзначав, що лата має схожість з такими розладами, як: маячня (miryachit), амурах (amurakh), олонізм (olonism), іму (imu), імубако (imubacco), йонг-да-хте (yong-dah-hte), бахтші (bahtschi), юан(yuan), малі-малі (mal - mali), “jumping frenchmen” і арктична істерія (Arctic hysteria). З усіх культуроспецифічних розладів лата – найулюбленіший предмет досліджень.

Амок. Згідно з Мерфі, слово “амок” вперше зустрічається в європейській літературі в 1552 р. в звітах португальських мандрівників по Південно-Східній Азії, де описуються релігійні фанатики, що присягалися пожертвувати своїм життям у битві з ворогами. З часом воно перетворилося на термін для позначення осіб, у яких періоди відходу в себе й апатії раптово змінялися спалахами манії, ажитації та жорстокими нападами на оточуючих. Часто напад вдавалося зупинити лише тоді, коли в цілях самозахисту захопленої амоком людину ранили або вбивали.

Висувалися різні теорії амоку, що приписували причину цього розладу гарячковим (лихоманка) (наприклад, малярії) і негарячковим (наприклад, сифілісу) інфекційним захворюванням, опіумній наркоманії, хронічним хворобам (наприклад, ураженню головного мозку) і соціопсихологічному дистресу. Жодна з теорій не витримала випробування часом; деякі ж дослідники прийшли до висновку, що амок є не синдром окремої хвороби, а експлозивний дисоціативний стан, який може виникати через цілий ряд причин.

Пфайфер відзначає, що амок може викликатися дією безлічі чинників, зокрема хронічними захворюваннями, інфекціями, позбавленням сну, статевим збудженням, середовищним стресом або жарою. Він стверджує, що захворювання протікає в три фази. У першій фазі людина занурена в себе, замкнута, пасивна і виявляє неврастенічні реакції. У другій фазі у неї (фактично всі хворі – чоловічої статі) проявляються ознаки деперсоналізації, дереалізації і параної, почуття люті і соматична симптоматика. У третій фазі, або фазі амоку, хворий приходить в незбориме збудження, люто кричить і накидається на оточуюючих із зброєю (наприклад, мачете), не віддаючи звіту в своїх діях і нічого не пам’ятаючи. Якщо хворого в цій фазі не вбивають, то за нею наступає виснаження сил і повернення до нормальної свідомості. А. Ків відзначає, що амок схожий з розладами, що зустрічаються в інших частинах світу, включаючи “злобну тривогу” в Африці, катхард (cathard) уПолінезії, псевдонайт (pseudonite) упустелі Сахара і негі-негі (negi-negi) угірських районах Нової Гвінеї.

Сусто. Сусто, відоме ще як еспанто (espanto), зустрічається серед іспаномовного населення у Центральній і Південній Америці, а також серед іспаномовних переселенців у США. Вивченням цього розладу займалися Рубел і Гобейл. Хоча сусто зустрічається у осіб різної статі й у всіх вікових групах, найчастіше цей розлад виявляють у дітей і молодих жінок. Термін “сусто” застосовується до широкого спектра феноменів.

Загалом сусто означає “втрату душі”. Розлад починається з переживання сильного почуття страху, услід за яким наступає втрата ваги і апетиту, з’являється блідість, втома, млявість, неохайність і сильна спрага.

Пропонувалося декілька теорій сусто. А. Ків висловив припущення, що сусто – це тривожний розлад, що викликається неприйнятними імпульсами, які ставлять індивіда в залежність від таких захистів, як проекція, ізоляція і зсув. Крім того, А. Ків стверджує, що сусто дає можливість грати роль “хворого”, яка приносить істотну вторинну вигоду, що одержується у вигляді проявів уваги і любові. Він пише: “Сусто – це... культурнозначимий синдром тривожної істерії, що дозволяє хворому отримати визнання”. Гобейл обстоює думку, що розвиток сусто у дітей може бути зумовлений почуттям ненадійності положення і страхами, пов’язаними із занедбаністю, особливо при частих переїздах і поїздках батьків.

Коро. Коро (іноді ще називають шук янг (shook yong))спостерігається у жителів китайського походження в Південно-Східній Азії і Гонконзі. У чоловіків цей розлад характеризується сильним страхом, пов’язаним з ідеєю, що його пеніс поступово йде всередину тіла. У жінок воно може виявлятися у вигляді страху, що їх груди стискаються або ж статеві губи втягуються всередину. Проте даним розладом страждають головним чином чоловіки. Його описали Яп і Рін, що пояснюють розвиток коро вірою в баланс інь і ян – жіночого і чоловічого начала, яке може порушуватися унаслідок статевих надмірностей. Сильна боязнь цього приймає форму нападів паніки або навіть страху смерті. Крім того, часто присутній сором за свої дії, особливо якщо дана особа знаходить вихід, вдаючись до послуг повій або до мастурбації.