Мал. 17.1. Зразок завдання із тесту “Прогресивні матриці” Равена

Культурно вільні тести інтелекту Кеттелла здебільшого не містять картинок і словесних завдань; їх можна проводити як індивідуально, так і в групі, хоча іноді дуже довгі словесні інструкції можуть утруднити проведення цього тесту з великими групами. Дослідження за допомогою тесту Кеттелла показали, що різні культурні підгрупи не отримують однакових середніх оцінок. Ці результати в сукупності з даними інших досліджень говорять про те, що відмінності в середніх оцінках підгруп навряд чи можна пояснити тільки наявністю словесних завдань у тестах [8, с. 347].

Ще один підхід до вільного від впливу культури тестування реалізований Джейн Мерсер у Системі мультикультурного множинного оцінювання (System of multicultural pluralistic assessment – SOMPA). Цей підхід полягає у використанні батареї вимірювальних інструментів і подальшому порівнянні отриманих оцінок не тільки з нормою в національній групі, але і з оцінками дітей зі схожим походженням.

Культурні відмінності

Культурні відмінності найбільш чітко проявляються при вивченні етнічних груп. Спочатку цей термін використовувався відносно груп людей, які були біологічно пов’язані. Спосіб використання був навмисно розширений, і етнічна група тепер розглядається як будь-яка група із загальними культурними традиціями і відчуттям ідентичності. Таким чином, етнічні групи можуть об’єднуватися історією і традицією (євреї), мовою (індіанці Дакоти), географією (скандинави), соціологічним визначенням раси (чорні американці), релігією (мусульмани) тощо. Зазвичай цей термін призначений для менших груп у складі великих, хоча не завжди; деякі соціальні психологи називають домінуючу в суспільстві групу етнічною групою. Хоча етнічні групи часто є расовими групами, ці терміни більше не використовуються синонімічно [3, с. 522–523].

Спосіб мислення і дій людей розрізняється залежно від їх належності до тієї або іншої культури. Внаслідок важливості культури в житті людини фахівці в галузі соціальних наук давно цікавилися її впливом на особистість і поведінку. Культури розрізняються не тільки за способом виробництва й підтримання життя, але й за тим, чим люди володіють і як вони мислять.

Антропологи й соціальні психологи показали вигоди вивчення простих (гомогенних) суспільств з метою порівняння їх із такими складними (гетерогенними) культурами, як культура США. Спостерігаючи поведінкові відмінності, вони можуть отримати уявлення про те, які види і форми поведінки змінюються від культури до культури, а які є відносно постійними і зустрічаються у всіх культурах. Іноді результати таких порівнянь буквально вражають і роблять істотний вплив па погляди представників соціальних наук відносно поведінки і розвитку людини.

Класичний приклад такої зміни – зміна поглядів вчених на розвиток підлітків після дослідження Маргарет Мід культури Самоа, опублікованих у збірці праць “З південних морів” (“From the south seas”). На початку 1900-х рр. Г. Стенлі Холл представив доводи (особливо переконливі в його 2-томній праці “Юність” (“Adolescence”))на користь того, що підлітковий вік – це стадія, що породжується фізіологічною перебудовою на основі закладеної у генах програми. На його думку, оскільки “буря і натиск” – наслідок змінних фізіологічних процесів, така поведінка є універсальною і виявляється у будь-якій культурі. Щоб перевірити цей висновок, Мід вирішила провести польові дослідження на Самоа. Вона виявила, що методики батьківського виховання дітей там істотно відрізняються від прийнятих в американській культурі. Батьки самоанських дітей прагнули уникати конфліктів з ними, не обмежували гри дітей і не примушували силою виконувати які-небудь завдання. Внаслідок такого м’якого поводження батьків зі своїми дітьми між ними рідко виникали конфлікти і емоційна напруга, що приводить до зривів. Діти грали групами, і лише старші з них використовували якусь владу [1,
с. 347].

Коли діти досягали підліткового віку, вони стикалися з тими ж умовами виховання, що й у більш ранньому віці: правила і обмеження, оскільки вони встановлювалися не батьками, а традицією, не викликали конфліктів й емоційного дискомфорту, а покарання не приводило до появи образ або ворожого ставлення. “Буря і натиск” – істотна сторона підліткового віку в розвинених культурах – тут ніяк не виявлялися. І це при тому, що ті ж самі фізіологічні зміни були невід’ємною частиною життя кожної дитини. С. Холл пов’язу­вав втрату душевної рівноваги й емоційний дискомфорт, що так часто зустрічаються у поведінці підлітків, з фізіологічною перебудовою в організмі; але незважаючи на те, що організм самоанських підлітків зазнавав тих же змін, вони не супроводжувалися емоційною напругою і дискомфортом.

У результаті досліджень Маргарет Мід були зроблені певні узагальнення і з’явилися нові питання. Як багато в поведінці зумовлено культурою і що саме залежить у ній від тілесної конституції? Це питання все ще продовжує викликати спори.

Культурний детермінізм

Терміном “культурний детермінізм” (cultural determinism)позначається віра в те, що культура розпоряджається долею кожної людини. Рут Бенедикт у праці “Моделі культури” (Patterns of Culture)стверджувала, що діти стають частиною своєї культури зі всіма її усвідомлюваними можливостями і обмеженнями, які спрямовують хід їх життя. Такий детерміністичний погляд на розвиток людини ясно дає зрозуміти, що, хоча люди і вважають, ніби вони самі приймають рішення, вибираючи будинок, одяг або навіть продукти харчування, насправді їх вибір визначається культурою: все, що людина робить, їсть і почуває, зумовлене її культурою. Це могутня дія культури досягає максимуму до часу, коли дитині виповнюється 5 років, так що вона просто не уявляє собі іншого способу поведінки, окрім щепленого культурою [2, с. 348].

Діти часто переживають фрустрацію і негативні почуття при зіткненні з культурними нормами і очікуваннями. Цей процес майже завжди супроводжується обуренням і неприязню з їх боку. Останнім часом це обурення виявляє себе в зіткненні з побутовою стороною життя і в засудженні стандартів “благополуччя”. Діти прагнуть до автономії і вільного виразу спонук, проте таке прагнення призводить до конфлікту з тими, хто виконує роль “агентів” культури. Звичайно ж, найважливішими з них є батьки, особливо мати. Більшість дітей, що ростуть у сім’ях, де існує згуртованість і стабільність, приймають культурні норми, підтримувані батьками. Цьому прийняттю сприяють емоційні узи між дітьми і батьками. Завдяки взаємозалежності унаслідок емоційного задоволення діти поводяться відповідно до настанов і бажань своїх батьків. У процесі аккультурації діти інтерналізують приписи своєї культури, так що ціновані в ній способи поведінки стають частиною їх особистості.

Важливість культури в детермінації поведінки чітко є видимою в концепції “соціального годинника”: культурно зумовлена поведінка не тільки складає справжню суть нашого життя; очікувана і схвалювана в конкретній культурі поведінка повинна бути “привласнена” людиною до певного часу. Цю концепцію представляють Берніс Ньюгартен і Ганхілд О. Хагестад. Таким чином, життя людини підрозділяється на періоди, через які ми проходимо згідно з “розкладом”, складеним культурою, в якій живемо; життя повинне протікати з певною швидкістю, співвідносячись з цим наперед встановленим графіком руху. В періоди дитинства, зрілості і старості культура надає сприятливі можливості і видає нагороди (або позбавляє того і іншого) не тільки залежно від кількості прожитих років, але і від того, наскільки синхронізований хід життя індивіда з соціальним годинником, передбаченим даною культурою.

Таким чином, як підкреслює Терон Александер у праці “Проблеми життєвого шляху” (The life course issues),культурний детермінізм означає, що насправді ми практично позбавлені можливості вибирати свій життєвий шлях. Культурний детермінізм залишає небагато можливості для індивідуальної свободи або експериментування з варіантами вирішення проблем, відмінними від прийнятих у цій культурі, як, втім, і не допускає вільного виразу індивідуальних відмінностей, заснованих на генетичній мінливості [2, с. 348].

Конфлікт з культурними нормами особливо часто спостерігається у підлітків. Культура наполегливо вимагає відповідності віковим очікуванням, але підліткам іноді говорять, що вони ще недостатньо дорослі, щоб претендувати на певні привілеї, а іноді – що вони вже дуже великі, щоб поводитися так само. В результаті виникають непорозуміння і суперечки.

Значна частина дослідників уважає, що хід розвитку визначається як біологічними, так і іншими чинниками, які існують у культурі. Жан Піаже, наприклад, у роботі “Витоки інтелекту в дітей” стверджує, що порядок стадій розвитку визначається дією чинників дозрівання. Таким чином, багатьох привертає підхід, згідно з яким фізичні впливи, на додаток до культурних, розглядаються як важливі чинники детермінації людської поведінки.