Проблема здібності до творчості. Концепція редукції творчості до інтелекту

 

Існує як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей. Вони можуть бути сформульовані таким чином.

1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає як необхідна, але недостатня умова творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д.Б. Богоявленська,
А. Маслоу та інші). До основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях [10, с. 168].

Осібно стоїть концепція Д.Б. Богоявленської, яка вводить поняття креативної активності особистості, вважаючи, що вона зумовлена певною психічною структурою, властивою креативному типу особистості. Творчість, з погляду Богоявленської, є ситуативно нестимулюючою активністю, що виявляється у прагненні вийти за межі заданої проблеми. Креативний тип особистості властивий усім новаторам, незалежно від роду діяльності: льотчикам-випробувачам, художникам, музикантам, винахідникам [2].

2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Гілфорд, Тейлор, Грубер, Пономарьов).
У “м’якшому” варіанті ця теорія свідчить, що між рівнем інтелекту і рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є “теорія інтелектуального порогу” Е.П. Торранса: якщо IQ нижче 115–120, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною, тобто немає креативів із низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю [49].

Припущення Торранса на подив добре відповідає даним Д. Перкінса [20], згідно з яким для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть опанувати даною професією, але якщо IQ вище за цей рівень, то прямого зв’язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності й риси характеру.

3. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає. Ці погляди розділяли і розділяють практично всі фахівці в галузі інтелекту (Векслер, Уайсберг, Айзенк, Термен, Стернберг та інші) [10].

У цьому параграфі спробуємо розглянути третій погляд на цю проблему.

Айзенк, спираючись на значущі (але все-таки невисокі) кореляції між IQ і тестами Гілфорда на дивергентне мислення, висловив думку, що креативність є компонент загальної розумової обдарованості. Уайсберг стверджує, що творче мислення діагностується за якістю продукту, а не за способом його отримання. Будь-який пізна­вальний процес, на його думку, спирається на минулі знання і спонукає їх перетворенню відповідно до вимог завдання [17].

Останнім часом поширення набула концепція Стернберга. Згідно зі Стернбергом, інтелект бере участь і у рішенні нових задач, і в автоматизації дій. По відношенню до зовнішнього світу інтелектуальна поведінка може виражатися в адаптації, виборі типу зовнішнього середовища або його перетворенні. Якщо людина реалізує третій тип відносин, то при цьому вона проявить творчу поведінку [45].

Як би там не було, теоретичні міркування повинні підкріплюватися фактами. Прихильники редукції творчих здібностей до інтелекту спираються на результати емпіричних досліджень, до яких належить класична праця Термена і Кокс [47]. У 1926 році вони проаналізували біографії 282 західноєвропейських знаменитостей і спробували оцінити їх IQ на основі досягнень у віці від 17 до 26 років. Крім того, вони спиралися на шкалу Стенфорд-Біне для оцінки їх інтелекту в дитинстві. При цьому в ході оцінки досягнень враховувалися не тільки інтелектуальні, але й творчі досягнення, що апріорі ставить під питання правильність висновків. Якщо методика враховує в IQ не тільки інтелектуальні, але й творчі показники, висновки про зв’язок IQ і творчих здібностей є артефактами методу. Проте результати, отримані К. Кокс, здобули широку популярність й увійшли до багатьох підручників психології [10, с. 169].

Було проведено порівняння вікових показників набуття знань і навичок у знаменитих людей з аналогічними даними вибірки звичайних дітей. Виявилось, що IQ знаменитостей значно вище середнього (158,9). Звідси Термен зробив висновок, що генії – це ті люди, яких ще в ранньому дитинстві за даними тестування можна віднести до категорії високообдарованих.

Найбільший інтерес представляють результати Каліфорнійського лонгітюду, який організував Л. Термен у 1921 році. Термен і Кокс відібрали з учнів 95 середніх шкіл Каліфорнії 1528 хлопчиків і дівчаток у віці від 8 до 12 років з IQ 135 балів, що склало 1% від усієї вибірки. Рівень інтелекту визначався за тестом Стенфорд-Біне. Контрольна вибірка була сформована з учнів тих же шкіл. З’ясувалося, що інтелектуально обдаровані діти випереджають своїх однолітків у рівні розвитку в середньому на два шкільні класи.

Вашингтон……….

Наполеон…………

Лютер…………….

Лінкольн…………

Ньютон…………..

Бетховен…………

Дарвін……………

Рембрандт……….

Леонардо да Вінчі.

Моцарт…………...

Гюго……………...

Франклін................

Діккенс…..............

Декарт....................

Вольтер…………..

Гете……………….

 

IQ у 26 років IQ у 17 років