Поняття психологічного подолання (coping strategies) і його варіації

Життєвий стиль не тільки формується у важких ситуаціях, він в них і проявляється. Існують різні способи подолання життєвих складнощів (у психології їх називають coping strategies від англійського “соре” – долати). Психологічне подолання – це індивідуальний спосіб взаємодії з ситуацією відповідно до її логіки, значущості в житті людини і її психологічних можливостей [17]. У широкому сенсі слова “coping” включає всі види взаємодії суб’єкта із завданнями зовнішнього або внутрішнього характеру – спроби опанувати або пом’якшити, звикнути або відхилитися від вимог проблемної ситуації. Частково це поняття перетинається з поняттям психологічних захистів, проте воно ширше, тому що включає не тільки ментальну, але і фактичну реальність.

Але, наскільки б не розрізнялися між собою індивідуальні форми психологічного подолання, вони тяжіють до двох полюсів: 1) вирішення проблеми (об’єкт-орієнтоване подолання); 2) зміна власних установок відносно ситуації (емоційно-орієнтоване подолання). Класифікації подолання досить різнопланові. До першого типу відносять реальне вирішення проблеми, “випрямляння” ситуації, пошук додаткової інформації, звернення до соціальної підтримки. Другий тип включає відкидання проблеми, навмисну відмову від пошуку інформації (подібно до страуса, що зариває голову в пісок), пониження самооцінки і на цій підставі – відмова від боротьби (“це мені не під силу”), емоційну експресію (гнів, відчай, скорбота).

Деякі автори виділяють особливо три способи емоційно орієнтованого психологічного подолання:

1) самозвинувачення (blamed self), що виражається в критиці, жалі, повчаннях самому собі;

2) уникнення (avoidance), при якому людина продовжує поводитися, неначебто нічого не відбулося;

3) бажане тлумачення (wishful thinking)– примарні надії, коли людина сподівається на диво.

Можна виділити також п’ять сфер життєдіяльності людини, які “підтримують” її дії у важкий період: 1) пізнання і уявлення, 2) відчуття, 3) стосунки з людьми, 4) духовність і 5) радощі фізичного буття.

Критеріями ефективності подолання є, по-перше, об’єктивне вирішення проблемної ситуації і, по-друге, відновлення психічного благополуччя людини: пониження тривожності, ослаблення психосоматичної симптоматики. Надійним показником ефективності “coping” вважається і ослаблення почуття уразливості до стресів, зникнення страху перед дійсністю.

Нині отримані деякі дані про середню ефективність різних форм coping. Найбільш дієвим все-таки є об’єктивне вирішення проблеми, засноване на активній, інструментальній життєвій позиції людини. Найменш ефективними, на думку ряду авторів, є уникнення і самозвинувачення у всіх варіантах, заниження своїх можливостей та ін. Достатньо дієвим бачиться реальне перетворення ситуації або, принаймні, її переосмислення (перетлумачення). Взагалі вираження почуттів прийнято вважати добрим способом подолання стресу; виняток становить лише відкритий прояв агресивності через свою асоціальну спрямованість, але і стримування гніву, як показують дані психосоматичних досліджень, є чинником ризику для психологічного благополуччя людини [17; 19].

Психологічне подолання є змінним, залежним, принаймні, від двох чинників – особистості суб’єкта (за кордоном прийнято говорити про особистісні ресурси coping) і реальної ситуації. Деякі автори виділяють як третій чинник очікувану соціальну підтримку, і це зрозуміло: залежно від міцності психологічного “тилу” людина може діяти рішуче або, навпаки, уникати зіткнення з реальністю. Очевидно, що опірність суб’єкта обставинам може істотно мінятися залежно від того, наскільки загрозливою і керованою уявляється йому ситуація і як він оцінює свої можливості, тобто знову ж таки від його Я-концепції.

Існує залежність психологічного подолання від статі, віку і соціального середовища людини. Жінки, переживаючи пригніченість, прагнуть думати про можливі причини свого стану. Зверненість до причин, прагнення “ретельно обдумати”, що супроводжується зайвим фокусуванням на проблемі, проте, збільшує вразливість жінок до депресії. І в цілому для жінок у важких ситуаціях характерніше пасивне пристосування і самозміна, а також надія й очікування. Чоловікам, навпаки, більш властиве інструментальне став­лення до світу, прагнення його переробити, змінити за “своїм образом і подобою”. Вони схильні відгородитися від депресивних станів, концентруючись на діяльності, залучаючись до фізичної активності, щоб вивести себе з негативних переживань. Маскулінні та фемінінні способи реагування на стрес швидше за все є резуль­татом соціалізації, дії стереотипів, що приписують чоловікам бути активними і успішними, а жінкам – чутливими та емпатійними [19].

Що ж до вікових закономірностей, то вони пов’язані з реальною можливістю контролювати ситуацію. Тому активне психологічне подолання характерне для людей молодого і зрілого віку, а пасивне – для дітей і людей похилого віку, залежність яких від світу вища внаслідок того, що вони або ще не набули, або вже втратили частину життєвих сил. Примітно, що виявлений позитивний зв’язок між соціальною компетентністю у дітей і їх стійкістю до стресів: якщо дитина уміє попросити дорослого про допомогу, негативних переживань у неї менше.

У виборі способів психологічного подолання наголошується вікова динаміка наступного змісту: емоційно орієнтовані форми з віком втрачають популярність, зберігаючи високу частоту лише у осіб з вираженою фемінінністю, а проблемно орієнтовані, навпаки, використовуються частіше, але їх застосування залежить від змісту проблем, з якими стикається суб’єкт. Так, якщо це складнощі міжособистісної взаємодії, то зрозуміло, що ефективним визнається, як і раніше, емоційно орієнтований coping.

Для доброго самопочуття бажано, щоб проблеми, які постають перед людиною, злегка перевершували її реальні можливості. І якщо для активної людини середнього віку відхід від проблем є неконструктивним (тому що реальність знов нагадуватиме про себе, а невирішені проблеми мають властивість повторюватися), то для літньої людини прагнення “перевернути світ”, взагалі кажучи, здається вже суєтним бажанням. Так, серед немолодих пацієнтів однієї з клінік було виявлено, що кожен п’ятий вважає найефективнішим способом лікування звернення до релігії. Проте, попри це, вплив відчуття незалежності, пов’язаного з можливістю здійснення вільного вибору, на зміст Я-концепції також виявляється найгостріше саме в періоди обмежених можливостей – у дитинстві і старості.

Відмічено, що літні люди почуваються набагато щасливішими і довше живуть, коли вони мають можливість здійснювати особистий вибір в поточних життєвих подіях, наприклад, самі визначають режим дня (коли вставати і лягати, чим харчуватися і як проводити вільний час). Утім, відомий геронтопсихолог Г. Томе відзначив, що у міру старіння у людини розширюється репертуар використовуваних нею способів психологічного подолання, і, таким чином, адаптованість до життя зростає.