Диференціально-психологічний аналіз феномену креативності

(за А.В. Лібіним)

*Відповідно до диференціально-психологічної парадигми виділяються такі рівні аналізу феномену креативності:

К – конституціональний;

І – індивідний;

О – особистісний;

іі – інтеграційно-індивідуальний

У зв’язку з цим О.М. Леонтьєв (1960) ставив завдання вивчення обдарованості не як аналіз виключно “крайніх випадків”, а як “дослідження природи і формування людських здібностей у їх, так би мовити, звичайному виразі і вже звідси йти далі – до аналізу випадків виняткового розвитку здібностей”.

Л. Термен (Terman, 1954), узагальнюючи дані своїх досліджень розумових здібностей, також зробив висновок про те, що рівень інтелекту може бути значущим предиктором майбутніх досягнень, але він не визначає виду діяльності й не може залишатися єдиним засобом прогнозу. Судячи з усього, обдарованість як симптомокомплекс найбільш загальних передумов до розвитку таланту може бути віднесена до індивідного рівня індивідуальності, що спирається на конституціональний базис (маючи на увазі, в першу чергу, особливості нервової системи).

Багато авторів висловлюють думку, що співвідношення обдарованості й талановитості слід розглядати як співвідношення більш загального і більш спеціального. В цьому випадку обдарованість є чинником якоїсь загальної здібності до творчості, а талант виступає у вигляді особливого вимірювання в розвитку спеціальних здібностей. Очевидний зв’язок цієї гіпотези з уявленнями про природу інтелекту, в якому виділяються загальний і спеціальні чинники.

Перспективною є і думка Б.М. Теплова [27], який, усупереч традиційним уявленням про однобічність таланту, вважав, що “талант як такий багатогранний”. Не менш істотним бачаться пояснення відмінностей між обдарованістю й талановитістю з позицій генетично-вікових змін, коли перша виступає лише у вигляді потенційного компонента, природної передумови, а друга – як процес, що актуалізується під впливом середовищних умов і життєвого досвіду.

Можливість досягти видатних результатів зумовлена не тільки рівнем розвитку загальних і спеціальних здібностей, але, перш за все, їх співвідношенням з іншими індивідуальними властивостями (в першу чергу мотиваційними чинниками) і можливостями, що надаються середовищем.
У багатовимірних моделях таланту підкреслюється інтерактивний характер взаємодії між особистісними передумовами, когнітивними й екопсихологічними змінними (Heller, 1986).

Все більш очевидним стає зв’язок таланту з особливостями особистості. Концентрований вираз ця позиція отримує, наприклад, у концепції креативної активності особистості Д.Б. Богоявленської, згідно з якою можна говорити про існування особливого симптомокомплексу (типу) властивостей, що сприяють розвитку таланту [2]. Такі, наприклад, прагнення вийти за межі нормативної активності, що відповідає конструкту “пошукової активності” та “пошуку відчуттів”. Дані багатьох інших досліджень також дозволяють розглядати талановитість як змінну, пов’язану з особистісним рівнем у структурі індивідуальних властивостей [25].

Якщо про розглянуті тільки що компоненти креативності, як вельми неоднозначного життєвого явища, ще можна міркувати в термінах наукового аналізу, то ефект геніальності уявляється для багатьох дослідників творчості таким, що зовсім не піддається ніяким схемам і вимірюванням – геніальність непередбачувана. Але вивчати її як уже наявний факт життя бачиться можливим і необхідним, хоч би для того, щоб зрозуміти потенційні можливості людини як представника особливого виду творчих істот. Серед найчастіше згадуваних ознак геніальності виділяються спонтанність, як наслідок позасвідомої активності психіки; непередбачуваність поведінки в типових ситуаціях; організуюча дія мотивації, результатом чого є не тільки споживання, але і генерування творчої енергії. Всі ці характеристики відносяться одночасно і до розряду інтеграційних ефектів, що саморозвиваються і саморегулюються й складають цілісну людську індивідуальність. При цьому поняття “унікальність” і “творча активність” відповідають тому “рівню аналізу, предметом якого є цілісна індивідуальність” [10].

Спроби зрозуміти унікальність генія схожі на спроби зрозуміти неповторність людської індивідуальності. Підкреслимо, що йдеться про точку відліку в аналізі феномену, а не про тотожність даних понять. Геній – це не просто = обдарованість + талановитість. Прості арифметичні рівняння не застосовні до оцінки складних систем. Геніальність можна зрозуміти, лише звернувшись до інтегрального аналізу її носія – індивідуальності тієї людини, яка вважається генієм [15, с. 347].

Механізми креативності

Якщо геніальність – це невловиме щось, а креативність – спонтанний прояв позасвідомо регульованих процесів, то про які механізми може йтися у такому разі? Люди, що розділяють таку постановку питання, навряд чи потребують психологічних знань – їм цілком достатньо віри в надприродну, а, значить, лежачу за межами людського пізнання, силу таланту, в магію особистості генія. Проте геніальний Альберт Ейнштейн вважав основним завданням науки саме: “втеча від дива”, прагнення проникнути за лаштунки спостережуваних у житті явищ. На сучасному етапі вивчення феномену креативності продуктивно, напевно, говорити про те, якими чинниками не зумовлена ця особливість людської психіки, ніж про те, які закономірності лежать в її основі [15, с. 348].