Типологія стильової поведінки

Як відомо, теорія припускає можливість створювати на її основі практичні висновки. Прикладом може послужити типологія, представлена у таблиці 10.2, а також мал. 10.3.

Відповідно до Єдиної концепції стилю людини найістотнішими ознаками індивідуально-середовищної взаємодії виявляються адаптивність, компенсаторність та оптимальність (результативність враховується тільки при аналізі конкретних ситуацій взаємодії і в поданій нижче типології є компонентом параметра оптимальності). Вказані три базових параметри можна подати у вигляді біполярних шкал, що служать типологічними підставами. Подамо коротку інтерпретацію цих двополюсних ознак [13, c. 188]:

А (+) адаптивність = “синхронність”, відповідність до вимог середовища;

А (–) дезадаптивність = невідповідність вимогам середовища;

К (+) збалансованість структури індивідуальності = позитивний компенсаторний ефект;

К (–) дисбаланс у структурі індивідуально-психологічних властивостей = наявність гіпер- або гіпокомпенсації;

О (+) оптимальність = адекватна затратність зусиль (фізіологічних, психологічних і т. д.) на досягнення мети;

О (–) хаотичність = затратність зусиль не впорядкована і не відповідає значущості досягнутої мети.

Мал. 10.3. Структурно-функціональна модель індивідуальності людини за А.В. Лібіним [13, c. 241]

На першому етапі виділяються вісім базових типів стилю людини, кожний з яких може бути проаналізований за допомогою трьох біполярних конструктів: адаптивність/дезадаптивність, збалансованість/дисбаланс, оптимальність/неупорядкованість, що описують внутрішню структуру стилю, і чотирьох метавимірів, що характеризують зовнішні аспекти взаємодії людини зі світом (у наведеному нижче прикладі вони не розглядаються). Проведемо також зіставлення можливих стилів життя і типів особистості (у таблиці 10.2 подано фрагмент такого зіставлення). Якщо стиль життя метафорично представити у вигляді річки життя, а тип особистості визначати за якостями плавця, що увійшов до цієї річки, то образні позначення цих параметрів стилю відображатимуть специфіку взаємодії людини зі світом, що виявляється також за допомогою наведених шкал.

Таблиця 10.2

Типологія стильової поведінки (фрагмент)

Коротка інтерпретація типів [13, c. 189]:

1 – ніколи не знає, чого саме хоче, витрачає багато сил даремно, неадекватно оцінює себе і оточуючих;

2 – добивається результатів, що визнаються іншими, які при цьому зовсім не обов’язково відповідають власним бажанням; до того ж фізіологічна затратність результатів дуже висока і не виправдовується;

3 – прагне знайти собі тихе місце, стурбований тільки виконанням своїх бажань, стежить за тим, щоб не витратити зайвих сил, не прагне успіху (“головне – щоб мене не зачіпали”), байдужий до осуду або схвалення;

4 – готовий використовувати будь-які засоби, щоб добитися виконання своїх бажань, навіть тих, що йдуть врозріз з наявними здібностями;

5 – робить все по-своєму, навіть на зло своїм бажанням, проте вміє знаходити оптимальні шляхи для досягнення успіху;

6 – не вступає в суперечність з груповими нормами, вибирає сферу діяльності відповідно до власних бажань, але, як правило, не досягає успіху та витрачає даремно багато сил;

7 – виражена форма соціальної дезадаптації поєднується з умінням правильно витрачати свої сили, правильно визначати цілі (але не знаходити адекватні способи їх досягнення);

8 – відрізняється гармонійною структурою стилю, що поєднується з адекватною самооцінкою і постійним прагненням до змін, пошуку нових, більш оптимальних способів досягнення намічених цілей.

Ознаки, що свідчать про формування дисгармонійного стилю, в контексті конкретного людського життя позначаються як “дискомфортний стан”, “незручні дії і вчинки”, “невідповідне середовище”. Механізм цих порушень виражається у невідповідності, наприклад, між ефективністю стилю (тобто зовнішньою оцінкою) і його оптимальністю для суб’єкта (тобто внутрішньою оцінкою). Зрозуміло, існує тісний взаємозв’язок між стильовими компонентами, що відображають специфіку сполучення людини з предметним і соціальним середовищем, і установками, атрибутивними перевагами, висновками, іншими регуляторами індивідуальної поведінки. Стиль виявляється своєрідною мембраною між свідомими і позасвідомими діями, внутрішньою готовністю і зовнішньою “зручністю”, суб’єктивною можливістю й об’єктивною даністю. Можна говорити про те, що стиль – це справа смаку або надання переваги. Але потрібно говорити і про те, що деякі ситуації просто “вимагають” прояву певного стилю [13, c. 190].